Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №140/5800/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/5800/25 пров. № А/857/39836/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ,

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року (суддя – Димарчук Т.М., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Луцьк, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі №140/5800/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ,

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення і виплати позивачу за період з 01.10.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, одноразової грошової допомоги на оздоровлення, індексації грошового забезпечення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти; 2) зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошового забезпечення за період з 01.10.2022 по 19.05.2023 грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, компенсацію за невикористану щорічну календарну відпустку за 2022-2023 роки, компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022-2023 роки, індексацію грошового забезпечення та одноразову допомогу при звільненні з військової служби із розрахунком місячного грошового забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 та на 01 січня 2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі. Також відповідач звертав увагу на пропуск позивачем строку звернення з позовом до адміністративного суду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення) із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, усіх щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 01 жовтня 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30 серпня 2017 року (з урахуванням раніше виплачених сум).

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є незаконним та необгрунтованим, оскільки висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом неповно та невсебічно з`ясовано обставини справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, не надано оцінки всім аргументам відповідача, а тому рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відсутні підстави для перерахунку і виплати позивачу грошового забезпечення з 01.10.2022 по 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. З урахуванням зазначеного відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про обрахування і виплату йому грошового забезпечення з 01.10.2022 по 19.05.2023 та всіх інших належних йому за цей період додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, а тому відповідач просив суд відмовити в задоволенні його позову. Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції не в повній мірі досліджено обставини, які є підставами для залишення позовної заяви без розгляду. Так, із заявою у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття ст.116 КЗпП України). Починаючи з 19.07.2022, у КЗпП України відсутня норма, яка передбачає право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком. Про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби (навчання), або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини. 26.06.2024 позивач виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та вибув до нового місця служби. Таким чином, про розмір нарахованого і виплаченого грошового забезпечення позивач дізнався у день виключення його зі списків особового складу військової частини. Відтак, звернувшись до суду з позовом 25 травня 2025 року, позивач пропустив визначений законом трьохмісячний строк звернення до суду та не навів поважних причин, які зумовили його пропуск.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року в справі № 140/5800/25 та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивач ОСОБА_1 у спірний період з 01.10.2022 по 26.06.2024 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком Серії НОМЕР_2 (а.с.8).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2022 №3 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , розвідника-стрільця стрілецького відділення стрілецького взводу Військової частини НОМЕР_3 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_4 від 25.09.2022 №57-РС на посаду радіотелефоніста 3 відділення спеціальних дій 3 взводу спеціальних заходів 1 роти спеціальних дій (спеціального призначення) загону спеціального призначення Військової частини НОМЕР_1 , з 01.10.2022 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с.12).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2024 №190 солдата ОСОБА_1 , водія-розвідника 1 групи спеціального призначення 1 роти спеціального призначення 1 загону спеціального призначення, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_4 від 23.05.2024 №61-РС на посаду водія штурмового відділення штурмового взводу штурмової роти штурмового батальйону Військової частини НОМЕР_5 , з 26.06.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.7).

13.05.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку та виплатити грошового забезпечення за період з 01.10.2022 по 19.05.2023, а саме посадового окладу та окладу за військове звання, усіх щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій , одноразової грошової допомоги на оздоровлення, індексації грошового забезпечення, грошової допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової допомоги при звільненні з військової служби, визначивши їх розміри, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 та на 01 січня 2023 року відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт (а.с.9).

За результатами розгляду вищезгаданої заяви від 13.05.2025, відповідач листом від 29.04.2025 повідомив позивача про те, що під час проходження військової служби з 01.10.2022 по 19.05.2023 військовою частиною виплачувалось грошове забезпечення обраховане відповідно до Постановою №704 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Відсутні підстави для перерахунку та виплати грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року (а.с.10-11).

Вважаючи, що під час проходження військової служби обчислення і виплату грошового забезпечення відповідачем здійснено з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є не від`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Відносно доводів апелянта про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовною заявою з дня коли він міг дізнатися про порушення своїх прав, то колегія суддів з такими не погоджується, з врахуванням наступного.

Згідно з частинами першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на військовій службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.

Частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-ІХ) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Матеріалами справи підтверджується, що із 26.06.2024 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.06.2024 №190.

Листом від 29.04.2025 у відповідь на заяву позивача від 25.03.2025 відповідач повідомив, що під час проходження військової служби з 01.10.2022 по 19.05.2023 військовою частиною виплачувалось грошове забезпечення обраховане відповідно до Постановою №704 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

До адміністративного суду із цим позовом позивач звернувся 28.05.2025 року.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач раніше, аніж із вищезгаданої письмової відповіді (листа) від 29.04.2025, дізнався про стан своїх прав, тобто про складові грошового забезпечення та можливе порушення своїх прав у межах спірних правовідносин за розглядуваний період.

Отже, колегія суддів вважає, що доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є безпідставними.

Відносно доводів апеляційної скарги по суті предмету спору щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, то колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції вірно враховано, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснюється Законом України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Статтею 2 Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно частини 3 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

З 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі – Постанова №704), якою підвищено грошове забезпечення відповідних категорій осіб рядового і начальницького складу та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.

Відповідно до пункту 4 цієї Постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України №103 (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним та нечинним пункт 6 Постанови №103.

Таким чином, починаючи з 29.01.2020, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 №1774-VIII (далі -Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

З аналізу наведених правових норм видно, що з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Таким чином, ураховуючи зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік”, виникли підстави для перерахунку грошового забезпечення, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 19.10.2022 та від 15.06.2023 у справах №400/6214/21 та №380/13603/21 відповідно.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 15.11.2023 у справі №120/965/22-а звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів розрахованих, згідно з Постановою №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом саме на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Так, статтями 7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021 №1928-IX, “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022 №2710-IX установлено з 1 січня прожитковий мінімум для працездатних осіб 2481 грн та 2684 грн відповідно.

Разом з тим, суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704” внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та викладено абзац перший в такій редакції:

“4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 набрала чинності 20.05.2023.

Таким чином, з 20.05.2023 застосовується редакція пункту 4 Постанови №704, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”

Отже з 29.01.2020 по 19.05.2023 відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги те, що у період з 01.10.2022 по 19.05.2023 позивачу грошове забезпечення виплачувалося з урахуванням посадового окладу та окладу за військове (спеціальне) звання, які розраховані згідно з Постановою №704, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року для працездатних осіб - 1762,00 грн.

Пунктом 2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі – Порядок №260) посадові оклади виплачуються у розмірах, визначених додатками 1, 2, 12 і 13 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (зі змінами).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Порядку №260 оклади за військовими званнями виплачуються в розмірах, визначених у додатку 14 до постанови №704.

Посадовий оклад та оклад за військовим званням є розрахунковою величиною для виплати надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат.

Грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (пункт 14 розділу I Порядку №260).

Отже, виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії) та одноразових - допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Таким чином, відповідач у період з 01.10.2022 по 19.05.2023 виплачував позивачу грошове забезпечення, помилково застосовуючи механізм обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням, з урахуванням розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 01.01.2018.

Суд першої інстанції також вірно наголосив, що положення пункту 4 Постанови №704, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, діяли станом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року.

Зважаючи на наведене, позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року в адміністративній справі №140/5800/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська