Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №208/6544/26 — Заводський районний суд міста Кам’янського

Суд: Заводський районний суд міста Кам’янського

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

Дата: 27 липня 2026 р.

Справа: №208/6544/26

Суддя: Похваліта С. М.

справа № 208/6544/26

провадження № 2/208/5375/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28 липня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського Дніпропетровської області у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання – Золотоноші А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

в с т а н о в и в:

I. Стислий виклад позиції позивача та відповідача.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Ворон А.І. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

У своєму позові позивач просить суд: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття його з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В обґрунтуванні позову представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище – ОСОБА_3 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з моменту свого народження – ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Квартира АДРЕСА_1 відноситься до комунального житлового фонду. Рішенням виконавчого комітету Дніпродзержинської міської ради депутатів трудящих «Про затвердження акту державної комісії з прийому 60-ти квартирного житлового будинку по АДРЕСА_3 » № 926 від 26.09.1967 затверджено акт державної комісії від 26.09.1967 по прийому будинку та зобов`язано видати ордери на заселення, зокрема, металургійному заводу імені Дзержинського. На підставі рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради № 244 від 11.05.1977 «Об упорядочении нумерации домов» будинку АДРЕСА_4 .

У 1967 році дідусь позивача – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , як інвалід війни І групи, отримав у користування квартиру АДРЕСА_5 у зазначеному будинку на підставі ордеру та вселився до неї як відповідальний квартиронаймач разом із сім`єю. Після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , відповідальним квартиронаймачем став його син – ОСОБА_5 (батько позивача), дата реєстрації – 20.12.1976 року.

Рішенням виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області «Про внесення змін до договорів найму житлових приміщень» № 321 від 24.04.2024 рекомендовано ТОВ «Оселя» змінити договір найму квартири за адресою: АДРЕСА_6 на ОСОБА_1 , за згодою попереднього наймача, у зв`язку із вибуттям ОСОБА_5 в інше місце проживання. Відповідно до Особового рахунку № НОМЕР_1 від 01.07.2024 ТОВ «Оселя», ОСОБА_5 вибув із спірної квартири 18.06.2024. Відтак наразі позивач ОСОБА_1 є відповідальним квартиронаймачем спірного житлового приміщення.

Відповідно до того ж Особового рахунку № НОМЕР_1 від 01.07.2024, зареєстрованими у квартирі є ОСОБА_1 та її син – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 14.08.2006 року.

Незважаючи на наявність реєстрації у квартирі АДРЕСА_5 , ОСОБА_2 фактично не проживає за вказаною адресою. Відповідач виїхав з квартири та відсутній у ній починаючи щонайменше з червня 2025 року по теперішній час, наразі перебуває за кордоном – у Королівстві Данія.

Тривалий час відповідач не проживає за місцем своєї реєстрації, не сплачує комунальні послуги та не надає жодних коштів для підтримання майна у належному стані. Всі витрати з утримання квартири та сплати комунальних платежів самостійно несе позивач.

Особистих речей відповідача у квартирі немає. Відповідач не цікавиться вказаним житловим приміщенням та жодної участі в його утриманні не бере.

Факт реєстрації відповідача за вказаною адресою порушує право позивача на вільне користування та розпорядження майном: ОСОБА_1 змушена сплачувати комунальні послуги за кількістю зареєстрованих осіб, а також позбавлена можливості скористатися іншими правами, передбаченими чинним законодавством, зокрема правом на приватизацію займаного нею житла.

II. Заяви, клопотання позивача та відповідача.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Ворон А.І. не з`явились, представник позивача надав суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю, позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився, надав суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги позивача визнає, не заперечує проти їх задоволення та просить розгляд справи проводити без його участі.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

III. Процесуальні дії по справі.

22 червня 2026 року ухвалою суду відкрито провадження по справі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом, зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до комунального житлового фонду.

Рішенням виконкому Дніпродзержинської міської Ради депутатів трудящих Дніпропетровської області «Об утверждении акта государственной комиссии по приемке 60-ти квартирного жилого дома по улице Димитрова, АДРЕСА_3 » (мовою оригіналу) № 926 від 26.09.1967 р. затверджено акт державної комісії від 26.09.1967 р. по прийому будинку та зобов`язано видати ордери на заселення, зокрема, металургійному заводу імені Дзержинського.

На підставі рішення виконавчого комітету Дніпродзержинської міської Ради депутатів трудящих Дніпропетровської області № 244 від 11.05.1977 р. «Об упорядочении нумерации домов» (мовою оригіналу) будинку АДРЕСА_4 .

Відповідно до листа державного архіву Дніпропетровської області від 13 січня 2025 року №К-3080/0/217-24 відомостей щодо надання житлової площі ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_7 немає. Ордерів на зберіганні держархів області не має.

Рішенням виконавчого комітету Кам`янської міської ради Дніпропетровської області «Про внесення змін до договорів найму житлових приміщень» № 321 від 24.04.2024 рекомендовано ТОВ «Оселя» змінити договір найму квартири за адресою: АДРЕСА_6 на ОСОБА_1 , 1979 року народження, за згодою попереднього наймача.

Відповідно до Особового рахунку № НОМЕР_1 від 01.07.2024 ТОВ «Оселя», ОСОБА_5 вибув із вищезазначеної квартири 18.06.2024.

Відтак наразі позивач ОСОБА_1 є відповідальним квартиронаймачем спірного житлового приміщення.

Згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_2 , вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є донькою ОСОБА_5 .

Згідно свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_3 , вбачається, що ОСОБА_6 зареєструвала шлюб 24 квітня 2015 року з ОСОБА_7 , актовий запис №137. Після державної реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».

Відповідно до Особового рахунку № НОМЕР_1 від 01.07.2024 а також Довідки № 001353794 про склад сім`ї, виданої 29.09.2025 ТОВ «Оселя», зареєстрованими у квартирі АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 та її син – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_4 . ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 14.08.2006 року.

Відповідно до акту №23, наданого 14 травня 2026 року ТОВ «Оселя», вбачається, що зі слів ОСОБА_1 та при опитуванні сусідів комісією встановлено, що ОСОБА_2 дійсно не проживає в квартирі АДРЕСА_1 з червня 2025 року по теперішній час. На даний час місце його проживання – Данія.

V. Норми права, які застосовує суд, мотиви їх застосування.

Ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З позовних вимог вбачається, що між сторонами виник спір з цивільних правовідносин, до яких застосовуються положення Житлового кодексу України та Цивільного кодексу України.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про основні засади житлової політики» відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України кожна особа має право на житло, захист якого гарантується законодавством, яке відповідає встановленим законодавством вимогам, зокрема щодо споживчої якості житла.

Відповідно до частин 1-3 ст. 7 Закону України «Про основні засади житлової політики» особа має право побудувати, набути у власність, орендувати житло або отримати його в користування. Особа може набувати права на житло також з інших підстав, визначених законом. Особи реалізують право на житло на власний розсуд, крім обмежень, встановлених цим Законом та іншими законами України. Особи зобов`язані своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги, вносити орендну плату, виконувати зобов`язання за фінансово-кредитними механізмами підтримки будівництва, придбання та оренди житла.

Стаття 21 Закону України «Про основні засади житлової політки» визначає, що право осіб на житло реалізується шляхом набуття права власності на нього (у тому числі шляхом будівництва нового житла, придбання), користування чи оренди житла, а також шляхом використання інших механізмів реалізації права на житло у межах, встановлених цим Законом та іншими законами України.

За ч. 2 ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом. Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади і які фактично проживають у такому житлі, якщо зберігаються обставини, які були підставою для надання їм такого житла, та/або вони не втратили право на користування таким житлом, а у встановлених законом випадках - право на безоплатне отримання житла для постійного проживання або у власність, без попереднього надання таким особам (їхнім сім`ям) суб`єктами, що здійснюють виселення, переселення чи відселення, іншого житла, придатного для проживання, крім випадків, якщо виселення проводиться добровільно або на підставі рішення суду.

Згідно із ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Статтею 72 ЖК України врегульовано, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року, справа № 490/12384/16-ц, від 22 листопада 2018 року, справа № 760/13113/14-ц.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені ст. 71 ЖК України строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 - більше 1 року не проживає у спірному житлі, житлом не цікавиться, витрат по його утриманню не несе, поважних причин відсутності відповідача за місцем реєстрації понад шість місяців судом не встановлено.

Відповідач без поважних причин, понад шість місяців відсутній за місцем реєстрації, що є правовою підставою для визнання його, згідно ст. 71, 72 ЖК України, таким, що втратив право користування цим житловим приміщенням.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно положень статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з`ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

VI. Розподіл судових витрат.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати, понесені позивачем по оплаті судового збору у розмірі 1 331,20 грн..

Позивач просить суд судові витрати залишити за собою.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 15,16 ЦК України, ст.ст. 71, 72 ЖК України, ст.ст. 4, 5, 19, 76, 77, 79, 80, 141, 206, 268, 272, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП – НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП – НОМЕР_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Суддя Похваліта С. М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua