Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №561/764/25 — Зарічненський районний суд Рівненської області

Справа № 561/764/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року с-ще Зарічне

Зарічненський районний суд Рівненської області в складі:

судді – Світличного Р.В.,

за участю секретаря – Костюкович М.О.,

позивача – ОСОБА_1 (дистанційно),

його представника – адвоката – Троцюка О.С. (дистанційно),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Зарічне в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відшкодування за невиконання договору про надання послуг,

УСТАНОВИВ:

16 червня 2025 року ОСОБА_1 засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача 1564262,40 грн та судові витрати.

Змінивши 16 липня 2025 року підстави позову просив суд стягнути з відповідача 1564262,40 грн та судові витрати. 16 вересня 2025 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 1672071,10 грн та судові витрати. 08 жовтня 2025 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 1843679,73 грн та судові витрати.

В обгрунтування позову покликається на те, що починаючи з 02 квітня 2014 року він на підставі договору надав відповідачу правничу допомогу у кримінальному провадженні № 32012190000000012 у якому відповідача ОСОБА_2 було визнано невинуватим та виправдано. Сторони погодили розмір гонорару, з розрахунку 487,20 грн за годину роботи. Позивачем надано, а відповідачем отримано правову допомогу на суму 529586,40 грн, з розрахунку 1087 годин по 487,20 грн за кожну годину. Сторони також погодили, що у разі виправдання відповідача, гонорар збільшується на 50%, тобто на 264793,20 грн. Сумарно надана позивачем правова допомога складає 794379,60 грн, що погоджено відповідачем. Відповідач частково оплатив надані послуги і станом на 10 червня 2025 року має заборгованість перед позивачем в сумі 705193,30 грн.

Окрім цього позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних, які станом на 08 жовтня 2025 року разом із сумою основного боргу становлять 1843679,73 грн, які позивач просить стягнути з відповідача.

У своєму відзиві від 30 червня 2025 року ОСОБА_2 пред`явлений позов не визнає. Вважає, що усі надані йому адвокатом послуги він оплатив, заявляє про позовну давність.

У письмовому відзиві від 24 липня 2025 року на уточнені позовні вимоги відповідач ОСОБА_2 з посиланням на п. 7.2. договору від 02 червня 2014 року вважає його припиненим з 20 грудня 2017 року, тобто з дати набрання законної сили ухвалою Рівненського апеляційного суду, якою виправдувальний вирок було залишено без змін. Надані позивачем акти надання правової допомоги та виконання правової допомоги є сфальшовані, оскільки їх складання не передбачено договором від 02 квітня 2014 року. Вказує, що позивачем не надано доказів ознайомлення в суді з матеріалами справи, саме позивач повинен довести що він витратив 1087 годин на правову допомогу.

З 24 грудня 2025 року по 06 липня 2026 року провадження у цій справі було зупинено, до вирішення іншої, пов`язаної з нею справи про визнання додатку до договору про надання послуг фіктивним, та пунктів договору про надання правової допомоги недійсними. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2026 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання додатку до договору про надання послуг фіктивним відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання пунктів договору про надання правової допомоги недійсними також відмовлено.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат – Троцюк О.С., просили позов задовольнити.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Якубець М.К. в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином в електронних кабінетах ЄСІТС «Електронний суд». Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином було повідомлено про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Представник відповідача – адвокат Якубець М.К. у своїй письмовій заяві від 09 вересня 2026 року просив відкласти розгляд справи на іншу дату, оскільки прийматиме участь в судовому засіданні в іншій справі, проте зі змісту його заяви від 02 серпня 2026 року, у якій він також просив відкласти судовий розгляд, адвокат вказував, що 09 вересня 2026 року він не прийматиме участі в інших справах (Т. 2 а.с. 198).

Усталеною є практика судів, згідно з якою основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність в судовому засіданні сторін, за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В матеріалах справи наявні достатні документи, які свідчать про можливість вирішення спору у цьому судовому засіданні за відсутності відповідача та його представника.

Згідно письмових відзивів, ОСОБА_2 проти позову заперечує, у задоволенні позову просить відмовити через пропуск строку позовної давності. Вказує, що за надані позивачем правничі послуги він розрахувався. З 2014 року до 2015 року він платив адвокату гонорар. Позивач одинадцять років не виставляв претензій до нього. Саме адвокат повинен довести, що він насправді перебував в суді, вивчав документи, сидів у судових засіданнях, тобто чи насправді адвокат витратив стільки свого часу, скільки задекларував в актах виконаних робіт. Оплата послуг адвоката в сумі 7500,00 грн була зроблена його дружиною під впливом обману зі сторони адвоката Марчука Р.І., який сказав, що має намір передати бухгалтерські документи за період 2014-2015 роки за що потрібно заплатити указану суму.

Заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги слід задовольнити частково, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 02 квітня 2014 року між адвокатом Марчуком Р.І. та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні (Т.1 а.с.230).

За змістом п. 1 цього договору, адвокат бере на себе зобов`язання надавати ОСОБА_2 необхідну правову допомогу у кримінальному провадженні, використовувати передбачені кримінальним процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами засоби, способи і методи захисту з метою з`ясування обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, пом`якшують чи виключають кримінальну відповідальність підзахисного, а підзахисний зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги захисника.

В п. 3.2. цього договору записано, що підзахисний ОСОБА_2 зобов`язаний здійснити або доручити здійснення оплати юридичних послуг адвоката згідно з цим договором.

15 квітня 2014 року сторони уклали додаток до договору від 02 квітня 2014 року та визначили, що гонорар адвоката складає 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину роботи, а саме 487,2 грн/год. Цим додатком сторони домовились, що оплата гонорару проводиться на протязі 60 днів після вступу вироку у законну силу на підставі акту виконаних робіт, збільшення гонорару за якісно виконану роботу у випадку якщо в результаті розгляду кримінального провадження № 32012190000000012 обсяг обвинувачення буде зменшений (тобто зменшено кількість правопорушень за які передбачено кримінальну відповідальність , або зменшено кримінальну відповідальність з більшої на меншу) гонорар збільшується на 10%, а у випадку виправдання гонорар збільшується на 50% (Т.1 а.с.231).

Договір про надання правової допомоги у кримінальному провадженні від 02 квітня 2014 року є чинним, в судовому порядку недійсним не визнаний, а отже в силу ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2026 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання додатку до договору про надання послуг фіктивним. У цій справі суд дійшов висновку, що між сторонами виникли договірні відносини щодо надання адвокатом Марчуком Р.І. правничої допомоги ОСОБА_2 . На підтвердження цього між сторонами укладено договір 02 квітня 2014 року про надання правничої допомоги у кримінальному провадженні № 32012190000000012, додаток від 15 квітня 2014 року до зазначеного договору, а також підписано два акти надання правничої допомоги від 25 червня 2015 року. За таких обставин суд вважав, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, вони належним чином його уклали, підписали додаток та акти надання правничої допомоги, чим підтвердили своє вільне волевиявлення при їх укладенні. Факт надання послуг підтверджено наявними в матеріалах справи доказами у зв`язку з чим для визнання зазначених документів недійсними Рівненський міський суд Рівненської області не вбачав.

З матеріалів цієї справи слідує, що вироком Зарічненського районного суду Рівненської області від 05 березня 2015 року № 561/225/13-к у кримінальному провадженні № 32012190000000012 ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв`язку з недоведеністю стороною обвинувачення вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 КК України (Т.1 а.с. 240-243).

25 червня 2015 року сторони підписали акт виконання надання правової допомоги до договору від 02 квітня 2014 року у кримінальному провадженні № 32012190000000012 у якому ОСОБА_2 обвинувачували за ч. 2 ст. 212 та ч. 3 ч. 4 ст. 358 КК України. Цим актом обраховано участь адвоката при ознайомленні з матеріалами справи тривалістю 747 годин (22407 сторінки), вартістю 363938,40 грн, участь у судових засіданнях та виконання конфіденційних вказівок тривалістю 340 годин, вартістю 165648,00 грн, що сумарно складає 1087 годин, вартістю 529586,40 грн, збільшений гонорар за виправдувальний вирок, на суму 264793,20 грн. Всього на суму 797379,60 грн. Акт скріплений підписами сторін та печаткою адвоката Марчука Р.І. (Т.1 а.с.233, Т.2 а.с. 175).

Цього ж дня 25 червня 2015 року сторони підписали акт надання правової допомоги до договору від 02 квітня 2014 року згідно якого, адвокат надав послуги ознайомлення з матеріалами справи 747 годин (22407 сторінки) участь у процесуальних діях та виконання конфіденційних вказівок 340 годин всього 1087 годин, збільшення гонорару. ОСОБА_2 виправданий вироком суду від 05 березня 2015 року у кримінальному провадженні № 32012190000000012. Підписанням цього акта Сторони підтверджують факт надання послуг відповідно до положень договору. Сторони зауважень та скарг одна до одної стосовно не мають. Акт скріплений підписами сторін та печаткою адвоката Марчука Р.І. (Т.1 а.с.232, Т.2 а.с. 176).

06 жовтня 2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору від 02 квітня 2014 року про надання правової допомоги у кримінальному провадженні № 32012190000000012. У п. 1 цієї угоди записано, що Адвокат Марчук Р.І. та ОСОБА_2 погодились, що строк дії договору підлягає зміні, так як прокуратурою заявлена касаційна скарга по кримінальному провадженні № 32012190000000012. Сторони домовились, що оплата гонорару проводиться на протязі 120 днів після вступу вироку у законну силу на підставі акту від 25 червня 2015 року та складає 797379,60 грн. Цей договір окрім сторін також підписали поручителі ОСОБА_2 , а саме ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 (Т.1 а.с. 10, т.2 а.с. 177-178).

Відповідач ОСОБА_2 частково оплатив надану адвокатом правову допомогу, зокрема 28 серпня 2015 року сплатив 64682,00 грн, 14 лютого 2019 року сплатив 3500,00 грн (Т.1 а.с.97), 15 лютого 2019 року сплатив 10000,00 грн (Т.1 а.с.99), 18 лютого 2019 року сплатив 6500,00 грн (Т.1 а.с.98), 21 лютого 2025 року сплатив 7500,00 грн (Т.1 а.с.96).

Факт оплати відповідачем на користь позивача 64682,00 грн визнається сторонами, а відтак в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню (Т.2. а.с.129).

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем за договором про надання правової допомоги у кримінальному провадженні від 02 квітня 2014 року становить 705197,60 грн (797379,60–64682–6500–3500–10000–7500=705197,60).

Доказів оплати указаної суми ОСОБА_2 не надано, а тому позов у цій частині слід задовольнити.

Розглядаючи вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 1 додаткової угоди від 06 жовтня 2015 року сторони обумовили, що оплата гонорару проводиться на протязі 120 днів після вступу вироку в законну силу.

Вирок Зарічненського районного суду Рівненської області від 05 березня 2015 року набрав законної сили 20 грудня 2017 року.

Таким чином право на позов у ОСОБА_1 виникло 19 квітня 2018 року, тобто на 121 день після набрання вироком суду законної сили.

Судом встановлено, що станом на 19 квітня 2018 року сума основного боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 складала 732697,60 грн.

У період прострочення виконання зобов`язання відповідач ОСОБА_2 здійснив часткове погашення суми основного боргу, а саме:

14 лютого 2019 року – 3500,00 грн (залишок боргу 729197,60 грн),

15 лютого 2019 року – 10000,00 грн (залишок боргу 719197,60 грн),

18 лютого 2019 року – 6500,00 грн (залишок боргу 712697,60 грн),

21 лютого 2025 року – 7500,00 грн (залишок боргу 705197,60 грн).

Отже, як уже було встановлено судом станом на 08 жовтня 2025 року невиконане основне грошове зобов`язання відповідача перед позивачем становило 705197,60 грн.

14 лютого 2019 року ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 3500,00 грн. Період заборгованості з 19 квітня 2018 року по 14 лютого 2019 року становить 302 дні.

Індекс інфляції за період з 19 квітня 2018 по 14 лютого 2019 року = (100,0 : 100) х (100,0 :100) х (99,3 : 100) х (100,0 : 100) х (101,9 :100) х (101,7 : 100) х (101,4 : 100) х (100,8 : 100) х (101,0 : 100) = 1,06234174.

Відповідно:

залишок основного боргу = 729197,6 грн (732697,6 – 3500,00);

інфляційне збільшення = 45677,64 грн (732697,6 х 1,06234174 – 732697,6):

3 % річних розраховані судом за 302 дні прострочення грошового зобов`язання складають 18186,96 грн (732697,6 х 3 х 302 : 365: 100).

