Вирок від 08 вересня 2026 р. у справі №297/2266/26 — Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/2266/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Берегове кримінальне провадження, внесенному в ЄРДР №12026071060000258 від 15 червня 2026 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , згідно ст. 89 КК України раніше не судимого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , у звані «солдат», громадянина України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 6, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, не бажаючи переносити труднощі військової служби та маючи на меті тимчасово ухилитися від її проходження, без дозволу командування 27.11.2025, будучи відрядженим з пункту постійної дислокації НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , не прибув до пункту тимчасової дислокації НОМЕР_2 батальйону територіальної оборони військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_3 та був відсутній без поважних причин на військовій службі до 12.01.2026, а саме доставляння представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 до військового містечка ППД1 батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 .

У подальшому солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 6, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, не бажаючи переносити труднощі військової служби та маючи на меті тимчасово ухилитися від її проходження, без дозволу командування 22.05.2026 самовільно залишив місце розташування військової частини НОМЕР_1 , що дислокується у АДРЕСА_3 , та був відсутній без поважних причин на військовій службі до 15.06.2026 року, а саме затримання слідчими СВ Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області на території м. Берегове Закарпатської області.

Доказами на підтвердження встановлених обставин є наступне.

Так, обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України визнав повністю, підтвердивши обставини викладені у обвинувальному акті у вчиненому щиро розкаявся, просив суворо не карати у зв`язку з поганим станом здоров`я.

Відповідно до ст. 349 КПК України, за згодою всіх учасників судового розгляду, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому, судом з`ясовано, що обвинувачений та прокурор не оспорюють обставини справи та судом з`ясовано, що учасники судового розгляду правильно розуміють зміст цих обставин, добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку, тому суд за їх згодою відповідно до частин 3 і 4 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням обставин, які його характеризують.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Обвинувачений ОСОБА_4 вірно розуміє зміст обставин справи і у суду немає сумнівів в добровільності та істинності його позицій.

Враховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінальних проваджень, що характеризують особу обвинуваченого, дійшов висновку, щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення місця служби військовослужбовцем без поважних причин, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

Суд, обираючи покарання, керуючись нормами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості, характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Згідно ст. 66 КК України, обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає його щире каяття.

Згідно ст. 67 КК України, обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання.

Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину. Індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром якої є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Також, суд бере до уваги вже наведені відомості про особу обвинуваченого, який винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав, бажає виправити свою протиправну поведінку, згідно ст. 89 КК України не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, за даними облікової документації у лікаря-нарколога та у лікаря психіатра поліклінічного відділення не перебуває, разом з тим, останній має епілептичні синдроми.

Згідно службової характеристики, виданої Командиром військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_4 зарекомендував себе неграмотним, слабо дисциплінованим військовослужбовцем, обов`язку за займаною посадою не опанував в повному обсязі, виконує їх з низькою відповідальність, в повсякденній діяльності вимогами керівних документів не керується. Не бере посередню участь у житті колективу.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 15.06.2026 року №2026-0615-1104-2871-3 встановлено, що солдат ОСОБА_4 придатний до військової служби.

Отже, враховуючи наявність обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання, відомості, що характеризують особистість обвинуваченого, суд вважає, що є підстави для призначення ОСОБА_4 покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у вигляді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років,

Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь.

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

Суд вважає, що таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.

Долю речових доказів вирішити в порядку передбаченому ст. 100 КПК України.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Процесуальні витрати – відсутні.

Підстави застосування заходів кримінально-виховного характеру щодо юридичної особи у даному кримінальному провадженні відсутні.

Викривач у кримінальному провадженні відсутній.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту затримання, а саме з 15 червня 2026 року о 15 годині 11 хвилин.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Берегівський районний суд Закарпатської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_7