Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №460/3309/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3309/24 пров. № А/857/6946/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року, прийняте суддею Поліщук О.В. у м. Рівному, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі також – позивач) звернувся з позовом до ГУ ПФУ в Рівненській області про:

- визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 04.01.1989 по 01.08.1989 та призначенні пенсії за віком, починаючи з 27.02.2024, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-ХІІ), як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення;

- визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 06.03.2024 № 172050005209;

- зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 04.01.1989 по 01.08.1989 згідно з записами в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 ;

- зобов`язання відповідача призначити і виплачувати позивачу пенсію за віком, починаючи з 27.02.2024, відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, як особі, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 позов задоволено.

Суд зазначив, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.

Суд взяв до уваги те, що рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.01.2024 у справі № 556/3012/23 встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 проживав у зоні гарантованого добровільного відселення понад три роки.

Суд відхилив твердження відповідача про відсутність підстав для зарахування до періоду проживання на території зони гарантованого добровільного відселення періоду проходження позивачем військової служби з 15.11.1986 по 11.11.1988 через неможливість підтвердження проходження служби на забрудненій території, оскільки обставини щодо фактичного місця проживання позивача у вказаний період встановленні рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.01.2024 у справі № 556/3012/23, яке набрало законної сили.

Щодо покликання відповідача на факт роботи позивача у період 05.07.1990 по 18.05.1992 на Заводі «Ситал» у селищі Володимирець Вараського району Рівненської області, який розташований на території зони посиленого радіоекологічного контролю, то суд врахував, що в у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 та довідці ПАТ «Завод «Ситал» від 01.09.2023 № 74 не міститься інформація щодо місця проживання позивача у вказаний період.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Рівненській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно з даними військового квитка НОМЕР_2 позивач проходив військову службу з 15.11.1986 по 11.11.1988 армії, що не можливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки не можливо встановити належність до території радіоактивного забруднення.

Оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення на 01.01.1993 — не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ відсутнє.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 01.03.1994. 05.08.2022 позивачу виповнилося 54 роки.

27.02.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком за нормами статті 55 Закону № 796-ХІІ.

06.03.2024 відповідачем прийнято рішення № 172050005209, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону № 796-ХІІ через відсутність необхідного періоду проживання (роботи) в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки.

У спірному рішенні відповідачем зазначені наступні мотиви його прийняття: вік заявника на дату звернення – 55 років 06 місяців 22 дні; страховий стаж особи – 26 років 02 місяці 08 днів; до страхового стажу не зараховано період роботи з 04.01.1989-01.08.1989 згідно з записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_4 від 22.12.1984 - відсутній наказ та дата наказу на прийняття; період проживання (роботи) в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 03 роки 00 місяці 14 днів, що не дає право на зниження пенсійного віку на 5 років; згідно з довідкою від 19.07.2023 № 02-58/301, період з 16.09.1989 не зараховано до проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки відсутня інформація по який рік проживав заявник; рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.01.2024 у справі № 556/3012/23 встановлено факт проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, однак зобов`язання щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-ХІІ на органи Пенсійного фонду України не покладено.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (Закон № 1788-XI) та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-ІV).

Статтею 26 Закону № 1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017.

Починаючи з 1 січня 2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2022 по 31 грудня 2022 - не менше 29 років.

Водночас, Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі – Закон № 796-ХІІ) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно з частиною першою статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пунктом 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зменшення пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Відтак, умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:

1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період;

2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 щонайменше 3 років.

Крім того, суд зауважує, що відповідно до наведених вище положень законодавства, підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постановах від 29.01.2020 у справі № 572/245/17 та від 17.06.2020 у справі № 572/456/17 .

Неодноразова практика Верховного Суду також говорить і про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Згідно з довідкою від 19.07.2023 № 02-58/301, виданою виконавчим комітетом Каноницької сільської ради Вараського району Рівненської області (Новаківський старостинський округ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) дійсно був зареєстрований та проживав у селі Новаки Вараського (Володимирецького) району Рівненської області; з 27.06.1985 по 12.11.1986; з 28.11.1988 по 22.01.1989; з 16.09.1989 по який рік проживав і коли знову вибув дані відсутні; з 29.06.1990 по 20.08.1990; з 27.08.1991 по 17.08.1992

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.01.2024 у справі № 556/3012/23 встановлено факт, що має юридичне значення, зокрема те, що ОСОБА_1 проживав в селі Новаки Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області, в період з 12.11.1986 по 28.11.1988, з 22.01.1989 по 29.06.1990, з 20.08.1990 по 27.08.1991, з 17.08.1992 по 01.01.1993.

