Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №120/8265/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8265/25

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Наталія Володимирівна

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

09 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 08.05.2026 відмовлено у задоволенні позову.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено статус сільськогосподарського товаровиробника, а надані ним договори, акти та товарно-транспортні накладні не є належними доказами здійснення діяльності як сільськогосподарського товаровиробника, а тому підстав для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не встановлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08.05.2026 скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є помилковим у зв`язку з неповним з`ясуванням судом усіх обставин справи, невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт вказує, що судом проігноровано надані ним докази, які підтверджують його статус сільськогосподарського товаровиробника, зокрема: наявність у власності земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, договір про надання сільськогосподарських послуг від 28.12.2020, товарно-транспортні накладні на перевезення сільськогосподарської продукції (соняшника, сої, кукурудзи), акти здачі-приймання робіт. Зазначає, що ці первинні документи є належними та достатніми доказами здійснення ним сільськогосподарської діяльності, які відповідачем не спростовані. Також апелянт звертає увагу, що постанови Верховного Суду від 11.04.2023 у справах № 380/2434/20 та № 380/18104/21, на які послався суд першої інстанції, є нерелевантними, оскільки у тих справах позивачі не надавали жодних доказів на підтвердження статусу сільськогосподарського товаровиробника. Крім того, апелянт зазначає, що ГУ ДПС у Вінницькій області раніше, у 2021 році, самостійно скасувало аналогічне податкове повідомлення-рішення щодо цього ж об`єкта нерухомості (справа №120/10794/21-а), визнавши, що позивач не є платником податку на нерухоме майно. Також вказує, що звітність ФОП та декларація про майновий стан і доходи не стосуються суті спору, оскільки оскаржувані ППР визначили податкове зобов`язання позивачу як фізичній особі.

ГУ ДПС у Вінницькій області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечило щодо доводів і мотивів такої скарги та просило залишити оскаржуване судове рішення без змін. У відзиві відповідач зазначає, що позивач не перебуває на обліку як платник податків, не здійснював підприємницьку діяльність як сільськогосподарський товаровиробник, не подавав звітності до контролюючого органу про отримані доходи, а надані до позовної заяви договори та ТТН не є належними доказами здійснення діяльності як сільськогосподарський товаровиробник, оскільки отриманий дохід не відображений у звітності. Відповідач вважає, що Податковий кодекс визначає сільськогосподарського товаровиробника як юридичну або фізичну особу-підприємця, а відтак відсутні підстави для застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що у власності фізичної особи ОСОБА_1 перебуває об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля загальною площею 180,2 кв.м., свинарник № 5-А, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з даними інформаційних систем ГУ ДПС у Вінницькій області, ОСОБА_1 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем 15.06.2022, дата зняття з обліку - 17.07.2024.

Позивач є власником земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема: земельної ділянки з кадастровим номером 0520682500:04:001:0131 площею 0,0964 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (з 13.08.2014); частки в земельній ділянці з кадастровим номером 0520682500:01:004:0020 площею 1,4186 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (з 23.12.2016); часток у земельних ділянках з кадастровими номерами 0524587300:01:002:0019, 0524587300:01:002:0020, 0524587300:01:002:0021 площею 3,3587 га кожна для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (з 15.06.2023).

ГУ ДПС у Вінницькій області 18.03.2025, з використанням програмного забезпечення АІС «Податковий блок», сформовано податкові повідомлення-рішення, якими фізичній особі ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 20002,20 грн за об`єкт оподаткування - нежитлову будівлю загальною площею 180,2 кв.м. (свинарник № 5-А) за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: за 2022 рік - № 0095539-2407-0228-UA05020230000026909 на суму 1171,30 грн; за 2023 рік - № 0095895-2407-0228-UA05020230000029909 на суму 6036,70 грн; за 2024 рік - № 0096229-2407-0228-UA05020230000029909 на суму 12794,20 грн.

Не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Статтею 266 ПК України регламентовано елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктами 266.1.1, 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції Закону України від 23.11.2018 №2628-VIII, чинній з 01.01.2019) визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Таким чином, для застосування зазначеної норми необхідна одночасна наявність трьох умов: 1) власник об`єкта нерухомості є сільськогосподарським товаровиробником; 2) будівля (споруда) віднесена до класу 1271 ДК 018-2000; 3) будівля (споруда) не здається власником в оренду, лізинг, позичку.

Щодо другої та третьої умов колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України № 507 від 17.08.2000, клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) включає, зокрема, свинарники. Належний позивачу на праві власності об`єкт нерухомості - свинарник № 5-А - за своїм функціональним призначенням та описом відноситься саме до класу 1271 ДК 018-2000. Ця обставина не спростована відповідачем та підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Матеріали справи не містять відомостей про передачу зазначеного об`єкта нерухомості в оренду, лізинг чи позичку. Відповідач цю обставину також не спростував. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містять інформації про реєстрацію іншого речового права на зазначений об`єкт.

Таким чином, друга та третя умови для застосування пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є виконаними.

З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд вказує, що у спірних правовідносинах вирішальним є питання, чи є позивач сільськогосподарським товаровиробником, тобто, чи виконується друга умова для застосування пільги, встановленої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Щодо першої умови - наявності у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника - колегія суддів зазначає наступне.

Загальні підходи щодо визначення поняття «сільськогосподарського виробника» сформульовані у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно, від 01.04.2021 у справі № 820/6752/16, від 17.02.2021 у справі № 820/3707/17, від 24.04.2020 у справі № 540/2206/19, від 10.04.2020 у справі № 823/1751/17, відповідно до яких Верховний Суд сформував висновок про те, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу – це юридична особа незалежно від організаційно - правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ XII "Податок на майно").

Разом з тим, визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Більш того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Застереження, наведене в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, щодо цілей глави 1 розділу XIV ПК України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник», що міститься у Законі України «Про сільськогосподарський перепис» та у ПК України, не суперечить один одному, оскільки визначення, закріплене законодавцем у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, має чітко обмежену сферу застосування та, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Вказане свідчить, що в розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають юридичні/фізичні особи, які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації).

Таким чином, належність особи до категорії сільськогосподарських товаровиробників не залежить від організаційної форми здійснення нею сільськогосподарської діяльності (юридична особа, фізична особа чи фізична особа-підприємець).

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17.02.2020 № 820/3556/17, від 10.04.2020 № 823/1751/17, від 24.04.2020 №540/2206/19 від 17.02.2021 № 820/3707/17 та від 22.04.2021 № 822/3289/17.7

Суд першої інстанції правильно зазначив, що системний аналіз наведених норм права дає підстави для застосування визначень поняття сільськогосподарського товаровиробника у наведених законодавчих актах для цілей визначення змісту статусу сільськогосподарського товаровиробника в контексті пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, та що сільськогосподарським товаровиробником може виступати як юридична, так і фізична особа.

Водночас колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено статус сільськогосподарського товаровиробника, з огляду на таке.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач є власником земельних ділянок з цільовим призначенням «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» загальною площею понад 11 га. Право власності на зазначені земельні ділянки підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які наявні в матеріалах справи. Ця обставина є безспірною та не спростована відповідачем.

На підтвердження здійснення сільськогосподарської діяльності позивачем надано первинні документи: договір про надання сільськогосподарських послуг (посів, обробка ґрунту, догляд, збирання с/г продукції) від 28.12.2020; товарно-транспортні накладні від 16.09.2022, 28.10.2022, 22.09.2023, 30.10.2023, 15.10.2024, 25.10.2024 на перевезення сільськогосподарської продукції (соняшника, сої, кукурудзи); акти здачі-приймання робіт від 26.12.2022, 22.12.2023, 27.12.2024 за договором від 28.12.2020.

Зазначені документи у своїй сукупності свідчать про те, що позивач протягом 2022-2024 років систематично здійснював сільськогосподарську діяльність: обробляв земельні ділянки сільськогосподарського призначення, вирощував сільськогосподарські культури (соняшник, сою, кукурудзу), здійснював їх збирання та перевезення. Договір про надання сільськогосподарських послуг підтверджує залучення позивачем підрядника для виконання сільськогосподарських робіт на його земельних ділянках, а товарно-транспортні накладні та акти здачі-приймання робіт підтверджують фактичне виконання цих робіт та отримання сільськогосподарської продукції.

Суд першої інстанції, визнавши надані позивачем договори, акти та ТТН неналежними доказами здійснення діяльності як сільськогосподарського товаровиробника, не навів мотивів, з яких ці первинні документи не можуть підтверджувати зазначені обставини.

Водночас документи є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, містять інформацію про господарські операції, пов`язані із сільськогосподарською діяльністю, та відповідають вимогам статей 73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України щодо належності, допустимості та достатності доказів.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач не спростував надані позивачем докази та не довів, що позивач не здійснює сільськогосподарську діяльність.

Колегія суддів зазначає, що посилання відповідача на відсутність у податкових деклараціях платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 обсягу доходу за 2022– 2024 роки, а також на неподання ним декларації про майновий стан та доходи як фізичною особою, не спростовують факту здійснення позивачем сільськогосподарської діяльності. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення визначили податкове зобов`язання позивачу саме як фізичній особі, а не як фізичній особі-підприємцю. Подання чи неподання податкової звітності фізичною особою-підприємцем або декларації про майновий стан і доходи не є визначальним критерієм для встановлення статусу сільськогосподарського товаровиробника в контексті пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Визначальним є фактичне здійснення сільськогосподарської діяльності, що підтверджується сукупністю наданих позивачем доказів.

Щодо посилання суду першої інстанції на постанови Верховного Суду від 11.04.2023 у справах № 380/2434/20 та № 380/18104/21, колегія суддів зазначає, що у зазначених справах Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення від оподаткування саме з огляду на те, що позивачами у тих справах не було надано жодних доказів на підтвердження статусу сільськогосподарського товаровиробника та фактичного використання нерухомості у сільськогосподарській діяльності. У справі, що розглядається, позивач надав конкретні первинні документи (договір, ТТН, акти), які підтверджують здійснення ним сільськогосподарської діяльності, а також документи на право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Водночас колегія суддів враховує, що Верховний Суд у зазначених постановах підтвердив правовий підхід, згідно з яким для застосування пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України значення має не тільки вид нерухомості, а й безпосередньо сама діяльність, якою займається платник податку. У справі, що розглядається, позивач підтвердив як належність нерухомості до відповідного класу, так і здійснення ним сільськогосподарської діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2238-III сільськогосподарським товаровиробником є фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Згідно з абзацом другим статті 1 Закону №575-VI виробниками сільськогосподарської продукції є, зокрема, фізичні особи (домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення.

Позивач як фізична особа має у власності землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фактично здійснює на них сільськогосподарську діяльність (вирощування сільськогосподарських культур), що підтверджується первинними документами, які не спростовані відповідачем. Отже, позивач відповідає критеріям сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених законодавчих актів.

Таким чином, усі три умови для застосування пп. «ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є виконаними: 1) позивач є сільськогосподарським товаровиробником; 2) належна йому будівля (свинарник №5-А) віднесена до класу 1271 ДК 018-2000; 3) будівля не здається в оренду, лізинг, позичку. Відтак, зазначений об`єкт нерухомості не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкових висновків щодо оцінки доказів, наданих стороною позивача.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з частиною першою статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Беручи до уваги наведене, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, що не відповідають обставинам справи, та неправильно застосував норми матеріального права, рішення суду першої інстанції належить скасувати повністю з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною шостою статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні з даним позовом до суду першої інстанції позивачем сплачено 1211,20 грн судового збору (платіжна інструкція 06.12.2025), а при поданні апеляційної скарги 1816,80 грн судового збору (квитанція від 05.06.2026).

А відтак, у зв`язку із задоволенням позову, на підставі частини 1 статті 139 КАС України, з Головного управління ДПС у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 належить стягнути 3028 грн судового збору.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 .

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області від 18.03.2025 № 0095539-2407-0228-UA05020230000026909, № 0095895-2407-0228-UA05020230000029909, № 0096229-2407-0228-UA05020230000029909.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 44069150) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий Томчук А.В.

Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.