Рішення від 08 липня 2026 р. у справі №201/9271/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/9271/26

Провадження № 2/201/5576/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Соборний районний суд

міста Дніпра

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

18 червня 2026 року до Соборного районного суду міста Дніпра надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що починаючи з 2010 року перебував у фактичних шлюбних відносинах (без реєстрації шлюбу) з ОСОБА_2 , під час яких у них народився син ОСОБА_3 . Разом з тим, протягом останніх років сімейні відносини поступово втратили свою основу. Між сторонами зникли взаєморозуміння, повага та підтримка, що є необхідними складовими сімейного життя. Основною причиною цього стали суттєві розбіжності у поглядах на сімейні цінності, виконання сімейних обов`язків, а також принципово різні підходи до виховання сина. З часом такі розбіжності лише загострювалися, що призводило до постійних конфліктів та напруженої атмосфери в сім`ї. Позивач неодноразово намагався зберегти сім`ю, налагодити діалог та відновити нормальні сімейні відносини, однак ці спроби не дали жодного результату. Він систематично відчував психологічний тиск з боку Відповідачки, що унеможливлювало конструктивне вирішення конфліктів. Ситуація значно загострилася після початку повномасштабного вторгнення росіі на територію України. Постійні ракетні обстріли та атаки безпілотників по м. Дніпро, а також загальна нестабільна ситуація в державі негативно вплинули на емоційний стан Відповідачки. Вона перебувала у стані постійного нервового напруження, що проявлялося у її поведінці та, зокрема, спрямовувалося на Позивача, а також негативно відображалося на психологічному стані сина. За твердженням позивача, відповідачка поступово віддалилася від сина та почала більше часу приділяти особистому життю, унаслідок чого її участь у догляді, вихованні та забезпеченні повсякденних потреб дитини істотно зменшилася, а надалі фактично припинилася. Згодом (з квітня 2026 року) сторони остаточно припинили спільне проживання, дитина залишилась постійно проживати разом із позивачем, який фактично самостійно здійснює повсякденне виховання, догляд та утримання сина, забезпечує її харчуванням, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, навчальним приладдям, лікарськими засобами, додатковими заняттями, проїздом та задовольняє інші побутові й повсякденні потреби дитини. Також за твердженням позивача, відповідачка протягом всього цього часу не надає матеріальної допомоги на утримання сина, не бере участі у вирішенні питань її навчання, лікування та розвитку, не цікавиться її повсякденним життям, не відвідує дитину та не підтримує з ним зв`язку навіть телефоном. Крім того на момент звернення до суду сторони не досягли згоди щодо визначення місця проживання сина. Фактичне проживання дитини з батьком не було оформлено домовленістю між батьками, у зв`язку із чим між сторонами існувала правова невизначеність щодо місця проживання дитини.

У свою чергу відповідачка подала до суду пояснення та заяву про розгляд справи за її відсутності, де підтвердила факт постійного проживання сина разом із батьком, не заперечувала проти визначення місця проживання дитини разом із позивачем на стадії розгляду справи. Просила ухвалити рішення на розсуд суду.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони починаючи з 2010 року перебували у фактичних шлюбних відносинах (без реєстрації шлюбу), під час яких у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, у якому батьками дитини зазначені сторони у справі.

Народження дитини зареєстровано Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління, про що 24 червня 2014 року складено актовий запис № 273.

Однак після багатьох років спільного проживання відносини між сторонами поступово погіршилися. Між ними виникли суттєві розбіжності у поглядах на життя, сімейні цінності, ведення побуту та підходи до виховання дитини, що призводило до постійних непорозумінь, емоційного віддалення та конфліктів.

Додатковим чинником, який негативно вплинув на сімейні відносини, став нестабільний психоемоційний стан відповідачки, зумовлений тривалим перебуванням в умовах повномасштабної військової агресії проти України. Регулярні ракетні обстріли, атаки безпілотних літальних апаратів, вибухи, повітряні тривоги, руйнування житлових будинків та інфраструктури, а також повідомлення про загибель і поранення мирних мешканців.

На тлі зазначених обставин сторони фактично втратили взаєморозуміння та можливість підтримувати нормальні сімейні відносини. Починаючи з квітня 2026 року вони остаточно припинили спільне проживання та ведення спільного господарства.

Після припинення спільного проживання син постійно проживає разом із позивачем, який забезпечує його повсякденний догляд, виховання, утримання та створює необхідні умови для його належного розвитку.

Первісно позивачем, поряд із вимогою про визначення місця проживання сина, було заявлено вимогу про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання позову і до досягнення дитиною повноліття.

У подальшому позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, виключивши вимогу про стягнення аліментів, та просив продовжити розгляд справи виключно в частині визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Позивач пояснив, що має можливість самостійно забезпечувати потреби сина та не вважає за необхідне отримувати від відповідачки кошти на її утримання. Первісні вимоги про стягнення аліментів значною мірою було зумовлене його емоційною реакцією на тривалу відсутність участі матері в житті дитини, відсутність спілкування та матеріальної допомоги з її боку.

Отже, після зменшення розміру позовних вимог предметом судового розгляду залишилася виключно вимога про визначення місця проживання дитини разом із батьком.

Обставини щодо фактичного здійснення позивачем самостійного виховання, догляду та утримання дитини встановлюються судом у межах предмета доказування у справі про визначення місця проживання дитини.

На момент звернення позивача до суду сторони не досягли згоди щодо визначення місця проживання дитини. Фактичне проживання дитини разом із батьком не було оформлено відповідною домовленістю між батьками, у зв`язку із чим виникла необхідність судового вирішення цього питання.

Як встановлено судом позивач проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору оренди квартири, долученою до матеріалів справи.

Із наданих суду письмових пояснень осіб, які тривалий час знайомі зі сторонами, вбачається, що син ОСОБА_3 постійно проживає разом із батьком. Позивач фактично самостійно здійснює повсякденний догляд за дитиною, займається її вихованням і навчанням, забезпечує харчуванням, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, навчальним приладдям, лікарськими засобами, додатковими заняттями та задовольняє інші повсякденні потреби сина. У письмових поясненнях також зазначено, що відповідачка протягом тривалого часу за місцем проживання сина не з`являється, особистого спілкування з ним не підтримує, не цікавиться її здоров`ям, навчанням і повсякденним життям та не підтримує зв`язку з дитиною навіть телефоном.

Матеріали справи не містять доказів надання відповідачкою регулярної матеріальної допомоги на утримання сина, її участі у вирішенні питань навчання, лікування, розвитку чи організації повсякденного життя дитини.

У свою чергу, із заяви відповідачки про розгляд справи за її відсутності та наданих нею пояснень убачається, що вона проживає окремо, не має стабільного доходу та планує переїхати на постійне проживання за кордон. Відповідачка також підтвердила, що наразі не бере належної участі в утриманні та вихованні сина.

Факт постійного проживання сина разом із батьком, із яким у дитини сформувався тісний емоційний зв`язок, відповідачка не заперечувала. Проти визначення місця проживання сина разом із позивачем вона також не заперечувала та просила ухвалити рішення на розсуд суду.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для її вирішення.

Відповідно до статей 77, 78 та 80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими й достатніми для встановлення обставин, які входять до предмета доказування.

Згідно із частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частин другої, восьмої та дев`ятої статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю між їх учасниками, мають регулюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини та ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності й розумності.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, а предметом їх основної турботи й основним обов`язком є забезпечення інтересів дитини.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати та батько мають рівні права й обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками та їх окреме проживання не впливають на обсяг їхніх прав і не звільняють від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, забезпечувати здобуття нею освіти та готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно із частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них проживатиме малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню їхніх інтересів.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що рівність прав батьків є похідною від прав та найкращих інтересів самої дитини. Тому при вирішенні спору щодо її місця проживання суд повинен насамперед установити, яке рішення забезпечить дитині найбільш сприятливі умови для повноцінного розвитку, виховання, безпеки та збереження стабільного життєвого середовища.

У постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 та від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 наголошено, що при вирішенні питання про місце проживання дитини суд має враховувати всі об`єктивні обставини та наявні у справі докази в їх сукупності, зокрема ставлення кожного з батьків до виконання батьківських обов`язків, характер взаємовідносин між дитиною та кожним із батьків, реальне середовище життя дитини, умови її проживання і виховання, психоемоційний стан та інші обставини, які мають істотне значення.

До важливих складових забезпечення найкращих інтересів дитини належить збереження стабільності її оточення, зокрема звичного місця проживання, побуту, навчання, режиму життя, кола спілкування та сформованих соціальних зв`язків.

Саме по собі проживання дитини разом з одним із батьків не є безумовною підставою для визначення її місця проживання з ним. Однак тривалість такого проживання, адаптація дитини до сформованого середовища, забезпечення її повсякденних потреб, почуття безпеки та відсутність обставин, які негативно впливають на її розвиток, є істотними критеріями для вирішення спору.

Зміна усталеного місця проживання дитини повинна мати достатнє обґрунтування та забезпечувати очевидний позитивний результат для неї. Якщо дитина протягом тривалого часу проживає з одним із батьків, адаптована до цього середовища, забезпечена належним доглядом і вихованням, а інший із батьків не довів наявності обставин, які свідчили б про небезпечність, нестабільність або несприятливість такого середовища, його безпідставна зміна може суперечити найкращим інтересам дитини.

Водночас Верховний Суд у постанові від 08 липня 2026 року у справі №725/5332/25 зазначив, що факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може встановлюватися судом як обставина, що входить до предмета доказування у спорі між батьками щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Верховний Суд також звернув увагу, що саме по собі окреме проживання батьків та фактичне проживання дитини з одним із них не є безумовним доказом одноосібного виховання або утримання дитини. Для такого висновку суд повинен оцінити реальну участь кожного з батьків у вихованні й утриманні дитини, характер їхніх стосунків із дитиною та сукупність інших установлених обставин.

У справі, що розглядається, висновок про фактичне самостійне здійснення позивачем виховання та утримання дитини ґрунтується не лише на факті її проживання разом із батьком, а на сукупності досліджених судом доказів.

Судом установлено, що позивач особисто та постійно здійснює повсякденний догляд за сином, займається її вихованням, організовує навчання та медичне обслуговування, забезпечує дитину житлом, харчуванням, одягом, навчальним приладдям, лікарськими засобами та іншими необхідними для її життя і розвитку засобами, а також самостійно вирішує поточні питання, пов`язані з її вихованням, навчанням, здоров`ям і розвитком.

Водночас установлено, що відповідачка протягом тривалого часу свідомо не бере участі у повсякденному житті сина, не підтримує з ним особистого чи телефонного спілкування, не відвідує дитину, не цікавиться її здоров`ям і навчанням, не бере участі у вирішенні питань її виховання та розвитку і не надає матеріальної допомоги на його утримання.

Зазначені обставини підтверджуються письмовими поясненнями осіб, які тривалий час знайомі зі сторонами, відсутністю в матеріалах справи доказів участі відповідачки в утриманні та вихованні сина, а також поясненнями самої відповідачки, яка підтвердила своє окреме проживання, відсутність стабільного доходу, нестабільний психоемоційний стан і неможливість належним чином брати участь у житті дитини.

За таких обставин суд доходить висновку, що поведінка відповідачки має тривалий і свідомий характер та свідчить про її фактичне самоусунення від участі у повсякденному вихованні й утриманні сина.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач фактично самостійно здійснює повсякденне виховання, догляд та утримання сина, забезпечує належні житлові й побутові умови, організовує її навчання, лікування, безпеку та всебічний розвиток.

При цьому встановлення зазначених обставин не означає припинення чи обмеження батьківських прав та обов`язків відповідачки і не звільняє її від установлених законом обов`язків щодо сина.

Суд також ураховує, що на момент звернення позивача до суду між сторонами не було досягнуто згоди щодо визначення місця проживання дитини. Під час розгляду справи відповідачка підтвердила фактичне проживання сина разом із батьком та не заперечувала проти задоволення заявленої вимоги.

Водночас відсутність заперечень відповідачки проти позову не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявленої вимоги, оцінити всі надані докази в їх сукупності та встановити, чи відповідає визначення місця проживання сина разом із батьком її найкращим інтересам.

У справі встановлено, що син має тісний емоційним зв`язок з батьком з яким постійно мешкає після того як сторони по справі розійшлися. За цей час у дитини сформувалося стабільне побутове та соціальне середовище. Позивач забезпечує його повсякденні потреби та фактично самостійно здійснює її виховання, догляд і утримання. Відповідачка у свою чергу не заявляє вимог про передачу дитини їй, не наполягає на зміні сформованого місця проживання дитини та не навела обставин, які б свідчили про те, що проживання дитини разом із батьком негативно впливають на його здоров`я, безпеку, навчання чи розвиток.

Зазначені обставини свідчать, що саме позивач створив і підтримує стабільне, безпечне та передбачуване середовище для життя й розвитку сина.

За таких обставин зміна фактично сформованого місця проживання дитини не матиме об`єктивного обґрунтування, може порушити стабільність її побутового та соціального середовища та не відповідатиме її найкращим інтересам.

Ураховуючи тривалість проживання дитини разом із батьком, його адаптацію до сформованих умов, фактичне самостійне здійснення позивачем повсякденного виховання, догляду та утримання сина, тривалу свідому неучасть відповідачки в житті дитини, а також відсутність обставин, які б свідчили про несприятливість проживання сина з батьком, суд доходить висновку, що визначення її місця проживання разом із позивачем відповідатиме найкращим інтересам дитини.

При цьому визначення місця проживання сина разом із батьком не припиняє і не обмежує батьківських прав та обов`язків відповідачки, не позбавляє її права й обов`язку брати участь у вихованні, утриманні та розвитку дитини, спілкуватися з нею і підтримувати належний особистий зв`язок.

Позивач, з яким визначається місце проживання сина, не має права перешкоджати відповідачці у спілкуванні з дитиною та участі в її вихованні, якщо таке спілкування не суперечить інтересам сина та не перешкоджає її нормальному розвитку.

За таких обставин суд доходить висновку, що позовна вимога про визначення місця проживання сина разом із батьком є обґрунтованою, підтверджується належними та достатніми доказами, відповідає фактично сформованим сімейним відносинам і найкращим інтересам дитини, а тому підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 141, 150, 153, 157, 160, 161 СК України, статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 3 Конвенції про права дитини, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 49, 76–81, 89, 141, 247, 258, 259, 263–265, 268 ЦПК України, суд —

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити.

Визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) як таким, що самостійно виховує та утримує дитину.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1331,20 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України.

Суддя С.С. Федоріщев