Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №343/1522/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 343/1522/25 пров. № А/857/6453/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Прокопюк К.В.,

представника позивача Креховецької Н.М.,

розглянувши у судовому засіданні (в режимі відеоконференції) в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 14 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про скасування постанови,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Головенко О.С.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Болехів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

07 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Долинського районного суду Івано-Франківської області з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області, в якому просила скасувати постанову серії ЕГА № 1799063 від 18 червня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 3400 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18 червня 2025 року о 21:55:44 поліцейським винесено оскаржувану постанову, яку вона отримала тільки 28 липня 2025 року у Долинському ВДВС разом із постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 78671456 від 21 липня 2025 року, куди звернулася за роз`ясненням з приводу накладення арешту на її банківський рахунок, на який отримує виплати на дітей (соціальний рахунок). Вказує про те, що процес складання постанови працівником поліції 18 червня 2025 року був більше схожий на залякування її від подальших спроб виклику поліцейських для свого захисту. Зазначає, що 18 червня 2025 року перебувала у стресовій ситуації, оскільки свекруха та чоловік чинили щодо неї психологічне насильство, тому перебуваючи в шоковому стані, навіть не усвідомлювала що насправді відбувається. Зауважує, що 18 червня 2025 року зателефонувала на спецлінію « 102» та повідомила, що до неї чинить домашнє насильство свекруха ОСОБА_2 . На місце події прибув наряд працівників поліції, в складі якого був поліцейський Москальчук М.М., який не бажав її слухати і вважав, що це її сімейні справи та нехай розбирається самостійно в цьому, а як наслідок формально склав оскаржувану постанову, яка не відповідає дійсності подій, що мали місце. Крім того, упереджене ставлення поліцейського щодо неї проявилося значною штрафною санкцією, яка могла бути в розмірі 850 грн, але до неї застосовано - 3400 грн. Зауважує, що не вчинила завідомо неправдивого виклику працівників поліції, оскільки виклик було здійснено у зв`язку з фактичним вчиненням щодо неї акту домашнього насильства та не мала прямого умислу на здійснення неправомірного виклику, однозначно переживала, щоб психологічне насильство не перейшло у фізичне зі сторони свекрухи. В подальшому факт вчинення домашнього насильства щодо неї підтверджується терміновим заборонним приписом стосовно кривдника серії АА № 642018 від 19 червня 2025 року складеним та винесеним 19 червня 2025 року о 01.00 год. Тим самим працівником поліції відповідно до вимог ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Згідно вказаного припису вона вважається потерпілою від кривдниці ОСОБА_3 у зв`язку вчиненням за адресою по АДРЕСА_1 щодо неї психологічного насильства у сім`ї, що є офіційним доказом наявності реальної загрози її життю, здоров`ю та безпеці, а також її неповнолітнім дітям.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2025 року відкрито провадження та поновлено строк звернення до суду, оскільки суд встановив про те, що оскаржувану постанову позивач отримала тільки 28.07.2025 року і до суду звернулася із позовною заявою, яку відправила поштовим зв`язком 07.08.2025 року.

Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2025 року адміністративну справу №343/1522/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Івано-Франківській області про скасування постанови серія ЕГА №1799063 від 18.06.2025 про притягнення до адміністративної відповідальності - передано за підсудністю до Болехівського міського суду Івано-Франківської області.

Рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 14 січня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано постанову серії ЕГА №1799063 від 18 червня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення винесену поліцейським ВП № 1 (м. Долина) Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області Москальчук М.М. про визнання ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 183 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу розміром 3400 гривень, а провадження по справі закрито.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виклик поліції здійснено внаслідок вчинення свекрухою позивача ОСОБА_2 дій, що містили ознаки домашнього насильства, переживання позивача за свою безпеку та дітей, сподіваючись, що працівники правоохоронного органу захистять її права на безпечні умови проживання в житловому будинку по місцю її реєстрації. Із наявного відеозапису слідує, що поліцейський при здійсненні виїзду за повідомленням позивача, не перевірив підставність такого звернення, запитавши тільки чи був конфлікт між нею та свекрухою (власником будинку) та не з`ясував, чому ОСОБА_1 не впускає позивача разом з дітьми та речами в будинок, в якому вони зареєстровані на проживання. Зокрема, ОСОБА_1 , надаючи пояснення суду, вказала, що після того, як працівник поліції ОСОБА_4 , склавши відносно неї постанову за завідомо неправдивий виклик, поїхав, ситуація не змінилася, свекруха і надалі, відчуваючи безкарність, відмовилася впускати її з дітьми в будинок, в якому зареєстровані на проживання, тому вона вимушена була знову викликала працівників поліції. Приїхавши через кілька годин той же самий працівник поліції ОСОБА_4 , встановив, що по місцю проживання свекруха ОСОБА_2 вчинила психологічне насильство в сім`ї стосовно позивача ОСОБА_1 та виніс в той же день терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №642018 від 19 червня 2025 року, заборонивши ОСОБА_2 в будь-який спосіб контактувати з позивачем, як постраждалою особою з 01 год 19 червня 2025 року до 01 год 22 червня 2025 року. Отже, як підтверджується матеріалами справи, свекруха ОСОБА_2 , перебуваючи в неприязних стосунках зі своєю невісткою, перешкоджала їй з дітьми у користуванні житлом за місцем реєстрації, не впускаючи в помешкання. Таким чином, позивач вважала, що стосовно неї свекруха вчиняє домашнє насильство, що й власне, встановив працівник поліції, склавши терміновий заборонний припис та заборонив ОСОБА_2 в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_1 протягом певного часу. Таким чином, з урахуванням фактичних обставин у цій адміністративній справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що дії позивача щодо повідомлення на спецлінію « 102» Національної поліції з приводу домашнього насильства, не можуть бути кваліфіковані як завідомо неправдиве повідомлення (виклик) поліції, і відповідно, не можуть кваліфікуватись як адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 183 КУпАП.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Національної поліції України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, не взято до уваги факту пропуску позивачем строків оскарження постанови серії ЕГА №1799063 від 18.06.2025, згідно з офіційними даними «Укрпошти» позивачем отримано копію постанови 22.07.2025, а подано позовну заяву 05.08.2025. Вказує, що на момент здійснення оскаржуваного виклику о 21:21 год., на відео зафіксовано відсутність будь-яких ознак конфлікту, агресії чи нецензурної лексики з боку свекрухи. Зауважує, що відеозапис події об`єктивно відображає відсутність перешкод у доступі до житла та відсутність конфлікту на момент виклику поліції. Зазначає, що позивач повідомляла при виклику поліції інформацію, що була завідомо для неї не існуючою, не правдивою, і бажала даремного виїзду на місце виклику поліцейських. Такі дії ОСОБА_1 були спрямовані на умисний зрив нормальної роботи поліції, з повідомленням при викликові про обставини, що місця не мають.

Представником позивача подано додаткові письмові пояснення, в яких зазначено, що відеозапис із нагрудного відеореєстратора не фіксує подій, які безпосередньо передували дзвінку на спецлінію « 102», а тому об`єктивно не може підтверджувати, що до прибуття поліції ОСОБА_1 не створювалися перешкоди у доступі до житла або що вона не мала підстав сприймати ситуацію як таку, що потребує втручання поліції. фактично підміняє доказування завідомості неправдивого повідомлення доказуванням того, якою була обстановка після прибуття поліцейських. Матеріали справи містять інші обставини, які не узгоджуються з версією про повністю спокійну побутову ситуацію: небажання ОСОБА_2 бачити ОСОБА_1 та дітей у будинку, наявність пакетів із речами біля будинку та перебування частини особистих речей ОСОБА_1 і дітей усередині житла. Зауважує, що повернення поштового відправлення свідчить насамперед про те, що постанову ОСОБА_1 фактично не вручено, тому доводи відповідача про пропущення строку звернення до суду безпідставними.

Представником відповідача подано додаткові письмові пояснення, в яких вказано, що ОСОБА_1 прямо усвідомлювала у момент дзвінка на лінію « 102», що жодного факту вигнання, застосування фізичного чи психологічного тиску щодо неї або дітей не відбувалося.

В судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу, у своїх поясненнях покликалась на доводи в ній викладені.

Відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 18 червня 2025 року поліцейським ВП № 1 (м. Долина) Калуського районного ВП ГУНП в Івано-Франківській області Москальчук М.М. прийнято постанову серії ЕГА №1799063 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у вигляді штрафу розміром 3400 гривень за ст.183 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зі змісту постанови слідує, що 18 червня 2025 року близько 21 год 20 хв по АДРЕСА_1 по місцю проживання ОСОБА_1 вчинила завідомо неправдивий виклик спецслужб поліції та повідомила про подію, якої насправді не було, чим скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ст. 183 КУпАП (а.с.87).

Дану постанову працівниками поліції направлено ОСОБА_1 поштою, але повернуто без вручення у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання (а.с.38-40).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно із ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Зазначена норма встановлює обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.

Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача.

Зазначена норма вказує на те, що саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок по доведенні правомірності своїх дій/рішень. При цьому суб`єкт владних повноважень при винесенні постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має чітко дотриматися вимог КУПАП.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 222 Кодексу України про адміністративні правопорушення розгляд справ про правопорушення, передбачені зокрема ч. 2 ст. 122 цього Кодексу, покладено на органи внутрішніх справ (Національну поліцію). Від імені органів внутрішніх справ (Національної поліції) розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені працівники підрозділів патрульної служби Національної поліції, які мають спеціальні звання.

Відповідно до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕГА №1799063, від 18.05.2025 за твердженням відповідача відбулося через допущене позивачем 18 червня 2025 року близько 21 год 20 хв по АДРЕСА_1 по місцю проживання ОСОБА_1 вчинення завідомо неправдивого виклику спецслужб поліції та повідомлення про подію, якої насправді не було.

Статтею 183 КУпАП передбачено, що завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Колегія судів зауважує, що диспозиція ст. 183 КУпАП передбачає об`єктивну сторону правопорушення – виклик представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає жодної необхідності.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає виїзду на місце виклику працівників цієї служби.

Склад адміністративного правопорушення, передбаченого статті 183 КУпАП, потребує умисної форми вини особи, коли, відповідно до положень статті 10 КУпАП, особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Згідно з ч. 1, 2, 3 ст. 283 КУпАП України, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.

Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 513/899/16-а.

Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації.

Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Зі змісту адміністративного позову слідує, що 18 червня 2025 року ОСОБА_1 перебувала у стресовій ситуації, оскільки свекруха та чоловік чинили щодо неї психологічне насильство, тому перебуваючи в шоковому стані, навіть не усвідомлювала що насправді відбувається. Позивач зауважує, що 18 червня 2025 року зателефонувала на спецлінію « 102» та повідомила, що до неї чинить домашнє насильство свекруха ОСОБА_2 .

На переконання колегії суддів відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження того, що уповноваженими посадовими особами перед винесенням відносно позивача постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності було перевірено та надано оцінку усім обставинам, які зумовили позивача зателефонувати на лінію « 102».

Суд апеляційної інстанції зазначає, що навіть у випадку, коли особа звертається із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина також не може сама по собі бути підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності без з`ясування умислу на подання неправдивої інформації, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтями 245-246 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На підтвердження вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення представником відповідача разом із відзивом на позовну заяву на адресу суду першої інстанції надіслано відеозапис із камери нагрудного відеореєстратора поліцейського.

Судом першої інстанції з вказаного відеозапису встановлено, що позивач разом з чоловіком, трьома неповнолітніми дітьми були зареєстровані та проживали в будинку, власником якого є свекруха ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 . Між ними часто виникали сварки та були неприязні стосунки з приводу користування житловим будинком, внаслідок чого на вимогу свекрухи позивач з дітьми вимушена була залишити зареєстроване місце проживання та стала тимчасово винаймати житло в с.Підбережжя.

Так, з телефонної переписки позивача з чоловіком слідує, що він вимагав у дружини відмовитися від отримання аліментів на дітей, оскільки вона не вкладала гроші в будинок його матері (а.с.106-107).

В ухвалі суду від 22 вересня 2025 року про видачу дублікату виконавчого листа про стягнення аліментів, зазначено, що ОСОБА_1 втратила його з поважних причин при переїзді від свекрухи, який був спровокований вчиненням домашнього насильства щодо неї свекрухою ОСОБА_5 , терміновий заборонний припис АА №642018 (а.с.103-105).

18 червня 2025 року позивач з дітьми повернулася до будинку, де вони зареєстровані на проживання, але власник будинку ОСОБА_5 не впустила їх в будинок та не дозволила занести речі.

Тому позивач залефонувала о 21 год 21 хв на службу служби 102 та повідомила, що по АДРЕСА_1 свекруха ОСОБА_2 вчиняє конфлікт (а.с.35-36).

Колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що виклик поліції здійснено внаслідок вчинення ОСОБА_2 дій, що містили ознаки домашнього насильства, переживання позивача за свою безпеку та дітей, сподіваючись, що працівники правоохоронного органу захистять її права на безпечні умови проживання в житловому будинку по місцю її реєстрації.

Зокрема, як стверджувала позивач, після прибуття поліції за викликом за місцем її реєстрації на проживання, на запитання працівника поліції чи був конфлікт, повідомила про те, що коли з дітьми приїхала до будинку, то свекруха запитала чому вона приїхала і щоб забиралася з дітьми з будинку. Працівник поліції ставився до неї упереджено, не взяв до уваги її стресову ситуацію з приводу неправомірних дій свекрухи, яка не впускала її в будинок та вчиняла щодо неї домашнє насильство, ставши на сторону ОСОБА_2 , яка в присутності працівників поліції обзивала її алкоголічкою та оговорювала її, що вона набрала кредити, а гроші, які отримує на дітей, не вкладає в будинок, не робить ремонт.

З матеріалів відеофіксації, які переглянуті судом, слідує, що за домовленістю з свекрухою через часті конфлікти, позивач з дітьми тимчасово стала проживати в с. Підбережжя. Однак, ОСОБА_1 вказує, що за порадою родичів вирішила приїхати до свекрухи ОСОБА_2 , яка проживає в належному їй на праві власності будинку в с.Гошів, щоб вибачитися. Коли зайшла до будинку, то ОСОБА_2 , тримаючи в руках телефон, запитала чому приїхала, сказала, що не хоче бачити її та дітей у власному будинку (біля будинку дійсно були пакети наповнені речами), тому викликала поліцію. На запитання працівника поліції, відповіла про те, що конфлікту не було, нецензурною лайкою свекруха не висловлювалася. Працівник поліції повідомив ОСОБА_1 , що на неї буде складено постанову за ст. 183 КУпАП та накладено штраф в розмірі 3400 грн, роз`яснено ст. 63 Конституції України та ст. 268, 207, 208 КУпАП. Постанову позивач відмовилася отримати і працівник поліції повідомив, що надійшле поштою.

Отже, з відеозапису видно, що поліцейський при здійсненні виїзду за повідомленням позивача, не перевірив підставність такого звернення, запитавши тільки чи був конфлікт між нею та свекрухою (власником будинку) та не з`ясував, чому ОСОБА_1 не впускає позивача разом з дітьми та речами в будинок, в якому вони зареєстровані на проживання.

Зокрема, ОСОБА_1 , надаючи пояснення суду, вказала, що після того, як працівник поліції ОСОБА_4 , склавши відносно неї постанову за завідомо неправдивий виклик, поїхав, ситуація не змінилася, свекруха і надалі, відчуваючи безкарність, відмовилася впускати її з дітьми в будинок, в якому зареєстровані на проживання, тому вона вимушена була знову викликала працівників поліції.

Приїхавши через кілька годин той же самий працівник поліції ОСОБА_4 , встановив, що по місцю проживання свекруха ОСОБА_2 вчинила психологічне насильство в сім`ї стосовно позивача ОСОБА_1 та виніс в той же день терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №642018 від 19 червня 2025 року, заборонивши ОСОБА_2 в будь-який спосіб контактувати з позивачем, як постраждалою особою з 01 год 19 червня 2025 року до 01 год 22 червня 2025 року (а.с.14).

Отже, як підтверджується матеріалами справи, свекруха ОСОБА_2 , перебуваючи в неприязних стосунках зі своєю невісткою, перешкоджала їй з дітьми у користуванні житлом за місцем реєстрації, не впускаючи в помешкання. Таким чином, позивач вважала, що стосовно неї свекруха вчиняє домашнє насильство, що й власне, встановив працівник поліції, склавши терміновий заборонний припис та заборонив ОСОБА_2 в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою ОСОБА_1 протягом певного часу.

Так, ст. 1 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Відповідно до п.п. 1-4 ч. 1 ст. 10 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до повноважень уповноважених підрозділів органів Національної поліції України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать: 1) виявлення фактів домашнього насильства та своєчасне реагування на них; 2) прийом і розгляд заяв та повідомлень про вчинення домашнього насильства, у тому числі розгляд повідомлень, що надійшли до кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, вжиття заходів для його припинення та надання допомоги постраждалим особам з урахуванням результатів оцінки ризиків у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спільно з Національною поліцією України; 3) інформування постраждалих осіб про їхні права, заходи і соціальні послуги, якими вони можуть скористатися; 4) винесення термінових заборонних приписів стосовно кривдників.

Відповідно до пункту 2 частини першої ст. 10 ЗУ "Про запобігання та протидію домашньому насильству", пункту 18 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», Положення про Міністерство соціальної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 423 (зі змінами), Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877 (зі змінами), з метою запобігання та протидії домашньому насильству затверджено Порядок проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України від 13 березня 2019 року № 369/180 (далі - Порядок № 369/180).

Так, зокрема, відповідно до п.п. 1, 2 розділу ІІ Порядку № 369/180 оцінка ризиків проводиться за факторами небезпеки/ризиків щодо вчинення домашнього насильства, передбачених у формі оцінки ризиків вчинення домашнього насильства згідно з додатком до цього Порядку, шляхом спілкування/бесіди з постраждалою від такого насильства особою або її представником, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи.

За результатами заповнення форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства поліцейський уповноваженого підрозділу поліції визначає рівень небезпеки, який ураховується під час винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника, вжиття інших заходів для припинення такого насильства, недопущення його продовження чи повторного вчинення, надання допомоги постраждалим особам.

Таким чином, поведінка ОСОБА_2 , що виразилась у позбавленні позивача разом з неповнолітніми дітьми можливості належного користування житлом, в якому вони були зареєстровані, давали позивачу підстави розцінювати таку поведінку як домашнє насильство.

Статтею 55 Конституції України гарантовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В разі наявності факту чи з метою недопущення факту порушення прав та свобод особи від порушень і протиправних посягань, кожен має право звернутися до органу Національної поліції з метою захисту, а відповідний орган Національної поліції має обов`язок відреагувати на таке звернення і вжити визначених законодавством заходів для забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.\

Колегія суддів звертає увагу на те, що відсутні підстави вважати, що повідомляючи вказану інформацію поліції, позивач усвідомлював, що вона є неправдивою, і просто бажав факту виїзду на місце виклику працівників поліції.

При цьому матеріали справи не містять аудіозапису телефонного дзвінка позивача на лінію « 102», що спростовує доводи скаржника про завідомо неправдивий виклик поліції.

З огляду на вказане, притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ст. 183 КУпАП є необгрунтованим, оскільки виклик здійснений на законних підставах; на момент виклику існувала реальна загроза її життю, здоров`ю та безпеці її неповнолітніх дітей; факт насильства згодом підтверджено офіційним документом - терміновим заборонним приписом.

Таким чином, з урахуванням фактичних обставин у даній адміністративній справі, дії позивача щодо повідомлення на спецлінію « 102» Національної поліції з приводу домашнього насильства, не можуть бути кваліфіковані як завідомо неправдиве повідомлення (виклик) поліції, і відповідно, не можуть кваліфікуватись як адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 183 КУпАП.

З огляду на надані пояснення позивачем, досліджені докази, враховуючи стан позивача, зафіксований на відео з нагрудних відеореєстраторів інспектора поліції, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, оскільки позивач, маючи побоювання, що її свекруха може завдати їй та дітям шкоди, позбавляючи права користуватися житлом, враховуючи неприязні стосунки між ними, мала правомірні очікування щодо отримання у цій ситуації допомоги від працівників поліції, і такий виклик працівників поліції не можна розцінювати як завідомо неправдивий.

Будь-яких доказів наявності прямого умислу в діяннях позивача, як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони правопорушення, передбаченого статті 183 КУпАП, до матеріалів справи представником відповідача не надано та під час розгляду справи судом не встановлено.

Щодо оцінки відповідачем поведінки позивача на вказаному відеозаписі, колегія суддів не погоджується із оцінкою того, що позивач надавала непослідовні та суперечливі пояснення. Суд апеляційної інстанції зауважує, що позивач чітко та зрозуміло відповідала на поставлені питання, які неодноразово повторювались, підтверджувала, що на момент дзвінка в поліцію вона відчувала хвилювання та небезпеку для свого життя.

Натомість, дії працівників патрульної поліції були спрямовані насамперед на документальне завершення їх виїзду на виклик, та не були співмірними із ситуацією, що склалась.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що долучений до матеріалів справи відеозапис не підтверджує факту наявності у позивача прямого умислу на вчинення завідомо неправдивого виклику працівників поліції, що свідчить про формальне прийняття посадовою особою постанови, без урахування всіх обставин справи.

Інших доказів на спростування встановлених судом апеляційної інстанції обставин матеріали справи не містять.

При цьому, як зазначалось вище, сама по собі постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення не дає підстав стверджувати про вчинення позивачем інкримінованого їй правопорушення.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1799063 від 18 червня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 183 КУпАП слід скасувати та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Посилання скаржника на пропуск позивачем строків оскарження постанови серії ЕГА №1799063 від 18.06.2025, є необгрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання оскаржуваної постанови позивачем. Натомість, у матеріалах справи наявні докази надіслання постанови позивачу, однак вказаний лист повернувся « за закінченням терміну зберігання».

Як слідує із матеріалів справи, позивач отримала оскаржувану постанову тільки 28 липня 2025 року у Долинському ВДВС разом із постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 78671456 від 21 липня 2025 року, куди звернулася за роз`ясненням з приводу накладення арешту на її банківський рахунок, на який отримує виплати на дітей (соціальний рахунок).

З огляду на вказане, позивачем подано адміністративний позов 05.08.2025 в межах десятиденного строку з моменту отримання копії постанови.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 287, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 14 січня 2026 року у справі № 343/1522/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха

судді О. М. Гінда

В. Я. Качмар