Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №333/6555/26 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Єдиний унікальний номер №333/6555/26

Провадження №2/333/5004/26

рішення

Іменем України

28 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Піх Ю.Р., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (письмовому провадженні) цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СОЛВЕНТІС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Представник позивача, Лановий Є.М. звернувся до Комунарського районного суду м. Запоріжжя в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "СОЛВЕНТІС" до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 11148,80 грн., витрат на сплату судового збору та правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 11.02.2025 між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір позики №397528, який було підписано ОСОБА_1 за допомогою введення одноразового ідентифікатору. Відповідач кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн. отримав на картковий рахунок.

23.07.2025 між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «СОЛВЕНТІС» укладений договір факторингу №23072025. Представник позивача стверджує, що згідно з вказаними договорами факторингу відбулось відступлення права вимоги за договором позики №397528 від 11.02.2025.

Оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконала, сума боргу перед новим кредитором ТОВ «ФК «Солвентіс» становить 11148,80 грн., з яких: заборгованість за основною сумою боргу становить 3640 грн., заборгованість за відсотками становить 1092 грн., заборгованість за штрафними санкціями становить 6416,80. Також, позивач стверджує, що ним було направлено на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги.

Посилаючись на викладені обставини, представник позивача просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 19.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у судове засідання, встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Копію ухвали від 19.06.2026 разом із копією позовної заяви та копіями доданих до неї документів було направлено відповідачу рекомендованим листом із повідомленням за адресою, що є його зареєстрованим місцем проживання, конверт із поштовим відправленням повернуто на адресу суду за закінченням терміну зберігання.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від будь-якої зі сторін до суду не надійшло, а, відтак суд вважає можливим розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідач правом подачі відзиву на позовну заяву не скористався.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та від повідні їм правовідносини.

11.02.2025 між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено договір позики №397528.

Договір містить посилання на Правила надання кредиту ТОВ «Алекскредит», що розміщені на сайті кредитодавця (п.1.1. Договору).

Згідно з пунктом 1 договору за цим договором позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, для придбання товарів та/або робіт та/або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення Строку Позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Комісію та Проценти) від Суми Позики.

Відповідно до пункту 2.1. сума позики складає 4000 грн. строком на 30 днів, процентна ставка 0,01% діє протягом строку договору, орієнтовна загальна вартість кредиту 4840 грн.

Згідно п. 6 позичальник має право ініціювати укладення додаткового договору для продовження строку кредитування та/ або строку виплати Позики, установлених цим Договором (пролонгація) на підставі поданого до Позикодавця звернення із зазначеною датою в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час такого ініціювання. Продовження строку користування Позикою здійснюється шляхом укладення додаткової угоди, що підписується із застосуванням одноразового ідентифікатора кожного разу під час реалізації Позичальником такого права. Ініціювання Позичальником продовження Строку Позики відбувається без змін умов Договору в бік погіршення для Позичальника, якщо інше не визначено додатковою угодою. Перелік та змінні значення умов, що підлягають узгодженню у зв`язку з продовженням Строку Позики, обираються Позичальником самостійно під час ініціювання укладення додаткової угоди про продовження Строку Позики, та визначаються у відповідній додатковій угоді, що укладається між Сторонами, а також відображаються Позичальнику в особистому кабінеті.

З боку позичальника договір підписано за допомогою одноразового ідентифікатору 0s8u3p.

Додатком №1 до договору позики № 397528 від 11.02.2025 є таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, відповідно до якого загальна вартість кредиту 4840 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту, інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, в якому згідно п.3 основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, тип кредиту: позика з фіксованою диференційованою процентною ставкою, сума 4000 грн., строк кредитування 30 днів, мата отримання кредиту: придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, спосіб та строк надання кредиту: безготівковим шляхом (кредитні кошти нажаються шляхом переказу на банківську картку споживача) на строк, визначений договором.

Згідно платіжної інструкції ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» 11.02.2025 перерахувало ОСОБА_2 4000 грн. на картку НОМЕР_1 .

23.07.2025 між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «СОЛВЕНТІС» укладений договір факторингу №23072025, відповідно до умов якого ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов`язується відступити ТОВ «СОЛВЕНТІС» права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а ТОВ «СОЛВЕНТІС» зобов`язується прийняти такі права вимоги та сплатити ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» ціну придбання за відповідний Реєстр за плату, у передбачений цим Договором спосіб.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 23072025 від 23.07.2025 року, відступлено право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №397528 від 11.02.2025, сума заборгованості по якому становить 11148,80 грн., з яких 3640 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 1092 грн. - заборгованість за відсотками, 6416,80 – заборгованість по пені.

Відповідно до детального (щоденного) розрахунку заборгованості за Договором про надання кредиту №397528 від 11.02.2025 встановлено, що відповідачка 13.03.2025 здійснили оплату по договору в сумі 1400 грн. та 14.05.2025 на суму 1383,20 грн. Вказані суми були враховані в погашення відсотків, пені та комісії, в погашення тіла кредиту враховано 360 грн. Сума заборгованості відповідача перед позивачем за Договором про надання кредиту №397528 від 11.02.2025 складає 11148,80 грн., з яких: - залишок суми кредиту 3640 грн.; - залишок процентів за користування кредитом 1092 грн., залишок пені – 6416,80 грн.

Як встановлено судом, з розрахунку вбачається що нарахування відсотків здійснювалося з 11.02.2025 по 25.05.2025, поза межами строку кредитування.

Підтвердження ініціювання відповідачкою укладення додаткового договору для продовження строку кредитування в матеріалах справи відсутнє.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

У частині другій статті 627 ЦК України закріплено, що у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулює Закон № 1734-VIII "Про споживче кредитування" (далі - Закон № 1734-VIII).

Положенням статті 3Закону України № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі Закон) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Із встановлених обставин справи вбачається, що між сторонами виникли договірні правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких ТОВ «ФК «Солвентіс» виступає правонаступником кредитодавця (виконавцем послуги кредитування) ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», а відповідач ОСОБА_1 - споживачем (отримувачем вказаної послуги), та в межах яких виник спір щодо права позивача, як кредитора у цьому зобов`язанні, на повернення відповідачем, як боржником, отриманого ним кредиту та сплати процентів за його користування.

За матеріалами справи встановлено та не спростовано відповідачем, що боржник (позичальник) не сплатив заборгованість за договором позики суми основної заборгованості за договором ані первісному ані новому кредитору, яка підлягає стягненню з Відповідача.

Щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами слід зазначити наступне.

Як вбачається з Договору позики, сторони погодили, що кредитні кошти надаються у розмірі 4000,00 гривень на строк 30 днів зі сплатою процентів за надання кредиту в сумі 11,60 гривень, 828,40 гривень комісії. Загальна вартість кредиту відповідно до Таблиці обчислення загальної вартості кредиту (Додаток №1 до Договору) становить 4840,00 гривень.

Як вбачається умов Договору про надання коштів у позику встановлений строк кредитування 30 днів.

Право кредитодавця нараховувати передбачені Договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного Договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Також у відповідності до п.6 Договору позики сторони погодили порядок та умови продовження строку кредитування.

Проте, позивачем не було надано доказів продовження позичальником (надання згоди на продовження та виконання відповідних дій на підтвердження своєї згоди) строку кредитування.

Отже, за умовами Кредитного договору сторони погодили строк його дії, а тому починаючи із зазначеної дати, позивач не має права нараховувати проценти за користування кредитом у визначеному Договором розмірі.

Згідно викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 правового висновку, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц.

Згідно позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16 від 05.04.2023, сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Відтак, для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип «contra proferentem» (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem), тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав.

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благом можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Отже, припис абзацу другого ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України.

Таким чином, суд констатує, що нарахування позивачем відсотків поза межами строку кредитування, передбаченого договором є необґрунтованим, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо штрафних санкцій (пені) суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Разом з тим, з 24.02.2022 відповідно до ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

15.03.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України за № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено новими п. 18, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про споживче кредитування» доповнено п. 6, який містить аналогічні положення. Також забороняється «збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені ч. 4 ст. 1056 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені ч. 2 ст. 3 Закону.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Отже, суд дійшов до висновку, що нарахування штрафних санкцій є безпідставним з огляду на положення ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії воєнного стану», у зв`язку з чим в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Судовий збір підлягає стягненню з відповідача у пропорційному розмірі, визначеному відповідно до приписів ст.141 ЦПК України.

Відповідно до статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 3-5 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Таким чином, суд вважає, що розмір гонорару адвоката у сумі 6000,00 гривень є неспівмірним зі складністю справи, яка відповідно до положень ЦПК України є малозначною, розглядається у порядку спрощеного позовного провадження на підставі наявних у справі матеріалів, а також часом, необхідним представнику позивача для вчинення відповідних процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 81, 141,247,258-259, 263-265,268,279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "СОЛВЕНТІС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 на користь ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС», ЄДРПОУ: 43657029 заборгованість за Кредитним договором № 397528 від 11.02.2025 у розмірі 3640 грн., витрати на сплату судового збору у розмірі 869,25 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з моменту його оголошення до Запорізького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Ю.Р. Піх