Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №642/4922/26 — Холодногірський районний суд міста Харкова

10 вересня 2026 року

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 642/4922/26

Провадження № 2/642/2198/26

10 вересня 2026 року

м. Харків

Холодногірський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого - судді Петрової Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Вольвич Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Холодногірського районного суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

22.06.2026 до Холодногірського районного суду м.Харкова звернувся представник ТОВ «Юніт Капітал» - Кукса К.О., яка діє на підставі довіреності №56 від 06.03.2026, з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій вона просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №197919 від 26.08.2025 у розмірі 15 970,48 грн., яка складається з: 9 460,00 - заборгованість за тіло кредиту, 5 909,48 грн. - заборгованість за відсотками, 601,00 грн. - заборгованість за комісією, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що 26.08.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про споживчий кредит №197919 на суму 9 460,00 грн. у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Кредитний договір складається з індивідуальної частини договору про споживчий кредит (далі індивідуальна частина), графіку(ів) платежів, які містять персональні умови кредитування Позичальника та загальної для всіх клієнтів Кредитодавця, публічної частини про споживчий кредит (далі публічна частина), що розміщена на веб-сайті Кредитодавця https://finx.com.ua за посиланням: https://finx.com.ua/docs.

Позичальник уклав Договір, приєднавшись до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом «b51f8f49», що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

Наявність електронного підпису відповідача підтверджує його волевиявлення, згоду з умовами надання кредиту, а також факт належного інформування кредитодавцем у встановленій законом формі про всі істотні умови, передбачені чинним законодавством.

На виконання умов кредитного договору, 26.08.2025 первісний кредитор ініціював переказ коштів безготівковим зарахуванням на платіжну картку № НОМЕР_1 -ХХХХ-4082 відповідача, що, в свою чергу, свідчить доказом того, що відповідач прийняв пропозицію первісного кредитора.

Позивач виконав свої зобов`язання щодо надання грошових коштів у повному обсязі, що підтверджується довідкою про перерахування коштів.

Відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором №197919 від 26.08.2025, у зв`язку з чим загальна заборгованість ОСОБА_1 станом на момент подання позовної заяви становить 15 970,48 грн., яка складається з: 9 460,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5 909,48 грн. - заборгованість за відсотками, 601,00 грн. - заборгованість за комісією.

10.10.2025 між первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу №10102025 згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №197919 від 26.08.2025.

Відповідно до Реєстру прав вимог №5 від 03.02.2026 до Договору факторингу 1 та Акту приймання-передачі Реєстру прав вимог №5 від 03.02.2026 до Договору факторингу 1 до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

Позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором №197919 від 26.08.2025, надавши відповідачу грошові кошти у користування.

Відповідач не виконав зобов`язання за кредитним договором №197919 від 26.08.2025, у зв`язку з чим загальна заборгованість ОСОБА_1 станом на момент подання позовної заяви становить 15 970,48 грн., яка складається з: 9 460,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5 909,48 грн. - заборгованість за відсотками, 601,00 грн. - заборгованість за комісією.

Вказані обставини змусили представника позивача звернутися до суду з данною позовною заявою з метою захисту своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 13.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін. Витребувано з АТ «Таскомбанк» (ЄДРПОУ: 09806443, електронна адреса: info@tascombank.com.ua) інформацію, а саме: чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) платіжну картку (платіжні картки), маска карти: НОМЕР_3 -XXXX-4082 - про факт зарахування коштів, зарахування на платіжну карту (маска карти) НОМЕР_4 за період від 26.08.2025 до 31.08.2025 в сумі 7000,40 грн., емітент карти - АТ «ТАСКОМБАНК», чи емітувалась будь-яка інша платіжна картка на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), чи є/був номер телефону НОМЕР_5 фінансовим номером телефону за платіжною карткою (платіжними картками) маска карти: НОМЕР_3 -XXXX-4082 - та чи знаходиться/знаходився вказаний номер телефону в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), інформацію щодо зарахування на платіжну карту (маска Карти) 5351-16XX-XXXX-4082 за період від 26.08.2025 до 31.08.2025 в сумі 7000,40 грн., емітент карти - АТ «ТАСКОМБАНК», інформацію щодо первинних документів бухгалтерського обліку (банківські виписки/платіжні інструкції/доручення), що підтвердять дану інформацію, довідки/листи, що підтверджують факт зарахування коштів на рахунок - маска карти Позичальника), повного номера рахунка (рахунків) що належить ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) маска картки: НОМЕР_4 , номери телефонів що знаходяться/знаходились в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) (клієнта банку) за платіжною карткою (платіжними картками) маска картки: НОМЕР_3 -XXXX-4082 4, інформацію щодо особи, якій належить картковий рахунок маска картки: НОМЕР_4 .