15 лютого 2019 року ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 10000,00 грн. Період заборгованості з 14 до 15 лютого 2019 року становить 1 день.

Індекс інфляції за період з 14 по 15 лютого 2019 року = 1,00000000.

Відповідно:

залишок основного боргу = 719197,6 (729197,6 – 10000,00);

інфляційне збільшення = 0,00 грн (719197,6 х 1,00000000 – 719197,6);

3% річних розраховані судом за 1 день прострочення грошового зобов`язання складають 59,93 грн (729197,6 х 3 х 1 : 365 : 100).

18 лютого 2019 року ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 6500,00 грн. Період заборгованості з 15 по 18 лютого 2019 року становить 4 дні.

Індекс інфляції за період з 15 по 18 лютого 2019 року = (100,5 : 100) = 1,00500000.

Відповідно :

залишок основного боргу = 712697,60 грн (719197 – 6500,00);

інфляційне збільшення = 3595,99 грн (719197,6 х 1,00500000 – 719197,6);

3% річних розраховані судом за 4 день прострочення грошового зобов`язання складають 236,45 грн (719197,6 х 3 х 4 : 365 : 100).

21 лютого 2025 року ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 7500,00 грн. Період заборгованості з 18 лютого 2019 року по 21 лютого 2025 року становить 2196 днів.

Індекс інфляції за період з 18 лютого 2019 року по 21 лютого 2025 року = (100,9 : 100) x (101,0 : 100) x (100,7 : 100) x (99,5 : 100) x (99,4 : 100) x (99,7 : 100) x (100,7 : 100) x (100,7 : 100) x (100,1 : 100) x (99,8 : 100) x (100,2 : 100) x (99,7 : 100) x (100,8 : 100) x (100,8 : 100) x (100,3 : 100) x (100,2 : 100) x (99,4 : 100) x (99,8 : 100) x (100,5 : 100) x (101,0 : 100) x (101,3 : 100) x (100,9 : 100) x (101,3 : 100) x (101,0 : 100) x (101,70 : 100) x (100,7 : 100) x (101,3 : 100) x (100,2 : 100) x (100,1 : 100) x (99,8 : 100) x (101,2 : 100) x (100,9 : 100) x (100,8 : 100) x (100,6 : 100) x (101,3 : 100) x (101,6 : 100) x (104,5 : 100) x (103,1 : 100) x (102,7 : 100) x (103,1 : 100) x (100, : 100) x (101,1 : 100) x (101,9 : 100) x (102,5 : 100) x (100,7 : 100) x (100,7 : 100) x (100,8 : 100) x (100,7 : 100) x (101,5 : 100) x (100,2 : 100) x (100,5 : 100) x (100,8 : 100) x (99,4 : 100) x (98,6 : 100) x (100,5 : 100) x (100,8 : 100) x (100,5 : 100) x (100,7 : 100) x (100,4: 100) x (100,3 : 100) x (100,5 : 100) x (100,2 : 100) x (100,6 : 100) x (102,2 : 100) x (100,0 : 100) x (100,6 : 100) x (101,5 : 100) x (101,8 : 100) x (101,9 : 100) x (101,4 : 100) x (101,2 : 100) x (100,8 : 100) = 1,79946704.

Відповідно:

залишок основного боргу = 705197,60 грн (712697 – 7500,00);

інфляційне збільшення = 569778,24 грн (712697,6 х 1,79946704 – 712697,6);

3% річних розраховані судом за 2196 днів прострочення грошового зобов`язання складають 128519,99 грн – з 18 лютого 2019 по 31 грудня 2019 = 317 днів (712697,6 х 3 х 317 : 365 : 100 = 18569,19 грн), з 01 січня 2020 по 31 грудня 2020 – 366 днів (712697,6 х 3 х 366 : 366 : 100 = 21380,93), з 01 січня 2021 по 31 грудня 2023 – 1095 днів (712697,6 х 3 х 1095 : 365 : 100 = 64142,78 грн), з 01 січня 2024 по 31 грудня 2024 – 366 днів (712697,6 х 3 х 366 : 366 : 100 = 21830,93), з 01 січня 2025 по 21 лютого 2025 – 52 дні (712697,6 х 3 х 52 : 365 : 100 = 3046,05)

З 21 лютого 2025 року по 08 жовтня 2025 року ОСОБА_2 коштів ОСОБА_1 не сплачував.

Індекс інфляції за період з 21 лютого 2025 року по 08 жовтня 2025 року = (101,5 : 100) x (100,7 : 100) x (100,3 : 100) x (100,8 : 100) x (99,8 : 100) x (99,8 : 100) x (100,3 : 100) = 1,04262349.

Відповідно:

залишок основного боргу = 705197,60 грн;

інфляційне збільшення = 30057,94 (705197,6 х 1,042622347 – 705197,6).

3% річних розраховані судом з 230 днів прострочення грошового зобов`язання складають 12983,36 грн (705197,6 х 3 х 230 : 365 : 100)

Сумарно інфляційне збільшення складає 649109,85 грн (45677,64 + 0,00 + 3595,99 + 569778,24 + 30057,98 = 649109,85).

Сумарно 3% річних складають 159986,58 грн (18186,96 + 59,93 + 236,45 + 128519,88 + 12983,36 = 159986,58).

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем разом із інфляційним збільшенням та 3% річних складає 1514294,03 грн (705197,60 + 649109,85 + 159986,58 = 1514294,03).

Заборгованість відповідача перед позивачем саме у такому математичному підрахунку є правильною, а тому позов підлягає до задоволення саме у такому розмірі.

Щодо спливу позовної давності заявленої відповідачем ОСОБА_2 , суд виходить з такого.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено ст. 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову правову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

У зв`язку з цим початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 Законом № 540-IX.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24:00 год 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05:30 год 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені ст. 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14 травня 2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 04 вересня 2025 року.

З огляду на це, в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року – на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 – на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року до 04 вересня 2025 року перебіг строку звернення до суду зупинявся.

Зазначені висновки відповідають тим, що наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

За змістом п. 3 ч. 1 та ч. 2 ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється на весь час зупинення дії закону або іншого нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦК України від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

З цього слідує, що проміжок часу, на який було зупинено позовну давність Законом № 3450-ІХ та поновлено Законом № 4434-IX у підрахунок позовної давності не входить.

З дійсних правовідносин убачається, що право на позов у ОСОБА_1 виникло 19 квітня 2018 року, тобто на 121 день після вступу вироку в законну силу.

Загальна позовна давність за цим зобов`язанням станом на 02 квітня 2020 року не сплинула.

Окрім цього 14, 15, 18 лютого 2019 року та 21 лютого 2025 року позовна давність була перервана на підставі ч. 1 ст. 264 ЦК України оплатою відповідачем отриманої від позивача на підставі договору від 02 квітня 2014 року правової допомоги.

Позов пред`явлено 17 червня 2025 року, тобто в межах строку позовної давності, на який її було зупинено. Отже у застосуванні позовної давності до спірних правовідносин у цій справі суд відмовляє.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 10 ЦПК України та ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив: «Хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент».

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Пред`являючи позов позивачем сплачено 12965,00 грн судового збору (Т.2. а.с. 174)

Судовий збір слід розподілити за правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а саме пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов майнового характеру задоволений на 82,13 % відтак з відповідача на позивача слід стягнути 10648,15 грн судового збору (12965,00 * 82,13% = 10648,15).

Щодо понесених позивачем судових витрат на проведення експертного дослідження за експертною спеціальністю 20.2 «Семантико-текстуальні дослідження» в сумі 12836,16 грн (Т.2 а.с. 173) суд вважає, що ці витрати не пов`язані з розглядом саме цієї справи про стягнення відшкодування за невиконання договору про надання послуг, про ці витрати не було заявлено ні у позовній заяві, ні у заяві про зміну підстав позову (Т.1 а.с. 81-85), ні у заявах про збільшення позовних вимог (Т.1 а.с.167-168, 212), ні під час підготовчого провадження, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 141 ЦПК України не вбачає достатніх правових підстав для їх розподілу.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 263 – 265, 273 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1514294,03 грн (Один мільйон п`ятсот чотирнадцять тисяч двісті дев`яносто чотири гривні три копійки) боргу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10648,15 грн (Десять тисяч шістсот сорок вісім гривень п`ятнадцять копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя: Р.В. Світличний