Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №260/3474/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/3474/25 пров. № А/857/40238/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області,

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року (суддя – Плеханова З.Б., час ухвалення – не вказаний, місце ухвалення – м. Ужгород, дата складання повного рішення – не зазначена),

в адміністративній справі № 260/3474/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області,

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

У травні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі – відповідач-2), в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови у призначенні пенсії за віком позивачу та скасувати рішення № 072350011918 від 12.11.2024 року “Про відмову у призначенні пенсії по віку відповідно до п. і ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи; 2) зобов`язати відповідача-1 зарахувати позивачу до загального трудового стажу період його роботи у Тячівському районному державному будівельно-ремонтному об`єднанні "Райагробуд", а саме: з 18.04.1991 р. по 15.11.1995 p.; 3) зобов`язати відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком з врахуванням періоду його роботи у Тячівському районному державному будівельно-ремонтному об`єднанні "Райагробуд" з 18.04.1991 р. по 15.11.1995 р.

Відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечення проти задоволення позовних вимог. Просив у задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №072350011918 від 12.11.2024 р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи у Тячівському районному державному будівельно-ремонтному об`єднанні "Райагробуд" з 18.04.1991 р. по 15.11.1995 р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.08.1979 р. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024 про призначення пенсії за віком. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422,40 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач-2 та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду винесено з невірним застосуванням норм матеріального права, а тому таке підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивачем не було надано до пенсійного органу документів на підтвердження спірного періоду у Тячівському районному державному будівельно-ремонтному об`єднанні "Райагробуд" з 18.04.1991 по 15.11.1995. Тому, Головним управлінням було встановлено, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж позивача складає 27 років 11 місяців 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Також звертає увагу апелянт на те, що з кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці, в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки. Тому, на думку апелянта, суд першої інстанції надав неправильну правову оцінку нормам матеріального права та невірно застосував їх до спірних правовідносин. Відтак оскаржуване судове рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року по справі № 260/3474/25 та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

05.11.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії по віку згідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До заяви про перерахунок пенсії було додано: - Диплом ( свідоцтво, атестат) про навчання НОМЕР_2 ; - Довідка про відкритий рахунок в банку; - Довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; - Заява про призначення /перерахунок пенсії; - Довідку №1665; - Паспорт серії НОМЕР_3 ; - Трудова книжка НОМЕР_1 .

Вищезгадана заява від 05.11.2025 разом з доданими до неї документами була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яким прийнято Рішення №072350011918 від 12.11.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (а.с.27).

У вказаному Рішенні №072350011918 від 12.11.2024, зокрема, зазначено, що необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - 31 рік. Страховий стаж особи становить 27 років 7 місяців. Страховий стаж для визначення права з урахуванням п. 3.1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 27 років 11 місяців 28 днів. До страхового стажу не зараховано: - період роботи з 18.04.1991 по 15.11.1995 згідно з трудовою книжкою від 26.08.1979, оскільки запис про звільнення завірено печаткою УРСР; - період трудової діяльності з квітня по липень 2022 року відповідно до довідки від 28.10.2024 № 1665, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про даний період. Для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 18.04.1991 по 15.11.1995 необхідно надати уточнюючу довідку з посиланням на первинні документи та довідку про реорганізацію. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років.

Позивач, не погодившись з відмовою (рішенням) відповідача-2 в призначенні пенсії по віку, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та рішенню суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної Хартії та ч.1 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон №1788-ХІІ), від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи, мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу роботи з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 р.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку №637).

Судом першої інстанції вірно зауважено, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону №1788-ХІІ, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Судом першої інстанції вірно встановлено та взято до уваги те, що згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_1 від 26.08.1979 р. , позивач з 18.04.1991 р. прийнятий на роботу у Тячівський "Райагробуд" лаборантом підсобного виробництва (Наказ №18-к від 18.044.91); - 15.11.1995 ОСОБА_1 звільнений з роботи у зв`язку зі скороченням штату п.1 ст. 40 КЗпП України ( Наказ №42-к від 15.11.1995). Записи трудової книжки містять відбиток печатки, підписані та наявні ініціали уповноваженої особи.

З матеріалів справи видно, що підставою для незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періоду роботи з 18.04.1991 по 15.11.1995, стало те, що запис про звільнення у трудовій книжці НОМЕР_1 скріплений печаткою УРСР.

З цього приводу, судом першої інстанції враховано, що постановою Держкомтруда СРСР 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 затверджено Основні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі - Основні положення), згідно з пунктом 1 яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.

Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи.

Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Пунктом 13 Основних положень передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Як уже зазначалося вище, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 26.08.1979 р. , містяться записи про те, що позивач у період з 18.04.1991 р. по 15.11.1995 працював в Тячівському "Райагробуд".

При цьому, судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, відтак належним чином підтверджує відповідний період роботи позивача у Тячівському "Райагробуд". Таким чином, стаж роботи позивача підтверджений належними доказами, а тому підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Також судом першої інстанції вірно зауважено, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.

Таким чином, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №072350011918 від 12.11.2024 р. про відмову у призначенні пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.11.2024 про призначення пенсії за віком.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Колегія суддів також враховує, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог не оскаржене позивачем в апеляційному порядку, а тому за правилами статті 308 КАС України у цій частині рішення суду апеляційному перегляду не підлягає.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області – залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року в адміністративній справі № 260/3474/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк

судді Н. В. Ільчишин

З. М. Матковська