Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №240/22108/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

справа №240/22108/25

адміністративне провадження № К/990/30959/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №240/22108/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року (ухвалене суддею Окис Т.О.)

та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року (ухвалену у складі колегії: головуючої судді Білої Л.М., суддів Гонтарука В.М. та Моніча Б.С.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка, скаржниця) звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області починаючи з 04 липня 2025 року поновити, нарахувати та виплачувати підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 1 січня календарного року.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є непрацюючою пенсіонеркою, яка постійно проживає на території радіоактивного забруднення, та на підставі рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі №240/23739/22 отримувала підвищення до пенсії, передбачене статтею 39 Закону №796-XII, однак з 01 січня 2025 року відповідач припинив його нарахування та виплату у зв`язку із застосуванням статті 45 Закону №4059-IX. На переконання позивачки, таке припинення є протиправним, оскільки встановлені Законом №4059-IX додаткові умови для отримання цієї доплати звужують обсяг її права, гарантованого Законом №796-XII, та суперечать статті 71 цього Закону.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з 01 січня 2025 року у зв`язку з набранням чинності статтею 45 Закону №4059-IX та постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» від 27 грудня 2024 року №1524 (далі - постанова КМУ №1524) змінилося нормативно-правове регулювання спірних правовідносин. Суд зазначив, що за новим правовим регулюванням право непрацюючого пенсіонера на відповідну доплату пов`язується, зокрема, з проживанням або роботою у зоні безумовного (обов`язкового) відселення чи зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року або у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, а розмір такої доплати у 2025 році визначено у сумі 2361 грн.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що запроваджена на період воєнного стану зміна умов та розміру спірної соціальної виплати переслідує легітимну мету, пов`язану з необхідністю забезпечення збалансованості державного бюджету та пріоритетного спрямування фінансових ресурсів на потреби оборони держави, є пропорційною такій меті та не покладає на позивачку надмірного індивідуального тягаря.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 має статус громадянки, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючою пенсіонеркою та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

6. На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі №240/23739/22 ОСОБА_1 з 29 червня 2021 року проведено перерахунок пенсії з урахуванням підвищення як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, установленим законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

7. За результатами звірки відомостей з Єдиним державним демографічним реєстром установлено, що місце проживання ОСОБА_1 у місті Коростені було зареєстровано: по АДРЕСА_1 - з 20 жовтня 1987 року по 13 вересня 1995 року; по АДРЕСА_2 - з 11 жовтня 1995 року по 21 грудня 2000 року; по АДРЕСА_3 - з 21 грудня 2000 року.

8. З 01 січня 2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не здійснює ОСОБА_1 виплату зазначеної доплати, застосовуючи положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови КМУ №1524. Розмір пенсії ОСОБА_1 з 01 липня 2025 року становить 5399 грн.

9. Не погоджуючись із припиненням виплати підвищення до пенсії, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

10. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дзісь Андрій Романович, звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

11. На обґрунтування касаційної скарги скаржниця зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статей 3, 16, 22, 50 Конституції України, статей 39, 71 Закону №796-XII, статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-IX (далі - Закон №4059-IX), статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII (далі - Закон №389-VIII), постанови КМУ №1524.

12. Скаржниця зазначає, що статтею 39 Закону №796-XII, дію якої відновлено Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, їй гарантовано право на підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення. На її думку, положення Закону №4059-IX та постанови КМУ №1524 не можуть звужувати це право, яке було встановлене спеціальним законом.

13. Скаржниця вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно вирішили колізію між Законом №796-XII та Законом №4059-IX, оскільки пізніший загальний закон не має переваги над раніше прийнятим спеціальним законом. Запровадження законом про державний бюджет додаткових умов одержання доплати та іншого її розміру, на переконання скаржниці, фактично звузило гарантований обсяг соціального захисту.

14. Скаржниця також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21, від 30 травня 2025 року у справі №240/7215/24, від 12 травня 2026 року у справі №620/2616/25 та від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а, які, на її переконання, підтверджують неможливість обмеження встановлених спеціальним законом прав положеннями закону про Державний бюджет України

15. Позивачка стверджує, що припинення виплати підвищення до пенсії звузило зміст та обсяг її права на соціальний захист. Посилання у Законі №4059-IX та постанові КМУ №1524 на період дії воєнного стану, на її думку, фактично встановлює обмеження виплати на невизначений строк, не відповідає вимогам пропорційності та не забезпечує справедливого балансу між приватними і публічними інтересами.

16. Скаржниця також посилається на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, вважаючи право на підвищення до пенсії майновим інтересом та законним очікуванням.

Процесуальні дії у справі

17. Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 02 липня 2026 року.

18. Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2026 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали адміністративної справи №240/22108/25 та встановлено учасникам справи строк для подання відзиву.

19. Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 08 вересня 2026 року.

20. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи інших клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

21. Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження від 20 липня 2026 року отримано відповідачем 21 липня 2026 року о 21:20 згідно даних про доставку до Електронного кабінету.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

25. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме - бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

26. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року не відповідають, а доводи касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на таке.

27. Згідно статті 1 Конституції України Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою.

28. Відповідно до частини другої статті 3 Основного Закону України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

29. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; зокрема, закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (стаття 8, частина друга статті 19 Основного Закону України).

30. Статтею 16 Конституції України передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

31. Положеннями статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

32. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та соціального захисту визначає Закон №796-XII.

33. Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

34. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати (частина друга цієї статті).

35. 01 січня 2015 року набрав чинності Закон № 76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено у Законі № 796-XII статті 31, 37, 39, 45.

36. У подальшому Законом України від 04 лютого 2016 року №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, до Закону №796-XII включено статтю 39 у новій редакції, якою передбачено доплату громадянам, які працюють у зоні відчуження, у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

37. Позиція Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформована, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/18004/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/27872/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/7584/23, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/21903/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/9080/22 та від 12 липня 2024 року у справі № 240/16837/22.

38. Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності), зокрема, підпункту 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ як такі, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

39. Крім того, Конституційний Суд України указав, що обмеження чи скасування Законом № 76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

40. При цьому у вказаному Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII. Водночас застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.

41. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), яка із 17 липня 2018 року є чинною.

42. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/18881/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/12545/22, від 03 травня 2024 року у справі № 240/22317/22 та від 07 травня 2024 року у справі № 240/44186/21.

43. Суд також зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.

44. Так, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновлено дію редакції статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. При цьому Суд також дійшов висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.

45. При цьому Великою Палатою Верховного Суду не здійснено відступ від цієї позиції з огляду на положення частини п`ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (далі - Закон № 3354-IX) (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), згідно з якою визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.

46. Також Суд зауважує, що 06 грудня 2016 року був прийнятий Закон № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року.

47. Позиція Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформована, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/21469/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14613/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/29984/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/22160/22 та від 09 грудня 2024 року у справі № 240/720/24.

48. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 19 грудня 2019 року № 410-IX).

49. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року (зі змінами, внесеними згідно із Законом від 15 травня 2018 року № 2415-VIII).

50. Згідно з пунктом 9 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

51. Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці», Закон України «Про Державний земельний кадастр», Закон України «Про судовий збір», Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», Закон України «Про судоустрій і статус суддів».

52. Відповідно до наведених вище положень Закону № 1774-VIII законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

53. Законом № 1774-VIII зміни такого змісту в статтю 39 Закону № 796-ХІІ (в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону № 1774-VIII було виключено Законом № 76-VIII (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018).

54. Колегією суддів встановлено, що Велика Палата Верховного Суду вже розглядала спір у подібних правовідносинах з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

55. У постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що нове нормативно-правове регулювання, за загальним правилом, поширюється також на правовідносини, які виникли раніше, але продовжують існувати після набрання ним чинності, якщо законодавець не встановив іншого.

56. Аналогічний підхід застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20.

57. Велика Палата Верховного Суду також наголосила, що такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону № 796-ХІІ, згідно з якими дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема статті 39 Закону № 796-ХІІ, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає.

При цьому зауважила, що Конституційний Суд України неодноразово викладав правову позицію щодо розуміння положень частини третьої статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Зокрема, у пункті 5.2 Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 Конституційний Суд України вказав на те, що скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними ознаками поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

58. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду вказала, що норма пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

59. Колегія суддів не вбачає наявності підстав для відступу від вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду.

60. Аналогічного висновку щодо застосування прожиткового мінімуму як розрахункової величини для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 240/14563/22, від 24 квітня 2024 року у справі № 240/20557/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 240/30187/22, від 07 травня 2024 року у справі № 240/10860/22, від 25 червня 2024 року у справі №240/30989/22, від 04 липня 2024 року у справі № 240/5290/22, від 16 жовтня 2024 року у справі №460/19850/23, від 28 жовтня 2024 року у справі №240/13753/22, від 28 жовтня 2024 року у справі № 240/15092/23.

61. Отже, сформована практика Верховного Суду виходить із того, що з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, а непрацюючі пенсіонери, які проживають на територіях радіоактивного забруднення та на яких поширюється дія цієї норми, мають право на передбачене нею підвищення до пенсії.

Водночас після набрання чинності Законом №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення розміру такого підвищення. Як установила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №240/19227/21, розмір підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, визначається із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.

При цьому зміна розрахункової величини Законом №1774-VIII не призвела до припинення дії статті 39 Закону №796-XII, не змінила коло осіб, які мають право на відповідне підвищення, та не встановила додаткових умов для його отримання, а лише визначила іншу величину для обчислення встановленої спеціальним законом виплати.

Таким чином, непрацюючий пенсіонер, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення та на якого поширюється дія статті 39 Закону №796-XII, має право на щомісячне підвищення до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених на 1 січня відповідного календарного року.

62. Разом з тим статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у відповідній зоні станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 01 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Розмір такої доплати визначено у сумі 2361 грн.

63. Крім того, цією статтею передбачено, що особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС змінили місце проживання за межі відповідних зон та в подальшому повернулися до них, а також особам, які зареєстрували місце проживання чи переїхали на постійне проживання до зазначених зон після аварії, така доплата не встановлюється.

64. На виконання статті 45 Закону №4059-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 27 грудня 2024 року №1524, якою визначено механізм встановлення факту проживання особи у відповідних зонах для встановлення, продовження чи припинення передбаченої цією статтею доплати.

65. Отже, на відміну від Закону №1774-VIII, яким змінено виключно розрахункову величину для визначення розміру вже встановленої статтею 39 Закону №796-XII виплати, статтею 45 Закону №4059-IX та постановою КМУ №1524 запроваджено відмінне від спеціального Закону №796-XII, правове регулювання: змінено як умови реалізації права, так і розмір відповідної виплати.

66. Конституційний Суд України неодноразово наголошував на особливостях предмета закону про Державний бюджет України та недопустимості зміни таким законом правового регулювання, установленого іншими законами. Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України зазначив, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений Конституцією України, а тому такий закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

67. Аналогічний підхід Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 27 лютого 2020 року №3-р/2020, зауваживши, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від предмета спеціального регулювання іншими законами України.

68. У Рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 Конституційний Суд України також виходив із того, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки для цього мають використовуватися окремі закони.

69. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини щодо захисту майнових інтересів за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях «Кечко проти України» (№63134/00, п.23) та «Сук проти України» (№10972/05, пп.20- 24), ЄСПЛ виходив із того, що, доки відповідні законодавчі положення залишаються чинними та передбачають право на виплату, органи державної влади не можуть виправдовувати її невиконання лише відсутністю необхідних бюджетних коштів. Цей підхід кореспондує принципу юридичної визначеності як складовій верховенства права. Європейська комісія «За демократію через право» (Венеційська комісія) в Оновленому Контрольному переліку питань для оцінки стану верховенства права (The Updated Rule of Law Checklist), CDL-AD(2025)002, ухваленому на 145-й пленарній сесії 12- 13 грудня 2025 року, відносить до змісту юридичної визначеності, зокрема, передбачуваність правового регулювання та захист легітимних очікувань особи.

70. З огляду на наведене зміна правового регулювання соціальних гарантій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у частині умов та обсягу права, встановленого Законом №796-XII, має здійснюватися шляхом внесення відповідних змін саме до цього спеціального Закону. Водночас зміни до статті 39 Закону №796-XII у частині права непрацюючих пенсіонерів, які проживають у зонах радіоактивного забруднення, на відповідне підвищення до пенсії у зв`язку з прийняттям Закону №4059-IX не вносилися.

