Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №560/3924/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/3924/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

09 вересня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з виплаченої індексації грошового забезпечення, та щодо утримання з цієї виплати військового збору за ставкою 5 відсотків;

- зобов`язати відповідача провести грошову компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з індексації грошового забезпечення, та повернути надмірно утриманий військовий збір у розмірі 3,5 відсотка.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 560/871/25 відповідач виплатив позивачу належну індексацію грошового забезпечення, утримавши з неї податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18 відсотків та військовий збір у розмірі 5 відсотків.

Позивач зазначав, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 утримана сума податку на доходи фізичних осіб підлягала одночасній компенсації.

Крім того, на переконання позивача, оскільки виплачена індексація належала до податкових періодів до 01 грудня 2024 року, військовий збір мав утримуватися за ставкою 1,5 відсотка, а не 5 відсотків.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо непроведення ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з індексації грошового забезпечення, та утримання військового збору за ставкою 5 відсотків із грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 560/871/25.

Зобов`язано Національну академію Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького провести грошову компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого з індексації грошового забезпечення позивача, та повернути надмірно утриманий військовий збір у розмірі 3,5 відсотка.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що виплачена на виконання судового рішення індексація є складовою грошового забезпечення, право на яку позивач набув під час проходження військової служби.

Тому сума податку на доходи фізичних осіб, утриманого з такої виплати, підлягає компенсації відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Суд також дійшов висновку, що до доходу, нарахованого за податкові періоди до набрання чинності Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX, застосовується ставка військового збору, яка діяла у відповідні періоди, незалежно від дати фактичної виплати такого доходу.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що виплачені позивачу на виконання судового рішення кошти не є грошовим забезпеченням у розумінні статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки мають разовий характер.

На думку апелянта, такі кошти є виплатою, здійсненою на виконання судового рішення, а не доходом, отриманим позивачем у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідач указує, що на час фактичної виплати коштів позивач уже був звільнений із військової служби, а тому на нього не поширюються встановлені законодавством особливості оподаткування доходів військовослужбовців.

Також апелянт стверджує, що податок на доходи фізичних осіб і військовий збір були утримані відповідно до законодавства, чинного на дату фактичної виплати коштів.

Крім того, відповідач вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки його аргументам щодо правової природи спірної виплати.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

ІІІ.ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 проходив військову службу в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

Наказом ректора Національної академії від 29 травня 2024 року № 576-ос позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Під час проходження служби індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася позивачу не в повному обсязі.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2025 року у справі № 560/871/25 зобов`язано відповідача провести нарахування та виплату належної позивачу індексації грошового забезпечення.

На виконання цього судового рішення відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення, одночасно утримавши податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18 відсотків та військовий збір за ставкою 5 відсотків.

Грошову компенсацію суми утриманого податку на доходи фізичних осіб позивачу не виплачено.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами механізмом підвищення грошових доходів населення, який дає змогу частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України та які не мають разового характеру, зокрема оплата праці та грошове забезпечення.

Отже, індексація не є самостійним видом виплати, відокремленим від грошового забезпечення. Її правова природа є похідною від доходу, купівельну спроможність якого вона має підтримувати.

Виплачена позивачу сума нарахована не як компенсація за невиконання судового рішення чи інший вид юридичної відповідальності, а як індексація грошового забезпечення, яку позивач мав отримати під час проходження військової служби.

Ухвалення судового рішення не змінило підстави виникнення відповідного права та правової природи належної позивачу виплати. Судовим рішенням лише підтверджено раніше порушене право позивача та покладено на відповідача обов`язок провести належне нарахування і виплату.

Таким чином, дата фактичного виконання судового рішення та звільнення позивача з військової служби не перетворюють індексацію грошового забезпечення на цивільно-правову санкцію або іншу разову виплату.

Доводи апелянта про те, що нараховані на виконання рішення суду кошти мають характер цивільно-правової відповідальності, не відповідають установленим обставинам справи та змісту судового рішення, на виконання якого здійснено виплату.

Апелянт у цьому контексті фактично ототожнює індексацію грошового забезпечення з компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, хоча такі виплати мають різну правову природу та регулюються різними нормативно-правовими актами.

У цій справі спір стосується оподаткування та компенсації податку саме з індексації грошового забезпечення, а не з компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, які утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Отже, положення Порядку № 44 прямо поширюються не лише на осіб, які продовжують проходити військову службу на час фактичної виплати коштів, а й на осіб, звільнених зі служби, за умови, що право на відповідну виплату виникло у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 Порядку № 44 встановлено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами, які утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, що є джерелом їхніх доходів, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку на доходи фізичних осіб.

Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 44 компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання в розмірі суми податку на доходи фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Оскільки сума, виплачена позивачу на виконання судового рішення, є індексацією грошового забезпечення, право на яку виникло під час проходження військової служби, утримана з неї сума податку на доходи фізичних осіб підлягала одночасній рівноцінній та повній компенсації.

Факт звільнення позивача з військової служби до дати фактичної виплати не усуває обов`язку відповідача провести таку компенсацію, оскільки Порядок № 44 прямо поширюється на осіб, звільнених зі служби.

Посилання апелянта на положення статей 164, 165, 167 та 168 Податкового кодексу України щодо обов`язку податкового агента утримувати податок на доходи фізичних осіб не спростовують висновків суду першої інстанції.

Позивач не заперечує обов`язку відповідача утримати податок із відповідного доходу. Предметом спору є невиконання відповідачем наступного обов`язку — одночасно компенсувати позивачу утриману суму податку відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку № 44.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними дії відповідача щодо непроведення позивачу грошової компенсації утриманої суми податку на доходи фізичних осіб.

Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану» змінено розмір ставки військового збору.

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4015-IX передбачено, що доходи платників військового збору, нараховані за наслідками податкових періодів до набрання чинності цим Законом, оподатковуються за ставкою військового збору, яка діяла до набрання ним чинності, незалежно від дати фактичної виплати або надання таких доходів, крім випадків, прямо передбачених Податковим кодексом України.

Отже, для визначення належної ставки військового збору вирішальне значення має податковий період, за який нараховано дохід, а не дата фактичного перерахування коштів.

Спірна індексація нарахована за періоди проходження позивачем військової служби до 01 грудня 2024 року.

У відповідні податкові періоди загальна ставка військового збору становила 1,5 відсотка.

Тому спірна сума підлягала оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5 відсотка незалежно від того, що її фактична виплата на виконання судового рішення відбулася після набрання чинності Законом № 4015-IX.

Застосувавши ставку військового збору 5 відсотків, відповідач надмірно утримав із належного позивачу доходу 3,5 відсотка.

Доводи апеляційної скарги про те, що на дату виплати позивач не проходив військову службу та не брав безпосередньої участі в заходах із забезпечення національної безпеки й оборони, не стосуються встановленої судом підстави для застосування ставки 1,5 відсотка.

Суд першої інстанції виходив не зі звільнення доходу позивача від оподаткування військовим збором у зв`язку з безпосередньою участю в бойових діях, а з перехідного правила щодо ставки оподаткування доходів, які належать до податкових періодів до 01 грудня 2024 року.

З огляду на викладене суд першої інстанції правильно зобов`язав відповідача повернути позивачу надмірно утриманий військовий збір у розмірі 3,5 відсотка.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.