Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №169/356/26 — Турійський районний суд Волинської області

Справа № 169/356/26

Провадження № 2/169/495/26

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026 року селище Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого Тітівалова Р. К.,

з участю

секретаря судового засідання Веремчук Л. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

в с т а н о в и в:

07 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивований тим, що 16 травня 2025 року між позивачкою та відповідачкою був укладений усний договір позики, відповідно до якого позивачка надала відповідачці в позику 2350 євро, які остання зобов`язувалася повернути в місячний строк. Вказуючи, що відповідачка не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за договором позики та прострочила виконання зобов`язання, просила стягнути з неї кошти в сумі 2350 євро, що в гривневому еквіваленті станом на 03 квітня 2026 року становить 118440 гривень, та судові витрати.

У судове засідання позивачка та її представниця не з`явилися, хоча належним чином про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені.

08 вересня 2026 року представниця позивачки подала до суду заяву, в якій вказала, що позовні вимоги підтримує повністю, не заперечує проти заочного розгляду справи, просить справу розглядати без її участі та за відсутності позивачки (а. с. 83).

Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи в контексті положень частини одинадцятої статті 128 ЦПК України була належним чином повідомлена (а. с. 79, 80), про причини неявки суд не повідомляла, відзив на позов не подавала.

Враховуючи, що в судове засідання учасники судового розгляду не з`явилися, то відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Ухвалою суду від 09 вересня 2026 року постановлено проводити заочний розгляд справи.

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов такого висновку.

За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений в зобов`язанні строк (термін) його виконання.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник, зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець, стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2023 року в справі № 369/11450/19 (провадження № 61-10412св21) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною другою статті 78 ЦК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, позивачкою в обґрунтування заявлених позовних вимог не надано суду письмовий договір позики, укладений з відповідачкою, чи боргову розписку відповідачки про отримання грошових коштів з обов`язком їх повернути у погоджений сторонами строк чи інший письмовий доказ.

Водночас зі змісту позовної заяви та пояснень представниці позивачки у судовому засідання встановлено, що зазначений договір був укладений між сторонами в усній формі, а єдиним електронним доказом його укладення сторона позивачки наводить переписку у месенджері, яка, на її думку, підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання відповідачкою від позивачки обумовленої грошової суми.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ – документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ – це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах (пункти 37, 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21).

Проте, із наданих позивачкою скріншотів переписки неможливо встановити авторів листування, ідентифікувати особу «Svitlana Svitlana» як відповідачку у цій справі – ОСОБА_2 , оцінити автентичність переписки та зрозуміти, чи не редагувалися повідомлення, чи не створювалися вони штучно, чи не монтувалися скріншоти, чи не втручалися у зміст листування після його створення.

Сам по собі скріншот не містить достатньо інформації для перевірки достовірності доказу: він не відображає дату створення файлу, інформацію про пристрій, джерело отримання даних або інші технічні характеристики, які дозволяють перевірити автентичність повідомлень.

Більше того, розвиток сучасних технологій значно ускладнює оцінку подібних доказів. Сьогодні існує велика кількість програм, які дозволяють змінювати зміст переписки, створювати фейкові скріншоти або редагувати зображення без очевидних слідів втручання.

За таких обставин справи, виходячи із меж заявлених у цій справі позовних вимог та враховуючи, що ОСОБА_1 не надала суду жодних належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження обставин, на які вона посилалася у позовній заяві, – укладення між нею та відповідачкою договору позики, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, статей 526, 530, 629, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 13, 141, 263, 264, 265, 268, 273, 280, 282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачкою до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених Цивільним процесуальним кодексом України строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивачка: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представниця позивачки: ОСОБА_3 , адреса місця знаходження: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Повне рішення складене 09 вересня 2026 року.

Головуючий