Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №609/885/26 — Шумський районний суд Тернопільської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 609/885/26

3/609/242/2026

10 вересня 2026 року суддя Шумського районного суду Тернопільської області Катерняк О.М., розглянувши матеріали, які надійшли із СПД №2 (м. Шумськ) ПП Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , пенсіонера, паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

В С Т А Н О В И Л А:

07 серпня 2026 року на адресу суду з СПД №2 Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №452860 від 01.08.2026 стосовно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно із протоколом про адміністративне правопорушення вбачається наступне: 01 серпня 2026 року о 21 годині 11 хвилин на автодорозі поля Цеценівка-Шумбар Кременецького району Тернопільської області водій ОСОБА_1 керував електро-велосипедом марки FADA б.н. із явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю, порушена хода, нечітка мова. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6810 водій відмовився, також у лікувальному закладі водій відмовився, чим порушив п. 2.5. Правил дорожнього руху.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії серії ААД №452860 від 01.08.2026, складеного поліцейським з РПП СПД №2 Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області сержантом поліції Мельником Владиславом Олеговичем, адміністративна відповідальність за вчинене ОСОБА_1 правопорушення передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

28 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» адвокатом Іванько Оленою Сергіївною, яка діє від імені та в інтересах особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , подано клопотання про закриття адміністративного провадження. Ознайомившись із матеріалами справ, вважає, що виникла необхідність звернутися до Шумського районного суду Тернопільської області із клопотанням про закриття адміністративного провадження з наступних підстав. Так, ознайомившись із відеофайлами, долученими до протоколу, адвокат зазначає, що відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Проведення огляду водія на стан сп`яніння здійснюється у визначеній законом послідовності, яка передбачає встановлення поліцейським ознак сп`яніння, визначених «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», пропозицію водієві пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу, а у разі відмови від такого огляду - направлення його для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я. При цьому, саме відмова водія від проходження огляду відповідно до такого встановленого порядку утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Так, частина 1 статті 130 КУпАП передбачає відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Суб`єктом адміністративного правопорушення за ст. 130 КУпАП є спеціальний суб`єкт - водій транспортного засобу або інша особа, яка керувала транспортним засобом чи судном у стані сп`яніння або відмовилася від огляду. Тобто, особа повинна керувати саме транспортним засобом, в розумінні визначення, наведеного в Правилах дорожнього руху. Звертає увагу, що пункт 1.10. Правил дорожнього руху України дає визначення, що велосипед - транспортний засіб, крім крісел колісних, що приводиться в рух мускульною силою людини, яка знаходиться на ньому. Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. З порівняння понять «транспортний засіб» «механічний транспортний засіб» та «велосипед» доходить висновку, що електричний велосипед можливо прирівняти до механічного транспортного засобу, але лише за наявності у нього електродвигуна потужністю понад 3 кВт. Щодо електровелосипеда FADA, максимальна потужність складає 1200 Вт (1,2 кВт). Звідси, електровелосипед у даній справі має потужність до 3 кВт, що встановлено з технічних характеристик на даний засіб пересування, зазначених в інструкції про експлуатацію. Враховуючи зазначене, електровелосипед не можна прирівнювати до транспортних засобів або інших механічних транспортних засобів, а відповідно ОСОБА_1 не є суб`єктом відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно п. 2.1 Правил дорожнього руху, лише водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб. При цьому, слід врахувати, що електровелосипед потужністю до 3 кВт не є механічним транспортом, водій такого велосипеду не повинен мати документи, визначені у п. 2.1 ПДР. Чинним законодавством не передбачено обов`язок водія велосипеду з електродвигуном потужністю до 3 кВт згідно ПДР отримувати посвідчення водія, а отже така особа не може вважатись водієм в розумінні ст. 130 КУпАП. Звідси, у ОСОБА_1 відсутні підстави для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, оскільки він не є водієм транспортного засобу.

Крім того, зазначає, що працівниками поліції було вчинено ряд процесуальних порушень, зокрема, поліцейський з РПП СПД №2 Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області сержант поліції Мельник Владислав Олегович – не представився. Таким чином, працівник поліції не виконав покладені на нього обов`язки, регламентовані ч. 3 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію».Також, сержант поліції Мельник В.О. не повідомив прав та обов`язки ОСОБА_1 , хоча у протоколі зазначив, що із правами ОСОБА_1 ознайомлений. Крім того, із долучених до матеріалів справи відео, неможливо встановити факту керування ОСОБА_1 електровелосипедом марки FADA. Більше того, з перегляду наданих відеоматеріалів взагалі неможливо встановити факт керування ОСОБА_1 будь-яким транспортним засобом чи електровелосипедом. На відеозаписах відсутній момент, на якому ОСОБА_1 перебуває за кермом, рухається на електровелосипеді або іншим чином здійснює керування будь-яким транспортним засобом. Фактично на відеозаписах зафіксовано лише розмову ОСОБА_1 з працівниками поліції. При цьому сам факт спілкування особи з працівниками поліції жодним чином не підтверджує, що безпосередньо перед цим особа керувала будь-яким транспортним засобом чи електровелосипедом марки FADA, або ж перебувала у стані алкогольного сп`яніння. Таким чином, вважає, що долучені відеозаписи не містять жодного об`єктивного підтвердження факту керування, який у цьому випадку має принципове значення для встановлення події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, адже відеозапис має підтверджувати конкретну обставину - саме факт керування транспортним засобом особою, щодо якої складено протокол. Однак такої обставини на наданих відеозаписах не зафіксовано.

Особливої уваги, на думку адвоката, заслуговує також невідповідність у часі між зазначеним у протоколі моментом вчинення правопорушення та часом події, яка фактично зафіксована на відео. Так, відповідно до протоколу серії ААД №452860, адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, нібито було вчинене 01.08.2026 року о 21 годині 11 хвилин. Водночас на долученому відеозаписі зафіксовано лише розмову ОСОБА_1 з працівниками поліції, яка, згідно з даними відеозапису, відбувається о 23 годині 14 хвилини. Отже, між зазначеним у протоколі часом нібито вчинення правопорушення - 21:11 - та часом події, зафіксованої на відео, - 23:33 - минуло більше двох годин. При цьому долучені матеріали не містять жодного відеозапису, фото чи іншого належного доказу, який би підтверджував, що саме відбувалося з ОСОБА_1 у період з 21:11 до 23:14, а головне - що саме в цей час він керував електровелосипедом марки FADA. Фактично органом поліції не надано доказу самої події, яка є необхідною для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП- факту керування транспортним засобом. Крім того, на долучених до матеріалів справи відеозаписах взагалі не зафіксовано електровелосипеда марки FADA, яким, відповідно до протоколу, нібито керував ОСОБА_1 . Отже, відеоматеріал не підтверджує ані того, що ОСОБА_1 керував електровелосипедом, ані того, що він взагалі перебував на цьому електровелосипеді, ані навіть того, що сам електровелосипед марки FADA перебував на місці події.

Крім того звертає увагу суду на відсутність безперервного відео у матеріалах справи.

З огляду на викладене, зазначає, що, до протоколу про адміністративне правопорушення не долучено належних доказів що підтверджують вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, а протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, без підтвердження іншими доказами, не є вичерпним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Звідси, вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, - не доведена, а адміністративне провадження підлягає закриттю. Крім того, слова особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про перебування у стані алкогольного сп`яніння і порушення ПДР самі по собі не є достатньою підставою для висновку про винуватість особи. Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення. Таким чином той факт, що ОСОБА_1 не заперечував працівникам поліції та повідомив їм, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, не підтверджують його вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого у ч.1 ст. 130 КУпАП. Отже, поліцейськими не було доведено вину ОСОБА_1 у вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, «поза всяким сумнівом».

Звідси, просить закрити провадження по справі №609/885/26 на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 .

В судове засідання особа, стосовно котрої складено протоколи про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні захисник особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 – адвокат Іванько О.С. просила закрити провадженні у справі щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, з причин, викладених у клопотанні про закриття провадження по справі. Заперечувала факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки на відеозаписах, доданих до матеріалів справи не зафіксовано керування ОСОБА_1 будь-яким транспортним засобом 01.08.2026: ні в 21.11 год, як вказано у фабулі правопорушення, ні під час складання протоколу в 23.33 год.

Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративні правопорушення та клопотання про закриття провадження, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №452860 від 01.08.2026; Акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; Направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 01.08.2026; копію свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № П51 QM 0013 103 26 чинне до 27.01.2027; довідку СПД №2 Кременецького РВП ГУНП в Тернопільській області про не отримання ОСОБА_1 посвідчення водія; рапорт працівника поліції; додані до протоколу докази (в т.ч. відеозапис), та оцінивши їх у відповідності до положень ст.252 КУпАП, прийшов до наступного висновку.

Згідно із ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справі про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до вимог ст. 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган, що розглядає справу повинен з`ясувати обставини, що перелічені у ст. 280 Кодексу шляхом ознайомлення з протоколом, матеріалами справи, заслуховування осіб, які беруть участь у справі, дослідження доказів, вирішення клопотань.

Згідно з п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

При цьому в процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282.

Відтак, доказування має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Згідно з п. 1.10 ПДР України водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Пунктом 2.5 ПДР України передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з диспозицією ч.1 ст.130 КУпАП керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, за своїм змістом цієї норми закону, керування транспортним засобом в стані сп`яніння та відмова від проходження огляду на стан сп`яніння є окремими та самостійними діяннями, які складають склад адміністративного правопорушення. Тобто доказова база має бути спрямована саме на доведення одночасно двох обставин: керування транспортним засобом і перебування у стані сп`яніння.

Визначення терміну «керування транспортним засобом» було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом – виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Крім того, в постанові Верховного суду від 20.02.2019 у справі №404/4467/16-а зазначено, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування».

Таким чином, керування транспортним засобом – це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху – для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення від 01.08.2026 серії ААД №452860 ОСОБА_1 у вину ставилося те, що він 01 серпня 2026 року о 21 год 11 хв на автодорозі поля Цеценівка-Шумбар Кременецького району Тернопільської області керував електровелосипедом марки FADA б.н. із явними ознаками алкогольного сп`яніння та в порушення вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є вчинення нею протиправної, винної дії чи бездіяльності (адміністративного правопорушення), яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Як зазначалось вище, частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність, зокрема, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

При цьому, матеріали справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не містять доказів факту керування останнім 01 серпня 2026 року о 21 год 11 хв електровелосипедом марки FADA б.н., як це зазначено в протоколі.

В судовому засіданні було оглянуто диск з відеозаписом події, що мала місце 01 серпня 2026 року за участі ОСОБА_1 . Із долучених до матеріалів справи відео, неможливо встановити факту керування ОСОБА_1 електровелосипедом марки FADA. Більше того, з перегляду наданих відеоматеріалів взагалі неможливо встановити факт керування ОСОБА_1 будь-яким транспортним засобом, в т.ч. електровелосипедом. На відеозаписах відсутній момент, на якому ОСОБА_1 перебуває за кермом, рухається на електровелосипеді або іншим чином здійснює керування будь-яким транспортним засобом. Фактично на відеозаписах зафіксовано лише розмову ОСОБА_1 з працівниками поліції.

При цьому сам факт спілкування особи з працівниками поліції жодним чином не підтверджує, що безпосередньо перед цим особа керувала будь-яким транспортним засобом чи електровелосипедом марки FADA, або ж перебувала у стані алкогольного сп`яніння.

Таким чином, долучені відеозаписи не містять жодного об`єктивного підтвердження факту керування, який у цьому випадку має принципове значення для встановлення події адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відеозапис має підтверджувати конкретну обставину - саме факт керування транспортним засобом особою, щодо якої складено протокол. Однак такої обставини на наданих відеозаписах не зафіксовано.

На відео з реєстратора поліцейського автомобіля о 21:12 год чітко проглядається, що на узбіччі польової дороги стоїть особа чоловічої статі поблизу технічного засобу, однак, що це саме електровелосипед марки FADA, відеозаписом не підтверджується. Так само, відеозаписом не зафіксовано руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Відтак, суд вважає неналежним доказом відеозапис, наданий працівниками поліції з реєстратора поліцейського атомобіля, оскільки такий не містить підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Крім того, особливої уваги заслуговує також невідповідність у часі між зазначеним у протоколі моментом вчинення правопорушення (21:11 год) та часом події, яка фактично зафіксована на відео з нагрудної камери поліцейського (23:14 год). Так, відповідно до протоколу серії ААД №452860, адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, нібито було вчинене 01.08.2026 року о 21 годині 11 хвилин. Водночас на долученому відеозаписі зафіксовано лише розмову ОСОБА_1 з працівниками поліції, яка, згідно з даними відеозапису, відбувається о 23 годині 14 хвилини. Отже, між зазначеним у протоколі часом нібито вчинення правопорушення - 21:11, та часом події, зафіксованої на відео - 23:33 - минуло більше двох годин.

При цьому долучені матеріали не містять жодного відеозапису, фото чи іншого належного доказу, який би підтверджував, що саме відбувалося з ОСОБА_1 у період з 21:11 до 23:14, а головне - що саме в цей час він керував електровелосипедом марки FADA. Фактично органом поліції не надано доказу самої події, яка є необхідною для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - факту керування транспортним засобом.

Тобто, на долучених до матеріалів справи відеозаписах взагалі не зафіксовано електровелосипеда марки FADA, яким, відповідно до протоколу, нібито керував ОСОБА_1 . Отже, відеоматеріал не підтверджує ані того, що ОСОБА_1 керував електровелосипедом, ані того, що він взагалі перебував на цьому електровелосипеді, ані навіть того, що сам електровелосипед марки FADA перебував на місці події, на що також звернула увагу адвокат Іванько О.С. і з чим суд погоджується.

Таким чином наявні у справі докази, які безпосередньо досліджені суддею, не підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом саме 01 серпня 2026 року о 21 годині 11 хвилин, як це зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, що є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, згідно якої передбачена адміністративна відповідальність за дії вчинені особою, яка саме керувала транспортним засобом.

Також із відеозапису вбачається, що під час спілкування ОСОБА_1 з працівником поліції, він підтвердив, що випив горілки, проте самі по собі слова особи не є достатньою підставою для висновку про винуватість такої.Сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення (Постанова Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17). Таким чином той факт, що ОСОБА_1 не заперечував працівникам поліції та повідомив їм, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, не підтверджують його вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого у ч.1 ст. 130 КУпАП. Таким чином, поліцейськими не було доведено вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, «поза всяким сумнівом».

Отже, суд погоджується із твердженням адвоката Іванько О.С. про відсутність доказу керування ОСОБА_1 транспортним засобом – елктровелосипедом марки FADA.

Стосовно ж тверджень адвоката, що електровелосипед не можна прирівнювати до транспортних засобів або інших механічних транспортних засобів, оскільки максимальна потужність його складає 1200 Вт (1,2 кВт), суд не погоджується з наступних причин.

За п.1.10. ПДР України транспортний засіб визначається як пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Даний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. Механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт; мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Термін охоплює всі види механічних транспортних засобів, включаючи трамваї і тролейбуси, а також трактори і самохідні машини.

Відповідно до практики Касаційного кримінального суду Верховного Суду слідує, що будь-який транспортний засіб, що приводиться в рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об`єму, належить до механічних транспортних засобів. Із визначення випливає, що межа між механічними і немеханічними транспортними засобами проходить тільки в класі транспортних засобів із електродвигуном. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №278/3362/15-к від 01.03.2018.

Відповідно до Закону України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії. Таким чином, електроскутери, електросамокати, гідроскутери та інші подібні пристрої законодавчо віднесені до транспортних засобів. Такі зміни були і в Законі України «Про автомобільний транспорт».

Будь-який транспортний засіб, що приводиться у рух за допомогою двигуна, незалежно від його робочого об`єму, належить до механічних транспортних засобів.

Також, суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно ж вимог п. 2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає у разі:

1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

2) передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

3) відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Однак, за наслідками розгляду цієї справи суд не встановив, що ОСОБА_1 дійсно порушив вимоги п. 2.5 ПДР України і що у його діях у зв`язку із цим є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Зокрема, суд звертає увагу, що вимоги п. 2.5 ПДР України зобов`язують водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану, зокрема, алкогольного, сп`яніння.

У зв`язку із цим законодавець установив чітку процедуру, якою поліцейський повинен керуватись, висуваючи таку вимогу до водія.

Так, приписами ч.2 ст. 266 КУпАП передбачено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом на стан, зокрема, алкогольного сп`яніння проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів.

Водночас, за правилом ч.3 ст. 266 КУпАП у разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом на проведення огляду на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 266 КУпАП).

Крім цього, поліція повинна керуватись нормами Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що затверджена спільним наказом МВС України та МОЗ України за №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі Інструкція №1452/735), яка, власне, й визначає процедуру проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі стан сп`яніння), та оформлення результатів такого огляду.

Зокрема, п.6 указаної Інструкції визначено, що огляд на стан сп`яніння проводиться:

1) поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність);

2) лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Водночас, згідно вимог п.7 Інструкції №1452/735, разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі заклад охорони здоров`я).

Вимоги цього пункту, як видно, законодавцем установлені як імперативні, тобто, беззастережні і категоричні, які є обов`язковим для безумовного виконання. Імперативні вимоги не передбачають винятків чи можливості діяти на власний розсуд чи у інший спосіб.

Отже, законодавець чітко унормував дії поліцейського у разі, якщо водій відмовився від проходження огляду на місці зупинки і чітко вказав, що огляд має бути проведений лікарем закладу охорони здоров`я.

Що зумовлює висунення поліцейським вимоги до водія пройти медичний огляд і одночасно надає направлення на медичний огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (Додаток 1 до Інструкції №1452/735).

Таке направлення у справі наявне, проте, будь яких даних про те, що водієві ОСОБА_1 ставилось саме у вимогу! пройти огляд на стан сп`яніння на місця зупинки транспортного засобу, або в разі незгоди із результатом огляду на місці – в лікувальному закладі, у справі немає. Поліцейським лише перераховано неіснуючі в даному випадку права водія, зокрема його право погодитись на такий огляд або ж право відмовитись. І як результат, введений в оману стосовно своїх обов`язків чи прав, ОСОБА_1 відмовився пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння і на місці зупинки транспортного засобу, і в найближчому лікувальному закладі, обравши для себе більш вигідний, із запропонованих поліцейським, варіант подальшого розвитку цієї події, що мала місце 01 серпня 2026 року.

Тоді як вимоги п. 2.5 ПДР України зобов`язують водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку саме медичний огляд з метою встановлення стану, зокрема, алкогольного, сп`яніння.

Однак, поліцейський, згідно долученого відеозапису, такої вимоги водію не висував.

Відповідно, обов`язку у водія виконати вимоги п. 2.5 ПДР України, а саме: пройти медичний огляд на стан сп`яніння, не виникло.

Тим самим, поліція достовірно не довела порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 ПДР.

Більш того, поліцейський ввів водія в оману стосовно його прав та обов`язків.

Зокрема, поліцейський роз`яснив водію право відмовитись від проходження огляду і нібито таке право передбачене п. 2.5 ПДР.

Та суд вкотре наголошує на тому, що виконання вимог п. 2.5 ПДР є обов`язком, а не правом водія, і невиконання цього обов`язку шляхом відмови від проходження огляду тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст. 130 КУпАП.

Тоді як п. 2.9а ПДР України встановлює заборону водієві керувати транспортним засобом у стані сп`яніння.

Отже, поліція надала до суду суперечливі докази на підтвердження обставин інкримінованого ОСОБА_1 правопорушення.

Зокрема, оцінюючі які, суд вказує, що:

1) сам по собі протокол не є беззаперечним доказом у розумінні статті 251 КУпАП, оскільки обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, що б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумніви суду;

2) фактичні дані із долученого до протоколу відеозапису із відеореєстратора та нагрудної камери поліцейського суперечать фактичним даним, що викладені у протоколі, так як з міркувань, які наведені вище, суд виснував, що поліцейський не висував водієві у встановленому законом порядку вимогу пройти медичний огляд на стан сп`яніння, а водій, у свою чергу, не відмовлявся від проходження медичного огляду, як цього вимагає п. 2.5 ПДР;

3) сама по собі наявність у справі направлення водія на огляд не вказує на дійсну його відмову від проходження такого огляду, за умови, що така відмова не була зафіксована боді камерою.

До цього ж, суд відмічає, що відеозапис є доказом, який об`єктивно відображає перебіг події, яка мала місце, тоді як протокол і направлення є доказами, які створюються безпосередньо самим поліцейським.

Тож, звідси й існує вимога про необхідність узгодженості даних протоколу з іншими доказами у справі.

Отже, оцінка усіх доказів, у т.ч. й у сукупності не усуває сумнівів щодо дійсної відмови водія ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку і порушення ним внаслідок такої відмови вимог п. 2.5. ПДР, який зобов`язує водія пройти саме медичний огляд, і тим самим наявність у його діях об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

Тому суд за наслідками розгляду справи встановив, що :

1) водій не керував транспортним засобом в той час, який вказаний в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме о 21:11 год;

2) поліцейський запропонував водієві право пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або право відмовитись від такого огляду, водій відмовився, вважаючи це своїм правом;

3) поліцейський не висунув вимоги водію пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в лікувальному закладі;

4) відповідно, водій не відмовлявся пройти медичний огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння.

Тим самим, на думку суду, водій не порушив вимоги п. 2.5 ПДР, який, власне, і зобов`язує його пройти медичний огляд на вимогу поліцейського.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами (постанова ВС від 09 серпня 2019 року у справі № 760/20247/16-а).

Відповідно, оцінюючи усі зазначені вище докази, у т.ч. й в сукупності, суд враховує, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь (постанова ВС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).

Адже у постанові від 16 березня 2021 року в справі № 473/2010/17 ВС вказав, що розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.

В даній ситуації протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні ст.251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Само по собі складення протоколу про адміністративне правопорушення, за відсутності інших даних на підтвердження наявності складу адміністративного правопорушення, не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Інших доказів, які би підтвердили факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП суду не надано.

Частиною 2 статті 251 КУпАП передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

При цьому, суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Враховуючи викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності з урахуванням того, що всі сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а суд не наділений повноваженням збирати докази винуватості чи невинуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні і судом не здобуті належні докази, що підтверджують факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,та в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тому провадження по справі про притягнення його до адміністративної відповідальності слід закрити в зв`язку із відсутністю складу та події адміністративного правопорушення згідно із п. 1 ст. 247 КУпАП.

Відповідно до ст. 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.

Підстав для направлення справи на дооформлення суд не вбачає з огляду на норми ст. 284 КУпАП.

Відповідно до п.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Положеннями ч.1 ст.11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Аналогічна норма міститься й в ст.62 Конституції України.

Згідно з ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 130, 245, 247, 251, 252, 255, 256, 266, 268, 279, 280-285 КУпАП України, суддя

П О С Т А Н О В И Л А:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Тернопільського апеляційного суду через Шумський районний суд Тернопільської області.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. М. Катерняк