Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №560/5087/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/5087/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І.

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

09 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 14 березня 2026 року № 103550012689 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати відповідача призначити йому з 06 березня 2026 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зарахувавши до страхового та пільгового стажу періоди роботи з 20 липня 1987 року до 01 жовтня 1987 року та з 23 липня 1994 року до 02 вересня 1996 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 15 серпня 1987 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначені періоди роботи підтверджуються записами трудової книжки, яка є основним документом про трудову діяльність працівника. Позивач вважав, що за сукупною тривалістю пільгового стажу має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо незарахування до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 20 липня 1987 року до 01 жовтня 1987 року та з 23 липня 1994 року до 02 вересня 1996 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 зазначені періоди роботи.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що формальні недоліки в оформленні документів роботодавцем не можуть позбавляти працівника права на зарахування належно підтвердженого періоду роботи до страхового та пільгового стажу.

Суд також зазначив, що припинення для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року не впливає на права та юридичне становище особи, які виникли в період чинності цієї Угоди.

Водночас суд установив, що навіть з урахуванням спірних періодів тривалість пільгового стажу позивача є недостатньою для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні вимоги про скасування рішення пенсійного органу та призначення такої пенсії.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що трудова книжка не містить усіх відомостей, необхідних для підтвердження спеціального трудового стажу, зокрема щодо характеру виконуваної роботи, зайнятості протягом повного робочого дня та проведення атестації робочого місця.

Апелянт посилається на пункти 10, 20 Порядку застосування Списків № 1 і № 2, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383, і Порядку підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

Відповідач указує, що до пільгового стажу позивача не зараховано період з 20 липня 1987 року до 01 жовтня 1987 року через наявність виправлення в наказі про прийняття на роботу, а період з 23 липня 1994 року до 02 вересня 1996 року - через відсутність законодавчих підстав для зарахування після 01 січня 1992 року стажу роботи, набутого на території російської федерації, та неможливість підтвердження сплати страхових внесків.

Крім того, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи та ненадання належної оцінки доводам відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 заперечив проти її задоволення.

Позивач зазначив, що спірні періоди роботи підтверджуються записами трудової книжки, а недоліки в оформленні документів роботодавцем не можуть покладатися на працівника та позбавляти його права на соціальний захист.

Щодо періоду роботи на території російської федерації позивач зауважив, що такий стаж набуто в період чинності міжнародних договорів, учасниками яких були Україна та російська федерація. Припинення дії цих договорів у 2023 році не має зворотної дії та не скасовує пенсійних прав, набутих до припинення їх дії.

Позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

ІІІ.ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06 березня 2026 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.

Рішенням від 14 березня 2026 року № 103550012689 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність необхідного пільгового стажу.

У рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 38 років, пільговий стаж - 4 місяці 19 днів.

До страхового та пільгового стажу не зараховано: період роботи з 20 липня 1987 року до 01 жовтня 1987 року - у зв`язку з наявністю виправлення в наказі про прийняття на роботу; період роботи з 23 липня 1994 року до 02 вересня 1996 року - у зв`язку з тим, що робота виконувалася після 01 січня 1992 року за межами України на території республіки колишнього СРСР.

Не погоджуючись із таким рішенням та незарахуванням зазначених періодів до страхового і пільгового стажу, позивач звернувся до суду.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 та за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, із них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, які до набрання чинності цим Законом зараховувалися до стажу роботи для призначення пенсії, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічне положення закріплене в пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж установлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, трудова книжка є основним доказом трудового стажу, а необхідність подання інших документів виникає насамперед за відсутності трудової книжки або належних записів у ній, а також коли наявні записи не містять відомостей, необхідних для підтвердження спеціального характеру роботи.

Підставою для незарахування цього періоду відповідач визначив наявність виправлення в наказі про прийняття позивача на роботу.

Разом із тим записи у трудовій книжці позивача містять відомості про дату прийняття на роботу, професію, період виконання роботи та підставу внесення відповідного запису.

Доказів того, що запис у трудовій книжці є недостовірним, внесений без належної правової підстави або не відповідає фактичним обставинам трудової діяльності позивача, відповідач не надав.

Відповідальність за організацію ведення, облік, зберігання та належне оформлення трудових книжок покладається на роботодавця, а не на працівника. Працівник не може відповідати за правильність оформлення роботодавцем кадрової документації та не повинен зазнавати негативних наслідків через допущені роботодавцем формальні недоліки.

Верховний Суд у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі № 423/1881/17 та від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначав, що формальні неточності в оформленні трудової книжки за відсутності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відображених у ній відомостей не можуть бути самостійною підставою для неврахування відповідного періоду роботи.

Період з 20 липня 1987 року до 01 жовтня 1987 року передує набранню чинності Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442.

Відтак для зарахування цього періоду не вимагається підтвердження атестації робочого місця. Визначальним є підтвердження виконання позивачем роботи за професією чи посадою, віднесеною до чинного в цей період Списку № 2.

Оскільки відповідний запис трудової книжки містить необхідні відомості про трудову діяльність позивача, а його недостовірність відповідачем не доведена, суд першої інстанції правильно визнав протиправним незарахування цього періоду до страхового та пільгового стажу.

Спірний період роботи на території російської федерації припадає на час дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Згідно зі статтею 1 цієї Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць здійснюється відповідно до законодавства держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць ураховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання чинності Угодою.

Відповідно до статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, та стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визнається сторонами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 Україна вийшла з Угоди від 13 березня 1992 року. Для України ця Угода припинила дію 19 червня 2023 року.

Дію Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації від 14 січня 1993 року припинено 04 липня 2023 року.

Водночас згідно з частиною першою статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору звільняє Україну від подальшого виконання договору, але не впливає на права, зобов`язання або правове становище, які виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Таким чином, припинення для України дії зазначених міжнародних договорів не має зворотної дії та не скасовує права на врахування трудового, зокрема пільгового, стажу, набутого під час їх чинності.

Позивач виконував роботу на території російської федерації з 23 липня 1994 року до 02 вересня 1996 року, тобто в період, коли вказані міжнародні договори були чинними для України та російської федерації.

Тому посилання відповідача на відсутність чинної на день звернення позивача міжнародної угоди не є належною підставою для неврахування цього періоду. Застосуванню підлягає правове регулювання, чинне в період виконання позивачем відповідної роботи.

Необґрунтованим є також посилання апелянта на непідтвердження сплати страхових внесків на території російської федерації.

Спірний період роботи мав місце до набрання чинності Законом № 1058-IV та запровадження в Україні системи персоніфікованого обліку. Тому він підлягає оцінці на підставі документів і відповідно до законодавства, чинного в період виконання роботи, а не виключно за даними про сплату внесків у розумінні Закону № 1058-IV.

Відсутність у органу Пенсійного фонду України можливості здійснювати листування з компетентними органами держави-агресора не може покладатися на позивача та нівелювати відомості належним чином оформленої трудової книжки.

Колегія суддів ураховує доводи апелянта щодо необхідності підтвердження спеціального характеру роботи, зайнятості протягом повного робочого дня та результатів атестації робочого місця.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 уточнююча довідка подається у випадку, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право особи на пенсію на пільгових умовах.

Отже, уточнююча довідка не є безумовно обов`язковим документом у кожному випадку підтвердження пільгового стажу. Необхідність її подання залежить від змісту записів трудової книжки та інших наявних документів.

Суд першої інстанції на підставі досліджених доказів установив, що надані позивачем документи містять відомості, необхідні для визначення характеру його роботи та віднесення відповідного періоду до пільгового стажу. Апелянт не навів конкретних обставин, які б спростовували зміст записів трудової книжки або свідчили про те, що фактично виконувана позивачем робота не відповідала професії, передбаченій Списком № 2.

Щодо атестації робочого місця колегія суддів зазначає, що її проведення покладено на роботодавця, а працівник не наділений повноваженнями впливати на своєчасність і належність її проведення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а дійшла висновку, що особи, зайняті на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, з вини власника підприємства не можуть бути позбавлені права на зарахування відповідного періоду до пільгового стажу через непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць.

Отже, сама по собі відсутність у позивача документів про атестацію робочого місця не є достатньою підставою для неврахування періоду роботи за наявності інших належних доказів її пільгового характеру.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність незарахування періоду роботи з 23 липня 1994 року до 02 вересня 1996 року до страхового та пільгового стажу позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.