28.07.2026 на адресу суду від АТ «Таскомбанк» надійшла витребувана судом інформація.

Представник ТОВ «Юніт Капітал» - Кукса К.О., яка діє на підставі довіреності №56 від 06.03.2026, в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи без її участі, проти заочного рішення не заперечує (а.с.5).

Частиною 3 ст.211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, шляхом направлення судової повістки на його зареєстроване місце проживання, SMS-повіломленням та оголошенням на сайті «Судова влада» про виклик до суду, про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких заяв від нього на адресу суду не надходило, не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Пунктом 991 «Правил надання послуг поштового зв`язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, встановлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

Отже, відповідно до п.4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка вручена відповідачу.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 по справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження №12-109гс19); від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18).

Відповідно до ч.3 ст.131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1)відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2)відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3)відповідач не подав відзив; 4)позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, зі згоди представника позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

10.09.2026 ухвалою суду постановлено справу розглядати у заочному порядку.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Здійснюючи правосуддя (ч.1 ст.5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно п. 23 ч.1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

При цьому відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 Цивільного кодексу Україницивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Спірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Пунктом другим частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено в пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 11 липня2013року у справі №1-12/2013 з огляду на приписи частини четвертоїстатті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 26.08.2025 відповідач ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «ФК «Кредіплюс» із заявою про видачу кредиту №100921166, в якій просив на підставі договору (кредитний договір) видати йому кредит у розмірі 9 460,00 грн. на умовах, вказаних в п.5 цієї заяви та Кредитного договору. Крім того, ОСОБА_1 у заяві вказав свої персональні (ідентифікаційні) дані. Заява підписана електронним підписом шляхом накладення одноразового ідентифікатору «956eb78b».

26.08.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №197919 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «b51f8f49».

У пункті 2.2.1 індивідуальної частини даного договору сторони погодили надання позичальнику кредит у розмірі 9 460,00 грн. у наступному порядку: у розмірі 7 000,40 грн. на № рахунку/картки позичальника № НОМЕР_6 у національній валюті у розмірі 2 459,60 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.

Згідно п. 2.3 проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 360,00% річних. Тип процентної ставки - фіксована.

Відповідно до п.2.5 комісія за надання кредиту складає 2 459,60 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою - 26,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів позичальника або за рахунок кредиту, якщо це не передбачено п. 2.2.1 цієї індивідуальної частини. Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Згідно п. 2.6. загальний строк кредитування складає 98 днів з 26.08.2025 по 02.12.2025.

У пункті 2.6.1 визначено, що сплата відбувається згідно до графіку платежів та здійснюється один раз на два тижні.

Відповідно до п. 2.7.1 денна процентна ставка складає: 8 376,08 грн. / 9460.00 грн. / 98 днів * 100% = 0,9035%/ день.

Згідно з п. 2.8 Орієнтовна реальна річна процентна ставка (загальні витрати за споживчим кредитом, виражені у процентах річних від загального розміру виданого кредиту) складає 31 335,34 % річних.

У пункті 2.9.1 визначено, що орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (сума загального розміру кредиту та загальних витрат позивальника за кредитом) складає 17 836,08 грн.

Одночасно з підписанням Договору про споживчий кредит №197919 від 26.08.2025, ОСОБА_1 також підписано одноразовим ідентифікатором «956eb78b» паспорт споживчого кредиту - Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), в якому зазначені умови кредитування, аналогічно викладеним у договорі про споживчий кредит №197919 від 26.08.2025.

Отже, підписавши кредитний договір, сторони договору погодили всі істотні умови договору, зокрема умови кредитування та розмір процентів, а проставляння ОСОБА_1 електронного підпису у вищезазначеному договорі свідчить про його згоду з усіма викладеними в ньому умовами.

Первісний кредитор ТОВ «ФК «Кредіплюс», свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, що підтверджується карткою обліку виконання договору №197919 від 26.08.2025.

Відповідач ОСОБА_1 станом на 07.05.2026 має відкриті банківські рахунки в АТ «УніверсалБанк»: поточний рахунок у гривні № НОМЕР_7 , рахунок зі спеціальним режимом використання у гривні № НОМЕР_8 , що підтверджується довідкою АТ «УніверсалБанк» №010/43 від 07.05.2026.

З наданої АТ «Таскомбанк» вбачається, що 26.08.2025 о 10:31:58 год. на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_9 зараховано грошові кошти у розмірі 7 000,40 грн., номер телефону НОМЕР_10 є фінансовим номером телефону ОСОБА_1 та знаходиться в анкетних даних ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ). Також надано виписку по рахунку № НОМЕР_9 за період з 26.08.2025 по 31.08.2025, з якої вбачається зарахування грошових коштів у розмірі 7 000,40 грн.

Як вбачається з виписки з особового рахунку за договором про споживчий кредит №197919 від 26.08.2025, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Юніт Капітал» станом на 01.05.2026 складає 17 370,48 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить: 9 460,00 грн., прострочена заборгованість за процентами становить: 5 909,48 грн., строкова заборгованість за сумою кредиту становить: 00,00 грн., строкова заборгованість за процентами становить: 00,00 грн., заборгованість за штрафними санкціями становить 1 400,00 грн., заборгованість по комісії: 601,00 грн., заборгованість по комісії за надання кредиту: 0,00 грн.

10.10.2025 між ТОВ «Кредікапітал» (Фактор) укладено Договір факторингу №10102025, згідно з п. 2.1 якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідному Реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.3 Договору визначено, що «право вимоги» - означає всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строку платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Згідно з п. 4.1 Договору право вимоги переходить від Клієнта до Фактора в день підписання Сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу права вимоги до Боржників в повному обсязі за відповідним Реєстром права вимоги.

Цей Договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п. 8.1 Договору).

Строк дії Договору факторингу № 10102025 згідно п. 8.2 було встановлено до 31.03.2026.

Згідно Реєстру прав вимоги №1 від 10.10.2025 (додаток до Договору факторингу №10102025 від 10.10.2025), клієнт ТОВ «Кредіплюс» відступив фактору ТОВ «Юніт Капітал» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №197919 від 26.08.2025 у розмірі 17 370,48 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі Реєстру прав вимог №1 до Договору факторингу №10102025 від 10.10.2025, клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр прав вимог від 03 лютого 2026 року, складений за формою згідно із Додатком № 1 до Договору; кількість боржників: 1090. Загальна сума заборгованості: 21 757 828, 34 грн. Сума фінансування, що підлягає сплаті 2 134 267,34 грн.

Згідно платіжної інструкції №920 від 10.02.2026, ТОВ «Юніт Капітал» на користь ТОВ «Кредіплюс» здійснив оплату за відступлення прав вимоги згідно Договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 та реєстру відступлення прав вимоги № 1 до Договору факторингу №10102025 від 10.10.2025 грошові кошти у розмірі 1 000 000,00 грн.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до положень ч. 1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставіЦивільного кодексу України, може мати електронну форму.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня2020року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»(далі - Договір) електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст.11 Закону).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченомуст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченомуст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст.12 цього Законувизначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно доЗакону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, судом встановлено, що між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір в електронній формі шляхом підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «b51f8f49».

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9 460,00 грн., суд зазначає наступне.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_1 порушує взяті на себе зобов`язання за цим договором.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Проте, в порушення вищевказаних норм законодавства та умов кредитного договору №197919 від 26.08.2025, ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором №197919 від 26.08.2025 належним чином не виконав, оскільки не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, наявні правові підстави для їх стягнення з відповідача ОСОБА_1 у розмірі 9 460,00 грн. за кредитним договором №197919 від 26.08.2025.

Щодо нарахованих відсотків за кредитним договором №197919 від 26.08.2025 у розмірі 5 909,48 грн., суд зазначає наступне.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 та ч.1 ст. 1049 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Отже, припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц).

Згідно ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.

Суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Відповідність розрахунку та розмір заборгованості не були спростовані відповідачем ані змістовними запереченнями, ані окремим контррозрахунком, а тому при ухваленні рішення суд керується розрахунком позивача.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку за договором про споживчий кредит №197919 від 26.08.2025 встановлено, що заборгованість за відсотками становить 5 909,48 грн.

Отже, оскільки відповідач ОСОБА_1 порушив зобов`язання, встановлені договором №197919 від 26.08.2025, докази своєчасної та повної оплати заборгованості за цим Договором в матеріалах справи відсутні, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення суми процентів у розмірі 5 909,48 грн.

Щодо заборгованості за комісією у розмірі 601,00 грн. за договором №197919 від 26.08.2025, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта ст.263 ЦПК України).

Верховний суд у постанові від 27 січня 2021 року по справі № 176/585/17 зазначив, що виходячи зі змісту вищевказаних вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов?язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.

Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Таким чином, сплата позичальником на користь банку комісії у вигляді щомісячної винагороди є нікчемною, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» яка була чинною на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов?язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Слід визначити, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому позивач нараховував комісію за послуги, що супроводжують кредит. Більш того, матеріали справи не містять і приблизного переліку послуг, які надаються банком. Тобто, відсутнє двостороннє належне погодження сплати комісії банку та визначення обсягу послуг банку, за яку є необхідність сплачувати комісію.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вимога щодо стягнення комісії з відповідача у розмірі 601,00 грн. за договором №197919 від 26.08.2025 є нікчемною та не може бути задоволена.

Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 512,513 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 статті 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: «за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Статтею 1082 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

За змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-979 цс15.

На підставі наведених положень, а також враховуючи досліджені судом докази на підтвердження відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором, суд зазначає, що відступлення права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №197919 від 26.08.2025 та набуття такого права ТОВ «Юніт Капітал» відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тобто, ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у сумі 7 000,00 грн.

Матеріали справи свідчать про те, що 20.01.2026 між TOB «ЮНІТ-КАПІТАЛ» та Адвокатським бюром «Тимошенко та партнери» було укладено договір про надання правничої допомоги №20/01/26-02. За умовами зазначеного договору в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець надає Замовнику послуги захисту прав та інтересів Замовника під час розгляду судом будь-якої інстанції справи у якій Замовник є учасником.

20.01.2026 між ТОВ «ЮНІТ-КАПІТАЛ» та Адвокатським бюром «Тимошенко та партнери» підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт, згідно якого адвокат Тимошенко А.О. надав, а клієнт ТОВ «ЮНІТ-КАПІТАЛ» прийняв юридичні послуги відповідно до Договору №20/01/26-02 про надання юридичних послуг від 20.01.2026. Зазначений акт містить детальний опис робіт та час, витрачений на надання юридичних послуг.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі №301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20 вересня 2023 року у справі №753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).

Враховуючи обсяг виконаної адвокатом Тимошенком О.О. роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також того, що позовні вимоги ТОВ «Юніт-Капітал» задоволено, суд дійшов висновку, що справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт-Капітал» 3 000,00 грн. у рахунок відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки справа за позовом ТОВ «Юніт-Капітал» про стягнення заборгованості є типовою для позивача, не представляє для адвоката Тимошенка О.О. складності та не потребує окремих консультацій або розробку позиції захисту по кожній конкретній справі цієї категорії.

Таким чином, стягнення з відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 3 000,00 грн.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до положень ч. 3 ст.12 та ч.1 ст.82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч.2ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зіст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст.83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня2006р.).

З урахуванням вище викладеного, дослідивши всі докази в їх сукупності, вивчивши викладене в заяві по суті, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

В частині другій статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжної інструкції №44814 від 17.06.2026, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Отже, відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору у розмірі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача ТОВ «Юніт Капітал» пропорційно до задоволених вимог, а саме, у розмірі 2 562,29 грн. (96,24%).

Враховуючи викладене та керуючись статтями 12,81,141,259,263-265,268,354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість в розмірі 15 369,48 (п`ятнадцять тисяч триста шістдесят дев`ять грн., 48 коп.) грн., яка складається з: 9 460,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 5 909,48 грн. - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати за надання правової допомоги в розмірі 3 000,00 (три тисячі грн. 00 коп.) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 562,29 (дві тисячі п`ятсот шістдесят дві грн., 29 коп.) грн.

В іншій частині позову - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленомуЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ 43541163, місцезнаходження: 01133, м.Київ, б-р Лесі Українки, буд.34, офіс 333.

Представник позивача: Кукса Карина Олександрівна, РНОКПП НОМЕР_11 , адреса: 01133, м.Київ, б-р Лесі Українки, буд.34, офіс 333.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Повний текст рішення складено 10.09.2026.

Суддя Наталя ПЕТРОВА