Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №314/441/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 08.09.2026 Справа № 314/441/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 314/441/26 Головуючий в 1-й інстанції – Кіяшко В.О.

Провадження № 22-ц/807/1836/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І. В.,

суддів: Мінгазова Р.В.,

Полякова О.З.,

секретар Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області, треті особи: голова Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гладишев Олексій Сергійович, Комунальна установа «Центр надання соціальних послуг» Матвіївської сільської ради, про поновлення на роботі,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

21 січня 2026 ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Лишенка С.С. звернулася до суду із позовом до Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області, треті особи: голова Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області Гладишев О.С., Комунальна установа «Центр надання соціальних послуг» Матвіївської сільської ради, про поновлення на роботі. Представник позивачки зазначав, що 08 лютого 2021 року між директором комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Матвіївської сільської ради Пелех Л.В. та Матвіївською сільською радою Запорізького району Запорізької області в особі сільського голови Гладишева О.С. було укладено контракт на термін з 08.02.2021 року до 08.02.2022, дія якого неодноразово продовжувалася додатковими угодами до контракту, зокрема з 09.02.2024 до 14.05.2024, з 15.05.2024 до 31.12. 2024, з 01.01.2025 року до 31.12.2025.

15 грудня 2025 року сільським головою Матвіївської сільської ради видано розпорядження №286/к/тр «Про звільнення з посади Людмили Пелех», відповідно до якого позивачку звільнено із займаної посади 31 грудня 2025 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору згідно п. 2 статті 263 КЗпП України.

Позивачка вважає своє звільнення незаконним, а розпорядження сільського голови №286/к/тр від 15 грудня 2025 року таким, що підлягає скасуванню, оскільки рішення про її звільнення прийнято неповноважною особою – головою Матвіївської сільської ради, а не засновником – Матвіївською сільською радою. Окрім того, позивачка вважає, що так як трудовий договір був багаторазово переукладений, то він є безстроковим і відповідно її звільнення мало бути здійснено на підставах, визначених ст. ст. 40, 41 КЗпП за умови прийняття відповідного рішення засновника та повідомлення її про це за 2 місяці до дати звільнення з дотриманням вимог ч. 3 ст. 23 КЗпП України щодо інформування працівника про вакансії, що відповідають кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору. Також позивачка посилається на те, що Матвіївська сільська рада не підтримала рішення про припинення її роботи.

Враховуючи викладене, позивачка просила суд визнати незаконним і скасувати розпорядження сільського голови Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області від 15 грудня 2025 №286/к/тр про її звільнення, поновити її на роботі в комунальній установі «Центр надання соціальних послуг» Матвіївської сільської ради з дати звільнення на посаді директора. Стягнути з Матвіївської сільської ради Запорізького району Запорізької області на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 січня 2026 року до дня поновлення на роботі.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що трудові відносини між позивачкою та відповідачем мали строковий характер і відбувалися на умовах контракту, строк дії якого (з урахуванням додаткової угоди № 6 від 27.12.2024) закінчився 31 грудня 2025 року. Суд першої інстанції виходив із того, що звільнення у зв`язку із закінченням строку дії контракту на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є припиненням трудового договору, а не його розірванням з ініціативи роботодавця. Оскільки відповідач належним чином висловив своє волевиявлення щодо припинення трудових правовідносин та відсутності наміру продовжувати контракт після 31.12.2025 (видавши розпорядження від 15.12.2025 № 286/к/тр), підстави для поновлення позивачки на роботі відсутні. При цьому суд зазначив, що укладення та продовження контракту є виключно правомочністю сторін за їх взаємною згодою, а примусове продовження контракту судом суперечитиме принципу свободи договору та становитиме неправомірне втручання у дискреційні повноваження роботодавця.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивачки адвокат Лишенко С.С. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судове рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права. Зазначає, суд не надав належної оцінки тому, що роботодавцем позивачки була Матвіївська сільська рада, рішенням якої прийнято ОСОБА_1 на посаду директора КУ «Центр надання соціальних послуг». В той же час рішення про не продовження контракту прийнято сільським головою, який не має відповідної компетенції, а сільська рада не підтримала вказане рішення про звільнення з посади ОСОБА_1 . Суд не навів мотиви, з яких він відхилив позицію сторони позивача щодо того, що згідно ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Сашков М.В. просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що виходячи із положень Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про правовий режим воєнного стану» сільському голові надано право призначення та звільнення керівників комунальних установ. Вважає, що не є підставними твердження позивача, що договір (контракт) став безстроковим у зв`язку із його пролонгацією, дія контракту припинилася 31.12.2025 на підставі п. 2 ст. 23 КЗпП України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У повній мірі зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Матвіївської сільської ради від 05.02.2021 № 10 «Про призначення ОСОБА_1 на посаду директора Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Пелех Л.В. призначено на посаду директора КУ «Центр надання соціальних послуг» Матвіївської сільської ради з 08 лютого 2021 року на умовах контракту. Пунктом 2 вказаного рішення сільському голові доручено укласти з ОСОБА_1 контракт терміном на один рік з 08.02.2021 по 08.02.2022 (а.с.40).

