Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №204/12179/25 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/12179/25

Провадження № 2/204/1117/26

ЧЕЧЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд м. Дніпра у складі:

головуючого – судді Чапали Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Азаряна Б.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , поданим у її інтересах представником – адвокатом Пройдак Сергієм Миколайовичем до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

УСТАНОВИВ:

У провадження Чечелівського районного суду м. Дніпра за допомогою системи «Електронний суд» від представника позивача – адвоката Пройдак Сергія Миколайовича, надійшла позовна заява ОСОБА_1 , відповідно до якої позивач просила стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на свою користь заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі, у розмірі 315 204, 00 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2025 року по 13 листопада 2025 року, який складає 61 738,20 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що вона перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова». З підприємства звільнилась 23 вересня 2025 року згідно наказу №698-вк від 23.09.2025 року у зв`язку з невиплатою заробітної плати. Під час перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем останній не виплачувалася заробітна плата у повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої за розрахунками позивача становить 315 204,00 грн. Заборгованість по заробітній платі у вищевказаному розмірі відповідачем так і не виплачена на день звільнення. Крім того, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зазначила, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2025 року по день звернення із позовом. На підставі викладеного позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою суду у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

23 січня 2026 року від представника відповідача – Гряник О.О. до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме той факт, що Державне підприємство «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» перебувало та перебуває зараз в тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірванням контрактів, які складали питому вагу замовлень продукції, несе великі фінансові збитки. Звернув увагу, що протягом 2019-2025 рр. та на даний час підприємство працює в одноденному режимі роботи, що підтверджується наказом по підприємству про режим роботи. З 28.02.2022 року і до 01.09.2022 та з березня 2025 року підприємство знаходилось на простої, що підтверджується відповідними наказами. Щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, просив не стягувати його, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Також разом із відзивом на позовну заяву, представником відповідача надано довідку № 289/104 від 16 грудня 2025 року, з якої вбачається, що Державне підприємство «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» має перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати за період з липня 2021 року по вересень 2025 року у загальному розмірі 315 204,00 грн.

29 січня 2026 року від представника позивача – Пройдак С.М. надійшла відповідь на відзив, в якому з викладеною позицією представника відповідача не погоджується та зазначає, що відзив подано з істотним пропуском установленого судом і законом процесуального строку. У зв`язку з цим позивач вважає, що, з огляду на пропуск відповідачем процесуального строку на подання відзиву без поважних причин та без подання клопотання про його поновлення, такий відзив не відповідає вимогам процесуального закону, а викладені в ньому доводи не можуть бути прийняті судом до уваги під час вирішення справи по суті.

Суд вважає слушними доводи представника позивача щодо пропуску відповідачем установленого процесуального строку на подання відзиву. Водночас суд вважає за необхідне врахувати надані відповідачем довідки про нарахування заробітної плати та розмір заборгованості, оскільки зазначені документи є письмовими доказами, які мають значення для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи і правильного вирішення спору по суті.

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

Суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», наказом № 698-вк від 23.09.2025 року була звільнена за власним бажанням, у зв`язку з невиплатою заробітної плати.

Звернувшись до суду позивач зазначила, що відповідач не виплачував їй нараховану заробітну плату, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по заробітній платі та при звільненні відповідач не провів з ним розрахунок.

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

У частині 1 статті 116 КЗпП України закріплено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Однак, відповідач при звільненні так і не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив позивачу нараховану їй заробітну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно з довідкою № 289/104 від 16 грудня 2025 року, виданою Державним підприємством «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», вбачається, що Державне підприємство «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» має перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати за період з липня 2021 по вересень 2025 року включно у загальному розмірі 315 204,00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь позивача слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 315 204,00 грн., а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розміру заробітної плати, яка повинна бути стягнута за рішенням суду шляхом негайного виконання, суд виходить з наступних розрахунків: розмір заборгованості по заробітній платі, який стягнуто судом – 315 204,00 грн.; період стягнення дорівнює 31 повний місяць. Отже, розмір заробітної плати, який підлягає стягненню шляхом негайного виконання за один місяць становить: 315 204,00 грн. / 31 = 10 167,87 грн.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2025 по день звернення до суду 13 листопада 2025 року. В цьому періоді позивач нарахував 41 календарний день затримки, про що прямо зазначає у позовній заяві. У той же час у вказаному періоді (з 24 вересня, як наступного за днем звільнення) 51 календарний день. Окрім того позовна заява містить розрахунок вказаної суми компенсації у розмірі 61 383,15 грн., у той час як у прохальній частині позову позивач просить стягнути з відповідача 61 738,20 грн.

Подані як позивачем, так і відповідачем розрахунки вказаної компенсації, виконані не у відповідності до вимог чинного законодавства, та містять помилки, зважаючи на наступне.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, за загальним правилом середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Тобто враховуючи що позивача було звільнено згідно наказу №698-вк від 23.09.2025, відповідно до якого датою звільнення є 23 вересня 2025 року, відповідно при обрахуванні середньої заробітної плати за час затримки розрухунку мають бути враховані виплати за липень (11 058,00 грн.) та серпень (11 350,00 грн.), а не серпень та вересень (45 542,00 грн.) як розраховано позивачем.

Окрім того, розрахунок відповідача, викладений у довідці №289/105 від 16 грудня 2025 року також містить математичні помилки, адже в ньому враховано розмір заробітної плати за липень – 14 466,53 грн., за серпень – 8 490,06 грн., у той час як згідно довідок №289/92 від 14 жовтня 2025 року та №289/104 від 16 грудня 2025 року складених також відповідачем, розмір заробітної плати позивача за липень 2025 складає 11 058,00 грн., за серпень 2025 – 11 350,00 грн.

Враховуючи що стороною позивача протягом розгляду справи жодних заперечень з приводу вказаних розрахунків не висловлено, клопотань щодо витребування додаткових доказів від відповідача не заявлено, відповідно суд здійснює власний розрахунок, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно суд виходить з наступного. Позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 вересня 2025 по 13 листопада 2025 року, тобто за 51 календарний день затримки.

Згідно довідок №289/92 від 14 жовтня 2025 року та №289/104 від 16 грудня 2025 року, розмір заробітної плати позивача за липень 2025 складає 11 058,00 грн., за серпень 2025 – 11 350,00 грн.

Отже середньоденна заробітна плата позивача перед звільненням, обчислена згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 складає 955,15 грн. (22 408,00 (11 058,00+11 350,00)/44 = 509,27 грн.).

Відповідно зважаючи на те, що у періоді, за який позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (з 24.09.2025 по 13.11.2025 року), був 51 календарний день, а тому загальна сума компенсації складає – 509,27 * 51 день = 25 972,77 грн. середнього заробітку за час затримки.

За таких обставин суд приходить до висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 слід стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі – 25 972,77 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання дотримання позивачем строків звернення до суду передбачених ст. 233 КЗпП України, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-7/2024(337/24), визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Ухвалюючи вказане рішення, Конституційний Суд України зазначив, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а порушені права позивача – судовому захисту.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за позовні вимоги майнового характеру в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн., при цьому вказана вимога була заявлена у розмірі 61 738,20 грн., а задоволена частково в розмірі 25 972,77 грн., отже пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 407,93 грн.

На підставі ст. ст. 115, 233 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 279, 352, 430 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (ЄДРПОУ - 14308368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 315 204,00 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.09.2025 року по 13.11.2025 року у розмірі 25 972,77 грн. Суми зазначені без відрахування податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (ЄДРПОУ - 14308368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 407,93 грн.

У задоволенні решти вимог – відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, у розмірі 10 167,87 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя