Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №296/940/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/940/26 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О.С.

Категорія 39 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й.,

Павицької Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу №296/940/226 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Рожкової О.С., у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06 травня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір №2360747 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у сумі 10 000 грн строком на 30 днів, а позичальниця зобов`язалася у встановлений договором строк повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, а також інші платежі, передбачені умовами договору.

У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло від ТОВ «Авентус Україна» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підставі договору відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021 від 26 лютого 2021 року.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з неї 32 800 грн заборгованості, з яких 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 22 800 грн - заборгованість за процентами, а також судові витрати.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за договором №2360747 про надання споживчого кредиту від 06 травня 2020 року в розмірі 10 000 грн, а також судові витрати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням у частині відмови у задоволенні позову, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду встановленим обставинам та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував передбачений договором механізм пролонгації строку кредитування та правове значення здійснених відповідачкою платежів.

Посилаючись на пункти 4.2, 4.3 кредитного договору, вказує, що споживач, за наявності заборгованості за кредитом не менше 400 грн, мав право ініціювати продовження строку користування кредитом шляхом здійснення платежу на користь товариства в розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів.

На думку апелянта, здійснивши 05 червня 2020 року платіж у сумі 2 850 грн, ОСОБА_1 реалізувала передбачене договором право на продовження строку користування кредитом, унаслідок чого строк кредитування було продовжено, а за користування кредитними коштами в межах нового строку підлягала застосуванню стандартна процентна ставка у розмірі 1,90 % на день.

Крім того, 04 липня 2020 року відповідачкою здійснено платіж у сумі 5 510 грн, що, за твердженням апелянта, свідчить про наступне продовження строку користування кредитом.

Вважає, що зазначені платежі та відображення їх у картці обліку договору підтверджують фактичну реалізацію відповідачкою механізму пролонгації, передбаченого кредитним договором, а тому проценти після закінчення первісного 30-денного строку нараховані правомірно.

Також апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду щодо того, що часткова сплата боргу може свідчити про визнання боржником існування відповідного зобов`язання, та вважає, що здійснення ОСОБА_1 платежів підтверджує визнання нею боргу і виконання умов договору щодо його пролонгації.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти її задоволення та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що кредитний договір №2360747 від 06 травня 2020 року укладений строком на 30 днів, а тому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу погодженого сторонами строку кредитування. Посилається на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду.

Вважає, що після закінчення строку договору, а у разі його пролонгації - після закінчення продовженого строку, нарахування договірних процентів за ставкою 1,90 % на день є неправомірним, а права кредитора у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання підлягають захисту у порядку, передбаченому статтею 625 ЦК України, вимог про застосування якої позивач не заявляв.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги про визнання нею боргу шляхом здійснення платежів 05 червня 2020 року у сумі 2 850 грн та 04 липня 2020 року у сумі 5 510 грн, зазначає, що такі платежі здійснювалися у період правовідносин із первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна», в межах строку кредитування та погоджених із первісним кредитором умов пролонгації договору, і свідчать про виконання нею умов договору у відповідний період.

Наголошує, що після відступлення 26 лютого 2021 року права вимоги на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» будь-яких платежів новому кредитору не здійснювала, а нараховані ним штрафні санкції та позадоговірні проценти не визнавала. У зв`язку з цим вважає безпідставними посилання апелянта на вчинення нею дій, що свідчать про визнання боргу.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2024 року у справі №756/11081/20 звернула увагу, що суд апеляційної інстанції не може вийти за межі доводів апеляційної скарги, погіршивши при цьому становище особи, яка оскаржила судове рішення. Такий підхід відповідає принципу заборони повороту до гіршого - non reformatio in peius.

У цій справі рішення суду першої інстанції оскаржене виключно позивачем та лише у частині відмови у задоволенні вимог про стягнення процентів.

ОСОБА_1 рішення суду в частині стягнення з неї 10 000 грн заборгованості за тілом кредиту не оскаржувала, у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити рішення без змін.

За таких обставин предметом апеляційного перегляду є висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення заявленої позивачем заборгованості за процентами. Перегляд на шкоду апелянту тієї частини рішення, якою його вимоги задоволені, суперечив би визначеним статтею 367 ЦПК України межам апеляційного перегляду та принципу заборони повороту до гіршого.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у визначених межах, колегія суддів виходить із такого.

Відмовляючи у стягненні 22 800 грн процентів, суд першої інстанції виходив із того, що договором погоджено строк кредитування 30 днів. Суд установив, що відповідачкою здійснено платежі 05 червня 2020 року у сумі 2 850 грн та 04 липня 2020 року у сумі 5 510 грн, які кредитором зараховано у рахунок сплати процентів.

Суд виходив із того, що пунктами 1.5.1, 1.5.2 кредитного договору передбачено знижену процентну ставку 0,95 % на день та стандартну процентну ставку 1,90 % на день. Оскільки позичальниця не виконала передбаченої пунктом 1.5.1 договору умови щодо повного погашення кредитної заборгованості у встановлений строк, проценти за погоджений сторонами 30-денний строк кредитування підлягали нарахуванню за стандартною процентною ставкою та становили 5 700 грн.

Врахувавши, що відповідачкою сплачено на погашення процентів загалом 8 360 грн, суд першої інстанції дійшов висновку про погашення заборгованості за процентами у повному обсязі та відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем 22 800 грн процентів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення заявленої позивачем заборгованості за процентами, однак з огляду на доводи апеляційної скарги вважає за необхідне додатково зазначити таке.

З матеріалів справи встановлено, що 06 травня 2020 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір №2360747 про надання споживчого кредиту.

Відповідно до пункту 1.3 договору сума кредиту становить 10 000 грн.

Пунктом 1.4 договору визначено строк кредиту - 30 днів. Дата повернення кредиту зазначається у графіку платежів, що є додатком №1 до договору. Цим же пунктом передбачено можливість продовження строку кредиту у порядку та на умовах, установлених розділом 4 договору.

Згідно з пунктом 1.5 договору тип процентної ставки є фіксованим. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить від фактичного виконання Споживачем умов Договору та становить:

пункт 1.5.1 - знижена процентна ставка 0,95 % в день від суми кредиту, застосовується у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо в цей строк Споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку;

пункт 1.5.2 - стандартна процентна ставка 1,90 % в день від суми кредиту, застосовується: у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору, якщо Споживач не виконав умови, зазначені в пункті 1.5.1 Договору, для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до пунктів 4.1–4.6 цього Договору; у межах періоду прострочення, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України.

Відповідно до пункту 2.1 договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надані Споживачем Товариству з метою отримання кредиту.

Згідно з пунктом 3.1 договору нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90 календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто методом «факт/факт».

Договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором М616728.

До договору долучено паспорт споживчого кредиту та графік платежів, відповідно до яких сума кредиту становить 10 000 грн, строк кредитування — 30 днів.

Факт фактичного надання відповідачці кредитних коштів у сумі 10 000 грн підтверджується листом ТОВ ФК «Вей Фор Пей» №6516-ВП від 16 грудня 2025 року, відповідно до якого за дорученням ТОВ «Авентус Україна» 06 травня 2020 року здійснено успішний переказ 10 000 грн на картку НОМЕР_2 .

Крім того, листом АТ «Універсал Банк» №БТ/Е-5446 від 18 лютого 2026 року підтверджено, що банківська картка, на яку 06 травня 2020 року зараховано 10 000 грн, належить ОСОБА_1 .

Факт укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 10 000 грн підтверджується належними та допустимими доказами і відповідачкою не оспорюється.

26 лютого 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №ККАУ-26022021.

Відповідно до реєстру боржників та акта приймання-передачі до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №2360747 від 06 травня 2020 року.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

За змістом частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються, зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, для стягнення договірних процентів, нарахованих після закінчення первісно погодженого строку кредитування, кредитор повинен довести, що строк користування кредитом був належним чином продовжений у передбачений договором спосіб, а проценти нараховані саме в межах такого продовженого строку.

У цій справі первісний строк кредитування становив 30 днів - з 06 травня 2020 року по 04 червня 2020 року включно.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 здійснила платежі: 05 червня 2020 року — 2 850 грн та 04 липня 2020 року - 5 510 грн, які кредитором зараховано у рахунок сплати процентів.

Оскільки протягом первісно погодженого сторонами строку ОСОБА_1 не здійснила повного погашення кредитної заборгованості або такого погашення протягом трьох календарних днів після закінчення цього строку, передбачені пунктом 1.5.1 договору умови для застосування зниженої процентної ставки 0,95 % на день не настали.

За таких обставин у межах первісного 30-денного строку кредитування проценти підлягали нарахуванню за погодженою сторонами стандартною процентною ставкою 1,90 % на день та становили 5 700 грн (10 000 грн ? 1,90 % ? 30 днів).

Загальна сума здійснених відповідачкою платежів становить 8 360 грн, тобто перевищує розмір процентів, нарахованих у межах первісного погодженого сторонами строку кредитування.

У зв`язку з цим висновок суду першої інстанції про відсутність непогашеної заборгованості за процентами, нарахованими у межах первісного строку кредитування, є правильним.

Основним доводом апеляційної скарги є твердження позивача про те, що здійсненням зазначених платежів відповідачка реалізувала передбачене договором право на продовження строку кредитування, у зв`язку з чим кредитодавець набув право на подальше нарахування договірних процентів.

Колегія суддів цей довід відхиляє.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в пункті 1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пунктами 4.2–4.5 договору.

Відповідно до пункту 4.2 договору споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 гривень (включно), може ініціювати продовження строку користування кредитом відповідно до пункту 4.3 договору.

Згідно з пунктом 4.3 договору пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту із зазначенням нової дати повернення на номер мобільного телефону та/або адресу електронної пошти, повідомлені споживачем товариству.

За змістом пункту 4.5 договору у випадку акцептування товариством пропозиції (оферти) споживача про продовження строку кредиту новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення споживачем дій, зазначених у пункті 4.3 договору, а нова дата повернення кредиту відображається в Особистому кабінеті. Протягом нового строку користування кредитом проценти нараховуються за стандартною процентною ставкою.

Отже, зі змісту погоджених сторонами умов договору вбачається, що здійснення споживачем платежу, передбаченого пунктом 4.3 договору, є лише способом ініціювання продовження строку кредитування та за своєю правовою природою становить пропозицію (оферту) споживача. Проте вчинення такого платежу не зумовлює автоматичного продовження строку кредитування, оскільки пунктами 4.4, 4.5 договору передбачено необхідність акцепту такої пропозиції кредитодавцем та повідомлення споживача про погодження нового строку кредиту і нову дату його повернення.

Натомість матеріали справи не містять доказів направлення ОСОБА_1 повідомлення про акцепт кредитодавцем пропозиції щодо продовження строку користування кредитом, доказів повідомлення їй нової дати повернення кредиту, відображення такої дати в Особистому кабінеті або інших належних та допустимих доказів досягнення сторонами домовленості про продовження строку кредитування.

Складений кредитором розрахунок заборгованості, у якому здійснені відповідачкою платежі відображені як такі, що зараховувалися у рахунок процентів, не є доказом акцепту кредитодавцем пропозиції щодо продовження строку кредитування та досягнення сторонами домовленості про встановлення нового строку користування кредитом.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду щодо того, що часткова сплата заборгованості може свідчити про визнання боржником боргу, не спростовують наведених висновків.

Визнання боржником існування кредитного зобов`язання та досягнення сторонами домовленості про продовження строку кредитування є різними за своїм змістом юридичними фактами. Здійснення боржником часткового платежу за певних обставин може свідчити про визнання ним боргу, однак не підтверджує досягнення сторонами передбаченої договором домовленості про встановлення нового строку користування кредитом, якщо договором визначено окремий порядок ініціювання такого продовження та його акцепту кредитодавцем.

Таким чином, позивачем не доведено фактичного продовження строку кредитування після закінчення первісного 30-денного строку у встановленому договором порядку.

Відтак договірні проценти, нараховані після закінчення погодженого сторонами строку кредитування, не підлягають стягненню з відповідачки на підставі статті 1048 ЦК України.

Вимог про застосування до спірних правовідносин наслідків прострочення грошового зобов`язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, позивач не заявляв.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заявлених позивачем 22 800 грн процентів є правильним.

Колегія суддів також враховує, що загальна сума здійснених відповідачкою платежів становить 8 360 грн, тоді як розмір процентів, які підлягали нарахуванню в межах первісного погодженого сторонами строку кредитування за стандартною процентною ставкою 1,90 % на день, становить 5 700 грн.

Водночас питання правильності визначення розміру присудженої судом першої інстанції заборгованості за основною сумою кредиту доводами та вимогами апеляційної скарги не охоплюється. Підстав, передбачених статтею 367 ЦПК України, для виходу за межі апеляційного перегляду у цій частині колегією суддів не встановлено.

Тому наведена обставина не впливає на висновок апеляційного суду щодо правильності вирішення судом першої інстанції тієї частини позовних вимог, яка є предметом апеляційного перегляду, - вимог про стягнення 22 800 грн процентів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення зазначеної суми процентів, оскільки факт продовження погодженого сторонами строку кредитування у передбаченому договором порядку належними та допустимими доказами не підтверджений.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції в межах апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 382 ЦПК України немає.

Справа є малозначною у розумінні частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: