Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №161/15024/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/15024/25

Провадження № 2-а/161/22/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року м. Луцьк Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Ковтуненка В.В.,

за участю секретаря судового засідання Камінського Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Жуковського В.В.,

представника відповідача Якимчук І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №10 в м. Луцьку адміністративну справу № 161/15024/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови. З підстав, викладених в позовній заяві просить суд визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 № 2974 від 16 липня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП, зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити інформацію про мене як правопорушника з інформаційних систем; та стягнути судові витрати

Позивач та його представник в судовому засіданні, заявлений позов підтримали в повному об`ємі з підстав, викладених в позовній заяві. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача, суб`єкта владних повноважень, ІНФОРМАЦІЯ_2 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві. Суду пояснив, що при винесенні оскаржуваної постанови було дотримано всіх вимог законодавства.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заявлений адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи у їх сукупності і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що заявлений позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом по справі встановлені наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини.

Адміністративний позов ОСОБА_1 пред`явлений до ІНФОРМАЦІЯ_1 як до структурного підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_4 .

29 листопада 2024 року було здійснено оповіщення ОСОБА_1 про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 09.00 годин 12 грудня 2024 року. Оповіщення позивача було здійснене шляхом скерування повістки до ДП «Укрпошта» для подальшого надіслання йому рекомендованим поштовим відправленням відповідної повістки. Мета виклику – уточнення даних та проходження медичної комісії.

Зазначені обставини були визнані ОСОБА_1 в повному обсязі.

У відповідності до вимог ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

16 липня 2025 року, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було винесено постанову № 2974 (а.с. 9), якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 3 статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення вимог ч. 1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.п. 2 п. 1 Додатку № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджених Постановою КМУ № 1487 від 30 грудня 2022 року (так у постанові) та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень.

Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови, що ОСОБА_1 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 за повісткою № 3909, яка зобов`язувала його з`явитись 12 грудня 2024 року, чим порушив. п.п. 2 п. 1 додатку 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що затверджений постановою КМУ № 1487 від 30 грудня 2022 року та вимоги ч. 1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до положень ч. 1 статті 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до положень ч. 3 статті 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Відповідно до п.п. 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджених Постановою КМУ № 1487 від 30 грудня 2022 року призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до положень статті 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, положеннями чинного КУпАП чітко розмежовано відповідальність особи за вчинення правопорушень, пов`язаних з порушенням законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію та пов`язаних з порушенням призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Як достовірно вбачається із змісту оскаржуваної постанови від 16 липня 2025 року, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № 2974, що в провину ОСОБА_1 поставлено одночасне порушення вимог ч. 1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (тобто, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію) та п.п. 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затверджених Постановою КМУ № 1487 від 30 грудня 2022 року. Однак, з незрозумілих підстав ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 діяння ОСОБА_1 були кваліфіковані виключно за ч. 3 ст. 210 КУпАП – як порушення військовозобов`язаним правил військового обліку, вчинене в умовах особливого періоду. При цьому, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 повністю проігноровано факт, згідно якого неявка по повістці з метою проходження медичної комісії – утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП – порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. За вищевикладених обставин, діяння, що ставилось у провину ОСОБА_1 підлягало одночасній кваліфікації за ч. 3 ст. 210, ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а накладення стягнення мало відбутися з урахуванням положень статті 36 КУпАП.

Відповідно до вимог закону формулювання суті правопорушення повинно бути чітким і конкретним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення його, мотивів і форми вини, а висновки суду щодо оцінки доказів мають вказуватись у вигляді точних і категоричних суджень, які виключали б сумніви з приводу достовірності доказів на обґрунтування висновку про винуватість особи.

Таким чином, суд констатує, що притягнення ОСОБА_1 до відповідальності згідно постанови від 16 липня 2024 року, ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № 2974 та накладення відповідного стягнення відбулось з порушенням вимог та положень чинного законодавства, а саме – невірною кваліфікацією діяння особи, що ставилось їй у провину.

Відповідно до ч. 6 статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

Суд звертає увагу представника ІНФОРМАЦІЯ_1 , що виклик в розумінні ч. 6 статті 258 КУпАП – це повідомлення особи, яка притягається до відповідальності про необхідність явки до відповідного ТЦК та СП саме для складання протоколу та подальшого розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Відсутні будь-які підстави вважати повістку № 3909, яка зобов`язувала позивача з`явитись на 09.00 годин 12 грудня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення даних – викликом в розумінні ч. 6 статті 258 КУпАП.

За вищевикладених обставин, суд доходить висновку, що уповноважені особи ІНФОРМАЦІЯ_1 були зобов`язані скласти протокол про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 .

В свою чергу, нескладання такого протоколу є грубим порушенням процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

За правилами статті 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Згідно зі статтею 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Верховний Суд у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справах № 308/12552/16-а та № 482/9/17, від 06.02.2020 у справі № 205/7145/16-а зробив такі висновки: «Закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.

Обов`язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення».

Судом достовірно встановлено, що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 не було вжито жодних заходів для повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи про притягнення його до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП. Жодних повісток або повідомлень на адресу позивача чи інші засоби зв`язку посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 не направлялося.

Тобто, 16 липня 2025 року розгляд справи відбувся за відсутності позивача, якого не було своєчасно сповіщено про розгляд справ, що в силу приписів частини 1 статті 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.

Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 06.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а дійшов такого висновку: «факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу».

Відповідно до ч. 9 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Суд звертає увагу, що Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить визначення поняття «триваюче» правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.

Верховний Суд у постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП, тобто порушення військовозобов`язаними чи призовниками законодавства про військовий обов`язок і військову службу, яке полягає, зокрема, у неявці за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, не носить характеру триваючого, а є одноактним, вичерпується фактом неприбуття до певного місця у визначені дату та час, адже обов`язку з`явитися у подальші дні для позивача ані повісткою, ані нормативно-правовими актами, ані законодавством не встановлено.

Крім того, таке порушення підлягає негайному виявленню уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки здійснюючи оповіщення осіб про необхідність явки на конкретні час та дату, в разі неявки таких осіб, про цей факт стає відомо безпосередньо в час, визначений у повістці.

Також суд звертає увагу, що представник відповідача умисно проігнорував твердження позивача, згідно яких факт неявки ОСОБА_1 за повісткою № 3909 був виявлений посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 в лютому 2025 року, та згідно зазначених обставин ОСОБА_1 були надані відповідні письмові пояснення.

Також суд вважає за необхідне надати оцінку правомірності дій посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо формування та направлення позивачу повістки № 3909.

Форма повістки затверджена Додатком 11 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487. Зазначена форма передбачає обов`язкове зазначення мети виклику, що кореспондує із вимогами законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Після номера повістки у її тексті вказується, що громадянин зобов`язаний з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з конкретно визначеною метою.

Частина 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлює обов`язок громадян з`являтися за викликом до ТЦК та СП для здійснення визначених законом дій, а саме:

-оформлення військово-облікових документів;

-взяття на військовий облік;

-проходження медичного огляду;

-направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;

-призову на військову службу;

-проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів.

Аналогічні приписи містяться у частині першій статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якою передбачено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до ТЦК та СП у строк і місце, зазначені в повістці, для здійснення дій у межах мобілізаційних заходів, зокрема:

-для взяття на військовий облік у період мобілізації;

-визначення призначення на особливий період;

-проходження медичного огляду.

Додатково слід врахувати приписи пункту 32 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1487.

Відповідно до цього пункту, оповіщення громадян про необхідність явки для виконання дій, пов`язаних із веденням військового обліку, здійснюється шляхом вручення повісток. Цей пункт передбачає, що виклик може здійснюватися лише для конкретно визначених законом дій: оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, визначення призначення на особливий період, призову на військову службу, участі у підготовці, проходження зборів військовозобов`язаних та резервістів.

Таким чином, пункт 32 Порядку № 1487 узгоджується з частиною 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частиною першою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», конкретизуючи механізм виклику та підтверджуючи, що повістка може бути оформлена лише для реалізації визначених законом цілей.

Крім того, підпункт 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Додаток №2 до Порядку № 1487) покладає на призовників, військовозобов`язаних та резервістів обов`язок з`являтися за викликом лише для здійснення дій, прямо визначених законом, а саме:

-для взяття на військовий облік або перереєстрації за новим місцем проживання;

-для оформлення або ведення військово-облікових документів;

-для проходження медичного огляду згідно з рішенням відповідних комісій;

-для направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності;

-для призову на військову службу;

-для участі у навчальних (перевірочних) та спеціальних зборах;

-для визначення призначення на особливий період у межах мобілізаційних заходів.

Також суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» передбачені окремі випадки, у яких військовозобов`язані та резервісти можуть бути викликані до територіального центру комплектування та соціальної підтримки саме з метою уточнення своїх персональних або військово-облікових даних.

Так, пункт 21 постанови встановлює обов`язок резервістів та військовозобов`язаних з`являтися за викликом до ТЦК та СП, зокрема, для уточнення персональних даних та відомостей військово-облікового документа, а також для проходження медичного огляду та інших процедур, пов`язаних з веденням військового обліку.

Пункт 22 визначає, що протягом 60 днів з моменту оголошення мобілізації громадяни повинні самостійно уточнити свої облікові дані, зокрема адресу місця проживання, засоби зв`язку та інші персональні відомості, у тому числі шляхом звернення до центру надання адміністративних послуг, електронного кабінету або до ТЦК та СП.

Пункт 27 передбачає, що під час мобілізації виклик до ТЦК та СП може здійснюватися з метою уточнення персональних даних та даних військово-облікового документа, а також для взяття на облік, проходження медичного огляду, призову та відправлення для проходження військової служби.

Таким чином, постанова № 560 дійсно встановлює можливість виклику громадянина для уточнення персональних та військово-облікових даних, а також покладає на нього обов`язок здійснити таке уточнення у встановлений строк. Водночас, виклик має здійснюватися у формах і з дотриманням вимог, визначених законодавством, зокрема із зазначенням конкретної мети явки, яка усе ж повинна відповідати визначеним законом підставам.

Щодо осіб, які вже виконали обов`язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, перебувають на обліку, подальший виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може здійснюватися виключно для цілей, прямо визначених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» та «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку, призову на військову службу або визначення призначення на особливий період.

При цьому, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно виконав свій обов`язок щодо уточнення даних (а.с. 14-15).

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне вказати, що повістка може бути оформлена та направлена лише тоді і лише для такої мети, яка прямо випливає з наведених норм. Матеріали справи свідчать, що на ім`я позивача була сформована повістка типу із зазначенням мети, зокрема, «уточнення даних». Таке формулювання не віднесене законами до самостійних цілей виклику, які породжують обов`язок з`явитися за повісткою; натомість законодавчо визначений перелік цілей є вичерпним і не передбачає інших підстав.

Враховуючи встановлені у справі обставини, позивач до моменту формування та направлення йому спірної повістки № 3909 виконав обов`язок із уточнення своїх персональних та військово-облікових даних, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

За таких умов підстав для повторного виклику позивача з метою уточнення даних не існувало, оскільки відповідне уточнення ним вже було здійснено у строки та у порядку, визначені законодавством. Відповідно, така мета виклику не узгоджується із вимогами пункту 27 постанови №560, який прямо пов`язує можливість виклику для уточнення персональних даних із необхідністю первинного або фактично не здійсненого уточнення таких даних громадянином.

Відповідно до ст. 62 Конституції України вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У пункті 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Внаслідок чого, суд вважає, що ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 під час винесення оскаржуваної постанови діяв не в межах своїх повноважень та не в спосіб, передбачений чинним законодавством України. А сама постанова про адміністративне правопорушення № 2974 від 16 липня 2025 року винесена з грубим порушенням вимог та положень чинного законодавства.

А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

При цьому, не підлягає до задоволення позовна вимога про виключення інформації про позивача як правопорушника з інформаційних систем. Оскільки дана позовна вимога є неконкретизованою та загальною. Не визначені конкретні інформаційні системи, їх держателі та підстави внесення до них відомостей про позивача. Внаслідок чого, суд позбавлений можливості встановити предмет позову в цій частині та підсудність даної позовної вимоги саме місцевому загальному суду як адміністративному суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом при розгляді справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з позовом було понесено та документально підтверджено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 484,48 гривень. При цьому, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову. А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача понесених і документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору в сумі – 484,48 гривень – пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 241 – 246, 250, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення – задовольнити частково.

Постанову ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № 2974 від 16 липня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та застосування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного штрафу в сумі 17 000 гривень – визнати протиправною та скасувати.

Справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 - закрити.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесених і документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору в сумі 484,48 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.

Рішення в повному об`ємі

складено 09 вересня 2026 року.

Суддя В.В. Ковтуненко