Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №443/1772/26 — Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/1772/26

Провадження №3/443/710/26

ПОСТАНОВА

іменем України

09 вересня 2026 року місто Жидачів

Суддя Жидачівського районного суду Львівської області Павлів А.І., розглянувши матеріали, які надійшли з Відділення поліції № 1 Стрийського РУП ГУНП у Львівській області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , працюючого у ПП «Наша Курочка»,

за статтями 124, 122-4 КУпАП, –

встановив:

ОСОБА_1 04.08.2026 о 17 год 30 хв на березі озера «Подорожненський рудник» (сірчаний кар`єр) поблизу населеного пункту с. Антонівка вул. Подорожненська, 11 керував гужовим транспортним засобом здійснив зупинку транспортного засобу, при цьому не вжив всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, внаслідок чого кінь з підводою (бричкою) здійснив рух назад та наїзд на автомобіль «Пежо 107», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який стояв, внаслідок чого автомобіль отримав механічні ушкодження, чим завдав матеріальні збитки, чим порушив вимоги п. 15.12. ПДР, за що відповідальність передбачена статтею 124 КУпАП.

Крім цього, ОСОБА_1 04.08.2026 о 17 год 30 хв на березі озера «Подорожненський рудник» (сірчаний кар`єр) поблизу населеного пункту с. Антонівка вул. Подорожненська, 11 керував гужовим транспортним засобом та будучи причетним до ДТП залишив місце пригоди, чим порушив п. 2.10 «а» ПДР, за що відповідальність передбачена статтею 122-4 КУпАП.

ОСОБА_1 на виклик суду у судове засідання не з`явився, однак подав до суду клопотання про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 124, 122-4 КУпАП, в обґрунтування яких покликаючись на те, що відповідно до Розділу 7 Правил дорожнього руху України погонич тварин або водій гужового воза є учасником дорожнього руху під час здійснення руху або випасання/прогону тварин уздовж чи через дорогу; у момент виникнення події він не здійснював керування гужовим возом, не перебував у русі та не здійснював прогін тварини; тварина була зафіксована (прив`язана до дерева), що свідчить про вжиття належних заходів щодо контролю за твариною під час зупинки/відпочинку поза межами дороги. Як вбачається з матеріалів справи, самовільний зсув воза та подальше торкання припаркованого автомобіля відбулися внаслідок раптової, неконтрольованої реакції тварини (коня) на укуси комах (ґедзів). Він вжив усіх можливих та залежних від нього заходів безпеки (прив`язав коня до дерева). Поведінка тварини була зумовлена біологічним чинником (укуси комах), який виник раптово і не міг бути передбачений або повністю відвернений у момент події. У його діях відсутній як умисел на завдання шкоди чи порушення правил, так і необережність, оскільки запобіжні заходи фіксації тварини були вжиті. Подія, що сталася, за своєю юридичною природою є цивільно-правовим деліктом – завданням шкоди майну внаслідок дій тварини, регулювання якого здійснюється нормами Цивільного кодексу України, а не правилами дорожнього руху. Окрім цього, наголошує, що завдана майнова шкода автомобілю потерпілої ОСОБА_2 була повністю відшкодована ним в добровільному позасудовому порядку. Потерпіла сторона не має до нього жодних майнових чи моральних претензій.

Диспозиція ст. 122-4 КУпАП передбачає відповідальність за залишення місця ДТП її учасниками (насамперед водіями). Згідно з поясненнями в матеріалах справи, гужовий віз із конем перебував у стаціонарному (прив`язаному до дерева) стані. Він не здійснював керування транспортним засобом/гужовим транспортом у момент події та не був учасником дорожнього руху. Пошкодження майна сталося внаслідок самовільного руху прив`язаного коня через укуси комах (ґедзів). Подія має виключно цивільно-правовий характер (завдання шкоди майну твариною) і не є ДТП у розумінні ПДР України. Правопорушення за ст. 122-4 КУпАП є умисним. У його діях повністю відсутній умисел на залишення місця пригоди з метою ухилення від відповідальності.

Суд, дослідивши протоколи про адміністративні правопорушення та додані до них матеріали, врахувавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, доходить висновку, що в діях ОСОБА_1 наявні склади адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124, 122-4 КУпАП, виходячи з такого.

Відповідно до диспозиції статті 124 КУпАП адміністративним правопорушенням є порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Згідно з диспозицією статті 122-4 КУпАП адміністративним правопорушенням є залишення водіями транспортних засобів на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Приписами пункту 15.12. Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10 жовтня 2001р. №1306 (далі – ПДР), встановлено, що водій не повинен залишати транспортний засіб, не вживши всіх заходів, щоб не допустити його самовільного руху, проникнення до нього і (або) незаконного заволодіння ним.

Згідно з вимогами підпункту «а» пункту 2.10. ПДР у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124, 122-4 КУпАП, доведена:

протоколом про адміністративне правопорушення серії АБА № 050581 від 07.08.2026, згідно з яким ОСОБА_1 04.08.2026 о 17 год 30 хв на березі озера «Подорожненський рудник» (сірчаний кар`єр) поблизу населеного пункту с. Антонівка вул. Подорожненська, 11 будучи учасником дорожнього руху порушив правила дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу;

схемою місця ДТП, яка сталася 04.08.2026, в якій схематично зображено транспортні засоби, їхнє розташування по відношенню до інших об`єктів на місці події, зазначено дані водія транспортного засобу – автомобіля «Пежо 107», реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також пошкодження, яких зазнав цей автомобіль;

рапортом від 04.08.2026, з якого вбачається надходження повідомлення про вчинення згаданого ДТП;

заявою ОСОБА_2 від 04.08.2026, якою вона просить прийняти міри до невідомої особи, яка залишила коня з бричкою 04.08.2026 о 17 год 30 хв біля озера Подорожнє (сірчаний кар`єр) без нагляду, не прив`язаного, внаслідок руху коня, зачепив її машину бричкою, яка поблизу була припаркована. Внаслідок чого їй завдано матеріальну шкоду;

поясненнями ОСОБА_2 , за змістом яких вона 04.08.2026 близько 13 год 30 хв на автомобілі Пежо 107 д.н.з. НОМЕР_1 разом з неповнолітнім сином поїхали на озеро Подорожненського кар`єру, де були тривалий час. Вона автомобіль припаркувала на березі, а також неподалік від її автомобіля знаходився кінь із бричкою та був спочатку прив`язаний. Потім господар відв`язав коня та розвернув коня з бричкою, оскільки хотів їхати, але ще не їхав, бо збирали речі. У цей час кінь пішов у зад та бричка вдарила її автомобіль, внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження;

поясненнями ОСОБА_1 , за змістом яких у його користуванні є кінь, за яким він доглядає. 04.08.2026 він конем, до якого була запряжена бричка (підвода), спільно з дружиною і неповнолітньою внучкою приїхали на озеро, де перебували тривалий час. Кінь з бричкою був прив`язаний до дерева. Пізніше близько 18 вони почали збиратися і він коня з підводою відв`язав та перевів на іншу сторону дороги, де прив`язав до куща та пішов дружині допомагати збирати речі. У цей час кінь з підводою від укусів пішов заднім ходом і підвода заїхала у автомобіль, який стояв з іншої сторони дороги. Внаслідок цього автомобіль отримав механічні пошкодження. Потім чоловік забрав коня, вони поспілкувалися із водієм автомобіля та сказали, що відремонтують автомобіль і поїхали додому.

протоколом про адміністративне правопорушення серії АБА № 050582 від 07.08.2026, відповідно до якого ОСОБА_1 04.08.2026 о 17 год 30 хв на березі озера «Подорожненський рудник» (сірчаний кар`єр) поблизу населеного пункту с. Антонівка вул. Подорожненська, 11 залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, до якої був причетний.

Окрім цього, ОСОБА_1 подано до суду заяву, складена ОСОБА_2 04.09.2026 про отримання нею від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 12 000,00 грн в якості відшкодування матеріальної шкоди, завданої її автомобілю Пежо 107 д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок події, а саме самовільного руху коня з возом. Жодних претензій майнового чи морального характеру до ОСОБА_1 з приводу цієї події немає.

Проаналізувавши вищевказані документи, суд доходить переконання, що вони є доказами в розумінні статті 251 КУпАП, які підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у справі про адміністративне правопорушення, отримані у порядку, передбаченому законом, уповноваженою посадовою особою, відтак відповідають критеріям належності і допустимості.

