Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №380/13678/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/13678/25 пров. № А/857/19592/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача: Мандзія О.П.,

суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 380/13678/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання відмови протиправною,

суддя у І інстанції Гавдик З.В.,

дата ухвалення рішення - 25.02.2026,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - апелянт, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану старшого сержанта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 );

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення старшого сержанта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 30.10.2024 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Мати позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №101/25/2015/В від 15.05.2025 та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним висновком №71 про наявність порушень функцій організму, унаслідок яких невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та здійснювати самообслуговування і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, а також висновком лікарської консультативної комісії № 245, виданими комунальним некомерційним підприємством «Радехівська центральна районна лікарня».

24.06.2025 позивач звернувся до відповідача з рапортом (зареєстрований відповідачем 24.06.2025 за вхідним № 9910), в якому просив звільнити його з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). Рапорт обґрунтовував необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю ОСОБА_2 , яка за висновком лікарської консультативної комісії потребує постійного догляду.

До рапорту, на підтвердження підстав для звільнення, позивач додав копії документів, що підтверджують наявність родинних зв`язків, висновок за формою №080-4/о про потребу постійного догляду, а також інші документи, які підтверджують необхідність здійснення ним постійного догляду за матір`ю - ОСОБА_2 , та відсутність інших членів сім`ї, які могли б забезпечити такий догляд тощо.

За результатами розгляду рапорту відповідачем прийнято рішення від 25 червня 2025 року № 7893, яким у звільнені позивача з військової служби відмовлено.

До вказаного рішення додано правову оцінку обставин та обґрунтування причин відмови у звільненні позивача з військової служби.

На думку позивача, додані до позовної заяви висновок №71 про наявність порушень функцій організму, унаслідок яких невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та здійснювати самообслуговування і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та висновок лікарської консультативної комісії (ЛКК) №245 - є документами, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою - матір`ю позивача.

Посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на таку підставу для відмови у звільненні позивача, як наявність у нього повнолітньої доньки - ОСОБА_3 , 2000 року народження, яка, на думку відповідача, відповідно до ст. 266 Сімейного кодексу України зобов`язана здійснювати догляд за своєю бабусею, - є протиправним.

Донька позивача ОСОБА_3 , відповідно до висновку лікарської консультативної комісії №244 (протокол засідання ЛКК №98 від 01.07.2025), має порушення функцій організму, внаслідок чого за станом здоров`я їй протипоказана важка фізична праця та підняття важких предметів.

Окрім цього, ОСОБА_3 проживає окремо від своєї баби, що підтверджується відповідним витягом із реєстру територіальної громади №2025/007414753.

З огляду на викладене, донька позивача ОСОБА_3 через об`єктивні обставини не має можливості здійснювати постійний догляд за своєю бабою ОСОБА_2 - особою з інвалідністю ІІ групи.

ОСОБА_2 визначила саме позивача як особу, яка має забезпечувати її догляд.

Відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

Відповідно до змісту Акта обстеження сімейного стану військовослужбовця від 22.05.2025 року, у якому зазначено інформацію про наявність або відсутність осіб, які здійснюють чи можуть здійснювати догляд (утримання), не заперечується ані потреба в догляді, ані інвалідність ОСОБА_2 , а також підтверджується її родинний зв`язок із позивачем. У документі зазначено, що інші особи першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за особою, що його потребує, - відсутні (чоловік та батьки померли).

Також, встановлено наявність інших осіб другого ступеня споріднення, які формально можуть здійснювати догляд за ОСОБА_2 , зокрема - онук, ОСОБА_4 , однак відповідно до довідки військової частини НОМЕР_4 Національної гвардії України від 05.05.2025 року №50/02/10/1-2816, він наразі проходить військову службу.

Сім`я ОСОБА_2 складається лише з її сина - позивача та онука ОСОБА_4 , який на даний час проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_5 Національної гвардії України з 16.03.2022.

Позивач звернувся до командира відповідача з рапортом, у якому просив про звільнення з військової служби в запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, що є особою з інвалідністю II групи, що підтверджено відповідним медичним висновком ЛКК. До рапорту позивач додав усі документи, які підтверджують вказані обставини.

Оскільки позивач не погодився зі спірною відмовою, звернувся до суду з цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 у цій справі позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану старшого сержанта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ). Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 24.06.2025 за вхідним № 9910 про звільнення його з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням правової оцінки, наданої судом в цьому рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 605,60 грн сплаченого судового збору.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, із посиланням на невірне застосування норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставами для звільнення військовослужбовців є: а) необхідність здійснення за певними особами постійного догляду, що підтверджується медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; б) за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Суд першої інстанції помилково зазначив, що відповідь на запит військової частини до Міністерства охорони здоров`я України (лист Департаменту медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України № 03.1-15/13115/2-23 від 17.05.2023) про те, що лікарсько-консультативні комісії медичних закладів не уповноважені видавати медичні висновки в довільній формі, не могла надавати оцінку витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №101/25/2015/В від 15.05.2025, оскільки зазначена відповідь стосується висновку ЛКК №245 від 01.07.2025, наданого позивачем, в якому зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.

На момент спірних відносин, лікарсько-консультативні комісії діяли на підставі Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066.

Їхні завдання визначались пунктом 3 розділу ІІІ і пунктом 4 розділу IV цього Порядку. Жодна із зазначених у цьому Порядку форм документів лікарської (лікарсько-консультативної) комісії та відповідних інструкцій щодо їх заповнення не передбачає встановлення потреби у постійному догляді.

Суд зазначив, що відповідач у спірній відмові не вказав жодного критерію, щодо можливості чи не можливості доньки позивача ОСОБА_3 здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Тобто суд помилково поклав обов`язок спростувати неможливість здійснення ОСОБА_3 постійний догляд за ОСОБА_2 на відповідача.

Згідно з судовою практикою, військовослужбовець, який претендує на звільнення через сімейні обставини, має довести не тільки необхідність догляду за членом сім`ї, але й неможливість забезпечити цей догляд іншими способами, наприклад, залученням інших членів родини або сторонніх осіб. Позивач не надав достатніх доказів того, що інші члени його сім`ї не можуть забезпечити догляд за матір`ю. Відповідно до абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» «Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: 3) під час воєнного стану: … необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».

Документів, які підтверджують неможливість здійснення ОСОБА_3 догляду за бабусею у зв`язку із тим, що вона сама потребує постійного догляду, як того вимагає положення абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивачем до рапорту не було долучено. Тобто, командування військової частини діяло в межах чинного законодавства та обґрунтовано відмовило у звільненні позивача, оскільки надані документи не підтверджують підстави для звільнення відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Судом першої інстанції зазначено, що відповідачем по суті вирішення вказаного рапорту позивача, не враховано висновок № 71 від 10.02.2025 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, з якого видно, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи, що не відповідає дійсності.

Правова оцінка, додана до листа від 25.06.2025 за вих. № 7893, містить оцінку висновку № 71 від 10.02.2025, якою зазначено, що доданий до рапорту позивача висновок є підставою для організації надання рекомендованої соціальної послуги та не встановлює потребу у постійному догляді.

Отже, згідно з висновком ЛКК № 71 від 10.02.2025 ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду. Надання зазначених соціальних послуг регулюється Законом України «Про соціальні послуги», затвердженого Указом Президента України № 2671-VIII від 17.01.2019 року.

Стаття 19 зазначеного Закону передбачає, що підставою для розгляду питання надання соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів є подання до уповноваженого органу системи надання соціальних послуг, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 11 цього Закону, за місцем проживання/перебування особи:

1) заяви особи або її законного представника про надання соціальних послуг;

2) звернення, повідомлення інших осіб в інтересах осіб/сімей, які потребують соціальних послуг. Зокрема, пункт 25 Порядку організації надання соціальних послуг, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 №587 встановлює, що для отримання соціальних послуг особа, яка потребує соціальних послуг, подає уповноваженому органу за своїм задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) заяву про надання соціальних послуг у письмовій або електронній формі, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики, разом з документами, зазначеними в пункті 28 цього Порядку. Під час дії на території України або адміністративно-територіальної одиниці надзвичайного або воєнного стану заява може бути подана за місцем звернення особи/сім`ї незалежно від її задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування).

