Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №752/23652/23 — Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 752/23652/23

номер провадження 2/695/128/26

08 вересня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого – судді Середи Л.В.,

за участі секретаря с/з – Оніщенко Н.В.,

представника позивача – адвоката Дейко Є.А.,

представника відповідача – адвоката Дубового І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноша в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто мані» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальність «Фінансова компанія «Просто мані» (далі – ТОВ «ФК «Просто мані») звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором № 10-08-21-01-26/8011 від 10.08.2021 про надання коштів у позику, у тому і на умовах фінансового кредиту у загальному розмірі 1 037 769 грн 44 коп. та стягнення з відповідача суми понесених судових витрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 10 серпня 2021 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено Договір № 10-08-21-01-26/8011 про надання коштів у позику у тому числі і на умовах фінансового кредиту. Відповідно до заяви на отримання позики від 10.08.2021 вх. № 100821-02 відповідач погодив наступний порядок надання позики: грошові кошти у сумі 378 000,00 грн перераховуються на поповнення карткового рахунку, відкритого на ім`я відповідача; грошові кошти у сумі 3500,00 грн перераховується за оплату вчинення нотаріальних послуг; грошові кошти у сумі 4500,00 грн ФОП ОСОБА_3 за послуги із встановлення на автомобіль додаткового обладнання.

Кредит надавався строком на 365 днів від дати отримання позичальником кредиту, тобто з 10 серпня 2021 року по 09 серпня 2022 року.

Взяті на себе зобов`язання щодо повернення позики та сплаті встановлених платежів відповідачка не виконала, а тому станом на дату подання позовної заяви має непогашену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 385 128 грн, заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками у розмірі 346 760 грн, 07 коп., заборгованість зі сплати суми девальвації на тіло кредиту у розмірі 140 340 грн. 64 коп., заборгованість зі сплати суми девальвації на відсотки у розмірі 126 359 грн. 37 коп. та нараховану пеню в сумі 581 грн. 36 коп. і штраф в сумі 38 600 грн.

Також позивач вказує, що 10.08.2021 між ним та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки відповідно до умов якого поручитель зобов`язався відповідати перед кредитодавцем за виконання договору № 10-08-21-01-26/8011 від 10.08.2021. Відповідач ОСОБА_1 порушила свої зобов`язання, а тому позивач скористався своїм правом та направив відповідачам вимоги про повернення боргу та відповідних нарахувань, яка залишилися проігнорованими.

За цих підстав позивач звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08.12.2023 дана справа передана за підсудністю до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області для розгляду по суті.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче провадження.

Відзив від відповідачів до суду не надходив, хоча останні про час та місце розгляду справи, а також суть позовних вимог повідомлені належним чином.

Ухвалою від 08.08.2025 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, зазначивши, що матеріали справи містять достатньо належних і допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості та обґрунтованості її розрахунку. Крім того, наголосив, що позивачем вживалися заходи для досудового врегулювання спору, проте вони не дали позитивних результатів. Стосовно забезпечення виконання зобов`язань представник пояснив, що окрім договору поруки, кредитний договір також забезпечено договором застави транспортного засобу. Однак наразі предмет застави перебуває за межами території України, у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості реалізувати право на звернення стягнення на нього. Водночас позивач як кредитор має законне право самостійно обирати ефективний спосіб захисту своїх порушених прав. Представник позивача також спростував доводи сторони відповідача щодо нібито отримання страхових виплат від страхової компанії у зв`язку з перебуванням заставного автомобіля за кордоном, зазначивши, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження таких обставин. Крім того, він зауважив, що страхове відшкодування здійснюється у разі пошкодження транспортного засобу і не виплачується за фактом його вивезення за кордон. Окрім цього, представник позивача заперечив проти доводів сторони відповідача про закриття кредиту з посиланням на дані Бюро кредитних історій, визнавши такі твердження безпідставними, оскільки відповідні відомості в Бюро кредитних історій відсутні, а такі дані не можуть вважатися належним доказом відсутності заборгованості чи належного виконання відповідачем зобов`язань за договором.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Дубовий І.А. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував. Посилався на те, що згідно з даними Бюро кредитних історій кредит є погашеним. На підтвердження цієї обставини зазначав, що позивач звернувся до страховика та отримав страхове відшкодування у зв`язку з неможливістю звернення стягнення на заставний транспортний засіб. Просив долучити до матеріалів справи витяг з Бюро кредитних історій, виданий на ім`я ОСОБА_1 , та договір застави транспортного засобу, вказуючи на відсутність відповідного запису про нього в Бюро кредитних історій на тій підставі, що позивач нібито отримав страховий платіж та повністю задовольнив свої вимоги за рахунок страхової компанії. Крім того, представник відповідача наголошував, що хоча грошові кошти отримувала відповідачка, їх фактичним користувачем є її брат.

Крім того, 31 жовтня 2025 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Дубовий І.А. долучив до матеріалів справи письмові пояснення ОСОБА_2 . З останніх вбачається, що він належним чином повідомлений про розгляд справи та суть позовних вимог. У поясненнях зазначив, що через повномасштабну російську агресію виїхав до Чехії, де оформив статус біженця задля порятунку себе та рідних, і саме там дізнався про наявність заборгованості, з розміром якої не погоджується, вважаючи розрахунок необґрунтованим. Наполягав, що війна в Україні є обставиною непереборної сили (форс-мажором), у зв`язку з чим заявлені позивачем до стягнення відсотки вважає неправомірними.

Суд ухвалює рішення по даній справі у порядку, визначеному абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 10 серпня 2021 року між ТОВ «ФК «Просто мані» та ОСОБА_1 було укладено договір № 10-08-21-01-26/8011 надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у сумі 386 000,00 грн, на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі за період з 10.08.2021 по 09.08.2022 включно, за користування кредитом 54% річних, та інші нараховані суми( за наявності підстав для їх нарахування) на умовах та в строки встановлених цим договором. Тип процентної ставки- фіксована. За домовленістю, з метою встановлення однакових для сторін початкових даних при вирішенні питань щодо належного виконання договору, розрахунку кредитного ризику, розрахунку співвідношення між наданими грошовими коштами та вартістю майна, що передане в іпотеку, сторони погодили, що курс долара США, що встановлений НБУ, складає 26,8011 гривень за 1 долар США. Кредитодавець надає позичальнику кредит з цільовим призначенням - для створення бізнесу. Кредитодавець зобов`язаний видати кредит позичальнику протягом 2 (двох) робочих днів з дня підписання нього договору, та отримання кредитодавцем заявки позичальника на отримання кредиту, але не раніше дня оформлення правочину, необхідного для забезпечення виконання зобов`язання за цим Договором та виконання й оплати обов`язкових послуг, визначених в п. 1.8 Договору. В якості забезпечення своїх зобов`язань за цим договором позичальник надає в заставу кредитодавцю рухоме майно, а саме транспортний засіб BMW, моделі 5351, рік випуску 2016, колір білий, номер шасі( кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , тип загальний легковий седан, дата першої реєстрації-27.11.2020 року, дата реєстрації - 28.04.2021 року, зареєстровано ТСЦ 8047, що належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , видано ТСЦ 8047 28.04.2021року.

Пунктом 1.5 кредитного договору визначено, що кредит надається строком на 365 днів від дати отримання позичальником кредиту, тобто з 10.08.2021 року по 09.08.2022 року.

Згідно з п. 1.8.1 та 1.8.2 кредитного договору реальна річна процента ставка складає 77.11% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 157,70% від суми кредиту (у процентному виразі) або 608 718 грн 93 коп. (у грошовому виразі). Проценти (відсотки) за користування кредитом 53,85% від суми кредиту процентному виразі) або 207 868 грн 93 коп.

Вартість послуг за вчинення нотаріальних дій 3500.00 грн. (п. 1.9.1 кредитного договору), вартість послуг за встановлення обладнання для стеження за місцезнаходженням автомобіля 4500.00 грн.

Згідно з п. 1.10 кредитного договору сторони домовились, що позичальник приймає на себе ризик девальвації національної валюти гривні відносно іноземної валюти долара США. У разі збільшення курсу НБУ продажу долара США, відсотки, сума позики, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитодавця, збільшуються на суму девальвації, визначених за формулою: СД=С*(К2-К1)/К1, де: СД - сума девальвації; С - сума відсотків, визначена в гривнях в Графіку платежів на дату сплати відсотків або сума позики для цілей повного погашення; К1 - курс купівлі долара США, встановлений НБУ на момент укладання договору; К2 - курс продажу долара США на останній банківський день місяця, що передує даті сплати відсотків. У випадку повернення суми позики, для розрахунку суми девальвації К2 приймає значення курсу продажу долара США, встановлений НБУ на момент закриття торгів банківського дня, що передає дню повернення позики. Сума процентів та сума позики збільшені на суму девальвації, сплачуються одночасно з поверненням суми позики та/або процентами за користування позикою відповідно до умов договору та графіку платежів, визначених додатком № 1 до даного договору. Сторони домовилися, що при розрахунку відсотків за користування позикою береться до уваги курс продажу долара США, що встановлений Національним банком України.

Розділ другий договору надання коштів у позику містить умови забезпечення позики відповідно до якого (п. 2.1) в якості забезпечення своїх зобов`язань за цим договором позичальник надає в заставу кредитодавцю рухоме майно, а саме «BMW», моделі 5351, рік випуску 2016, колір – білий, що належить позичальнику на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 . При цьому, умовами п. 2.2 вказаного договору визначено, що у випадку неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за даним договором щодо сплати усіх процентів за користування позикою, а також повернення суми позики, у тому числі у разі порушення строків платежів, обумовлених цим договором, включаючи неповну сплату процентів, кредитодавець має право наступного дня після настання прострочки зі сторони позичальника погасити, штрафні санкції, проценти за користування позикою, зобов`язання з повернення суми позики та інші необхідні платежі, передбачені даним договором, шляхом звернення стягнення на предмет застави, вказаний у п. 2.1 договору, у порядку, строки та спосіб , визначені та погоджені сторонами у договорі застави, що забезпечує виконання грошового зобов`язання позичальника за цим договором.

Відповідно до пункту 3.6 договору та графіка відповідачка взяла на себе обов`язок здійснювати планові щомісячні платежі кожного першого числа місяця для погашення нарахованих процентів за користування кредитом.

10.08.2021 року ОСОБА_1 підписала заяву про на отримання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від ТОВ «ФК «Просто мані» від 10.08.2021 року згідно з договором № 10-08-21-01-26/8011, в якій просила перерахувати 378 000,00 грн на картковий рахунок, 3500,00 грн на рахунок приватного нотаріуса, 4500,00 грн за послуги із встановлення на автомобіль додаткового обладнання. У вказаній заяві вказаний рахунок ОСОБА_1 на який остання просить здійснити перерахування суми коштів у розмірі 378 000 грн.

Згідно платіжної інструкції №12971 від 10.08.2021 ТОВ «ФК «Просто мані» перерахувало кошти в сумі 378 000 грн. на рахунок, що вказано відповідачем.

Перерахування коштів у розмірі 3 500 грн. стверджується також доданою до матеріалів справи платіжною інструкцією №12972 від 10.08.2021, а перерахування коштів в сумі 4 500 грн. стверджується платіжною інструкцією №12973 від 10.08.2021.

Також судом встановлено, що 10.08.2021 між ТОВ «ФК «Просто мані» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель ( ОСОБА_4 ) зобов`язується відповідати перед кредитодавцем за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань, що випливають з договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №10-08-21-01-26/8011 від 10.08.2021, укладеного між позичальником та кредитодавцем.

Згідно п. 1.3 договору поруки основний обов`язок позичальника за договором позики, виконання якого забезпечується цим договором – повернути позикодавцю не пізніше 09.08.2022 грошові кошти в сумі, в якій вони були отримані, а також нараховані відсотки та можливі неустойки.

Позичальник зобов`язується повернути отриману ним суму позики в повному обсязі до 09.08.2022. У разі невиконання позичальником умов договору позики, поручитель зобов`язаний повернути усю суму позики, сплатити нараховані відсотки, пеню і штрафні санкції, а також виконати усі інші зобов`язання за договором позики та іншим договором, укладеним сторонами в забезпечення виконання зобов`язань позичальника (п. 1.4).

Згідно з п. 3.2 договору у випадку невиконання (неналежного виконання) обов`язків щодо повернення суми позики поручитель і позичальник відповідають перед кредитодавцем як солідарні боржники, при цьому кредитодавець має право вимагати від поручителя як повернення суми позики, так і відшкодування шкоди, сплати неустойки (пені).

Надаючи оцінку вказаним правовідносинам суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Крім того, у статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, законодавцем надано право сторін на визначення чіткого обсягу відповідальності поручителя перед кредитором в умовах відповідного договору.

Як видно з наведених вище пунктів договору поруки від 10.08.2021, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в тому числі, за повернення основної суми боргу, процентів за використання кредитних коштів, відшкодування можливих збитків, за сплату пені.

Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною.

Таким чином, відповідно до приписів статей 6, 554, 628 ЦК України в умовах договору поруки було закріплено межі відповідальності поручителя перед кредитором та встановлено зобов`язання, за невиконання яких він несе відповідальність як солідарний боржник.

При цьому суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц зазначила, що умова договорів поруки про їхню дію до повного виконання зобов`язань за кредитним договором та договором комісії не є строком, встановленим у договорі поруки, оскільки останній визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18), предметом позову в якій є вимога про стягнення заборгованості, зазначено, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові в разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений зазначеним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 червня 2021 року у справі № 202/781/14-ц (провадження № 14-356цс19) зауважила, що якщо до вимог, пред`явлених до боржника, застосовується позовна давність, то до вимог, заявлених до поручителя, згаданий строк обмежується строком поруки відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19)). Тому наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї доводи про застосування позовної давності не мають значення з огляду на висновок суду про припинення поруки фізичних осіб - поручителів за кредитним договором.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Оскільки строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором був встановлений до 09 серпня 2022 року, а з позовною заявою до поручителя кредитор звернувся у листопаді 2023 року (тобто в межах передбаченого законом трирічного строку), суд дійшов висновку, що строк поруки не пропущено, а підстави для її припинення відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши зібрані докази, суд зазначає, що факт укладення кредитного договору від 10 серпня 2021 року та договору поруки від 10 серпня 2021 року сторонами по суті не оспорюється, а їх підписання та виконання позивачем своїх зобов`язань щодо надання грошових коштів у повному обсязі підтверджується відповідними платіжними інструкціями.

Отже, між сторонами виникли договірні зобов`язання, за умовами яких позичальник та солідарний поручитель взяли на себе обов`язок щодо належного повернення позики та сплати нарахованих процентів.

Водночас, не заперечуючи самого факту виникнення зобов`язань, сторона відповідача наполягає на їх припиненні у зв`язку з ніби-то повним погашенням заборгованості за рахунок виплати страхового відшкодування, посилаючись на відомості з Бюро кредитних історій, а також на договір застави транспортного засобу.

Проте, слід звернути увагу на те, що у постанові від 08 листопада 2022 року у cправі № 909/937/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: зазначає, що:

«41. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про те, що норми Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" не містять положень щодо порядку формування, форми та обов`язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.

42. За загальним правилом оформлення документації в частині підтвердження відповідності інформації, яку містить певний (конкретний) документ, відомостям, на підставі яких такий документ складений, відповідним належним підтвердженням є підписання документа відповідальною посадовою особою.

43. Проте, судом апеляційної інстанції встановлено, що роздруківка кредитної історії, яка надана боржником в підтвердження наявності договірних зобов`язань, не підписана ані письмово, ані електронним цифровим підписом відповідною посадовою особою Кредитного бюро, а тому не може вважатися доказом у справі, який би підтверджував наявність кредитних зобов`язань, як про те стверджує боржник.

44. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що кредитна історія боржника, складена Українським бюро кредитних історій, не може бути належним та допустимим доказом наявності грошових вимог в силу статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.»

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1048 ЦК України).

З огляду на викладене, суд приходить до висновків, що наявні докази, підтверджують укладання кредитного договору наведеними матеріалами справи, питання недійсності договору в установленому законом порядку відповідачем не порушувалося, а з огляду на вказану вище правову позицію Верховного Суду, а також враховуючи докази, які надані позивачем, суд приходить до висновку, що складена Українським бюро кредитних історій, не може бути належним та допустимим доказом відсутності зобов`язань за кредитним договором чи їх повне виконання за рахунок третіх осіб ( наприклад страховика).

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Що стосується доводів сторони відповідача про те, що заборгованість ніби-то погашена за рахунок страхового відшкодування, то суд відхиляє і їх як необґрунтовані. Надані відповідачем договір застави транспортного засобу та договір страхування не можуть свідчити про припинення кредитних зобов`язань чи погашення суми кредиту, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження фактичного отримання позивачем страхової виплати чи навіть звернення кредитодавця до страхової компанії із відповідною заявою про настання страхового випадку та виплату відшкодування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Будь-які твердження про погашення боргу за рахунок третіх осіб або страхових виплат без надання належних і допустимих доказів (таких як платіжні документи, виписки з банківських рахунків кредитодавця про надходження коштів від страховика чи відповідні акти страхового узгодження, тощо) зводяться виключно до домислів і припущень, які, згідно з вимогами процесуального закону, не можуть покладатися в основу судового рішення. Сама по собі наявність укладеного договору застави чи договору страхування транспортного засобу не є тотожною виконанню основного грошового зобов`язання і не звільняє позичальника та поручителя від солідарного обов`язку з повернення заборгованості.

Отже, згідно з розрахунком позивача, із загальної суми отриманого кредиту Відповідачка сплатила в рахунок погашення заборгованості по кредиту в розмірі 87 300 грн.

Вказана обставина також ніким не оспорюється та не заперечується.

При цьому здійснений платіж, відповідно до встановленої договором черговості, зараховувався в рахунок погашення нарахованих відсотків та сум девальвації, що відповідає пункту 3.11 кредитного договору за яким кошти, що спрямовуються Позичальником на виконання зобов`язань за цим договором, вносяться з додержанням ним наступної черговості з урахуванням суми девальвації:

у першу чергу на сплату суми девальвації, що нарахована на проценти;

у другу чергу на сплату процентів;

у третю чергу на сплату суми девальвації, що нарахована на часткову або повну суму кредиту, що повертається;

у четверту чергу на погашення (повернення) кредиту;

у п`яту чергу на сплату нарахованої неустойки;

у шосту чергу на відшкодування збитків у зв`язку з порушенням умов цього договору.

Можливість встановлення урегулювання у договорі черговості погашення вимог у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання встановлена у частині першій статті 534 ЦК України.

За розрахунком позивача залишок непогашеної заборгованості безпосередньо за тілом кредиту становить 385 128 грн.

При цьому належними доказами вказаний розрахунок тіла кредиту не спростований, відтак суд встановив, що розмір непогашеного основного боргу за тілом кредиту є об`єктивно доведеним, визнаним сторонами та таким, що підлягає стягненню на користь позивача.

Що стосується нарахованих відсотків суд зазначає наступне.

Суд має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку заборгованості, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначення позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань (постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15; постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 (пункт 33), постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 925/872/21 (пункт 76); постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 320/8618/15-ц).

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з пунктом 1.5 договору строк кредитування був встановлений на 365 днів, тобто по 09 серпня 2022 року.

Відповідно до усталеної судової практики Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 146 постанови від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Крім того висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 в аспекті правомірного нарахування процентів за користування кредитом поза межами погодженого строку кредитування, який був викладений в пункті 123 постанови від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 Велика Палата Верховного Суду уточнила у пункті 141 більш пізньої постанови від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, зазначивши, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Тому суд визнає безпідставними доводи позивача про правомірність нарахування відсотків як плати за користування кредитом поза межами погодженого строку кредитування (тобто після 09 серпня 2022 року) лише на тій підставі, що умовами кредитного договору (зокрема пунктами 1.5 та 9.1) передбачено його дію до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

З огляду на це, нарахування позивачем відсотків поза межами погодженого строку кредитування, тобто починаючи з 10 серпня 2022 року, є неправомірним. У зв`язку з цим позовні вимоги про стягнення відсотків, нарахованих після вказаної дати, судом відхиляються.

При проведенні обрахунку суд враховує, що боржник ОСОБА_1 сплачувала кошти в рахунок погашення боргу, про що зазначено вище. Однак остання сплата боргу була здійснена 23.02.2022 та відображена в розрахунку позивача. У подальшому відповідач коштів не сплачувала, що також відображено у розрахунку позивача. Таким чином розрахунок позивача з 10.08.2021 по 31.07.2022 береться судом до уваги, оскільки такий не містить суперечностей та протиріч, а стороною відповідача останній не спростований.

Разом з тим умовами кредитного договору передбачено строк кредитування до 09 серпня 2022 року (п.,п. 1.5 та 9.1 договору). Тобто у серпні 2022 року нарахування відсотків могло здійснюватися правомірно лише за 9 днів.

Позивач же здійснював нарахування відсотків аж по 06.09.2023 року, що порушує як умови самого договору так і норми чинного законодавства.

У зв`язку з цим суд здійснив власний перерахунок заборгованості та встановив, що правильна сума відсотків за користування кредитом за серпень 2022 року становить 5 128.01 грн (385 128 * 0.54 / 365 = 569.778... грн за день; 569.778 * 9 = 5 128.005 грн), а всього загальна сума за відсотками становить 123 406 грн 96 коп.

Саме ця сума є правомірно нарахованою як плата за користування кредитом і підлягає стягненню на користь Позивача, тому в цій частині суд задовольняє позов частково.

Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування курсової різниці (девальвації), суд ураховує, що відповідно до пунктів 1.10 та 1.11 кредитного договору сторони домовились, що Позичальник приймає на себе ризик девальвації національної валюти - гривні відносно іноземної валюти - долара США. У разі збільшення курсу (вартості) долара США, що встановлений НБУ на момент укладання цього договору, сума позики, відсотки, що підлягають сплаті Позичальником на користь Кредитодавця збільшуються на суму девальвації гривні до долара США (далі - сума девальвації) за формулою: СД=Сх(K2-К1)/К1, де СД - сума девальвації; С - сума відсотків визначена в гривнях в Графіку платежів на дату сплати відсотків або сума позики для цілей повного погашення; К1 - курс долара США, що встановлений НБУ, на момент укладення договору; К2 - курс долара США, що встановлений НБУ, на день здійснення платежу. У випадку повернення суми позики, для розрахунку суми девальвації К2 приймає значення курсу долара США встановленого НБУ на день здійснення платежу. Сума процентів та сума позики, збільшені на суму девальвації, сплачуються одночасно з поверненням суми позики та/або процентами за користування позикою відповідно до умов договору та Графіку платежів визначеним Додатком №1 до даного Договору. Сторони домовилися, що при розрахунку суми девальвації береться до уваги курс долара США, що встановлений Національним банком України.

Отже, сторони добровільно узгодили, що у разі збільшення курсу НБУ продажу долара США, відсотки, сума позики, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитодавця, збільшуються на суму девальвації, визначених за відповідною формулою. Відповідачка, підписавши договір, погодилася з такими умовами.

Своїм підписом у договорі, заяві на отримання кредиту позичальниця засвідчила, що всі умови договору, зокрема і щодо нарахування суми девальвації, на яку збільшується сума процентів та сума позики, є розумними, справедливими, добросовісними та не містять дисбалансу прав та обов`язків сторін (пункт 9.14 договору).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Суд звертає увагу, що відповідачка не заявляла жодних зустрічних позовних вимог, спрямованих на спростування презумпції правомірності умов кредитного договору в частині покладення на неї валютних ризиків.

З огляду на закріплений у статтях 3, 6 та 627 ЦК України принципу свободи договору, а також враховуючи принцип обов`язковості договору за статтею 629 ЦК України, погоджені сторонами умови підлягають безумовному виконанню.

Умова щодо визначення та застосування суми девальвації є чіткою, математично визначеною та не містить неоднозначного тлумачення, що повністю виключає необхідність застосування доктрини contra proferentem для тлумачення тексту проти тієї сторони, яка його розробила.

При цьому нарахування суми девальвації не є збільшенням розміру наданого кредиту, який підлягає поверненню, а виступає погодженим механізмом компенсації знецінення національної валюти.

Правомірність покладення на позичальника ризику девальвації за гривневим кредитним договором як умови, узгодженої сторонами на підставі свободи договору відповідно до статей 3, 6, 627 ЦК України, підтверджується висновком у постанові Верховного Суду від 06 березня 2026 року у справі № 464/7007/24.

Оскільки судом встановлено розмір непогашеного основного боргу (тіла кредиту) у сумі 385 128 грн, а умовами пунктів 1.10 та 1.11 кредитного договору сторони добровільно погодили ризик девальвації гривні відносно долара США із застосуванням формули СД = С * (K2 - K1) / K1, суд перевірив розрахунок позивача в цій частині з урахуванням загальних засад цивільного законодавства та практики Верховного Суду.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд (зокрема у постанові у справі № 464/7007/24), свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України) дозволяє сторонам самостійно визначати умови правочину, враховуючи вимоги розумності та справедливості. Підписавши кредитний договір та заяву на отримання позики, відповідачка засвідчила, що умови щодо нарахування суми девальвації є справедливими та не містять дисбалансу прав і обов`язків. Водночас вимог, спрямованих на спростування презумпції правомірності умов договору чи визнання їх недійсними, сторона відповідача не заявляла.

Відповідно до умов договору та положень чинного законодавства, у випадку не повернення суми позики вчасно, зобов`язання з її погашення продовжують існувати до їх повного виконання. Зважаючи на те, що базовий курс на момент укладення договору становив 26,8011 грн/USD, а курс на час здійснення розрахунку та подання позову складав 36,567 грн/USD, нарахування суми девальвації на непогашене тіло кредиту охоплює весь період до моменту звернення до суду. Оскільки наявний у матеріалах справи розрахунок позивача відповідає погодженій сторонами формулі, є арифметично правильним і не спростований відповідачкою, нарахована сума девальвації на тіло кредиту у розмірі 140 340,64 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Такий підхід до визначення розміру девальвації на тіло кредиту повністю відповідає правовій позиції Верховного Суду у справі №464/7007/24.

При цьому суд повторно наголошує, що відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд наголошує, що відповідачка добровільно підписала договір із такою умовою, своїм підписом засвідчила, що умови є зрозумілими та справедливими, не скористалася своїм правом на відмову від договору у передбачений законом строк.

У цій справі Верховний Суд визнав обґрунтованим стягнення з боржника суми девальвації, нарахованої на непогашене тіло кредиту, а також суми девальвації, нарахованої на відсотки, проте наголосив, що девальвація на відсотки нараховується правомірно виключно в межах погодженого строку кредитування.

При цьому суд зауважує, що методика обчислення сум девальвації прямо встановлена умовами кредитного договору.

Суд вище встановив, що після 09 серпня 2022 року нарахування договірних відсотків є неправомірним, тому й нарахування на них компенсації курсової різниці (девальвації) після цієї дати також не узгоджується з вимогами закону, що відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 06.03.2026 у справі № 464/7007/24, де суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, виснував, що сума девальвації на відсотки підлягає стягненню виключно у межах строку кредитування.

Як встановлено судом вище, правомірним та обґрунтованим розміром заборгованості за нарахованими відсотками за користування кредитом у межах погодженого сторонами строку кредитування (тобто за період до 09.08.2022 включно) є сума 123 406,96 грн.

Здійснюючи перерахунок суми девальвації за відсотками з огляду на обмеження строку кредитування, суд виходить із встановленого коефіцієнта зміни курсу долара США, який був застосований до тіла кредиту. Зокрема, співвідношення нарахованої суми девальвації на тіло кредиту (140 340,64 грн) до суми непогашеного тіла кредиту (385 128,00 грн) становить 0,364402.

Застосовуючи погоджену сторонами у пункті 1.10 договору формулу (СД = С * (K2 - K1) / K1 до правомірно нарахованих відсотків, суд встановлює, що обґрунтована сума девальвації за відсотками складає 44 969,46 грн (123 406,96грн. * 0,364402).

Таким чином, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сума компенсації курсової різниці (девальвації), нарахована на відсотки за користування кредитом, у розмірі 44 969,46 грн.

У задоволенні решти позовних вимог у цій частині належить відмовити у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо сплати пені та штрафу суд зазначає наступне.

Позивач просить стягнути з відповідачів штраф у розмірі 38 600 грн., нарахування якого обумовлюється умовами п. 5.3 вказаного вище договору №10-08-21-01-26/8011 надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Згідно вказаного пункту договору сторони становили, що відповідач який прострочив строк виконання грошового зобов`язання за цим договором з оплати процентів та/або суми позики, зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10% від суми основного зобов`язання передбаченого п. 1.1 договору.

Разом з тим, згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан, який продовжено і по сьогодні.

Так, позивач просить суд стягнути із відповідачів також штраф у розмірі 38 600 грн.

У наданому позивачем суду розрахунку не вказано період, у якому нараховано штраф, однак, враховуючи, що розрахунок заборгованості здійснено позивачем станом на 06.09.2023 року, такий штраф нараховано у період дії на території України воєнного стану, а тому вимоги щодо стягнення штрафу задоволенню не підлягають.

Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 581,36 грн, нарахованої за період з 01.10.2021 по 23.02.2022, суд зазначає наступне.

Оскільки вказаний період нарахування пені передує введенню в Україні воєнного стану (24 лютого 2022 року), положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо списання та заборони нарахування неустойки на нього не поширюються.

Щодо можливого застосування карантинних обмежень та мораторію на нарахування пені, суд враховує, що згідно з умовами кредитного договору та матеріалами справи кредит надавався позичальнику з цільовим призначенням — для створення бізнесу. Відповідно, на спірні правовідносини не поширюються положення законодавства про захист прав споживачів та спеціальні карантинні пільги, передбачені для споживчих кредитів.

Нарахування пені здійснено позивачем у межах строку дії договору та за порушення грошового зобов`язання у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що узгоджується з положеннями ст.ст. 549–551 ЦК України.

Будь-які докази сторони відповідача щодо наявності підстав для звільнення від сплати пені за вказаний період до матеріалів справи не додані.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 581,36 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За результатами судового розгляду та проведеного перерахунку з урахуванням обмеження строку кредитування і норм законодавства про воєнний стан, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь позивача, становить 694 426,42 грн (до складу якої входять непогашене тіло кредиту в розмірі 385 128,00 грн, правомірно нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 123 406,96 грн, сума девальвації на тіло кредиту в розмірі 140 340,64 грн, сума девальвації на проценти в розмірі 44 969,46 грн та пеня в розмірі 581,36 грн).

У задоволенні решти позовних вимог у цій частині належить відмовити у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 15 566 грн 54 коп. Позовні вимоги задоволено частково та стягнуто із відповідачів 694 426,42 грн із заявлених 1 037 769 грн 44 коп., що становить 66,9163%.

Таким чином, з відповідачів солідарно на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 416,56 грн.

Що стосується витрат на правничу допомогу, то слід вказати наступне.

Судом встановлено, що 03.07.2023 між адвокатом Дейко Є.А. та ТОВ «ФК «Просто мані» укладено договір №01/23 про надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Вказаний розрахунок подається з урахуванням часу витраченого адвокатом на представлення інтересів позивача пов`язаного з вивченням матеріалів, збиранням необхідного обсягу документів, написанням позовної заяви до суду та відповіді на відзив.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до пропорційності, як основної засади цивільного судочинства, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

При цьому суд зазначає, що дана справа не має значної складності щодо обсягу доказів та встановлення фактичних обставин спору, має типовий характер для справ про стягнення заборгованості за кредитом. Представником позивача відповіді на відзив та додаткові пояснення не надавались.

Враховуючи, що дана справа не відноситься до категорії складних, а скоріш до категорії типових справ про стягнення заборгованості за кредитними договорами, заявлену суму до відшкодування витрати позивача за складання позовної заяви в розмірі 10 000 грн суд вважає завищеною, а суму в 5000 грн за складення відповіді на відзив взагалі не обґрунтованими.

З урахуванням принципу пропорційності судових витрат предмету спору та ціни позову, суд вважає, що пропорційними будуть витрати на професійну правничу допомогу по даній справі в розмірі 5 000 грн, за складення позовної заяви та 6 000 грн. за участь в судових засіданнях, а разом 11 000 грн, які підлягають стягненню з відповідачів.

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, стягнення судових витрат (судового збору та витрат на професійну правничу допомогу) з кількох відповідачів у солідарному порядку чинним процесуальним законодавством не передбачено. З огляду на часткове задоволення позову та принципи пропорційності й обґрунтованості, з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню судовий збір у розмірі 10 416,56 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 11 000,00 грн (а всього 21 416,56 грн), які стягуються з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках — по 10 708,28 грн з кожного.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10, 12, 19, 81, 83, 141, 258-260, 263-265, 273-279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто мані» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) та з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто мані» (адреса місця знаходження: 01021 м. Київ, Кловський узвіз 7, прим. 28; ЄДРПОУ 43162329) заборгованість за договором № 10-08-21-01-26/8011 від 10.08.2021 надання коштів у позику, у тому числі і на умовах фінансового кредиту у загальному розмірі 694 426 (шістсот дев`яносто чотири тисячі чотириста двадцять шість) гривень 42 коп.

У задоволенні решти заявлених позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто мані» про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) та з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Просто Мані» (адреса місця знаходження – 01021 м. Київ, Кловський узвіз 7, прим. 28; ЄДРПОУ 43162329) судовий збір у розмірі 10 416,56 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 11 000,00 грн (а всього 21 416,56 грн), які стягуються з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках — по 10 708,28 грн. з кожного.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Суддя Середа Л.В.