Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №697/1306/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1960/26Головуючий по 1 інстанції

Справа № 697/1306/24 Категорія: на ухвалу Скирда Б.К.

Доповідач в апеляційній інстанції

Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.,

секретар: Івануса А.Д.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 ;

відповідач – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

третя особа – Канівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства,

особа, яка подала апеляційну скаргу – представник ОСОБА_3 – адвокат Єрмак Олег Віталійович;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – адвоката Єрмака Олега Віталійовича на ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2026 року про відмову в ухваленні додаткового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Канівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства,

в с т а н о в и в :

З червня 2024 року в провадженні Канівського міськрайонного суду Черкаської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Канівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства.

20.03.2026 представник позивача ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , - адвокат Бовшик М.Ю. через систему «Електронний суд» подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22.04.2026 позовну заяву адвоката Бовшика М.Ю. в інтересах ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Канівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства, залишено без розгляду за заявою представника позивача.

06.05.2026 від представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Єрмака О.В. до суду надійшла заява про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесених останньою судових витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи в розмірі 25 000 грн.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2026 року в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Мотивуючи прийняту ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), у разі залишення позовної заяви без розгляду, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача. Сам по собі факт подання заяви про залишення позову без розгляду не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачами, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідачів та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.

Судом не встановлено того, що позивач від моменту звернення до суду з позовною заявою до залишення позову без розгляду діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, протидіяв вирішенню спору чи мав на меті ущемлення прав та інтересів відповідачів.

Не погодившись з ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2026 року, представник ОСОБА_3 – адвокат Єрмак О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив вказану ухвалу скасувати та прийняти нову, якою задовольнити заяву про компенсацію судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що залишення позову без розгляду стало наслідком неналежної підготовки позивачем справи до судового розгляду, зокрема невжиття належних заходів для формування доказової бази та визначення належного суб`єктного складу учасників справи. Зазначає, що після залишення позову без розгляду позивач повторно звернувся до суду з позовом, усунувши недоліки попередньої позовної заяви.

На думку скаржника, такі дії позивача свідчать про необґрунтованість його процесуальних дій, які зумовили необхідність понесення ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу, які відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України, підлягають компенсації. Також скаржник вважає, що суд першої інстанції не врахував принципи добросовісності та належного користування процесуальними правами.

В апеляційній скарзі адвокат Єрмак О.В. також просить стягнути з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу, понесені за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн.

Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду (пункт 1 частини другої статті 200 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Тобто стягнення з позивача понесених відповідачем судових витрат, зокрема у разі залишення позову без розгляду, можливе лише у разі встановлення необґрунтованості дій позивача.

Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Для стягнення на підставі частини п`ятої статті 142 ЦПК України здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу, згідно з процесуальним обов`язком доказування, необхідно довести, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2025 року у справі № 357/5156/23, від 23 грудня 2025 року у справі №750/14656/24, від 12 лютого 2026 року в справі № 404/6023/24.

При цьому «необґрунтовані дії позивача» не тотожні поняттю «необґрунтований позов», адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка є необґрунтованою, а не заяву по суті спору - позов.

Звертаючись із заявою про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, представник відповідача посилався, зокрема, на те, що позивач неналежно підготував справу до судового розгляду, заявляв клопотання про проведення експертиз, які не були проведені у зв`язку з відсутністю відповідних методик, не зміг самостійно отримати необхідні докази та неправильно визначив суб`єктний склад учасників справи.

Проте наведені обставини, на думку колегії суддів апеляційного суду, не свідчать про вчинення позивачем необґрунтованих дій у розумінні частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що під час її розгляду сторона позивача вживала процесуальних заходів для доведення заявлених вимог, зокрема порушувала питання про проведення судової експертизи. Та обставина, що проведення відповідних експертних досліджень виявилося неможливим, сама по собі не підтверджує недобросовісності дій позивача або того, що такі процесуальні дії вчинялися ним без належних підстав.

Посилання скаржника на те, що позивач мав можливість скористатися передбаченим статтею 84 ЦПК України механізмом витребування доказів, також не є достатнім для висновку про необґрунтованість його дій. Оцінка обраного стороною способу формування доказової бази та ефективності вчинених нею процесуальних дій не свідчить про наявність підстав для покладення на неї витрат іншої сторони відповідно до частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач був обізнаний про неналежність визначених ним відповідачів, проте свідомо продовжував судовий розгляд.

Питання належності відповідача та обґрунтованості залучення певної особи до участі у справі підлягають вирішенню судом з урахуванням конкретних обставин спору, а не лише з огляду на процесуальну позицію іншої сторони.

Крім того, колегія суддів зазначає, що залишення позову без розгляду не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення обставин, які стали підставою для такого залишення. Тому подальша реалізація позивачем права на судовий захист не може розцінюватися як доказ того, що первісний судовий процес був ініційований або продовжувався з недобросовісною метою.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника зі способом підготовки позивачем позову, обраним ним способом доказування та визначенням складу учасників справи.

Однак, зазначені обставини за відсутності встановлених конкретних необґрунтованих дій позивача, які б свідчили про недобросовісне здійснення ним процесуальних прав та зумовили понесення відповідачем витрат, не є достатніми для застосування положень частини п`ятої статті 142 ЦПК України.

Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність представником відповідача наявності передбачених частиною п`ятою статті 142 ЦПК України підстав для компенсації понесених ним витрат на професійну правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться переважно до власної оцінки скаржником процесуальної поведінки позивача та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

За таких обставин апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції — без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 448, 449 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – адвоката Єрмака Олега Віталійовича залишити без задоволення.

Ухвалу Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 червня 2026 року про відмову в ухваленні додаткового рішення в справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Канівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту батьківства, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає касаційному оскарженню в порядку і строках, визначених ЦПК України.

Судді Ю.В. Сіренко

О.М. Новіков

Т.Л. Фетісова