Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №295/7919/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/7919/26

Категорія 67

2/295/4299/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира в складі головуючого судді Чішман Л.М., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів та зміну способу стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду із заявою, в якій просить зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього на користь відповідача на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом зміни способу їх стягнення з 1/3 частини всіх видів його доходу на тверду грошову суму по 2000,00 грн, щомісячно на кожну дитину, починаючи з дня набрання судовим рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що згідно з наказом Богунського районного суду м. Житомир від 16.07.2018 в справі № 295/8357/18 з нього стягуються аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів його доходу щомісячно. ІНФОРМАЦІЯ_3 у нього народилася третя дитина ОСОБА_5 , яка повністю перебуває на його утриманні. Він є особою з інвалідністю внаслідок війни. Його єдиний дохід — пенсія по інвалідності внаслідок війни у розмірі 15 000,00 грн, щомісячно. Інших джерел доходу він не має. Стягнення аліментів у розмірі 1/3 частини його доходу істотно впливає на його матеріальне становище та обмежує можливість належного забезпечення третьої дитини.

Ухвалою суду від 11.05.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків, які 15.05.2026 позивачем були усунуті (а. с. 17, 19).

Ухвалою суду від 21.05.2026 у справі відкрито провадження з розглядом її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 20).

Від відповідача відзиву на позовну заяву та клопотань про продовження/поновлення строку для надання відзиву не надходило. Копію ухвали про відкриття провадження було направлено відповідачу в порядку, визначеному ЦПК України, яку остання отримала особисто (а. с. 23).

З урахуванням викладеного та відсутності клопотань сторін про призначення розгляду справи в судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить наступного висновку.

Встановлено, що наказом Богунського районного суду м. Житомира від 16.07.2018 в справі № 295/8357/18 вирішено питання щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання малолітніх дочок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.07.2018 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття (а. с. 10).

25.04.2018 між сторонами укладено договір дарування, за яким ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається з копії безтермінового посвідчення серії НОМЕР_1 від 24.10.2023, відповідач з 16.10.2023 є особою з інвалідністю 2-ї групи (а. с. 7).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідача народилась дочка ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про її народження серії НОМЕР_2 від 10.02.2026 (а. с. 9).

Згідно з довідкою про доходи від 15.03.2026 № 2566485538552585 відповідач перебуває на обліку в Житомирському об`єднаному управління ПФУ в Житомирській області і отримує пенсію по інвалідності (а. с. 3).

Статтею 27 Конвенції про права дитини, яку ратифіковано Постановою ВР № 789ХІІ від 27.02.1991 (далі - Конвенція), передбачено право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 18 Конвенції про права дитини проголошено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

В статті 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі ст. 7, 155 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України та Конвенцією про права дитини, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, а батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

За правилами ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріального утримувати дитину до повноліття.

В статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

За правилами ч. 4 ст. 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно з ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 565/2071/19, від 28.05.2021 у справі № 715/2073/20 зазначено, що ст. 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану.

У постанові Верховного Суду від 22.08.2022 в справі № 712/6313/21 зазначено, що при розгляді позовів щодо зміни розміру аліментів застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Отже, при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів необхідно з`ясовувати, чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

Позивач, в разі звернення до суду із позовом про зменшення розміру аліментів, повинен довести, що не зможе утримувати своїх дітей на належному рівні та несе непропорційні його доходам певні необхідні надмірні додаткові витрати, тобто що його майновий стан після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів з урахуванням розміру його доходів на день розгляду цього спору погіршився.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

В ході розгляду справи знайшли своє підтвердження посилання позивача, як підстави для часткового задоволення позову, про те, що погіршилися його матеріальне становище та стан здоров`я, а також у нього народилася ще одна (третя) дочка, яка перебуває на його утриманні і ці зміни впливають на його змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.

Крім того, народження іншої дитини, яка перебуває на утриманні позивача, відповідно до положень ст. 192 СК України є самостійною підставою для зміни розміру аліментів, оскільки зазначена обставина очевидно потребує значних додаткових фінансових витрат.

Отже, у справі встановлено наявність двох самостійних підстав для зміни розміру аліментів: зміна матеріального та сімейного стану позивача.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 14.12.2022 у справі 727/1599/22.

Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами обставин, якими обґрунтована позовна заява.

У постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Оцінивши обставини, передбачені ст. 182, 192 СК України, суд дійшов висновку, що позивачем доведено та обґрунтовано наявність правових підстав для зменшення розміру аліментів, присуджених судовим наказом Богунського районного суду м. Житомира від 16.07.2018 в справі № 295/8357/18.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, належними та допустимими доказами позивачем підтверджено, що його стан здоров`я та майновий стан після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів з урахуванням розміру його доходів на день розгляду цього спору погіршився, що є підставою для зменшення розміру аліментів, та стягнення аліментів в тверді грошові сумі 4600,00 грн, щомісячно, а саме по 2300,00 грн. на кожну дитину, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття, а тому суд задовольняє позовну заяву частково.

Керуючись ст. 5, 12, 13, 76-78, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст. 182, 191-192 СК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів та зміну способу стягнення аліментів – задовольнити частково.

Змінити розмір аліментів, що стягуються щомісячно з ОСОБА_1 за судовим наказом Богунського районного суду м. Житомира від 16.07.2018 в справі № 295/8357/18 на користь ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - з 1/3 частини усіх видів його заробітку (доходу) на стягнення аліментів в тверді грошові сумі 4600,00 грн, щомісячно, а саме по 2300,00 грн. на кожну дитину, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття.

Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Повний текст рішення виготовлено 09.09.2026.

Суддя Л.М. Чішман