Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №560/17725/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/17725/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Салюк П.І.

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

09 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року та за період з 19 липня 2022 року по 31 жовтня 2024 року з урахуванням суми, присудженої рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №560/5376/23, а також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити відповідну суму середнього заробітку.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив граничний період, за який може нараховуватися відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України, із вичерпанням самого права на таке відшкодування.

Апелянт звертає увагу, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №560/5376/23 за період з 24.10.2018 по 14.03.2023 на його користь стягнуто 7 351,25 грн середнього заробітку, при цьому зазначена сума була визначена судом із застосуванням принципу співмірності з урахуванням розміру заборгованості, відомої на час вирішення тієї справи.

На думку апелянта, здійснення відповідачем 31.10.2024 ще однієї виплати у сумі 27 793,06 грн на виконання рішення у справі №560/5374/23 є новою обставиною, яка породжує право на отримання відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України, оскільки ця складова грошового забезпечення не могла бути врахована при визначенні розміру відшкодування у справі №560/5376/23.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї в межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області та наказом від 23 жовтня 2018 року №580 був звільнений зі служби цивільного захисту.

На виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2023 року у справі №560/6709/22 відповідач 15 березня 2023 року виплатив позивачу 73 562,55 грн належного грошового забезпечення.

У зв`язку з несвоєчасним проведенням зазначеного розрахунку позивач звернувся до суду з вимогою про застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №560/5376/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року, стягнуто з Головного управління ДСНС у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.10.2018 по 14.03.2023 у розмірі 7 351,25 грн.

Крім того, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №560/5374/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року, зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 23 жовтня 2018 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач 31 жовтня 2024 року виплатив позивачу 27 793,06 грн.

Саме ця виплата стала підставою для звернення позивача з цим позовом.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Статтею 117 КЗпП України в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №306/2708/23 дійшла висновку, що до правовідносин, які виникли до набрання чинності Законом №2352-IX, проте не припинилися або припинилися після набрання ним чинності, з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню положення статті 117 КЗпП України у новій редакції з обмеженням періоду нарахування середнього заробітку шістьма місяцями.

Отже, до спірних триваючих правовідносин за період з 24.10.2018 по 18.07.2022 застосовується стаття 117 КЗпП України у редакції, чинній до внесення змін Законом №2352-IX, а починаючи з 19.07.2022 – стаття 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне розмежувати встановлений статтею 117 КЗпП України максимальний період нарахування відшкодування та строк звернення особи до суду за захистом порушеного права.

Передбачене частиною першою статті 117 КЗпП України обмеження «не більш як за шість місяців» не є процесуальним строком звернення до суду, а визначає максимальний період, за який може бути нараховане відповідне відшкодування.

Тому здійснення відповідачем 31.10.2024 чергової виплати належної позивачу суми не позбавляло останнього права звернутися до суду з вимогою про застосування статті 117 КЗпП України у зв`язку з такою виплатою.

Разом з тим наявність права на звернення до суду після фактичної виплати відповідної складової грошового забезпечення не є тотожною наявності матеріально-правових підстав для повторного присудження відшкодування за календарний період, який уже був охоплений судовим рішенням, що набрало законної сили.

Таким чином, у цій справі необхідно розмежовувати процесуальне право позивача на звернення до суду після здійснення відповідачем 31.10.2024 чергової виплати та матеріально-правові межі відповідальності роботодавця, встановлені статтею 117 КЗпП України.

Колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, щодо виникнення права особи на звернення до суду з вимогою про застосування статті 117 КЗпП України після фактичної виплати відповідної складової грошового забезпечення.

Водночас зазначений висновок стосується моменту виникнення права на звернення за судовим захистом після проведення фактичного розрахунку та не означає, що кожна наступна виплата окремої складової грошового забезпечення створює для одного й того самого звільнення новий самостійний шестимісячний період відповідальності роботодавця.

Інше тлумачення фактично призводило б до виникнення необмеженої кількості самостійних шестимісячних періодів відповідальності за статтею 117 КЗпП України залежно від кількості складових грошового забезпечення та часу їх подальшої виплати, що не узгоджується зі змістом цієї норми, яка пов`язує відповідальність роботодавця з непроведенням повного розрахунку при конкретному звільненні працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зазначила, що встановлене Законом №2352-IX обмеження періоду нарахування відшкодування шістьма місяцями є максимальною межею відповідальності роботодавця, однак не усуває необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру такого відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, у частині неможливості застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування до правовідносин, які регулюються статтею 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX.

Таким чином, шестимісячне обмеження, передбачене чинною редакцією статті 117 КЗпП України, визначає максимальний часовий горизонт відповідальності роботодавця, в межах якого при визначенні конкретного розміру відшкодування підлягають застосуванню критерії розумності, справедливості та пропорційності.

Застосовуючи зазначені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів враховує, що правовідносини щодо відповідальності відповідача за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні позивача виникли 24.10.2018 та продовжували існувати станом на 19.07.2022.

Відтак за новою редакцією статті 117 КЗпП України максимальний період, за який у межах цих триваючих правовідносин могло нараховуватися відшкодування після 19.07.2022, становить шість місяців.

При цьому здійснення у подальшому окремих виплат, які належали позивачу у зв`язку зі звільненням, не започатковує кожного разу нового шестимісячного періоду, оскільки юридичною підставою відповідальності залишається одне триваюче порушення – непроведення повного розрахунку при звільненні.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі №560/5376/23, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2023 року, вже вирішено питання про відповідальність відповідача за статтею 117 КЗпП України та стягнуто на користь позивача середній заробіток за період з 24.10.2018 по 14.03.2023.

Отже, зазначеним судовим рішенням охоплено як увесь період з 24.10.2018 по 18.07.2022, який регулювався попередньою редакцією статті 117 КЗпП України, так і весь максимальний шестимісячний календарний горизонт, який міг бути врахований після 19.07.2022 відповідно до редакції статті 117 КЗпП України, встановленої Законом №2352-IX.

Саме ця обставина має вирішальне значення для розгляду цієї справи.

Колегія суддів наголошує, що попереднє судове рішення не позбавляло позивача процесуального права звернутися до суду після здійснення відповідачем 31.10.2024 виплати 27 793,06 грн. Водночас така наступна виплата сама по собі не створила нового календарного періоду відповідальності за статтею 117 КЗпП України та не відновила вже реалізований у межах попереднього судового розгляду часовий горизонт такої відповідальності.

Зазначене не означає заперечення можливості застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування.

Навпаки, відповідно до актуальної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, принципи розумності, справедливості та пропорційності підлягають застосуванню також до відшкодування, яке визначається за статтею 117 КЗпП України у редакції, чинній після 19 липня 2022 року.

Однак застосування принципу співмірності є способом визначення розміру відшкодування у межах установленого законом періоду відповідальності та не є правовою підставою для створення нового періоду нарахування відшкодування після того, як максимальний часовий горизонт відповідальності вже був охоплений судовим рішенням, що набрало законної сили.

Тому сам по собі факт того, що у справі №560/5376/23 суд визначив суму відшкодування у розмірі 7 351,25 грн із застосуванням критеріїв співмірності, не означає, що позивач зберігає право в кожному наступному судовому провадженні повторно визначати розмір відшкодування за той самий календарний період у зв`язку з подальшим встановленням або виплатою іншої складової грошового забезпечення.

Інший підхід фактично означав би можливість неодноразового перегляду розміру компенсаційної відповідальності роботодавця за один і той самий календарний період залежно від кількості наступних виплат, що не випливає зі змісту статті 117 КЗпП України та суперечило б принципу правової визначеності.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до наведеного самим позивачем розрахунку заявлена ним сума 327 686,05 грн сформована із середнього заробітку за період з 24.10.2018 по 18.07.2022 у сумі 269 941,78 грн та за шестимісячний період після 19.07.2022 у сумі 65 095,52 грн, за вирахуванням 7 351,25 грн, присуджених у справі №560/5376/23.

Таким чином, сам розрахунок позивача підтверджує, що заявлене ним відшкодування стосується календарного періоду, який уже повністю охоплений судовим рішенням у справі №560/5376/23.

Позивач фактично не визначає окремого середнього заробітку за календарні дати після закінчення шестимісячного періоду, встановленого новою редакцією статті 117 КЗпП України, а прагне здійснити новий розрахунок розміру компенсації за вже охоплений попереднім судовим рішенням період, включивши до бази співмірності суму 27 793,06 грн, виплачену 31.10.2024.

Проте наступне встановлення та виплата іншої складової належних при звільненні сум, хоча й надає особі право поставити перед судом питання про застосування статті 117 КЗпП України, не створює нового шестимісячного періоду відповідальності та не є підставою для повторного визначення відшкодування за календарний період, який уже був предметом судової оцінки при застосуванні статті 117 КЗпП України.

Отже, суд першої інстанції правильно виходив з того, що після 19.07.2022 загальний період, за який у спірних триваючих правовідносинах може бути нараховане відшкодування відповідно до статті 117 КЗпП України, обмежений шістьма місяцями.

Водночас колегія суддів уточнює мотиви суду першої інстанції в частині застосування принципу співмірності.

Встановлене частиною першою статті 117 КЗпП України шестимісячне обмеження не виключає застосування критеріїв розумності, справедливості та пропорційності. Воно визначає максимальний часовий горизонт відповідальності роботодавця, тоді як у межах такого періоду розмір відшкодування може визначатися судом з урахуванням відповідних критеріїв.

Однак у спірних правовідносинах весь календарний період, у межах якого могла здійснюватися така оцінка, вже був охоплений судовим рішенням у справі №560/5376/23, яке набрало законної сили.

Тому вичерпаним у цьому випадку є не механізм оцінки співмірності як такий, а передбачений законом часовий горизонт, у межах якого така оцінка могла мати наслідком присудження відшкодування за відповідне триваюче порушення.

З огляду на це доводи апеляційної скарги про те, що сума 7 351,25 грн, присуджена у справі №560/5376/23, була визначена із застосуванням принципу співмірності та не становила повного математично обчисленого середнього заробітку за весь період затримки, не спростовують правильності кінцевого висновку суду першої інстанції.

Так само виплата відповідачем 31.10.2024 суми 27 793,06 грн не започатковує нового шестимісячного періоду відповідальності за статтею 117 КЗпП України та не створює підстав для повторного визначення розміру відшкодування за календарний період, уже охоплений судовим рішенням, що набрало законної сили.

Колегія суддів звертає увагу, що наведене не заперечує правового висновку щодо можливості звернення особи до суду після фактичної виплати чергової складової належного при звільненні грошового забезпечення. У цій справі позов розглянуто по суті, а підставою для відмови у його задоволенні є не пропуск позивачем строку звернення до суду, а відсутність матеріально-правових підстав для повторного нарахування відшкодування за вже охоплений попереднім судовим рішенням часовий період.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позову, а уточнення мотивів застосування статті 117 КЗпП України з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду не впливає на правильність результату вирішення спору та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П. Боровицький О. А.