Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №521/12103/25 — Хаджибейський районний суд міста Одеси

31.08.26

Справа №521/12103/25

Провадження №2/521/722/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Роїк Д.Я.,

за участі секретаря судового засідання Каліної П.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» зазначає, що 17.04.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 417148142.

В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим має заборгованість у розмірі 58575,00 гривень, що складається з наступного: заборгованість за основною сумою боргу 15000,00 гривень, заборгованість за відсотками 43575,00 гривень.

28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладений договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» передало останньому право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 417148142 від 17.04.2021 р. . Таким чином, відповідно до Реєстру прав вимог № 143 від 20.07.2021 до Договору факторингу 1 до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладений договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передало останньому право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 417148142 від 17.04.2021. Таким чином, відповідно до Реєстру прав вимог № 10 від 31.07.2023 до Договору факторингу 2 до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

04.06.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладений договір факторингу № 04/06/25-Ю, за умовами якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» передало останньому право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №417148142 від 17.04.2021. Таким чином, відповідно до Реєстру прав вимог № б/н від 04.06.2025 до Договору факторингу 3 до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

17.12.2025 року ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси у справі відкрито спрощене позовне провадження.

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» у судове засідання не з`явився, однак у позовній заяві, просить справу слухати у відсутності його представника, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

27.04.2026 року представником Відповідача був поданий відзив на позовну заяву, в якій заперечував проти стягнення відсотків за строком договору та на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше і, з урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Так, судом встановлено, що 17.04.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 417148142, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит на суму 15000,00 грн. строком зазначеним в договорі. ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису підтвердила, що отримала та ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовану вартість кредиту, надані виходячи із обраних ним умов кредитування.

ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредитні кошти у розмір 15000,00 грн.

28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладений договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» передало останньому право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 417148142 від 17.04.2021 р. . Таким чином, відповідно до Реєстру прав вимог № 143 від 20.07.2021 до Договору факторингу 1 до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

05.08.2020 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладений договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» передало останньому право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 417148142 від 17.04.2021. Таким чином, відповідно до Реєстру прав вимог № 10 від 31.07.2023 до Договору факторингу 2 до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

04.06.2025 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» укладений договір факторингу № 04/06/25-Ю, за умовами якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» передало останньому право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №417148142 від 17.04.2021. Таким чином, відповідно до Реєстру прав вимог № б/н від 04.06.2025 до Договору факторингу 3 до позивача перейшло право вимоги до відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведенням належним чином. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе за це відповідальність.

За приписами ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Приписами ст. ст. 626, 628 Цивільного кодексу України встановлено ,що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. ст. 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ст. 639 Цивільного кодексу України: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Таким чином, істотними умовами кредитного договору відповідно до вимог статей 638, 1054 Цивільного кодексу України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. Договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до актах цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно ч, 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

За змістом ст. 1056-1 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як визначено у ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наданих матеріалів справи та наявного у справі договору, вбачається ,що такий договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був направлений їй у смс-повідомленні на її мобільний номер телефону.

Таким чином Суд констатує встановлення факту укладення відповідачем кредитного Договору № 417148142 від 17.04.2021 року із дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши договір саме такого змісту, відповідач погодилася з його умовами та правилами надання споживчих кредитів, що фактично нівелює усі можливі доводи стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без його обґрунтування доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Зазначений договір є чинними та підлягає виконанню сторонами. Факт отримання грошових коштів відповідач не спростувала.

За приписами пункту 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникало зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові передбачено ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом ,згідно положень ст. 514 Цивільного кодексу України.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1ст. 1077 Цивільного кодексу України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Позивачем доведено перехід права вимоги за Договором № 417148142 щодо відповідача від 17 квітня 2021 року.

Таким чином, в порушення умов кредитного договору, а також вимог ст. 509, 526, 1054 Цивільного кодексу України відповідач зобов`язання за вказаним вище договором не виконав.

Перевіряючи доводи позивача щодо відповідності умов кредитного договору, в частині нарахування процентів за користування кредитними коштами, Суд зауважує про таке.

Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Судом встановлено, що між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 15000,00 грн. строком на 30 днів.

Договором передбачено сплату процентів за користування кредитом у фіксованому розмірі, визначеному у п. 1.3 Договору, крім того у розділі 4 Договору сторони погодили умови пролонгації строку кредиту Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору позичальнику було надано дисконтний період кредитування тривалістю 30 днів від дати отримання першого траншу. При цьому пунктом 3.3 договору передбачено, що для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду позичальник мав сплатити всі нараховані за перші 30днів проценти у визначеному договором розмірі. Таким чином, пролонгація не була автоматичною та залежала від вчинення позичальником відповідної дії, а саме сплати визначеної договором суми.

Відповідно до матеріалів справи, відповідач після отримання кредитних коштів жодних платежів на погашення заборгованості не здійснювала. Доказів того, що відповідач зверталась із заявою про пролонгацію кредитування, ініціювала таку операцію через особистий кабінет, сплатила передбачену пунктом 3.3 договору суму або іншим способом погодив із кредитодавцем продовження дисконтного періоду, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати, що строк кредитування був фактично продовжений. Саме по собі передбачене договором право позичальника на пролонгацію не є доказом її здійснення. Відтак первісний строк кредитування закінчився після спливу 30 днів від дати отримання відповідачем першого траншу, тобто 17.05.2021, що прямо визначено пунктами 3.1 та 7.1 кредитного договору.

Отже, за відсутності доказів пролонгації кредитного договору проценти за користування кредитом підлягають нарахуванню лише в межах погодженого сторонами 30-денного строку кредитування. Нарахування процентів за період після 17.05.2021 не може бути визнане процентами за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що первісним кредитором проценти були нараховані за період з 17.04.2021 до 20.07.2021 тобто і після закінчення визначеного договором 30-денного дисконтного періоду.

За таких обставин суд не може покласти в основу рішення розрахунок заборгованості в частині процентів, нарахованих після закінчення 30-денного строку кредитування, оскільки позивачем не доведено ні факт пролонгації кредитування, ні наявність іншої погодженої сторонами підстави для продовження строку користування кредитними коштами.

Оскільки суд встановив, що строк кредитування становив 30 днів, до спірних правовідносин застосовується процентна ставка, визначена п. 1.4.1 договору 0,54 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним.

Суд здійснює власний розрахунок заборгованості за відсотками, так: сума кредиту 15000,00 грн, строк кредитування 30 днів, відсоткова ставка 0,54 % в день, 2430,00 грн (15000 грн ? 0,54 % ? 30 днів), з 17.04.2021-17.05.2021.

Позивач заявив вимогу про стягнення процентів саме як плати за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору та ст. 1048 ЦК України. Вимоги про стягнення процентів як міри відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем не заявлялися, у зв`язку з чим суд не має правових підстав присуджувати такі платежі за власною ініціативою

Щодо стягнення тіла кредиту в розмірі 15000,00 грн, то ця вимога є законною, обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи, а тому підлягає задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 17430 грн (15000,00 грн (тіло кредиту) + 2430,00 грн (проценти)). Саме ця сума підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Витрати зі сплати судового збору

При поданні позовної заяви до суду ТОВ «Юніт капітал» сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Оскільки позов ТОВ «Юніт капітал» до ОСОБА_1 задоволено частково, з неї на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 720,83 грн (2 422,40 грн х (17430,00 грн / 58575,00 грн).

Витрати на професійну правничу допомогу

Разом із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про відшкодування понесених витрат на правову допомогу у загальному розмірі 7 000,00 грн.

У п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За нормами частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частинами 1,2 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 3-5 ст.137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат .

До схожого висновку Верховний Суд дійшов у своїй постанові від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) та постанові від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20).

Отже, витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною та доказами такої сплати.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N19336/04) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано договір № 05/06/25-01 від 05.06.2025 про надання правничої допомоги, Додаткову угоду № 25770528356 від 05.06.2025, акт прийому-передачі наданих послуг до Договору № 05/06/25-01 від 05.06.2025 із описом виконаних робіт на загальну суму 7 000 грн (складання позовної заяви 2 години – 5 000 грн, вивчення матеріалів справи 2 години – 1 000 грн, підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів 1 година – 500 грн, підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів за кредитним договором 1 година – 500 грн).

Аналізуючи подані представником позивача документи про сплату витрат на правничу допомогу в частині обґрунтованості розміру, заявленого до сплати, суд виходить з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Відтак, позивач повинен підтвердити, що витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Оцінюючи предмет позову у цій справі суд доходить висновку, що наразі існує усталена судова практика щодо стягнення факторами кредиторської заборгованості за договорами споживчого кредиту. Отже предмет позову не вимагає витрачання значної кількості часу для формування позиції позивача, вивчення великої кількості документів та нормативно-правових актів.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги обсяг наданих послуг представником, їх складність, наявність усталеної судової практики зі спірного питання, суд уважає, що 2 000 грн є пропорційним обсягу та складності наданих послуг, достатнім для відшкодування понесених витрат на правничу допомогу та відповідатиме критеріям розумності та справедливості. Водночас, означена сума відшкодування не буде нести надмірний тягар для відповідача у порівнянні із сумою заборгованості за кредитним договором, що підлягає стягненню.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 49, 76, 81, 120, 123, 126, 127, 141, 178, 247, 258, 259, 263-265, 278,280-289 ЦПК України, ст. 207, 526, 546, 626, 628, 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, ЄДРПОУ 43541163) заборгованість за кредитним договором № 4177148142 від 17.04.2021 в сумі 17430 (сімнадцять тисяч чотириста тридцять) гривень 00 копійок, що складається з такого: заборгованість за основною сумою боргу 15000,00 гривень, заборгованість за відсотками 2430 гривень.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333, ЄДРПОУ 43541163) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок., та судовий збір у розмірі 720 грн. 83 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Д.Я. Роїк