Пункт 45 Порядку визначає, що обсяг та зміст соціальної послуги для кожного її отримувача визначаються індивідуально залежно від його потреб і зазначаються в індивідуальному плані надання соціальної послуги, що є невід`ємною частиною договору про надання соціальної послуги.

На момент подання позову, ОСОБА_1 не надав жодної передбаченої вищевказаним Законом та Порядком заяви або документу, підтверджуючого звернення до відповідних органів про надання його матері ОСОБА_2 соціальних послуг.

З урахуванням викладеного, вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають

Апелянт просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі № 380/13678/25 та ухвалити нове, яким у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії у справі № 380/13678/25 - відмовити у повному обсязі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу. Вказав, що доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у мотивувальній частині рішення, зокрема щодо протиправності дій відповідача, який при розгляді рапорту позивача не врахував усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та фактично застосував підхід, який звужує зміст і обсяг прав позивача порівняно з передбаченим законом.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність відмови Військової частини НОМЕР_1 , оскільки така відмова була прийнята без належного, повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають значення для вирішення питання про звільнення позивача з військової служби.

Відповідач, розглядаючи рапорт позивача, фактично обмежився формальною оцінкою поданих документів та не здійснив належної перевірки їх змісту і взаємозв`язку, що суперечить принципам діяльності суб`єкта владних повноважень, визначеним статтею 19 Конституції України.

Доводи апеляційної скарги щодо правового значення листів Міністерства охорони здоров`я України є безпідставними, оскільки такі листи не є нормативно-правовими актами та не встановлюють жодних обов`язкових правил поведінки.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що підстави звільнення військовослужбовців визначаються виключно законом, а не відомчими роз`ясненнями. Водночас сам закон прямо передбачає можливість підтвердження необхідності постійного догляду висновком лікарсько-консультативної комісії, а тому відповідач не мав правових підстав ігнорувати надані позивачем документи лише з мотивів їх невідповідності певним внутрішнім підходам чи листам МОЗ.

Посилання апелянта на відсутність у нормативних актах чітко визначеної форми висновку лікарсько-консультативної комісії не може бути підставою для обмеження прав позивача, оскільки така невизначеність законодавства не може тлумачитися проти особи.

Військова частина, приймаючи рішення про відмову, не встановила фактичної можливості інших членів сім`ї здійснювати постійний догляд, не дослідила їх стан здоров`я, життєві обставини та реальну здатність забезпечити такий догляд.

Сам по собі факт наявності родинних зв`язків не свідчить про наявність реальної можливості виконання обов`язку щодо догляду, що обґрунтовано враховано судом першої інстанції.

Крім того, відповідач, посилаючись на можливість забезпечення догляду іншими способами, зокрема із залученням сторонніх осіб, фактично вийшов за межі вимог закону, оскільки норма абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не передбачає обов`язку особи доводити неможливість організації догляду шляхом залучення третіх осіб.

Щодо доводів апеляційної скарги про неналежність висновку № 71 від 10.02.2025 слід зазначити, що суд першої інстанції не поклав його в основу рішення як єдиний доказ, а оцінив у сукупності з іншими матеріалами справи.

Вказаний документ підтверджує наявність порушень функцій організму та потребу у сторонньому догляді, що в контексті всієї сукупності доказів свідчить про обґрунтованість вимог позивача. Водночас навіть за наявності сумнівів щодо достатності окремих доказів це не надає відповідачу права відмовляти формально, без здійснення належної перевірки та з`ясування всіх обставин.

Суд першої інстанції правильно застосував норми процесуального права щодо способу захисту порушеного права та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача.

Наведені обставини свідчать про необґрунтованість мотивів, викладених в апеляційній скарзі Військової частини НОМЕР_1 , щодо незаконності ухваленого судом рішення, оскільки такі мотиви не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції

З огляду на викладене, відмова Військової частини НОМЕР_1 є незаконною та такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, без належного врахування всіх обставин, що мають значення для її прийняття, та без повного і всебічного дослідження поданих позивачем доказів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність відмови відповідача, оскільки така відмова була прийнята формально, без урахування всіх обставин справи, із неправильним застосуванням норм матеріального права та з фактичним встановленням додаткових вимог до доказів, які не передбачені законодавством. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і спрямовані виключно на їх переоцінку.

Сторона позивача просила апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року у справі №380/13678/25 - без змін

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.06.2025 позивач звернувся до відповідача з рапортом (зареєстрований відповідачем 24.06.2025 за вхідним № 9910), в якому просив: «Прошу Вашого клопотання перед вищим командуванням про звільнення мене, ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації у запас відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з урахуванням абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який с особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, а саме необхідність здійснювати постійний догляд за моєю матір`ю ОСОБА_2 , 1942 р.н., яка є особою з інвалідністю II групи. Проходити службу у військовому резерві не бажаю. Документи після звільнення прошу направити до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 ).

Не заперечую щодо виключення мене зі списків особового складу військової частини до проведення зі мною всіх необхідних розрахунків.

До рапорту додаю: 1. акт обстеження сімейного стану з ТЦК від 22.05.2025р.; 2. нотаріально посвідчену копію паспорта громадянина України ( ОСОБА_1 ); 3. нотаріально посвідчену колію довідки ідентифікаційного номера ( ОСОБА_1 ); 4. нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження ( ОСОБА_1 ); 5. витяг з реєстру територіальної громади ( ОСОБА_1 ); 6. нотаріально посвідчену копію довідки (форма №5); 7. копію посвідчення УБД ( ОСОБА_1 ); 8. копію довідки ВЛК ( ОСОБА_1 ); 9. нотаріально посвідчену копію паспорта громадянки України ( ОСОБА_2 ); 10 нотаріально посвідчену копію довідки ідентифікаційного номера ( ОСОБА_2 ); 11. витяг з реєстру територіальної громади ( ОСОБА_2 ); 12. акт обстеження сімейного стану ( ОСОБА_2 ); 13. копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. ( ОСОБА_2 ); 14. нотаріально посвідчену копію пенсійного посвідчення ( ОСОБА_2 ); 15. нотаріально посвідчену копію висновку ЛКК (постійний догляд, ОСОБА_2 ); 16. нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження ( ОСОБА_2 ); 17. нотаріально посвідчену копію свідоцтва про розірвання шлюбу ( ОСОБА_2 ); 18. нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть чоловіка ( ОСОБА_2 ); 19. нотаріально посвідчену копію заяви ОСОБА_2 ; 20. відомості про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні ( ОСОБА_2 ), 21. нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження сестри ( ОСОБА_2 ), 22. нотаріально посвідчену копію свідоцтва про смерть сестри ( ОСОБА_2 ), 23. нотаріально посвідчену копію паспорта громадянина України ОСОБА_4 , 24. нотаріально посвідчену копію довідки ідентифікаційного номера ОСОБА_4 , 25. нотаріально посвідчену копію свідоцтва про народження ( ОСОБА_4 ), 26, нотаріально посвідчену копію довідки №5 ( ОСОБА_4 )».

25.06.2025 відповідач надав відповідь позивачу за № 7893, про розгляд його рапорту, в якій зазначено: «На Ваш рапорт про звільнення з військової служби вх. №9910 від 24.06.2025 повідомляємо про непідтвердження наданими Вами документами сімейних обставин, які є підставою для звільнення з військової служби. З огляду на це відсутні підстави для задоволення рапорту. Письмове обґрунтування такого висновку додається. Військовослужбовцю роз`яснюється, що відмову у задоволенні вимог рапорту може бути оскаржено в порядку підпорядкованості або до суду за правилами адміністративного судочинства. Додаток: правова оцінка стосовно рапорту старшого сержанта ОСОБА_5 на 2 аркушах, нетаємно. тільки адресату. Правова оцінка обставин, наведених у рапорті старшого сержанта ОСОБА_6

ВИСНОВОК:

Рапорт і долучені до нього документи старшого сержанта ОСОБА_1 НЕ підтверджують зазначеної ним підстави для звільнення з військової служби.

ОБГРУНТУВАННЯ:

До рапорту військовослужбовець надав:

засвідчену копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденної функціонування особи № 101/25/2015/В від 15.05.2025, з якої видно, що ОСОБА_7 є особою з інвалідністю II групи, встановлено без терміново;

висновок № 71 від 10.02.2025 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, з якого видно, що ОСОБА_8 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Оцінюючи надані документи, доходжу висновку про відсутність документів, які б підтверджували наявність зазначеної військовослужбовцем підстави для звільнення з військової служби.

Відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» «Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

... 3) під час воєнного стану:

... необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:».

Військова частина НОМЕР_1 з метою правильного і однозначного застосування законодавства зверталася до Міністерства охорони здоров`я України як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, із запитом, які медичні висновки лікарсько-консультативних комісій підтверджують необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особою.

З відповіді на запит військової частини до Міністерства охорони здоров`я України (лист Департаменту медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України № 03.1-15/13115/2-23 від 17.05.2023) відомо, лікарсько-консультативні комісії медичних закладів не уповноважені видавати медичні висновки в довільній формі.

З другої відповіді на запит військової частини до Міністерства охорони здоров`я України (лист Департаменту медичних послуг Міністерства охорони здоров`я країни № -5-04/15616/2-23 від 08.06.2023) відомо, що медичний висновок про потребу у постійному сторонньому догляді лікарсько-консультативні комісії уповноважені видавати лише щодо осіб з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу за формою, затвердженою наказом МОЗ від 31.07.2013 № 667. В інших випадках потреба у постійному сторонньому догляді визначається медико-соціальними експертними комісіями.

Оцінюючи висновок № 71 від 10.02.2025 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, за формою № 080-4/о, затвердженою наказом МОЗ від 09.03.2021 №407, він визначає потребу у сторонньому догляді, а не постійному догляді. Такий висновок є підставою для організації надання рекомендованої соціальної послуги, його дія є обмежена в часі та не є постійною.

Відповідно до статті 266 Сімейного кодексу України, повнолітні внуки зобов`язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

Отже, надані військовослужбовцем копії документів НЕ підтверджують підстави про звільнення з військової служби».

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції керувався тим, що незгода відповідача із тим, що мати позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи, з посиланням на відповідь на запит військової частини до Міністерства охорони здоров`я України (лист Департаменту медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України № 03.1-15/13115/2-23 від 17.05.2023) про те, що лікарсько-консультативні комісії медичних закладів не уповноважені видавати медичні висновки в довільній формі, судом не враховується, оскільки згадана відповідь від 17.05.2023 не могла надавати оцінку витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №101/25/2015/В від 15.05.2025.

Судом першої інстанції також враховано, що відсутність уніфікованого зразка висновку про потребу в постійному догляді та повноважень лікарсько-консультативної комісії для його прийняття свідчить про наявність прогалини та неузгодженості нормативно-правового регулювання, що спричиняє правову невизначеність у реалізації права особи на звільнення з військової служби за відповідною підставою.

Крім того, відповідач у спірній відмові не вказав жодного критерію встановленого згаданою нормою щодо можливості чи не можливості (згідно п. 5 цього вищевказаного Переліку) доньки позивача ОСОБА_3 здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Відповідач у спірній відмові, жодним чином не спростував інші докази надані позивачем до рапорту щодо неможливості здійснення ОСОБА_3 постійний догляд за ОСОБА_2 .

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання спірної відмови протиправною підлягають задоволенню, оскільки така прийнята відповідачем не обґрунтовано, та без урахуванням усіх обставин, що мають значення для її прийняття.

Щодо позовних вимого зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення старшого позивача з військової служби за п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», то суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав та інтересів позивача, буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон №2232-ХІІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч. 6 ст. 2 Закону України №2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачено статтею 26 Закону №2232-XII, а порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Порядок №1153, в редакції чинній станом на момент подання рапорту). Відповідно до ст. 233 Порядку №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Додатком до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби (в редакції на час спірних правовідносин).

Згідно із п. 5 цього ж Переліку, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім іншого, подаються:

26) у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Так, позивач звернувся з рапортом до командира 1 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону про його звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 частини 4 ст.26 Закону №2232-XII.

У матеріалах справи наявне рішення відповідача у формі листа №2151 від 22.02.2025 про відмову в задоволенні прохання, викладеного у рапорті з огляду на відсутність у позивача законних підстав для звільнення з військової служби. У зазначеному листі викладено мотиви такої відмови та роз`яснено порядок оскарження прийнятого рішення.

Отже, у процесі розгляду рапорту позивача відповідачем дотримано вимог щодо строків його розгляду, визначених пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, а також щодо форми та порядку надання відповіді на звернення, як того вимагають приписи Розділу ІІІ Інструкції №735.

Повертаючись до підстав звільнення з військової служби, то відповідно до пп. «г» п. 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідач відмовляючи у звільненні позивача з військової служби у листі від 25.06.2025 вказав, зокрема, що до рапорту військовослужбовець надав засвідчену копію витягу з рішення експертної команди з оцінки повсякденногого функціонування особи №101/25/2015/В від 15.05.2025, з якої видно, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи, встановлено безтерміново; висновок №71 від 10.02.2025 про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, з якого видно, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Оцінюючи надані документи відповідач вказав, що відсутні документи, які б підтверджували наявність зазначеної військовослужбовцем підстави для звільнення з військової служби.

Так, Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі №120/1909/23 звернув увагу на таке. Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

У свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Стосовно повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.

Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге - тривалість такого догляду.

Отже, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, безперервно, постійно.

Разом з тим, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку, 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

- форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 "Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві";

- висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__№, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за №661/20974.

Відповідно до пунктів 4, 9 даної Інструкції висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859 і призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

Відповідно до п 11. Інструкції особам, яким встановлено інвалідність безстроково, висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлена на певний строк, висновок видається на строк не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб висновок видається на 12 місяців з дати видачі.

Суд першої інстанції вірно встановив, що засвідчена копія витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденної функціонування особи № 101/25/2015/В від 15.05.2025 підтверджує, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, встановлено без терміново; а висновок № 71 від 10.02.2025 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі підтверджує, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, що незгода відповідача із тим, що мати позивача, ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи, з посиланням на відповідь на запит військової частини до Міністерства охорони здоров`я України (лист Департаменту медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України № 03.1-15/13115/2-23 від 17.05.2023) про те, що лікарсько-консультативні комісії медичних закладів не уповноважені видавати медичні висновки в довільній формі, є безпідставною, оскільки згадана відповідь від 17.05.2023 не могла надавати оцінку витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №101/25/2015/В від 15.05.2025.

Також доцільно зазначити, що визначена у висновку №080-4/о дата його дії узгоджується з положеннями п. 11 Інструкції №407.

Суд звертає увагу, що Законом №3633-IX від 11.04.2024 статтю 26 Закону №2232-ХІІ викладено в новій редакції.

Пунктом 3 розділу II Прикінцеві положення Закону №3633-IX зобов`язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та забезпечити перегляд і приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Згідно пп. 6.28 п. 4 Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №417/2011 МОЗ України відповідно до покладених на нього завдань: затверджує форми: первинної облікової документації, яка використовується в закладах охорони здоров`я незалежно від рівня надання медичної допомоги та форми власності, порядок її видачі та заповнення (довідка про стан здоров`я дитини, яка виїжджає за кордон на відпочинок та оздоровлення).

Проте, станом на час розгляду даної справи, Кабінет Міністрів України не виконав свого обов`язку щодо забезпечення перегляду та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Апеляційний суд зважає на встановлені судом першої інстанції невідповідності у висновку від 10.02.2025, однак зазначає, що за умови невиконання МОЗ України обов`язку щодо затвердження форми висновку, який підтверджував би потребу особи у постійному догляді через хворобу, витяг з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи стосовно ОСОБА_2 від 15.05.2025, висновок №71 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 10.02.2026 підлягають врахуванню разом з іншими документами.

Крім викладеного, подаючи рапорт про звільнення за вищевказаною підставою слід довести необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Стаття 266 Сімейного кодексу України встановлює, що повнолітні внуки, правнуки зобов`язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу.

Згідно відповіді відповідача, в частині наявна інформація про наявність у ОСОБА_1 доньки ОСОБА_3 2000 року народження.

Апеляційний суд вважає за доцільне зазначити, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 сформував правовий висновок, згідно з яким: «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону.

При цьому, перелік об`єктивних причин, наведений Верховним Судом, не є вичерпним. Поняття «постійний догляд» за своєю природою вимагає щоденної, безперервної фізичної присутності доглядача поруч із непрацездатною особою для надання їй побутової, соціальної та медичної допомоги. Здійснювати постійний сторонній догляд дистанційно або шляхом епізодичних візитів - неможливо.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, головним з яких є спільне проживання. Особи, які постійно проживають у різних країнах і не пов`язані спільним побутом, об`єктивно не можуть вважатися членами сім`ї у контексті здатності здійснювати постійний догляд вдома.

Як установлено ч. 4 ст. 3 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.

Згідно ст. 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Слід зауважити, що до рапорту позивача було долучено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 22.05.2025, згідно з яким родинні зв`язку особи, за якою здійснюється догляд (утримання) першого ступеня споріднення відсутні, другого ступеня споріднення: онук ОСОБА_4 , який проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_5 Національної гвардії України. Вказаним актом зафіксовано, що відсутні особи першого та другого ступеня споріднення крім військовослужбовця ОСОБА_1 , які можуть здійснювати постійний сторонній догляд за ОСОБА_2 - відсутні.

Згідно з відомостями про зареєстрованих у житловому приміщення осіб з ОСОБА_2 зареєстрований ОСОБА_4 .

Суд зазначає, що відповідачем не надано оцінки відповідним обставинам, а фізична наявність онуки, яка не проживає з ОСОБА_2 , не є безумовною підставою для висновку про можливість здійснення нею постійного догляду за ОСОБА_2 .

Апеляційний суд також погоджується з тим, що аргументи позивача про те, що донька позивача ОСОБА_3 , відповідно до висновку лікарської консультативної комісії №244 (протокол засідання ЛКК №98 від 01.07.2025), має порушення функцій організму, внаслідок чого за станом здоров`я їй протипоказана важка фізична праця та підняття важких предметів, оскільки, як згаданий висновок за № 244 та і зазначений позивачем в позові висновок за № 245 від 01.07.2025, не були надані позивачем до вищевказаного рапорту та відповідно не оцінювались відповідачем при прийнятті спірної відмови.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про невідповідність відмови Військової частини НОМЕР_1 від 24.06.2025 у звільненні з військової служби за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану старшого сержанта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 критеріям правомірності відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, є обґрунтованим.

За таких обставин, апеляційний суд також погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту право позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Апеляційний суд зважає на доводи апелянта про те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.08.2026 №231 старшого сержанта ОСОБА_1 13.08.2026 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку з досягненням ним граничного віку, однак зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, звільнення відповідача з військової служби на підставі вищевказаного наказу не спростовує висновки суду, встановлені у межах цієї справи

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а також обрав ефективний та достатній спосіб захисту порушених прав позивача. Своєю чергою, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи відповідно до вимог статті 139 КАС України немає.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 у справі №380/13678/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. П. Мандзій

судді Л. Я. Гудим

В. Я. Качмар