Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №380/7548/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/7548/26 пров. № А/857/33727/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Глазька С.М.,

суддів Глушка І.В., Шавеля Р.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року (головуючий суддя Мартинюк В.Я. м. Львів) у справі № 380/7548/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання протиправною бездіяльність,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.02.2024 по 20.03.2026 (включно);

зобов`язати нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.02.2024 по 20.03.2026 (включно).

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що при виключенні ОСОБА_1 зі списків особового складу, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі-відповідач) не здійснив повного розрахунку при звільненні, зокрема: 20.03.2026 відповідач на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 у справі № 380/24397/24, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2026, здійснив виплату грошового забезпечення на загальну суму 144 987,51 грн. Зважаючи на не проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні існують підстави для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 02.02.2024 по 20.03.2026, але не більше як за шість місяців.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 25014 (двадцять п`ять тисяч чотирнадцять) грн. 12 коп.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов`язаний був провести повний розрахунок у день звільнення (01.02.2024), проте фактичний розрахунок відбувся 20.03.2026. Застосувавши ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX), суд обмежив період нарахування 6 місяцями (з 02.02.2024 по 02.08.2024 — 182 календарні дні). Розрахований розмір середнього заробітку за цей період склав 379 360,80 грн. Водночас, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 щодо компенсаційного характеру виплати та співмірності, суд першої інстанції зменшив суму відшкодування до 25 014,12 грн (виходячи зі розміру боргу 144 987,51 грн, облікової кредитної ставки НБУ 34,6% та періоду 182 дні).

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що вимога про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку з 02.02.2024 є необґрунтованою, оскільки розрахунки при звільненні були проведені в повному обсязі, а додаткові суми виплачені на виконання судового рішення у справі № 380/24397/24. вказує, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки поведінці самого позивача, який звернувся з первинним позовом лише 04.12.2024 у справі № 380/24397/24, тобто тривалий час не проявляв волевиявлення щодо захисту своїх прав, що призвело до штучного накопичення заборгованості та порушення принципу розумного балансу інтересів.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши усі доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що відповідно до витягу з наказу голови Державної прикордонної служби України №183-ос від 01.02.2024 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Листом від 27.03.2026 року повідомив представника позивача, що основні та додаткові види грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №380/24397/24 від 14.02.2025 року нараховані та виплачені з проведенням відповідних відрахувань згідно чинного законодавства в березні 2026 року.

20.03.2026 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/24397/24 відповідач виплатив позивачу перераховане грошове забезпечення у розмірі 144987 грн. 51 коп., що підтверджується витягом з карткового банківського рахунку позивача.

Вважаючи, що стаття 117 КЗпП України покладає на відповідача обов`язок виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду про стягнення суми затримки.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При вирішенні спору апеляційний суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.

Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Відтак, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Отже, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таким чином, колегія суддів констатує, що оскільки при звільненні з військової служби 31.01.2024 (день виключення зі списків особового складу частини) відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі (остаточна виплата проведена 20.03.2026), то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 31.01.2024 (дата виключення зі списків особового складу) належних при звільненні суми. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведений 20.06.2025.

Статтею 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться не більше як за шість місяців.

Відтак, період затримки розрахунку при звільненні становить 185 днів (шість місяців).

Крім цього, суд звертає увагу, що Велика палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 при розгляді справи №489/6074/23 сформулювала такий правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»

З урахуванням наведеного суд дійшов переконання, що відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, передбачене частиною 2 статті 117 КЗпП України, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності та з урахуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, про що наголошено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23.

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За період з 02.02.2024 року по 02.08.2024 року строк затримки розрахунку з позивачем складає 182 календарних днів, з урахуванням обмеження визначеного ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України.

Згідно із архівними відомостями №1 розмір грошового забезпечення позивача у грудні 2023 року склав 69116 грн 50 коп. (за виключенням виплаченої компенсації за піднайом житла), у січні 2024 року – 60116 грн. 50 коп.

При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 2084 грн. 40 коп. (129233 грн. 00 коп. (розмір грошового забезпечення у грудні 2023 року та січні 2024 року / 62 (кількість календарних днів у грудні 2023 року та січні 2024 року).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку за цей період становить 379360 грн. 80 коп. (2084 грн. 40 коп. * 182 календарних днів).

Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Вказана правова позиція підтримана також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23.

Відтак, у даному випадку, з урахуванням вказаної практики Верховного Суду, сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку у розмірі 379360 грн. 80 коп. є непропорційною виплаченій заборгованості - 144987 грн. 51 коп., а тому суд вважає за необхідне застосувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що спеціальне законодавство про проходження військової служби не врегульовує питання відповідальності роботодавця/військової частини за затримку розрахунку при звільненні. Тому до цих правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Оскільки остаточний розрахунок із позивачем проведення належних виплат на виконання рішення у справі № 380/24397/24 відбувся лише 20.03.2026, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність факту затримки розрахунку та наявність підстав для застосування заходів відповідальності, передбачених ст. 117 КЗпП України.

Період затримки виплати складає 182 календарних днів.

Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на день виключення позивача зі списків особового складу становила 34,6% річних.

Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 25014 грн. 12 коп. (144987 грн. 51 коп.*34,6% / 365*182). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, становить 25 014,12 грн та відповідає принципу розумності, справедливості та пропорційності, окрім того вказаний розрахунок є дієвим інструментом для досягнення справедливого балансу між порушеним правом позивача та майновою відповідальністю відповідача

Надаючи оцінку доводам апелянта про те, що позивач тривалий час не звертався до суду з первинним позовом, чим сприяв накопиченню заборгованості, колегія суддів зазначає таке. Критерії співмірності, визначені Великою Палатою Верховного Суду, прямо передбачають врахування поведінки сторін. Зменшуючи розмір відшкодування з 379 360,80 грн до 25 014,12 грн, суд першої інстанції врахував баланс інтересів сторін, співмірність заявленої суми із сумою основного боргу, а також поведінку учасників спірних правовідносин. Тому посилання апелянта на пасивну поведінку позивача не є підставою для повної відмови у позові, оскільки цей фактор вже був компенсований судом першої інстанції шляхом суттєвого (більш ніж у 15 разів) зменшення суми стягнення.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 380/7548/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя С. М. Глазько

судді І. В. Глушко

Р. М. Шавель