Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №743/800/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

09 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 743/800/25

Головуючий у першій інстанції – Макаревич Я. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1863/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Разгуляєвої О.В., Супруна О.П.,

секретар судового засідання Герасименко Ю.О.

позивач ОСОБА_1

відповідач Територіальна громада в особі Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області

особа, яка подала апеляційну скаргу, ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року (суддя – Макаревич Я.М., місце ухвалення – селище Ріпки, дата складання повного рішення – 15.06.2026) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Територіальної громади в особі Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, в якому просив визначити йому додатковий строк тривалістю в три місяці для подання заяви про прийняття спадщини до відповідної державної нотаріальної контори (приватного нотаріуса) після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 його матері ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, до складу якого входить право на земельну частку (пай) розміром 4,76 умовних кадастрових гектарів по КСП імені Карла Маркса, с. Високинь на території Ріпкинської селищної ради, що належало спадкодавцю на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай). У травні 2025 року позивач звернувся до державного нотаріуса з метою оформлення спадкових прав після смерті матері, однак у відкритті спадкової справи йому було усно відмовлено через пропуск встановленого законом строку для прийняття спадщини та роз`яснено про необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Причинами невчасного подання до органу нотаріату заяви про прийняття спадщини позивач зазначає те, що він не знав про складання матір`ю заповіту, в тому числі на його ім`я, у зв`язку з чим вважав свого рідного брата ОСОБА_3 єдиним спадкоємцем після матері й був упевнений про прийняття та оформлення братом спадщини; він є юридично необізнаним щодо порядку спадкування за заповітом і за законом.

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Ріпкинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, котрим його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт посилається на неврахування судом таких поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини як тривалі хвороби позивача, складні умови його праці, пов`язані з закордонними відрядженнями. Адже в 2016 та 2023 роках він захворів на тяжкі та тривалі хвороби, переніс дві складні операції на головному мозку та легенях, у результаті чого є інвалідом 3 групи безстроково. Через ці хвороби йому важко згадати події минулого, у зв`язку з чим він не повідомив суд першої інстанції ту обставину, що з початку 2006 року до кінця 2011 року перебував на заробітках за кордоном.

Скаржник вказує, що судом залишено поза увагою його пояснення про те, що він дізнався про наявність спадкового майна у вигляді земельної частки (паю) лише 2024 року. Висновок суду, що вказана обставина не вплинула на можливість звернення із заявою про прийняття спадщини, є необгрунтованим.

Позивач стверджує про безпідставне незастосування судом норми ст. 1233 ЦК України, яка визначає свободу заповіту та є забезпеченням спадкоємцю можливості прийняти спадщину. При цьому наголошує, що ніхто із спадкоємців не прийняв спадщину після смерті матері. Тому надання позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не призведе до втручання у право власності інших осіб, у тому числі територіальної громади в особі Ріпкинської селищної ради, тоді як вступ позивача у спадщину надасть можливість отримати додатковий дохід, який необхідний йому як непрацездатній особі з інвалідністю.

Апелянт також звертає увагу, що місцевим судом не враховано вимоги указів Президента України про оголошення воєнного стану та постанов Кабінету Міністрів України про запровадження карантинних обмежень, спрямованих на запобіганню виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог за їх безпідставністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційнійскарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01.09.1953 та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст. 126, 133, 135 СК України ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є (а.с. 20, 74).

ОСОБА_2 при житті 13 березня 1993 року склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Пушкарівської сільської ради народних депутатів Ріпкинського району Чернігівської області, зареєстрований у реєстрі за №62, яким заповіла все належне їй майно своїм синам ОСОБА_1 , ОСОБА_3 порівну (а.с. 19).

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 18.03.2025 (а.с. 16).

За довідкою Ріпкинської селищної ради (Малолиственський старостинський округ №8) Чернігівського району Чернігівської області від 16.06.2025 №58 ОСОБА_2 на момент смерті була зареєстрована одна за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18).

Згідно витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 10.06.2025, наданого Першою чернігівською державною нотаріальною конторою, інформація щодо померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 відсутня (а.с. 17).

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №29-25-0.331-1266/2-25 від 05.03.2025 ОСОБА_2 отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП ім. Карла Маркса с. Високинь Ріпкинського району Чернігівської області, розміром 4,76 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), серії ЧН № 0203911, який виданий згідно розпорядження Ріпкинської районної державної адміністрації від 10.06.1996 №209 та зареєстрований 24.10.1996 у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 174. Державний акт на право власності на земельну ділянку взамін даного сертифіката на ім`я ОСОБА_2 не видавався (а.с. 21).

Згідно копій свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 19.10.2022 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 66-68).

За загальним правилом положення про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

У ст. 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (ч. 1). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (ч. 2). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (ч. 3).

Статтею 1268 ЦК України регламентовано прийняття спадщини, а саме: спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1); не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (ч. 2); спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3); малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (ч. 4); незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5).

Водночас у ч. 1 ст. 1269 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності причин, які за змістом ч. 3 ст. 1272 ЦК України могли б вважатися поважними (тобто пов`язаними з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами).

Суд зазначив, що відсутність документів на майно, переконання позивача щодо оформлення спадщини братом, а також необізнаність про зміст заповіту не свідчать про існування непереборних труднощів, які б унеможливлювали звернення до нотаріуса у встановлений строк.

Одночасно суд врахував, що позивач, будучи спадкоємцем за законом першої черги, протягом майже двадцяти років не вчиняв жодних дій, спрямованих на прийняття спадщини чи перевірку інформації щодо її оформлення.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_2 , після якої ніхто зі спадкоємців, у тому числі й позивач, не прийняв спадщину в установлені законом строк та порядку.

Наведені обставини підтверджуються копією свідоцтва про смерть спадкодавиці (а.с. 16), довідкою Ріпкинської селищної ради №58 від 16.06.2025 (а.с. 18), витягом зі Спадкового реєстру від 10.06.2025 (а.с. 17) та не оспорюються сторонами.

За змістом ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Системний аналіз зазначеної норми закону вказує на те, що такий позов може бути задоволений в разі надання позивачем доказів наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, якими є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, що також узгоджується з правовими позиціями, викладеними в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» (далі - постанова ПВСУ №7).

Отже, правила ч. 3 ст. 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1/ у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2/ ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість (ст. 3 ЦК України).

Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Верховний Суд у своїй усталеній практиці сформулював ряд правих висновків, згідно з якими поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; необізнаність спадкоємців з наявністю заповіту, який є єдиною підставою спадкування; тощо. При цьому судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача зі строком і порядком прийняття спадщини; необізнаність особи з наявністю спадкового майна та відкриття спадщини; похилий вік; непрацездатність; невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови тощо (постанови від 17 лютого 2022 року в справі №953/15603/20, від 20 січня 2021 року в справі №752/11156/180ц, від 11 листопада 2020 року в справі №750/262/20 та інші).

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 причинами несвоєчасного звернення до органу нотаріату із заявою про прийняття спадщини після смерті матері вказав, що він не знав про складання матір`ю заповіту, в тому числі на його ім`я, у зв`язку з чим вважав свого рідного брата ОСОБА_3 єдиним спадкоємцем після матері й був упевнений про прийняття та оформлення братом спадщини; він є юридично необізнаним щодо порядку спадкування за заповітом і за законом.

Водночас, як правильно виснував суд першої інстанції з огляду на вищевказані правові висновки Верховного Суду, юридична необізнаність позивача зі строком і порядком прийняття спадщини, переконання позивача про прийняття та оформлення спадщини його братом, необізнаність про спадкове майно та відсутність документів на нього, не є поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Тому аргументи позовної заяви та апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними.

Апеляційний суд також вважає неприйнятними твердження скаржника про неправильне застосування судом норми матеріального права – ст. 1233 ЦК України, оскільки вона визначає лише загальне поняття заповіту (заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті).

За матеріалами справи, спадкодавицею ОСОБА_2 заповіт був складений на користь обох синів - ОСОБА_1 (позивача), ОСОБА_3 порівну (а.с. 19).

Отже, ОСОБА_1 після смерті матері є одночасно і спадкоємцем за заповітом, і спадкоємцем першої черги за законом (ст. 1261 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у п. 154 постанови від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23, виснувала, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом.

Тому, місцевий суд правильно зазначив, що оскільки позивач є спадкоємцем за законом першої черги, то його необізнаність про існування вказаного заповіту при намірі успадкувати майно, жодним чином не унеможливлювала своєчасного звернення до нотаріуса для прийняття спадщини. Проте позивач проявив пасивність і упродовж тривалого періоду часу не вчиняв ніяких активних дій для прийняття спадщини.

Не є слушними й аргументи позивача щодо неповноти з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а саме: тривалість його хвороби, складні умови праці, пов`язані із закордонними відрядженнями. Адже на ці обставини, як поважність причин пропуску для прийняття спадщини, ОСОБА_1 не посилався у своєму позові та в суді першої інстанції. Тому ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 03.08.2026 у задоволенні клопотання позивача про долучення додаткових доказів, що підтверджують стан здоров`я (копії медичних виписок за №№ 15,8977,162798,4010,8369,6914,10017, довідки про встановлення інвалідності №043701, індивідуальної програми реабілітації №1066, консультативного висновку від 14.11.2023, довідки про лікування, витягу із медичної картки №1859), а також допиту в судовому засіданні свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було відмовлено, оскільки позивач не надав доказів неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (а.с. 161-162). Крім того, у вказаних медичних документах описується стан здоров`я позивача та його дружини з 2016 року, тобто за спливом десяти років після смерті спадкодавиці.

Не заслуговують на увагу й посилання апелянта на запроваджені в державі нормативними актами карантинні заходи по запобіганню поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та воєнний стан, оскільки початком цих обмежень є 12 березня 2020 року та 24 лютого 2022 року, відповідно, що знаходиться далеко поза межами шестимісячного строку з дати відкриття спадщини.

Доводи скаржника, що ніхто із спадкоємців не прийняв спадщину після смерті матері, у зв`язку з чим надання йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не призведе до втручання у право власності інших осіб, у тому числі територіальної громади в особі Ріпкинської селищної ради, тоді як вступ позивача у спадщину надасть можливість отримати додатковий дохід, який необхідний йому як непрацездатній особі з інвалідністю, не є тими визначальними обставинами, з якими приписи ч. 3 ст. 1272 ЦК України пов`язують можливість визначення спадкоємцю додаткового строку для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Одночасно колегія суддів зазначає, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі №686/5757/23).

Крім того, апеляційний суд констатує, що звернення позивача до органу нотаріату про прийняття спадщини, а до суду – про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, після спливу дев`ятнадцяти років з часу смерті спадкодавця не відповідає засадам розумності, добросовісності та справедливості.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про пасивну поведінку позивача та неповажність зазначених ним причин пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, оскільки вони не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами, що перешкоджали б спадкоємцю вчасно подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено внаслідок повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з дотриманням вимог закону, а викладені у рішенні суду висновки відповідають обставинам справи.

При цьому, апеляційний суд під час розгляду даної справи не встановив порушень судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15.06.2026 – без змін.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 15 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 вересня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.В. Разгуляєва

О.П. Супрун