Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 08 вересня 2026 р.
Справа: №240/29017/25
Суддя: Боровицький О. А.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/29017/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос Оксана Валентинівна
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
09 вересня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Ватаманюка Р.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі також Пенсійний фонд, Управління, відповідач) та з 23.07.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до розрахунку страхового стажу (форма РС-право) при призначенні пенсії періоди роботи позивача з 09.09.2002 по 31.12.2003 Комунальній установі "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими відділення анестезіології та інтенсивної терапії зараховано позивачу в подвійному розмірі, натомість з 01.01.2004 по 30.06.2025 в одинарному.
Адвокат в інтересах позивачки звернувся до Пенсійного фонду із заявою від 05.12.2025 щодо надання інформації з питань пенсійного забезпечення ОСОБА_1 та просив здійснити позивачці перерахунок та виплату пенсії з урахуванням її кратності у подвійному розмірі.
Листом від 12.12.2025 відповідач повідомив, що позивачці при страховому стажі 39 років 5 місяців 12 днів, у подвійному розмірі відповідно до ст. 24 Закону № 1058-IV зараховано період з 09.09.2002 по 31.12.2003 на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими відділення анестезіології та інтенсивної терапії в Комунальній установі "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" Житомирської обласної ради.
Тобто, з 01.01.2004 всі періоди враховано в одинарному розмірі.
Зазначені дії відповідача позивач вважає протиправними та такими, що порушують її право на належне пенсійне забезпечення, тому звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
01 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Відповідно до преамбули Закону № 1058-IV, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 24 Закону № 1058-IV врегульовано періоди, з яких складається страховий стаж.
Згідно частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу) діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до статті 60 Закону № 1788-XII "Пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах" робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Пільги щодо обчислення стажу роботи в деяких медичних закладах передбачені статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення", згідно якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я СРСР "Про подальше вдосконалення анестезіолого-реанімаційної допомоги населенню" №841 від 11.06.1986р. затверджено Положення про відділення (групу) анестезіології-реанімації лікувально-профілактичного закладу, за приписами якого у реанімаційній службі закладів охорони здоров`я існували: відділення (групи) анестезіології - реанімації, відділення реанімації та інтенсивної терапії, палати для реанімації та інтенсивної терапії.
Наказом Міністерства охорони здоров`я України №303 від 8 жовтня 1997р. (далі - Наказ МОЗ №303) проведено реорганізацію анестезіологічної служби у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров`я. Замість відділень (груп) анестезіології реанімації та відділень реанімації і інтенсивної терапії були створені анестезіологічні відділення або відділення анестезіології, анестезіологічні відділення з ліжками (палатами) для інтенсивної терапії, анестезіологічні групи, відділення інтенсивної терапії, вузькоспеціалізовані відділення інтенсивної терапії.
Пунктом 1 Рекомендацій щодо структури служби анестезіології та інтенсивної терапії в лікувально-профілактичних закладах України, затверджених вищезазначеним Наказом, передбачено організацію анестезіологічних груп в лікувально-профілактичних закладах, де за штатними нормативами повинно бути не більше 3-х лікарів-анестезіологів, разом з відповідною кількістю сестер-анестезисток.
Пунктами 1,4 Положення про відділення анестезіології з ліжками та без ліжок для інтенсивної терапії, анестезіологічну групу, відділення інтенсивної терапії лікувально-профілактичних закладів, яке також затверджено Наказом МОЗ №303, передбачено створення в лікувально-профілактичних закладах різних підрозділів служби анестезіології, в тому числі анестезіологічні групи.
Таким чином, згідно вищевказаного Наказу МОЗ України відділення реанімації, які існували до його введення, перейменовані у відділення (групи) анестезіології та інтенсивної терапії і відділення інтенсивної терапії відповідно до переліку медичних спеціальностей, зареєстрованих Всесвітньою організацією охорони здоров`я із збереженням функціональних повноважень відділень реанімації.
Згідно роз`яснень, наданих Міністерством охорони здоров`я і Міністерством праці та соціальної політики України у листах від 10 вересня 2002р. №10.03.67/100, від 28 травня 2002р. №10.02.11/450 та від 21 червня 2002р. №02-886з-08, період роботи працівників у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії зараховуються до стажу у подвійному розмірі, як це передбачено ст.60 ЗУ "Про пенсійне забезпечення".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №462/1713/17.
Згідно з записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач, крім іншого:
- у період з 09.09.2002 по 31.05.2012 працювала в Комунальній установі "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими відділення анестезіології та інтенсивної терапії (до перейменування відділення - "анестезіології - реанімації");
- у період з 01.06.2012 по 06.06.2016 переведена на посаду молодшої медичної сестри по догляду за хворими відділення інтенсивної терапії для післяопераційних хворих в Комунальній установі "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими відділення анестезіології та інтенсивної терапії;
- у період з 04.04.2019 по 31.10.2019 працювала на посаді молодшої медичної сестри з догляду за хворими відділення інтенсивної терапії для післяопераційних хворих (з 19.02.2019 назву посади змінено на "молодшої медичної сестри з догляду за хворими") в Комунальному некомерційному підприємстві "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського";
- з 01.10.2019 переведена на посаду молодшої медичної сестри з догляду за хворими відділення реанімації та інтенсивної терапії для післяопераційних хворих №2 в Комунальному некомерційному підприємстві "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського".
Крім того, даний факт не заперечується відповідачем.
Як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 01.01.2004 по 06.06.2016 та з 04.04.2019 по 30.06.2025 у подвійному розмірі, оскільки відсутня правова норма в Законі № 1058-IV та відсутній обов`язок враховувати статтю 60 Закону № 1788-XII для обрахунку стажу з 01.01.2004. При цьому, період до 01.01.2004 зараховано.
Однак, суд враховує, що вимогами пункту 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Крім того, редакція статті 60 Закону № 1788-XII є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону № 1058-IV не скасовує статтю 60 Закону № 1788-XII та не зупиняє її дію.
Таким чином, порівняльний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку про те, що Закон №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування ст. 60 Закону №1788-XII при обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція ст. 60 Закону №1788-XII є чинною на теперішній час і, до того ж, спеціальною у питаннях про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі № 214/3705/17, у яких Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов`язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII періоди роботи позивачів в закладах, визначених у статті 60 Закону № 1788-XII, після 01 січня 2004 року, тобто після дати набрання чинності Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Законом № 1788-XII вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Окрім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що якби законодавець мав намір обмежити сферу застосування Закону України "Про пенсійне забезпечення", то він мав би виключити із Закону України "Про пенсійне забезпечення" усі інші положення, чого зроблено не було.
Посилання представника відповідача на те, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та вислугу років є безпідставним, оскільки вимогами абзацу 4 частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
Зазначеної позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 28.05.2025 у справі 240/8358/25.
Згідно розрахунку стажу страхового стажу (форма РС-право) при призначенні пенсії періоди роботи позивача з 09.09.2002 по 31.12.2003 Комунальній установі "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими відділення анестезіології та інтенсивної терапії зараховано позивачу в подвійному розмірі, натомість з 01.01.2004 по 30.06.2025 в одинарному.
Період з 01.07.2025 до 23.07.2025 (день призначення пенсії) взагалі не зараховано.
Таким чином, враховуючи те, що згідно змісту позовної заяви позивач не погоджується лише з не зарахуванням до страхового стажу позивача у подвійному розмірі періодів роботи з 01.01.2004 по 06.06.2016 та з 14.04.2019 по 23.07.2025, суд вважає, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу позивача у подвійному розмірі періоди роботи з 01.01.2004 по 06.06.2016 (а не по 06.06.2019) на посаді молодшої медичної сестри по догляду за хворими відділення анастезіології та інтенсивної терапії в Комунальній установі "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" та з 04.04.2019 до 23.07.2025 на посаді молодшої медичної сестри з догляду за хворими відділення реанімації та інтенсивної терапії для післяопераційних хворих № 2 в Комунальному некомерційному підприємстві "Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського" .
Вимоги в частині зарахування періоду роботи позивача у подвійному розмірі з 07.06.2016 по 03.04.2019 задоволенню не підлягають, оскільки докази, які б свідчили, що позивач у вказаний працювала на посадах, які передбачають зарахування стажу в подвійному розмірі, в матеріалах справи відсутні.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Христов проти України" (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, рішення від 19.02.2009 року, п. 33) повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенцію) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо інших доводі, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 липня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Ватаманюк Р.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua