Рішення від 25 серпня 2026 р. у справі №746/245/26 — Срібнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 746/245/26

2/746/161/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2026 р.

Срібнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Нагорної Н.Г.,

при секретарі судового засідання Сакун Н.П.,

за участі:

позивача – ОСОБА_1 ,

відповідача – ОСОБА_2 ,

третьої особи у справі – ОСОБА_3 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

09 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами (далі – будинковолодіння), розташований на АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що наприкінці 1991 року він придбав у ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входили : житловий будинок (А1) з тамбуром (а1) та прибудовою (а2), побудований у 1991 році, загальною площею 91,3 кв. м, житловою – 55,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: гараж (Б1) – побудований у 1986 році, гараж (Б2) – побудований у 1986 році, сарай (Б3) – побудований у 1986 році, навіс (б1), погріб (Пг) – побудований у1986 році, літня кухня (В1) – побудована у1986 році, літня кухня (в1) – побудована у 1986 році, колодязь (К), вбиральня (У), ворота №1, огорожа № 2.

Вказане домоволодіння ОСОБА_2 збудував у період з 1986 року по 1991 рік, однак право власності на нього належним чином не оформив.

Позивач оплатив відповідачу вартість домоволодіння та отримав дозвіл на володіння і користування ним, дійшовши згоди щодо укладення договору купівлі-продажу вказаного будинку, хоч нотаріально такий договір посвідчений не був і до часу звернення до суду з цим позовом власник майна ухиляється від вчинення будь-яких дій щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Крім того, нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу немає можливості, так як відповідно до довідки КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Чернігівської обласної ради» № 1861 від 24 листопада 2026 року, право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не зареєстровано.

У даний час позивач особисто виготовив технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , з якого вбачається, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами не є самочинним будівництвом, житлова будівля не є аварійною та придатна до проживання.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 05 травня 2026 року вартість нерухомого майна становить 124 500,00 грн.

З 1991 року до даного часу позивач відкрито та безперервно володіє вищезазначеним нерухомим майном, використовує вказаний житловий будинок для проживання, підтримує в належному стані, проводить поточні та капітальні ремонти, провів газ та воду. За даною адресою зареєстрований з 06 грудня 1991 року.

Крім того позивач вказав, що 22 жовтня 2000 року Виконавчий комітет Срібнянської селищної ради Срібнянського району Чернігівської області ухвалив рішення № 122 про передачу земельної ділянки з цільовим призначенням – для обслуговування житлового будинку, площею, 0,15 га, за адресою: АДРЕСА_1 у приватну власність позивача, але державний акт про право власності на вказану земельну ділянку він так і не отримав.

Наголошуючи на тому, що добросовісно заволодів зазначеним нерухомим майном, оскільки повністю оплатив фактичному власнику житлового будинку вартість будинку та отримав дозвіл на володіння і користування ним, а підстави заволодіння є законними, вважає себе власником вищезазначеного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, володіє та користується ним як власник і не приховує свого статусу від інших. Нерухомим майном володіє з 1991 року , тобто більше 10 років.

Посилаючись на те, що іншого способу набуття права власності на будівлю, крім звернення до суду з цим позовом, немає, просить суд визнати за ним право власності на цей житловий будинок за набувальною давністю.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано до провадження судді Нагорної Н.Г.

Ухвалою судді Срібнянського районного суду Чернігівської області від 17 червня 2026 року відкрито провадження у цій справі, постановлено розгляд справи проводити у загальному порядку з викликом сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки. Підготовче засідання у справі призначено на 14 год. 30 хв. 23 липня 2026 року.

23 липня 2026 року справу знято з розгляду у зв`язку з перебуванням головуючого судді у нарадчій кімнаті у кримінальному проваджені. Розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 14 год. 30 хв. 05 серпня 2026 року.

У підготовче засідання 05 серпня 2026 року позивач, відповідач та третя особа у справі не з`явилися, були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та третя особа у справі ОСОБА_3 подали до суду заяви про розгляд справи у підготовчому засіданні без їх участі.

Ухвалою від 05 серпня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 11 год. 30 хв. 26 серпня 2026 року.

У судове засідання, призначене на 26 серпня 2026 року, з`явились сторони у справі та третя особа.

Позивач підтримав свою позицію, викладену у позовній заяві, просив позов задовольнити з підстав, зазначених у позовні й заяві.

Відповідач визнав позовні вимоги та не заперечував проти задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та визначившись, яка норма закону підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд дійшов таких висновків.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347 св 22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Безтитульне володіння – це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Отже, за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

У цій справі суд встановив, що наприкінці 1991 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 збудований ним у період з 1986 року до 1991 року, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до складу якого входили: житловий будинок (А1) з тамбуром (а1) та прибудовою (а2), побудований у 1991 році, загальною площею 91,3 кв. м, житловою – 55,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: гараж (Б1) – побудований у 1986 році, гараж (Б2) – побудований у 1986 році, сарай (Б3) – побудований у 1986 році, навіс (б1), погріб (Пг) – побудований у1986 році, літня кухня (В1) – побудована у1986 році, літня кухня (в1) – побудована у 1986 році, колодязь (К), вбиральня (У), ворота №1, огорожа № 2.

Право власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами у визначеному законом порядку ОСОБА_2 не оформив. Зазначена обставина унеможливила нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу такого нерухомого майна.

Позивач оплатив відповідачу вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами та отримав дозвіл на володіння і користування таким нерухомим майном, дійшовши згоди щодо укладення договору купівлі-продажу вказаного будинку, хоч нотаріально такий договір посвідчений не був і до часу звернення до суду з цим позовом відповідач у справі ОСОБА_2 ухиляється, як стверджує позивач у заявленому позові, від вчинення будь-яких дій щодо нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.

Сторони у справі в судовому засіданні не заперечували факт укладення між ними оплатного договору купівлі-продажу вказаного нерухомого майна.

Тобто, починаючи з 1991 року ОСОБА_1 вважав себе власником вказаного вище житлового будинку з господарськими будівлями і спорудам на підставі договору купівлі-продажу, що виключає безтитульне володіння, яке є обов`язковою складовою набуття права власності за набувальною давністю.

Доводи позивача про те, що починаючи з 1991 року й до моменту звернення до суду він проживає у вказаному житловому будинку, з 06 грудня 1991 року його місце проживання зареєстроване у цьому будинку, він підтримує будинок у належному стані, проводить поточні та капітальні ремонти, провів газ та воду, тобто відкрито володіє таким нерухомим майном, не спростовують встановлених судом обставин про те, що ОСОБА_1 з 1991 року вважав себе власником будинку.

Суд також встановив, що на час звернення до суду з цим позовом право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ні за ким, в тому числі й за відповідачем у справі ОСОБА_2 , не зареєстровано (довідка КП «Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації Чернігівської обласної ради» № 1861 від 24 листопада 2026 року).

Обґрунтовуючи позов про визнання за ним права власності на житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю, позивач посилається на те, що іншого способу набуття права власності на будинок, крім звернення до суду з таким позовом, немає, оскільки право власності на такий будинок за відповідачем не зареєстровано, що унеможливлює нотаріальне посвідчення укладеного між ними з відповідачем договору купівлі-продажу цього житлового будинку.

Щодо визнання позову відповідачем у справі слід зазначити таке.

Згідно зі статтею 206 ЦПК України суд ухвалює рішення про задоволення позову у разі його визнання позивачем лише за наявності для того законних підстав.

Отже, визнання позову відповідачем само по собі не є безумовною підставою для його задоволення, оскільки суд зобов`язаний перевірити законність такого визнання.

Як вже зазначалось, судом встановлено, що між сторонами у 1991 році укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами.

Згідно з частиною першою статті 227 ЦК УРСР (1963 року), який був чинним на момент укладення між сторонами справи договору купівлі-продажу житлового будинку, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно до частини другої вказаної статті договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Сторони у цій справі, укладаючи у 1991 році договір купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого на АДРЕСА_1 , вказаних вимог закону не дотримали і, звернувшись до суду з цим позовом, намагаються усунути порушення, допущені при укладенні договору купівлі-продажу, та оформити право власності на будинок без дотримання вимог закону.

Ураховуючи викладене, у суду відсутні підстави для висновку про законність визнання відповідачем ОСОБА_2 заявлених до нього позовних вимог ОСОБА_1 .

Згідно з вимогами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 не навів достатніх підстав та не надав належних, допустимих і достовірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, що позбавляє суд можливості дійти висновку про задоволення позову.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 5, 12, 13, 19, 81, 82, 211, 247, 258, 259, 263 – 265, 352, 354 ЦПК України, статтею 344 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – ОСОБА_3 , про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 04 вересня 2026 року.

Суддя Н.Г. Нагорна