71. Верховний Суд уже неодноразово вирішував питання щодо застосування статті 45 Закону №4059-IX у взаємозв`язку зі статтею 39 Закону №796-XII.

72. Так, у постанові від 20 травня 2026 року у справі №600/1438/25-а Верховний Суд визнав помилковим застосування статті 45 Закону №4059-IX як підстави для зменшення або припинення виплати та дійшов висновку про право особи на отримання підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

73. Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 02 червня 2026 року у справі №460/377/25.

74. У постанові від 05 червня 2026 року у справі №240/4486/25 Верховний Суд зазначив, що статтею 45 Закону №4059-IX та постановою КМУ №1524 встановлено додаткове правове регулювання, відмінне від Закону №796-XII, тоді як зміна відповідного регулювання має здійснюватися шляхом внесення змін до спеціального Закону №796-XII.

75. У цій постанові Верховний Суд також застосував принцип lex specialis derogat generali та виходив із пріоритету Закону №796-XII як спеціального закону у відповідних правовідносинах, визнавши протиправним припинення виплати підвищення, передбаченого статтею 39 цього Закону.

76. Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 10 липня 2026 року у справі №460/4069/25, у якій Суд дійшов висновку про протиправність припинення з 01 січня 2025 року виплати підвищення, визначеного статтею 39 Закону №796-XII.

77. Цей підхід надалі підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 липня 2026 року у справі №240/22191/25 та від 14 серпня 2026 року у справі №240/16978/25 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначених висновків.

78. Суд також враховує, що у постанові від 12 травня 2026 року у справі №620/2616/25 Верховний Суд визнав необґрунтованою відмову у виплаті підвищення за статтею 39 Закону №796-XII з мотивів відсутності доказів проживання особи у відповідній зоні у зазначений період, якщо встановлено, що особа є непрацюючим пенсіонером та у спірний період проживає у зоні, на яку поширюється дія статті 39 Закону №796-XII.

79. Отже, передбачена статтею 45 Закону №4059-IX додаткова умова щодо проживання або роботи особи у відповідній зоні станом на 26 квітня 1986 року чи у період до 01 січня 1993 року не може бути самостійною підставою для припинення виплати підвищення, право на яке встановлено статтею 39 Закону №796-XII.

80. Для застосування статті 39 Закону №796-XII визначальним є встановлення того, що особа є непрацюючим пенсіонером, на якого поширюється дія цієї норми, та у спірний період постійно проживає на відповідній території радіоактивного забруднення.

81. Порівняльно-правове значення для оцінки додаткових умов доступу до соціальних виплат мають також сучасні підходи Суду справедливості Європейського Союзу щодо критеріїв тривалості проживання. Так, Велика Палата Суду справедливості ЄС у рішенні від 29 липня 2024 року у справах CU and ND (Social assistance - Indirect discrimination), об`єднані справи C-112/22 та C-223/22, ECLI:EU:C:2024:636, розглядаючи передбачену національним законодавством умову проживання протягом щонайменше десяти років, останні два з яких безперервно, наголосила на необхідності дотримання принципу рівного ставлення при встановленні умов доступу до заходів соціального забезпечення, соціальної допомоги та соціального захисту. Аналогічний напрям розвинуто Судом справедливості ЄС у рішенні від 7 травня 2026 року у справі INPS (Social assistance and access to employment - Indirect discrimination), C-747/22, щодо тривалої умови проживання як передумови доступу до соціальної допомоги. Зазначені підходи не визначають безпосередньо зміст спірних правовідносин, однак підтверджують загальну європейську тенденцію до підвищеної перевірки об`єктивності та пропорційності додаткових критеріїв проживання, які обмежують доступ особи до законодавчо встановлених соціальних гарантій.

82. Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 є непрацюючою пенсіонеркою, має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та у спірний період постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення. При цьому відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, місто Коростень віднесено саме до зони гарантованого добровільного відселення. Ці обставини відповідачем не заперечуються.

83. Крім того, право ОСОБА_1 на отримання відповідного підвищення було встановлено рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2022 року у справі №240/23739/22.

84. Водночас наявність такого судового рішення сама по собі не виключає можливості зміни прав та обов`язків сторін у триваючих правовідносинах у разі подальшої належної зміни матеріально-правового регулювання.

