Рішення від 02 серпня 2026 р. у справі №756/5974/26 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/5974/26

Провадження № 2/756/6219/26

УКРАЇНА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Ткач М.М.,

за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

До Оболонського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (далі - ТОВ «ВІН ФІНАНС») до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 17.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» (далі - ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА») та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 162387, за умовами якого відповідачу надано позику у сумі 3 250,00 грн. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання виконало та перерахувало відповідачу кредитні кошти безготівковим шляхом, однак відповідач узятих на себе зобов`язань належним чином не виконав. 12.04.2018 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (нині - ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу № 1 та додаткову угоду № 12 від 18.02.2019. Відповідно до витягу з реєстру прав вимог № 13 від 18.02.2019 право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 162387 від 17.05.2018 перейшло до позивача. Посилаючись на те, що відповідач не виконав свого обов`язку та не повернув наданий йому кредит в строки, передбачені договором, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість у розмірі 19135,84 грн, з яких: 3 250,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 1 696,50 грн - заборгованість за процентами, 9 675,00 грн - заборгованість за пенею і штрафами, 3 197,20 - інфляційні втрати, 1 317,14 грн . - 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2622,40 грн. та витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором. Розгляд справи постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. При цьому, у позовній заяві просив розгляд справи проводити без участі позивача, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлявся, шляхом направлення судової повістки. Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, суд ухвалив провести заочний розгляд справи.

У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що 17.05.2018 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір № 162387 про надання фінансового кредиту, за умовами якого товариство надало клієнту грошові кошти в розмірі 3 250,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (п. 1.1 договору).

Пунктом 1.2.1 договору сторони погодили фіксовану процентну ставку 0,90 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (328,50 % річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього договору, починаючи з наступного дня після дня надання кредиту. Кредит надається строком на 29 днів (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 1.3 договору сукупна вартість кредиту складає 126,10 % від суми кредиту або 4 098,25 грн та включає проценти за користування кредитом у розмірі 848,25 грн.

Згідно з п. 3.4 договору у разі порушення клієнтом строків виконання зобов`язань за договором та у разі, якщо встановлена підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 договору процентна ставка менша ніж 1,8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, клієнт зобов`язаний сплатити товариству процент за користування кредитом у розмірі 1,8 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня користування кредитом у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 договору. При цьому клієнт розуміє та надає згоду Товариству, що така зміна процентної ставки не є односторонньою зміною умов договору.

Пунктом 4.4 договору передбачено, що у випадку прострочення повернення суми кредиту клієнт зобов`язаний сплатити товариству пеню в розмірі 3 % від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 дня прострочення, при цьому строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів (п. 4.4.1), а також штраф у розмірі 100,00 грн на 4 день прострочення (п. 4.4.2), 300,00 грн на 30 день прострочення (п. 4.4.3) та 500,00 грн на 90 день прострочення (п. 4.4.4).

Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі.

Однак, всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав взяті на себе договірні зобов`язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 162387 від 17.05.2018 становить 14621,50 грн, що складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3250,00 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 1696,50 грн, заборгованості за пенею та штрафами - 9675,00 грн.

12.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (фактор) та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» (клієнт) укладено договір факторингу № 1, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах цього договору.

31.12.2018 між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» укладено Додаткову угоду б/н до договору факторингу № 1 від 12.04.2018, відповідно до умов якої строк дії договору закінчується 31.12.2019, всі інші положення договору залишаються без змін.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимог № 13 від 18.02.2019 до договору факторингу № 1 від 12.04.2018, до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 162387 від 17.05.2018 на загальну суму 4946,50 грн, з яких: заборгованість за основним боргом (тілом кредиту) - 3 250,00 грн, заборгованість за відсотками - 1 696,50 грн, заборгованість за пенею та іншими штрафними санкціями - розраховується згідно діючого кредитного договору.

Відповідно до протоколу №1706 Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» від 25.07.2024, змінено назву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС».

Згідно з наказом № 55-к від 25.07.2024, виданим на виконання Протоколу № 1706 Загальних зборів учасників від 25.07.2024, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейменовано у Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС».

Судом також встановлено, що вищевказаний договір укладено в електронному вигляді у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» та його було підписано позичальником з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором і зазначенням у договорі персональних даних відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Водночас договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов`язанні в тому числі через передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом. Згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за вищезазначеним договором, право вимоги за якими перейшло до нового кредитора.

З наданих доказів вбачається, що під час укладення вищевказаного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису. Отже, укладений договір є обов`язковим до виконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010 зазначено, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину: вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У даній справі позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним договором, як і презумпція правомірності його не спростована.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за вищевказаним договором, проте не виконував взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені договором, кошти в повному обсязі не повернув. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).

Також, суду надані належні відповідні документи на підтвердження переходу права вимоги до відповідача, як боржника, за зазначеним вище договором. Таким чином позивач, як новий кредитор, отримав право вимоги до боржника, а доказів визнання недійсним чи розірвання вказаного вище договору факторингу, як і доказів того, що їх дійсність оскаржується у судовому порядку, стороною відповідача суду не надано.

Оскільки відповідач у порушення умов договору, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснив погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то у нього утворилася заборгованість перед позивачем (як новим кредитором).

З огляду на вищевикладене, а також те, що згідно з розрахунком заборгованості за вищезазначеним договором, яку відповідач мав повернути кредитору, але, як встановлено, такого повернення не здійснив, суд приходить до висновку, що заборгованість за зазначеним договором підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3 % річних суд зазначає таке.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у зв`язку із порушенням відповідачем грошових зобов`язань підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 1317,14 грн та збитки від інфляції у розмірі 3197,20 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що у разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування втрат від інфляції та трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Як уже встановлено судом раніше у відповідача виник юридичний обов`язок по сплаті заборгованості за кредитним договором від 17.05.2018, а тому позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

ТОВ «ВІН ФІНАНС» нарахував на суму заборгованості за кредитом у розмірі 14621,50 грн інфляційні втрати та 3 % річних за період з 23.02.2019 по 23.02.2022.

Відповідачем не надано до суду альтернативного розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку збитки від інфляції становлять 3198,20 грн, 3 % річних 1317,14 грн. Даний розрахунок здійснено з урахуванням положень статті 625 ЦК України та пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а тому суд дійшов висновку, що ці вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, що був наведений зокрема у запереченнях проти позову чи апеляції. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Матеріали справи не містять, та відповідачем не надано доказів в розумінні положень ст.ст.76-81 ЦПК України на спростування позовних вимог.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість на загальну суму 19135,84 грн.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору.

У частині вимог про стягнення витрат на правову допомогу, суд приходить до наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу.

Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

На підтвердження витрат на правничу допомогу, понесених під час розгляду справи стороною позивача надано Договір № 33 про надання правової допомоги від 22.03.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (нині - ТОВ «ВІН ФІНАНС») та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», Додаткову угоду до Договору №33 про надання правової допомоги від 22.03.2024, Акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) від 27.02.2026, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро «Анастасії Міньковської», необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» щодо стягнення кредитної заборгованості, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Крім того, слід зазначити, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України), що узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 22.01.2021 року в праві 925/1137/19.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Слід також зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07. 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності таких робіт та значимості таких дій у справі, суд вважає, що справедливим, співмірним та обґрунтованим є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу на загальну суму 5000,00 грн.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ - 38750239, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) заборгованість на загальну суму 19 135 (дев`ятнадцять тисяч сто тридцять п`ять) гривень 84 копійки; витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 03.08.2026.

Відомості про сторони:

1. Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ - 38750239, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8);

2. Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Суддя М. М. Ткач