08 лютого 2021 року між Матвіївською сільською радою в особі сільського голови та ОСОБА_1 укладено контракт з директором КУ «Центр надання соціальних послуг» Матвіївської сільської ради на строк з 08.02.2021 по 08.02.2022. Пунктом 5.5 контракту передбачено, що за два місяці до закінчення терміну дії контракту він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий термін. Відповідно до підпункту «а» пункту 5.2 розділу 5 Контракту від 08.02.2021 контракт припиняється після закінчення терміну його дії. (а.с.53-60)

У подальшому сторони неодноразово укладали додаткові угоди про продовження терміну дії контракту, зокрема: 09.02.2024 - додаткову угоду № 3 про продовження терміну дії контракту з 09 лютого 2024 року до 14 травня 2024 року включно;15.05.2024 - додаткову угоду № 4 про продовження терміну дії контракту з 15 травня 2024 року до 31 грудня 2024 року включно; 27.12.2024 - додаткову угоду № 6 про продовження терміну дії контракту з 01 січня 2025 року до 31 грудня 2025 року включно (а.с.45-52).

17 жовтня 2025 листом №02-02-02/445 Сільський голова довів до відома директора Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Матвіївської сільської ради Пелих Л. про закінчення контракту від 08.02.2021 з 31.12.2025 і про те, що в подальшому контракт не буде продовжено (а.с.98 зворот).

15 грудня 2025 року сільським головою Матвіївської сільської ради видано розпорядження № 286/к/тр «Про звільнення з посади Людмили ПЕЛЕХ», згідно з яким ОСОБА_1 звільнено з посади директора КУ «Центр надання соціальних послуг» Матвіївської сільської ради 31 грудня 2025 року у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України (а.с.43).

22 грудня 2025 року копію зазначеного розпорядження було надано ОСОБА_1 як депутату сільської ради у зв`язку з винесенням на сесію сільської ради 24.12.2025 проекту рішення «Про затвердження розпорядження сільського голови від 15.12.2025 № 286/к/тр «Про звільнення з посади Людмили ПЕЛЕХ». Як керівнику та особі, яка звільняється, рішення було вручено 31 грудня 2025 року під особистий підпис ОСОБА_1 .

Аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів свідчить про те, між сторонами08 лютого 2021 року виникли та протягом усього періоду тривання (до 31 грудня 2025 року) існували строкові трудові правовідносини, які регулювалися особливою формою трудового договору Контрактом від 08.02.2021 та додатковими угодами до нього. Кінцевою датою дії строкового трудового договору (контракту) згідно з укладеною Додатковою угодою № 6 від 27.12.2024 було визначено 31 грудня 2025 року. Відповідно до підпункту «а» пункту 5.2 розділу 5 Контракту та п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України закінчення строку дії є самостійною підставою для його припинення.

Відповідач як роботодавець належним чином висловив та зафіксував свою волю на припинення трудових відносин із позивачкою саме у зв`язку із закінченням строку дії контракту шляхом видання сільським головою розпорядження № 286/к/тр від 15.12.2025 року «Про звільнення з посади Людмили ПЕЛЕХ» з 31.12.2025.

Апеляційним судом встановлено, що ні працівником, ні сільським головою не вчинялося дій, які б свідчили про намір пролонгувати контракт чи переукласти його на новий строк.

З огляду на встановлені обставини, спірні правовідносини між сторонами є трудовими правовідносинами щодо припинення строкового трудового договору (контракту) у зв`язку із закінченням строку його дії, що регулюються такими нормами права.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 21 КЗпП Українитрудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Роботодавець зобов`язаний інформувати працівників, які працюють за строковим трудовим договором, про вакансії, що відповідають їх кваліфікації та передбачають можливість укладення безстрокового трудового договору, а також забезпечити рівні можливості таких працівників для його укладення.

Підстави припинення трудового договору встановлено ст. 36 КЗпП України, зокрема відповідно до п.2 ч.1 вказаної статті трудовий договір припиняється у разі закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до п.10. ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільський, селищний, міський голова: призначає на посади та звільняє з посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників закладів освіти, які призначаються на посаду та звільняються з посади згідно із законом.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що припинення трудового договору із позивачкою відбулося у зв`язку з настанням погодженого сторонами строку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП, а не у зв`язку із звільненням з ініціативи роботодавця.

Разом з тим місцевий суд у порушення вимог ст. 265 ЦПК України не навів мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного позивачкою, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Зокрема, представник позивачки підставно посилається у апеляційній скарзі на те, що суд не навів мотиви, з яких він відхилив позицію останньої щодо того, що згідно ч. 2 ст. 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Надаючи оцінку указаному аргументу позивачки, апеляційний суд вважає його безпідставним з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Частиною другою статті 39-1 КЗпП України визначено, що трудові договорі, які були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Разом з тим, застосовуючи зазначені норми права до спірних правовідносин, суд враховує спеціальний правовий статус контракту як особливої форми трудового договору.

За змістом частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, встановлюються угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 22.01.2020 у справі № 607/18964/18.

Щодо доводів позивачки про прийняття розпорядження про її звільнення неуповноваженим органом.

Оскаржуване рішення суду не містить мотивованої оцінки цьому аргументу позивачки, хоча вона посилалася на нього у своїй позовній заяві.

Апеляційний суд відхиляє доводи позивачки про те, що звільнення мало відбутися виключно за рішенням сільської ради як засновника, а не на підставі розпорядження сільського голови, виходячи з такого.

Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, керівників юридичних осіб, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад (крім випадків, передбачених спеціальними законами щодо окремих закладів).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 06 липня 1999 року № 7-рп/99 у справі про сумісництво посад посадових осіб органів виконавчої влади зазначив, що виконання функцій та повноважень, вказаних у ст. 42Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» має місце тому, що виборці обрали його і наділили мандатом (тобто дорученням).

Посилання апелянта на Положення про КУ «Центр надання соціальних послуг», в якому зазначено, що звільнення керівника здійснюється Засновником (Сільською радою), суд не оцінює як підставу для визнання розпорядження голови незаконним з огляду на ієрархію нормативно-правових актів. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» має вищу юридичну силу стосовно Положення комунальної установи. Локальний акт або контракт не можуть суперечити імперативним нормам Закону та позбавляти сільського голову повноважень, які прямо закріплені за ним п. 10 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

У даному випадку мало місце звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України), тобто настання дати, про яку сторони домовилися заздалегідь при підписанні контракту. З огляду на викладене, видаючи оскаржуване розпорядження про звільнення позивачки з посади директора КУ «Центр надання соціальних послуг» у зв`язку із закінченням строку контракту, сільський голова діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі – Закон) Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Згідно з абзацом третім частини дев`ятої статті 9 Закону у період дії воєнного стану сільський, селищний, міський голова може призначати осіб на посади та звільняти з посад в органах місцевого самоврядування, керівників комунальних підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління відповідного органу місцевого самоврядування, у порядку, визначеному частинами п`ятою, шостою статті 10 Закону.

