Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №460/15079/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/15079/25 пров. № А/857/51920/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сала П. І.,

суддів: Гінди О. М., Заверухи О. Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (суддя Борискін С.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв`язку), у якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 11.07.2023 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію на суму невиплаченої індексації у розмірі 41 720,09 грн.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв`язку щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01.01.2016 по день її фактичної виплати.

Зобов`язано НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв`язку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, з урахуванням раніше виплачених сум.

У поданій апеляційній скарзі відповідач просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, неправильно застосував норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, а також допустив істотні процесуальні порушення.

На підтримку вимог скарги в частині спору по суті апелянт зазначає, що основною умовою для виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Водночас під час виконання позивачем своїх посадових обов`язків, НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв`язку в межах своєї компетенції здійснював нарахування та виплату йому належного грошового забезпечення.

Також скаржник наголошує на пропуску строку звернення до суду та стверджує, що відповідний тримісячний строк позивач пропустив без поважних причин. У свою чергу, суд першої інстанції не врахував, що право на судовий захист не є абсолютним і що закон встановлює вимоги для реалізації такого права, зокрема щодо необхідності дотримання особою, яка звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів, відповідних строків.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи правильно встановив фактичні обставини, надав їм належну правову оцінку та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Натомість доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують та не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішенняю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивач ОСОБА_1 проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 ( НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв`язку).

Наказом начальника НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв`язку від 08.12.2021 № 179-ОС позивач з 31.12.2021 виключений зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.02.2023 у справі № 460/51512/22, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2023, зобов`язано НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв`язку нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із встановленням базового місяця для нарахування індексації - січень 2008 року, з урахуванням раніше проведених виплат.

11.07.2023 на виконання зазначеного рішення відповідач виплатив позивачу донараховану індексацію грошового забезпечення в сумі 41 720,09 грн, що підтверджується банківською випискою та визнається позивачем.

Разом з тим, оскільки під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення відповідач не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення за період починаючи з 01.01.2016 і по день її фактичної виплати 11.07.2023, позивач 22.08.2025 звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Колегія суддів апеляційної інстанції, з урахуванням меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 КАС України, дослідила матеріали справи, оцінила наведені в апеляційній скарзі та відзиві на скаргу доводи та встановила порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та залишення позовної заяви без розгляду, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якої визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною першою статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У цій справі позивач оскаржує бездіяльність 4 ТВУЗ Держспецзв`язку щодо нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Водночас усталеною є правова позиція, згідно з якою кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника, а спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошової індексації, стосується заробітної плати військовослужбовця.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 травня 2022 року у справі № 380/8976/21, від 29 листопада 2023 року у справі № 560/11895/23, від 14 грудня 2023 року у справі № 600/4606/23-а, від 06 березня 2024 року у справі № 600/5050/23-а, від 17 грудня 2024 року у справі № 380/25141/23, від 23 квітня 2025 року у справі № 260/131/24, від 21 серпня 2025 року у справі № 600/3471/24-а, від 25 березня 2026 року у справі № 620/2119/25, від 09 квітня 2026 року у справі № 120/15898/23.

Поряд з цим варто зауважити, що умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Проте положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді таких справ, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Отже, правовідносини у цій справі в частині строків звернення до суду регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.

Аналогічна права позиція наведена у постанові Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі № 380/21384/24.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесені зміни до КЗпП України.

Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно з якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

З огляду на те, що вказаним Рішенням Суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого прав

Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:

тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;

тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

У випадку ж, який склався у цій справі, позивача було виключено зі списків особового складу 4 територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України 08.12.2021, тобто позивач звернувся до суду з цим позовом після припинення дії трудових відносин з відповідачем.

При цьому позовні вимоги стосуються нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення, яка була виплачена позивачу на виконання рішення суду від 22.01.2024 у справі № 460/51512/22.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, який полягає у наступному.

Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України у попередній редакції; у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Таким чином, враховуючи обставини цієї справи, характер спірних правовідносин та підстави їх виникнення, колегія суддів доходить висновку, що у даному випадку належить застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України, якою встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Згідно з усталеною позицією Верховного Суду у питанні застосування вказаної правової норми, початок перебігу строку звернення до суду у справах про перерахунок грошового забезпечення звільненого зі служби військовослужбовця, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому (у період після 19 липня 2022 року) сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми, грошового атестата тощо.

Відповідний підхід застосовано Верховним Судом у вже згаданій постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, ухваленій у складі Судової палати, у якій сформувано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України, якого дотримується Верховний Суд і у подальшій правозастосовній практиці, зокрема, у постанові від 25 вересня 2025 у справі № 440/9690/24, від 11 грудня 2025 року у справі № 420/3504/25, від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 та ін.

Разом з тим, на думку колегії суддів, зазначений підхід не може бути застосований до цієї справи, за обставинами якої позивач вимагає виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення суду від 22.01.2024 у справі № 460/51512/22.

У справі № 280/8933/24 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення за період військової служби позивача ОСОБА_1 з 01.01.2016 по 28.02.2018 була нарахована та виплачена відповідачем на виконання судового рішення 11.07.2023 та вже після звільнення позивача зі служби у НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв`язку, момент перебігу тримісячного строку звернення до суду з позовом про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати зазначеної індексації неможливо пов`язувати з моментом, визначеним частиною другою статті 233 КЗпП України та розтлумаченим Верховним Судом у наведений вище спосіб.

Відтак колегія суддів в цій частині вважає за необхідне застосувати інші правові позиції суду касаційної інстанції.

Так, у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла до таких висновків:

у спорах про компенсацію втрати частини доходів застосовується шестимісячний строк звернення до суду за частиною другою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав;

компенсація підлягає нарахуванню і виплаті в тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості, а тому з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав;

отримання листа від суб`єкта владних повноважень у відповідь на звернення не змінює час, з якого особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права.

І хоча зазначені висновки стосуються правовідносин та строків звернення до суду з вимогою нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини пенсії, колегія суддів вважає можливим застосувати їх до спірних правовідносин в частині визначення початку перебігу строку звернення до суду.

Ураховуючи викладене, на думку апеляційного суду, при обчисленні тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, для звернення позивача з вимогами про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання рішення суду від 22.01.2024 у справі № 460/51512/22, необхідно виходити із того, що такий строк обчислюється з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав внаслідок невиплати спірної компенсації, який, у свою чергу, пов`язаний із виплатою відповідної суми індексації грошового забезпечення.

Безспірним є те, що відповідач 11.07.2023 здійснив виплату позивачу донарахованої на виконання судового рішення індексації грошового забезпечення в сумі 41 720,09 грн.

Отже, перебіг тримісячного строку звернення до суду для позивача розпочався з 01.08.2023 та завершився 01.11.2023.

Разом з тим з відповідним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 22.08.2025, тобто з істотним пропуском строку звернення до суду (у понад 1 рік та 8 місяців).

При цьому, як вбачається з позовної заяви, позивач визнає факт пропуску ним строку звернення до суду, а також, що перебіг такого строку слід пов`язувати з датою виплати йому присудженої індексації грошового забезпеченнями 11.07.2023.

Також з позовної заяви видно, що позивач заявив клопотання про поновлення строку звернення до суду, посилаючись на те, що з 25.02.2022 він був призваний на військову службу під час мобілізації та до цього часу проходить військову службу, що підтверджується посвідченням офіцера, витягом з послужного спису та довідкою військової частини НОМЕР_2 від 21.08.2025 № 501/781 (військове звання - підполковник, займана посада - старший офіцер пункту управління системою зв`язку та інформаційних систем). Відтак позивач стверджує, що він з об`єктивних причин пропустив строк звернення до суду, що обумовлюється його перебуванням на військовій служіб під час дії воєнного стану.

У свою чергу, суд першої інстанції вказаного клопотання не розглянув ані при вирішенні питання про відкриття провадження у справі згідно з ухвалою від 25.08.2025, ані у подальшому під час розгляду справи.

В оскаржуваному рішенні суду від 10.11.2025 також не надано оцінку клопотанню позивача, як і загалом питанню щодо дотримання ним строку звернення до суду. Це не зважаючи на те, що у відзиві на позовну заяву, який був поданий до суду 05.09.2025, відповідач наголошував на пропуску позивачем без поважних причин строку звернення до суду з цим позовом.

Відтак, усуваючи допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права та надаючи оцінку причинам пропуску строку звернення до суду, які позивач вважає поважними, колегія суддів виходить з наступного.

У постанові від 25 серпня 2022 року у справі № 240/3771/21 Верховний Суд вказав на те, що введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною. Питання поновлення або наявності підстав для продовження відповідного процесуального строку вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у відповідній заяві.

Отже, саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на неможливість вчасного звернення до суду, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

На сьогодні Верховним Судом сформовано правову позицію, згідно з якою введення на території України воєнного стану не зупиняє перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 990/115/22, постанови Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 620/7233/21, від 24.10.2022 у справі № 160/175/22 та від 22.09.2022 по справі № 140/13772/21).

Тобто введення воєнного стану може бути поважною причиною пропущення процесуального строку якщо це пов`язано не з загальними, а конкретними причинами, що практично, а не теоретично, заважали вчасно виконати процесуальну дію.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 990/98/25 вказала на те, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов`язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:

1) обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;

2) виконання обов`язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;

3) фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання визначеного процесуальним законом строку для звернення до суду;

4) повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов`язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;

5) обов`язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об`єктивною причиною пропуску процесуального строку.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що твердження позивача про те, що виконання ним обов`язків військової служби стало об`єктивною перешкодою для своєчасного звернення до суду з цим позовом, мають виключно загальний характер.

Позивач не надає жодних належних й допустимих доказів наявності об`єктивних перешкод для своєчасного звернення до суду у зв`язку з проходженням військової служби та не наводить поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку, як-то тривале знаходження позивача у службових відрядженнях, перебування позивача в зонах проведення бойових дій та безпосереднє його залучення до виконання функцій із захисту держави під час дії воєнного стану в Україні у відповідний період; перебування позивача на лікуванні тощо.

Водночас одне лише посилання позивача на те, що він є військовослужбовцем, не може бути беззаперечною підставою для визнання строку пропущеним з поважних причин.

Позивач повинен довести, що між пропуском процесуального строку звернення до суду і його перебуванням на військовій службі є безпосередній, прямий причинний зв`язок.

Тим паче, що строк звернення до суду у даному випадку пропущено істотно, що лише додатково свідчить про обов`язок позивача надати суду переконливі докази на підтвердження того, що наведені у клопотанні підстави для поновлення строку звернення дійсно пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи (яка "сама повинна цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки") та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк пред`явити позов до суду.

Колегія суддів також враховує, що у відзиві на позовну заяву (стор. 9) відповідач, із наданням документального підтвердження, звертає увагу суду на те, що з моменту отримання коштів 11.07.2023 (у справі № 460/51512/22 про виплату індексації грошового забезпечення), позивач ОСОБА_1 10.08.2023 подав адміністративний позов про нарахування та виплати йому середнього заробітку (справа № 460/19162/23). Крім того, позивач звертався до суду з позовами 20.09.2024 (справа № 460/11045/24) та 10.04.2025 (справа № 460/6709/25).

Наведене нівелює ключове твердження позивача про те, що проходження військової служби стало на заваді своєчасному зверненню до суду з позовом у цій справі, адже у межах встановленого законом строку позивач неодноразово пред`являв до суду інші позови.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 121 КАС України суд поновлює процесуальний строк, якщо визнає причини його пропуску поважними. Водночас поважність причин повинен доводити скаржник (див. постанову Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/2321/16).

Причина пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Відтак поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 640/12324/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20.

Натомість підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено та доказів на їх підтвердження не надано.

Колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду передбачено законом з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного вчинення ними, передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними (див. правову ухвали Верховного Суду від 02.03.2020 у справі № 420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18).

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Як зазначено у пункті 48 рішення ЄСПЛ у справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03), вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також у пункті 45 рішення ЄСПЛ у справі "Pеrez de Rada Cavanilles v. Spain" (заява № 28090/95) йдеться про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Відповідно до іншої практики ЄСПЛ (справи "Пелевін проти України", № 24402/02, рішення від 20 травня 2010 року, п. 27; "Наталія Михайленко проти України", № 49069/11, рішення від 30 травня 2013 року, п. 31) право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Крім того, як зазначено у рішенні ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі "Мельник проти України", правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Застосування наслідків пропуску такого строку за відсутності об`єктивно непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду не порушує сутності права на доступ до суду, оскільки переслідує легітимну мету забезпечення юридичної визначеності.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, звернувшись до суду з цим позовом у серпні 2025 року, позивач пропустив встановлений законом строк звернення до адміністративного суду та при цьому не навів достатніх підстав для його поновлення.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В силу приписів ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Водночас згідно з вимогами п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки факт пропуску позивачем без поважних причин строку звернення до суду виявлено судом на стадії апеляційного провадження, колегія суддів доходить висновку, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 належить скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.

Відповідно, апеляційна скарга задовольняється частково.

Підстав для розподілу судових витрат не встановлено.

Керуючись ст.ст. 123, 240, 315, 319, 322, 325 КАС України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 4 Територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року у справі № 460/15079/25 скасувати.

Позовну заяву ОСОБА_1 до 4 Територіального вузла урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач П. І. Сало

судді О. М. Гінда

О. Б. Заверуха