85. Проте у спірних правовідносинах стаття 39 Закону №796-XII, якою безпосередньо встановлено право ОСОБА_1 на відповідне підвищення, не змінювалася.

86. При цьому, оцінюючи доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 травня 2025 року у зразковій справі №240/7215/24, колегія суддів враховує, що постановою від 19 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду скасувала вказане рішення і ухвалила нове про відмову в задоволенні позову.

87. Суд враховує, що у цій справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання щодо співвідношення положень Закону №889-VIII, якими визначався розмір надбавки за вислугу років державним службовцям, та пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» №3460-IX, яким на 2024 рік було встановлено інший порядок визначення такої надбавки.

88. У пунктах 84- 92 постанови від 19 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду наголосила на презумпції конституційності прийнятого парламентом закону та виходила з того, що до моменту визнання нормативно-правового акта чи окремих його положень неконституційними такі положення зберігають чинність і є обов`язковими для суб`єктів правовідносин.

89. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України механізм, відповідно до якого у разі висновку суду про суперечність закону Конституції України суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії та після ухвалення рішення у справі вирішується питання щодо звернення до Конституційного Суду України в установленому законом порядку.

90. Водночас у цій справі Суд не робить висновку про неконституційність статті 45 Закону №4059-IX та не застосовує механізм частини четвертої статті 7 КАС України, а вирішує питання про норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

91. Наведені висновки Великої Палати Верховного Суду не змінюють результату вирішення цієї справи, рішення у якій оскаржуються, оскільки правове регулювання, яке було предметом оцінки у справі №240/7215/24, має істотні відмінності від правового регулювання спірних правовідносин у справі № 240/22108/25.

92. Так, пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону №3460-IX було прямо передбачено, що норми Закону №889-VIII щодо умов та порядку оплати праці державних службовців застосовуються в частині, що не суперечить Закону №3460-IX. Саме з огляду на таку пряму законодавчу вказівку Велика Палата Верховного Суду у пунктах 73- 80 постанови дійшла висновку, що на період чинності відповідного регулювання суперечливі положення Закону №889-VIII не підлягали застосуванню, а тому підстав для подолання колізії за принципом lex specialis derogat generali не було.

93. Натомість стаття 45 Закону №4059-IX не містить положення про зупинення дії статті 39 Закону №796-XII чи про її застосування лише в частині, що не суперечить Закону №4059-IX.

94. Крім того, статтею 71 Закону №796-XII прямо передбачено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону. Зміни до статті 39 Закону №796-XII у зв`язку з прийняттям Закону №4059-IX внесені не були.

95. У пунктах 95- 108 постанови від 19 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правові позиції Конституційного Суду України щодо недопустимості зміни законом про Державний бюджет України прав і гарантій, установлених іншими законами, звернула увагу на необхідність установлення того, чи мало відповідне правове регулювання наслідком реальне звуження прав і гарантій особи.

96. У пунктах 100- 103 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що зменшення граничного розміру надбавки за вислугу років державним службовцям відбулося одночасно з підвищенням посадових окладів, було складовою комплексної реформи структури оплати праці та не призвело до зменшення загального розміру грошової винагороди державного службовця.

97. Натомість у справі, яка переглядається, застосування статті 45 Закону №4059-IX мало наслідком припинення ОСОБА_1 конкретної соціальної виплати, безпосередньо передбаченої статтею 39 спеціального Закону №796-XII, право на отримання якої вона до цього реалізовувала.

98. До того ж соціальні гарантії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пов`язані з виконанням спеціального конституційного обов`язку держави, закріпленого статтею 16 Конституції України, що також відрізняє характер спірних правовідносин від відносин щодо структури оплати праці державних службовців, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №240/7215/24.

99. Колегія суддів також ураховує, що після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 19 лютого 2026 року у справі №240/7215/24 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неодноразово застосовував наведений у пунктах 76- 81 цієї постанови підхід саме до співвідношення статті 39 Закону №796-XII та статті 45 Закону №4059-IX.

100. Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2026 року у справі №240/7215/24, з огляду на відмінність нормативного регулювання, характеру відповідної гарантії та фактичних наслідків його застосування не спростовують висновку щодо протиправності припинення позивачці виплати підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII.