Частинами п`ятою, шостою статті 10 Закону визначено порядок призначення на посади державної служби, посади в органах місцевого самоврядування, посади керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, комунальних підприємств, установ, організацій.

Крім цього, сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру» (пункт 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

З огляду на викладене, керівники комунальних підприємств, закладів, установ та організацій, яких було призначено до введення в Україні воєнного стану, можуть бути звільнені з посади сільським, селищним, міським головою.

За таких обставин доводи ОСОБА_1 про те, що рішення про її звільнення прийнято неповноважною особо, є безпідставними.

Та обставина, що сесія сільської ради на своєму засіданні від 24.12.2025 не прийняла рішення про затвердження розпорядження сільського голови про звільнення з посади ОСОБА_1 , не свідчить про порушення відповідачем трудового законодавства, оскільки у відповідності до абзацу третього частини девятої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного сиану» у період дії воєнного стану сільський голова може звільняти з посад в органах місцевого самоврядування, керівників комунальних установ, що належать до управління відповідного органу місцевого самоврядування у порядку, визначеному частина п`ятою, шостою статті 10 Закону, тобто без подальшого затвердження такого свого рішення на сесії сільської ради.

Суд першої інстанції у своєму рішенні залишив також поза увагою доводи позивача про незаконність звільнення у зв`язку з ненаданням інформації про вакансії (ч. 3 ст. 23 КЗпП України).

Апеляційний суд вважає їх безпідставними та відхиляє, тому що аналіз ч.3 ст. 23 КЗпП України свідчить про те, що вона покладає на роботодавця загальний обов`язок щодо забезпечення інформаційної прозорості про наявні безстрокові вакансії на підприємстві (в установі, організації) з метою надання строковим працівникам рівного з іншими претендентами права берети участь у конкурсі чи претендувати на зайняття таких посад.

Разом з тим, ч. 3 ст. 23 КЗпП України не встановлює обов`язку роботодавця працевлаштувати працівника, у якого закінчується строк дії контракту, чи обов`язково запропонувати йому вакантні посади як умову для його звільнення (на відміну від процедури звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України при скороченні чисельності або штату); не передбачає автоматичного продовження строкового трудового договору (контракту) чи перетворення його на безстроковий у разі якщо роботодавець не здійснив таке інформування.

Законодавство України чітко розмежовує процедуру звільнення у зв`язку із закінченням строку контракту (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України) та звільнення з ініціативи роботодавця при змінах в організації виробництва і праці (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України). При звільненні за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України обов`язкове пропонування іншої роботи законом не передбачено.

Таким чином, можливе невиконання відповідачем обов`язку щодо інформування позивачки про наявні вакансії під час дії контракту не є правовою підставою для визнання наказу про звільнення у зв`язку із закінченням строку дії контракту неправомірним, скасування такого наказу чи поновлення позивачки на посаді.

За таких обставин суд доходить висновку, що факт звільнення позивачки відбувся із дотриманням вимог п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України та умов укладеного між сторонами контракту, а відтак передбачені законом підстави для поновлення працівника на роботі і стягнення заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене судове рішення змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови.

За позовними вимогами про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки апеляційний суд лише змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, пропорційний розподіл судових витрат на користь позивача не здійснюється (ст. 141 ЦПК України), судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій компенсується за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 травня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 09 вересня 2026 року.

Головуюча І.В. Кочеткова

Судді: Р.В. Мінгазов

О.З. Поляков