Село Новаки Вараського району Рівненської області відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Щодо аргументів апелянта на факт роботи позивача у період 05.07.1990 по 18.05.1992 на «Заводі «Ситал» у селищі Володимирець Вараського району Рівненської області, який розташований на території зони посиленого радіоекологічного контролю, а також на те, що згідно з даними військового квитка НОМЕР_2 позивач проходив військову службу з 15.11.1986 по 11.11.1988 в лавах радянської армії, що не можливо зарахувати до періоду постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки не можливо встановити належність до території радіоактивного забруднення, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Безперечно, трудова книжка та військовий квиток позивача, які подані до матеріалів справи враховуються при оцінці як докази, проте рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 15.01.2024 у справі № 556/3012/23, що набрало законної сили, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 проживав в селі Новаки Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області, в період з 12.11.1986 по 28.11.1988, з 22.01.1989 по 29.06.1990, з 20.08.1990 по 27.08.1991, з 17.08.1992 по 01.01.1993.

В силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.07.2023 у справі №460/2589/20, дані трудової книжки не можуть спростувати факту постійного проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідними довідками органу місцевого самоврядування та посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи та довідки органу місцевого самоврядування, що підтверджує факт реєстрації та проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем підтверджено період його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення з 27.06.1985 по 01.01.1993

Термін проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 06 років 08 місяців 06 дні, в т.ч. з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 - 00 років 03 місяць 05 днів. Отже, позивач має право на застосування початкової величини зменшення пенсійного віку на 3 роки.

Крім того, враховуючи, що загальний період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення становить 06 років 08 місяців 06 дні, то позивач також набув право на зниження пенсійного віку на 6 років.

Суд також зазначає, що обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах згідно зі статтею 55 Закону № 796-XII також є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

У даному випадку для призначення пенсії на пільгових умовах позивач повинен мати страховий стаж в розмірі 23 роки, оскільки пенсійного віку – 54 роки – позивач досягнув у 2022.

Згідно з оскаржуваним рішенням про відмову у призначенні пенсії від 06.03.2024 № 172050005209, наданими позивачем документами підтверджено наявність у нього страхового стажу обсягом 26 роки 02 місяці 08 днів.

Таким чином, при зверненні із заявою про призначення пенсії від 27.02.2024 позивач досягнув віку 54 роки, підтвердив право на зниження пенсійного віку на 6 років на наявність страхового стажу понад 23 роки, а тому відповідач приймаючи рішення від 06.03.2024 № 172050005209 діяв всупереч приписам Конституції України та Закону № 796-XII, чим порушив право позивача на соціальний захист у старості.

З приводу незарахування до страхового стажу позивача всього періоду роботи з 04.01.1989 по 01.08.1989, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суд також враховує, що згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162) у трудову книжку вноситься запис про роботу: прийом на роботу, перехід на іншу постійну роботу, звільнення.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 було визначено, що всі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Дана Інструкція була чинною до 29.07.1993.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».

Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із частиною 1 статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а наявність відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Із матеріалів справи вбачається, що за поданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки колгоспника № НОМЕР_4 від 22.12.1984: з 04.01.1989 по 01.08.1989 – відсутній наказ та дата наказу на прийняття.

Відповідно до записів №№ 3, 4 трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 (дата заповнення 22.12.1984), позивач у період з 04.01.1989 по 01.08.1989 працював на посаді водія у Кооперативі «Пламя».

Суд першої інстанції вірно зазначив, що записи у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 про період роботи з 04.01.1989 по 01.08.1989 містять недоліки.

Разом з тим, як вже зазначалось судом вище, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, неодноразово викладеною у постановах, зокрема, від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 по справі №687/975/17, від 06.03.2018 по справі №127/9055/17.

Враховуючи наведене вище, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що період роботи з 04.01.1989 по 01.08.1989 на посаді водія у Кооперативі «Пламя» має бути зарахований до його стажу на підставі записів №№ 3, 4 у його трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_1 (дата заповнення 22.12.1984)

Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року у справі №460/3309/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді Л. П. Іщук

М.А. Пліш