Суд критично оцінює аргументи особи, яка притягається до адміністративної відповідальності виходячи з такого.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, суд насамперед враховує пояснення самого ОСОБА_1 щодо обставин, які безпосередньо передували дорожньо-транспортній пригоді. Так, останній пояснив, що прибув до місця відпочинку на коні, запряженому у бричку (підводу), а близько 18 год, збираючись їхати додому, сам відв`язав коня з підводою від дерева, перевів його на інший бік дороги, де прив`язав до куща, після чого відійшов допомагати дружині збирати речі. Саме після цього кінь разом із запряженою підводою почав рухатися заднім ходом, унаслідок чого підвода здійснила наїзд на припаркований автомобіль «Пежо 107», який отримав механічні пошкодження.

За таких обставин посилання ОСОБА_1 на те, що у момент безпосереднього контакту підводи з автомобілем він не здійснював керування гужовим транспортним засобом, не свідчить про відсутність у його діях порушення вимог п. 15.12 ПДР. Такі доводи ґрунтуються на звуженому тлумаченні змісту зазначеної норми, яка регламентує поведінку водія саме при залишенні транспортного засобу та покладає на нього обов`язок до його залишення вжити всіх заходів, щоб не допустити самовільного руху такого транспортного засобу. Відтак відсутність безпосереднього керування транспортним засобом у момент початку його самовільного руху сама по собі не виключає порушення вимог п. 15.12 ПДР.

При цьому гужовий транспортний засіб за своїм призначенням охоплюється визначенням поняття «транспортний засіб», наведеним у п. 1.10 ПДР, як пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу. Положення п. 15.12 ПДР не містять застережень щодо їх застосування виключно до механічних транспортних засобів. Відтак сам по собі спосіб приведення транспортного засобу в рух – за допомогою тяглової тварини – не виключає обов`язку особи, яка здійснювала керування таким транспортним засобом та залишила його, вжити необхідних заходів для недопущення його самовільного руху.

Не заслуговують на увагу й доводи ОСОБА_1 про те, що ним було вжито всіх можливих та залежних від нього заходів для недопущення самовільного руху транспортного засобу шляхом прив`язування коня до дерева. Такі твердження не узгоджуються з його власними поясненнями щодо обставин, які безпосередньо передували пригоді. Як пояснив сам ОСОБА_1 , перед тим як залишити коня із запряженою підводою, він відв`язав його від дерева, перевів на інший бік дороги та прив`язав до куща, після чого відійшов. Відтак на момент виникнення пригоди транспортний засіб перебував уже не в тому стані та не в тому місці, в якому був залишений ним на час тривалого відпочинку біля озера.

Не спростовують наявності у діях ОСОБА_1 порушення вимог п. 15.12 ПДР і його посилання на те, що самовільний рух коня з підводою був спричинений раптовою реакцією тварини на укуси комах (ґедзів), яку він не міг передбачити або відвернути.

Наведені обставини, навіть за умови їх достовірності, самі по собі не свідчать про відсутність вини ОСОБА_1 у формі необережності. Кінь є живою твариною, поведінка якої за своєю природою може змінюватися під впливом зовнішніх подразників, зокрема комах, шуму, руху інших об`єктів чи інших чинників. Тому можливість раптової реакції тварини на зовнішній подразник не може розцінюватися як настільки надзвичайна та непередбачувана обставина, яка сама по собі виключає обов`язок особи, що залишає гужовий транспортний засіб із запряженим конем, забезпечити його від самовільного руху.

При цьому сам по собі факт прив`язування коня не є достатнім для висновку про вжиття всіх передбачених п. 15.12 ПДР заходів, оскільки оцінці підлягає не лише факт здійснення певної дії з фіксації гужового транспортного засобу, а й її достатність з урахуванням властивостей такого транспортного засобу, способом приведення якого в рух є тяглова тварина.

Окрім цього, суд враховує, що твердження про те, що причиною руху коня стали саме укуси комах (ґедзів), ґрунтується виключно на поясненнях самого ОСОБА_1 та іншими дослідженими судом доказами не підтверджується. Водночас навіть за умови достовірності таких пояснень наведена обставина, з огляду на природну можливість реакції тварини на зовнішні подразники, не свідчить про непередбачуваність події та сама по собі не виключає вини ОСОБА_1 у формі необережності.

Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_1 про виключно цивільно-правовий характер події з огляду на те, що пошкодження автомобіля було спричинено рухом коня. Як установлено судом, кінь на момент події був запряжений у бричку (підводу), яка є гужовим транспортним засобом, а механічні пошкодження автомобіля «Пежо 107» виникли саме внаслідок наїзду на нього підводи під час її самовільного руху. Відтак обставини події безпосередньо пов`язані з рухом транспортного засобу та дотриманням установлених ПДР вимог щодо недопущення його самовільного руху.

Наявність у такій ситуації цивільно-правових наслідків у вигляді обов`язку відшкодувати заподіяну майнову шкоду не виключає адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, якщо таким порушенням спричинено наслідки, передбачені диспозицією ст. 124 КУпАП. Цивільно-правова та адміністративна відповідальність мають різні правові підстави та не є взаємовиключними.

З цих же підстав добровільне відшкодування ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 12 000 грн та відсутність у неї майнових чи моральних претензій не свідчать про відсутність складу адміністративного правопорушення, оскільки такі обставини виникли після події та не спростовують факту порушення Правил дорожнього руху і настання передбачених ст. 124 КУпАП наслідків.

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів підтверджує, що ОСОБА_1 , здійснюючи керування гужовим транспортним засобом та залишивши його, не вжив усіх необхідних заходів для недопущення його самовільного руху, внаслідок чого кінь із запряженою підводою почав рухатися заднім ходом та підвода здійснила наїзд на автомобіль «Пежо 107», спричинивши його механічні пошкодження, а тому в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Суд не погоджується з доводами ОСОБА_1 про те, що подія, яка мала місце 04.08.2026, не є дорожньо-транспортною пригодою у розумінні ПДР. Як установлено судом, унаслідок руху коня разом із запряженою бричкою (підводою), яка є гужовим транспортним засобом, остання здійснила наїзд на припаркований автомобіль «Пежо 107», унаслідок чого цей автомобіль отримав механічні пошкодження. Отже, подія сталася під час руху транспортного засобу та спричинила матеріальні збитки, а тому відповідає ознакам дорожньо-транспортної пригоди, визначеним п. 1.10 ПДР.

Не спростовує причетності ОСОБА_1 до зазначеної дорожньо-транспортної пригоди і та обставина, що безпосередньо в момент наїзду підводи на автомобіль він не здійснював фактичного керування гужовим транспортним засобом. Як установлено з його власних пояснень, саме ОСОБА_1 прибув до місця події на коні із запряженою бричкою, здійснював керування цим транспортним засобом, а безпосередньо перед пригодою відв`язав коня з підводою від дерева, перевів його на інший бік дороги, залишив там та відійшов. Саме залишений ним гужовий транспортний засіб після цього почав самовільний рух та спричинив пошкодження іншого транспортного засобу.

За таких обставин відсутність безпосереднього фізичного керування гужовим транспортним засобом у момент його контакту з автомобілем не усуває фактичного та правового зв`язку ОСОБА_1 з дорожньо-транспортною пригодою та не дає підстав вважати його сторонньою до неї особою.

Суд також враховує, що безпосередньо перед виникненням дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 не був сторонньою особою щодо гужового транспортного засобу, а здійснював керування ним, самостійно змінив місце його знаходження та залишив його, після чого цей же транспортний засіб розпочав самовільний рух. Тимчасове припинення безпосереднього фізичного керування транспортним засобом у зв`язку з його залишенням за таких обставин не може саме по собі припиняти правовий статус особи, з яким ПДР пов`язують виконання обов`язків, що виникають у зв`язку з подальшим рухом залишеного нею транспортного засобу та настанням дорожньо-транспортної пригоди.

При цьому обов`язок, передбачений пп. «а» п. 2.10 ПДР, не може тлумачитися ізольовано від обставин виникнення дорожньо-транспортної пригоди та зводитися виключно до факту безпосереднього фізичного керування транспортним засобом у момент зіткнення. ОСОБА_1 був особою, яка здійснювала керування гужовим транспортним засобом, залишила цей транспортний засіб, після чого внаслідок його самовільного руху сталася дорожньо-транспортна пригода. Саме у зв`язку з керуванням та подальшим залишенням цього транспортного засобу виникла його причетність до ДТП, а відтак і передбачений ПДР обов`язок залишатися на місці пригоди.

Матеріали справи також не дають підстав для висновку, що ОСОБА_1 залишив місце пригоди, не усвідомлюючи факту її настання. Навпаки, з його власних пояснень убачається, що після наїзду підводи на автомобіль він забрав коня, поспілкувався з водієм пошкодженого автомобіля, повідомив про намір відремонтувати автомобіль, після чого поїхав додому.

Таким чином, на момент залишення місця пригоди ОСОБА_1 достовірно усвідомлював як сам факт дорожньо-транспортної пригоди, так і її наслідки у вигляді механічного пошкодження автомобіля «Пежо 107», однак після спілкування з водієм цього автомобіля свідомо залишив місце пригоди.

Посилання ОСОБА_1 на відсутність у нього умислу на залишення місця ДТП з метою ухилення від відповідальності не спростовує наявності складу правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП. Диспозиція зазначеної статті не пов`язує адміністративну відповідальність із наявністю у особи спеціальної мети ухилитися від відповідальності. Вирішальним у цьому випадку є усвідомлення особою факту дорожньо-транспортної пригоди, до якої вона причетна, та свідоме залишення її місця всупереч установленому ПДР обов`язку залишатися на місці пригоди.

Досягнення між ОСОБА_1 та потерпілою домовленості щодо подальшого відшкодування завданої автомобілю шкоди не звільняло його від установленого пп. «а» п. 2.10 ПДР обов`язку залишатися на місці дорожньо-транспортної пригоди. Самостійне врегулювання учасниками питання про відшкодування майнової шкоди саме по собі не припиняє та не скасовує обов`язків, покладених на особу Правилами дорожнього руху у зв`язку з її причетністю до ДТП.

Не впливає на зазначений висновок і подальше добровільне відшкодування ОСОБА_1 04.09.2026 потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 12 000 грн та відсутність у неї майнових чи моральних претензій. Такі обставини виникли після залишення ОСОБА_1 місця дорожньо-транспортної пригоди та не спростовують обставин його поведінки безпосередньо після ДТП, а відтак не свідчать про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.

Таким чином, досліджені судом докази у своїй сукупності підтверджують, що ОСОБА_1 , будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, усвідомлював факт її настання та спричинення механічних пошкоджень автомобілю «Пежо 107», однак після спілкування з водієм цього автомобіля залишив місце пригоди та поїхав додому, чим не виконав передбаченого пп. «а» п. 2.10 ПДР обов`язку залишатися на місці дорожньо-транспортної пригоди, а тому в його діях наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.

Таким чином, суд всебічно, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи вважає доведеним:

факт порушення ОСОБА_1 як учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу, тому його дії вірно кваліфіковані як адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП;

факт залишення ОСОБА_1 місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої він був причетний, тому його дії вірно кваліфіковані як адміністративне правопорушення, передбачене статтею 122-4 КУпАП.

Призначаючи адміністративне стягнення ОСОБА_1 суд виходить з такого.

Згідно з положеннями статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених (частина 2 статті 36 КУпАП).

Суд враховує характер вчинених ОСОБА_1 правопорушень, ступінь його вини у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124, 122-4 КУпАП, яка доведена повністю; обставину, що пом`якшує відповідальність, – добровільне відшкодування заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди збитку, а також відсутність обставин, що обтяжують відповідальність.

Зважаючи на викладені обставини у сукупності та беручи до уваги те, що ОСОБА_1 вчинив кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же суддею, тому суд вважає, що відповідно до вимог статті 36 КУпАП на ОСОБА_1 слід накласти адміністративне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, а саме санкції статті 122-4 КУпАП, у виді штрафу. Накладення на ОСОБА_1 такого адміністративного стягнення є необхідним та достатнім для досягнення мети його застосування.

Також, з огляду на вимоги статті 40-1 КУпАП з особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі ставки, визначеної частиною 2 статті 4 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись статтями 23, 33, 36, 40-1, 283, 284 КУпАП, статті 4 ЗУ «Про судовий збір»,–

постановив:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтями 124, 122-4 КУпАП, і накласти стягнення, з урахуванням стаття 36 КУпАП, в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених, тобто за статтею 122-4 КУпАП, у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3 400 (три тисячі чотириста) грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до вимог статті 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 КУпАП, а в разі оскарження такої постанови – не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. У разі несплати правопорушником штрафу в установлений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду через Жидачівський районний суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя А.І. Павлів