101. Колегія суддів також вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що встановлення спірного обмеження на період дії воєнного стану та необхідність збалансування державного бюджету є достатніми підставами для визнання такого втручання правомірним і пропорційним. Введення в Україні воєнного стану об`єктивно зумовлює необхідність пріоритетного спрямування значної частини публічних ресурсів на забезпечення оборони держави та може бути підставою для встановлення законодавцем певних обмежень у межах, передбачених Конституцією України.

102. Разом із тим воєнний стан не змінює предмета закону про Державний бюджет України та не усуває вимог щодо належного способу зміни спеціального закону, яким установлені відповідні соціальні гарантії.

103. Положення статті 8 Закону №389-VIII, якою визначено заходи правового режиму воєнного стану, самі по собі не змінюють змісту статті 39 Закону №796-XII та не встановлюють іншого розміру передбаченого нею підвищення до пенсії.

104. У цьому контексті особливого значення набуває те, що соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, безпосередньо пов`язаний із виконанням спеціального конституційного обов`язку держави, визначеного статтею 16 Конституції України. Тому загальні міркування щодо необхідності збалансування державного бюджету та широкої свободи розсуду держави у сфері соціально-економічної політики самі по собі не можуть бути достатньою підставою для зміни умов та обсягу гарантій, установлених Законом №796-XII, без внесення відповідних змін до цього спеціального Закону.

105. Наведене також підтверджує обґрунтованість доводів скаржниці щодо статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки майновий інтерес позивачки має достатнє правове підґрунтя у чинній статті 39 Закону №796-XII, а встановлені цією нормою умови реалізації права щодо неї не змінилися.

106. Відповідно до практики Великої Палати Європейського суду з прав людини, якщо законодавство Договірної держави передбачає право на соціальну виплату, таке законодавство здатне створювати для особи, яка відповідає встановленим умовам, майновий інтерес у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції («Stec and Others v. the United Kingdom» [GC], заяви №65731/01 та №65900/01, ухвала щодо прийнятності від 6 липня 2005 року, п. 54). При оцінці подальшої зміни умов соціального забезпечення значення мають також достатня правова визначеність відповідного майнового інтересу та наслідки втручання для конкретної особи. У рішенні Великої Палати ЄСПЛ «Bйlбnй Nagy v. Hungary» [GC], заява №53080/13, Суд виходив із необхідності оцінювати, чи існувало достатнє підґрунтя для легітимного очікування особи та чи не покладає зміна соціального регулювання на неї непропорційний індивідуальний тягар.

107. У цій справі Суд також бере до уваги особливу природу відповідної гарантії. Підвищення, передбачене статтею 39 Закону №796-XII, пов`язане з постійним проживанням на території радіоактивного забруднення та реалізацією закріпленого статтею 16 Конституції України обов`язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. У цьому аспекті релевантним порівняльно-правовим орієнтиром є рішення Великої Палати Суду справедливості Європейського Союзу від 25 червня 2024 року у справі «Ilva and Others», C-626/22, ECLI:EU:C:2024:542, у якому у взаємозв`язку зі статтями 35 і 37 Хартії основоположних прав Європейського Союзу (Charter of Fundamental Rights of the European Union) наголошено на тісному взаємозв`язку вимог охорони довкілля та захисту здоров`я людини.

108. Сукупність цих обставин має враховуватися під час оцінки справедливого балансу між потребами фінансування держави в умовах воєнного стану та захистом майнового інтересу особи, щодо якої передбачені спеціальним законом умови отримання відповідної соціальної гарантії не змінилися.

109. З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин положення статті 45 Закону №4059-IX та постанови КМУ №1524 і не застосували положення статті 39 Закону №796-XII, які підлягали застосуванню.

110. Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення ОСОБА_1 виплати підвищення до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-XII, є протиправними, а доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

111. Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте у передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

112. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

113. Оскільки позивачка просила поновити виплату підвищення до пенсії саме з 04 липня 2025 року, Суд вирішує спір у межах заявлених позовних вимог.

114. Враховуючи наведене, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року у справі №240/22108/25 скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, починаючи з 04 липня 2025 року, поновити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа