Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №500/999/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/999/26 пров. № А/857/41116/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Валюха В.М., Судової-Хомюк Н.М,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року у справі №500/999/26 (головуючий суддя І інстанції Подлісної І.М.) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.01.2025, залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2025 (справа №500/7601/24) позовні вимоги задоволено.

На виконання судового рішення відповідач - Головне управління ПФУ у Тернопільській області повторно розглянуло звернення позивача від 12.06.2024.

Рішенням №192650011580 від 09.12.2025 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком 12.06.2025 у віці 67 років. У відповідності до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Страховий стаж ОСОБА_1 обчислений відповідно до усіх поданих документів та на дату звернення становить 9 років 10 місяців та 3 дні, що є менше за необхідний.

До страхового стажу не зараховано згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , дата заповнення 29.01.1981 період роботи з 29.01.1981 по 19.09.1990, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільнення з роботи та період роботи з 26.06.1992 року по 18.05.1996 рік, оскільки дата наказу про звільнення з роботи не відповідає даті звільнення.

Позивач не погоджується з такою відмовою органу пенсійного фонду так як цим порушується його право визначене статтею 46 Конституції України. Окрім цього, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на особисті права.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 10.03.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

Страховий стаж заявника обчислений у відповідності до усіх поданих документів та на дату звернення становить 9 років 10 місяців 3 дні, що є менше за необхідний.

До страхового стажу не зараховано згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 , дата заповнення 29.01.1981 період роботи з 29.01.1981 по 19.09.1990, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільненні з роботи. Одночасно неможливо взяти до уваги довідку від 12.09.2017 №46/09, видану АТ "Відділбуд-31" Республіка Крим російської федерації за вище зазначений період роботи, оскільки відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами є недійсними і не створює правових наслідків; період роботи з 26.06.1992 року по 18.05.1996 року, оскільки дата наказу про звільнення з роботи не відповідає даті звільнення.

Не враховано період навчання згідно диплому від 18.07.1975 №7597 з 01.09.1973 по 19.07.1975, оскільки диплом виданий на прізвище " ОСОБА_2 " (укр.мовою) не відповідає паспортним даним " ОСОБА_2 ".

За результатами повторного розгляду заяви про призначення пенсії від 12.06.2024, було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу не менше 15 років.

На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192650011580 від 09.12.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.06.2024 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 29.01.1981 по 19.09.1990, з 26.06.1992 по 18.05.1996, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.01.1981 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09.07.2026 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на підставі ст.26 Закону №1058. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №192650011580 від 09.12.2025 відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу не менше 15 років. Страховий стаж заявника становить 9 років 10 місяців 3 дні, що є менше за необхідний.

До страхового стажу не зараховано згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 , дата заповнення 29.01.1981 період роботи з 29.01.1981 по 19.09.1990, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільненні з роботи. Одночасно неможливо взяти до уваги довідку від 12.09.2017 №46/09, видану АТ "Відділбуд-31" Республіка Крим російської федерації за вище зазначений період роботи, оскільки відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами є недійсними і не створює правових наслідків; період роботи з 26.06.1992 року по 18.05.1996 року, оскільки дата наказу про звільнення з роботи не відповідає даті звільнення.

Не враховано період навчання згідно диплому від 18.07.1975 №7597 з 01.09.1973 по 19.07.1975, оскільки диплом виданий на прізвище " ОСОБА_2 " (укр.мовою) не відповідає паспортним даним " ОСОБА_2 ". Зазначає, що при прийнятті рішення управління діяло правомірно в межах наданих повноважень.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим Алуштинським МВ ГУ МВС України у Криму 18 липня 1997 року.

Згідно з відміткою в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 29.01.1981, позивачу була призначена пенсія управлінням ПФ РК в м. Алушта.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 20.06.2022 № 6102-7001295879 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_1 .

Позивач, 12.06.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення (поновлення) пенсії.

За принципом екстериторіальності вказану заяву передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Львівській області.

За результатами розгляду вказаної заяви, Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області 19.06.2024 прийняло рішення № 192650011580 про відмову в призначенні пенсії.

Рішення обґрунтоване тим, що до переліку документів не долучено пенсійну справу, в якій зібрано усі необхідні документи і яка підтверджує, що пенсіонер до переїзду на постійне або тимчасове місце проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці одержував пенсію.

Також у рішенні зазначено, що для визначення права на призначення (поновлення) пенсійної виплати необхідно надати пенсійну справу, а також довідку-атестат про дату припинення виплати пенсії на попередньому місці проживання.

В подальшому ОСОБА_1 звертався з позовом з вимогою визнати протиправними та скасувати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо розгляду його звернення від 12.06.2024 у не встановленому порядку та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 19.06.2024 №192650011580 та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути звернення позивача від 12.06.2024, в порядку, визначеному постановою КМУ від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та вирішити питання призначення (відновлення, продовження) виплати пенсії.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.01.2025, залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2025 (справа №500/7601/24) позовні вимоги задоволено.

На виконання судового рішення відповідач -Головне управління ПФУ у Тернопільській області повторно розглянуло звернення позивача від 12.06.2024.

Рішенням №192650011580 від 09.12.2025 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком 12.06.2025 у віці 67 років. У відповідності до статті 26 Закону України “Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Страховий стаж ОСОБА_1 обчислений у відповідності до усіх поданих документів та на дату звернення становить 9 років 10 місяців та 3 дні, що є менше за необхідний.

До страхового стажу не зараховано згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 , дата заповнення 29.01.1981 період роботи з 29.01.1981 по 19.09.1990, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільнення з роботи та період роботи з 26.06.1992 року по 18.05.1996 рік, оскільки дата наказу про звільнення з роботи не відповідає даті звільнення.

Позивач не погоджується з такою відмовою органу пенсійного фонду так як цим порушується його право визначене статтею 46 Конституції України. Окрім цього, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на особисті права.

У відповідності до довідки від 01.08.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області не перебуває та не отримує пенсію.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що періоди роботи позивача з 29.01.1981 по 19.09.1990, з 26.06.1992 по 18.05.1996 є повністю підтвердженими та підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Апеляційний суд надає правову оцінку спірним правовідносинам та враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-XII) та Законом №1058-ІV.

Умови призначення пенсії за віком врегульовані статтею 26 Закону №1058-IV.

Відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не меньше 15 років по 31 грудня 2017 року, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Статтею 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), а саме, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

За змістом статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на момент заповнення Трудової книжки позивача, діяла «Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162).

У подальшому діяла Інструкція №58.

За правилами пунктів 2.2, 2.3 Інструкції №162 було передбачено, що заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати.

У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я, по батькові (повністю, без скорочень чи заміни імені і по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта чи свідоцтва про народження (пункт 2.10 глави 2 Інструкції № 162).

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка (пункт 2.11 глави 2 Інструкції № 162).

В постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Судом першої інстанції встановлено, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у рішенні №192650011580 від 09.12.2025 послалось на відсутність необхідного страхового стажу не меньше 15 років. Страховий стаж позивача становить 9 років 10 місяців 3 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивача відповідачем не зараховано:

період роботи з 29.01.1981 по 19.09.1990, оскільки відсутній номер та дата наказу при звільненні з роботи. Одночасно неможливо взяти до уваги довідку від 12.09.2017 №46/09, видану АТ "Відділбуд-31" Республіка Крим російської федерації за вище зазначений період роботи, оскільки відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами є недійсними і не створює правових наслідків;

період роботи з 26.06.1992 року по 18.05.1996 року, оскільки дата наказу про звільнення з роботи не відповідає даті звільнення.

Вказані відповідачем недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист з огляду на те, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем. Позивач жодним чином не впливала на дотримання роботодавцем порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі її недоліки.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки.

До того ж, підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В той же час, позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимим доказами для підтвердження його трудового стажу у спірні періоди.

Як вбачається із трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.01.1981 ОСОБА_1 , працював у спірний період: запис №1 - 29.01.1981 прийнятий учнем моториста штукатурної станції (наказ №19-к від 26.01.1981); запис №9 - 19.09.1990 звільнений у зв`язку з переводом в орендне підприємство №31 “Відділбуд” та запис №10 - 19.09.1990 прийнятий штукатуром 4-го розряду по переводу з БУ 31 “Відділбуд” (наказ №1 від 19.09.1990); запис №12 - 26.06.1992 прийнятий переведенням з АТ-31 штукатуром 4-го розряду (наказ №2-к від 29.06.1992); запис №14 - 18.05.1996 звільнений за самовільне залишення виробництва (наказ №100- к від 07.10.1996).

Трудова книжка позивача має чіткий запис про періоди роботи, чітко прослідковується наявність відтиску печаток підприємств, є в наявності підпис відповідального за ведення трудових книжок, а неточності щодо номеру наказу та інші технічні помилки при оформленні трудової книжки, зовсім не впливають на факт роботи та на період роботи на підприємствах та не спростовується ним.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що до страхового стажу позивача підлягають зарахуванню періоди з з 29.01.1981 по 19.09.1990, з 26.06.1992 по 18.05.1996, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.01.1981, оскільки такі відповідають записам в його трудовій книжці, недостовірності або інших ознак юридичної дефектності якої не встановлено, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі, а вказані відповідачем недоліки у записах в трудовій книжці та, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця, не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів.

Щодо довідки від 12.09.2017 №46/09, видану АТ "Відділбуд-31" Республіка Крим російської федерації колегія суддів зазначає, що згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 року у справі № 711/10426/16-а, документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, оскільки вказана обставина не може слугувати підставою порушення прав громадян України на пенсійне забезпечення, що відповідає правозастосовній практиці в частині застосування так званих "намібійських винятків" Міжнародного суду ООН.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судом першої інстанції повно з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 липня 2026 у справі № 500/999/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. О. Калмикова

судді В. М. Валюх

Н. М. Судова-Хомюк