Вирок від 07 вересня 2026 р. у справі №598/1457/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 598/1457/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/281/26 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - ч.3 ст. 286-1 КК

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Тернопільського апеляційного суду в складі:

Головуючого - ОСОБА_2

Суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

потерпілого ОСОБА_7

представника

потерпілого ОСОБА_8

обвинуваченого ОСОБА_9

захисника ОСОБА_10

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_7 , прокурора у кримінальному провадженні на вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 28 травня 2026 року.

Даним вироком,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вірлів Зборівського району Тернопільської області, жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, з вищою освітою, одруженого, військовослужбовця ЗСУ, раніше не судимого,

визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 286-1 КК України і призначено йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 8 (вісім) років.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання та зараховано у строк покарання строк його попереднього ув`язнення період з 19 травня 2025 року по 22 травня 2025 року.

Вирішено питання речових доказів, арешту майна та судових витрат.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_9 , відповідно до ст. 68 Конституції України та ст. 1, п.1 ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», як особа - учасник дорожнього руху, а саме водій транспортного засобу, зобов`язаний знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

19 травня 2025 року приблизно о 19 год. 30 хв., водій ОСОБА_9 , грубо порушуючи вимоги п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху, а також вимоги, які наведені у абз. 4 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «Mitsubishi Сolt», р.н. НОМЕР_1 рухався проїзною частиною автомобільної дороги М-19 «Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече» в межах населеного пункту с.Старий Вишнівець Кременецького району Тернопільської області, з м.Тернополя в напрямку м.Кременець.

Під час руху водій автомобіля «Mitsubishi Сolt», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_9 , внаслідок алкогольного сп`яніння, не був достатньо уважним та не стежив належно за дорожньою обстановкою, не враховував дорожні умови та дорожню обстановку і не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не створювати загрозу безпеці дорожнього руху, небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю чи здоров`ю громадян, чим порушив вимоги п. 1.10, п. 2.3 (б,д) ПДР.

Надалі, проїжджаючи ділянкою вищевказаної автодороги в частині 279км+800м із заокругленням ліворуч, водій ОСОБА_9 , в порушення вимог п.12.1 ПДР, не обрав такі прийоми керування транспортним засобом, таку швидкість для руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним у конкретних дорожніх умовах та обстановці, внаслідок чого на заокругленій ділянці проїзної частини дороги допустив зміну напрямку руху керованого автомобіля «Mitsubishi Сolt», р.н. НОМЕР_1 вправо, та виїхав за межі проїзної частини дороги, яка не призначена для руху автомобілів правий тротуар, внаслідок чого допустив його подальший правосторонній занос, під час якого виїхав на зустрічні смуги руху, лівий тротуар і ліве узбіччя, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_11 та нерухомий автомобіль «ВАЗ 21093», р.н. НОМЕР_2 , з подальшим перекиданням керованого ним транспортного засобу.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження, у вигляді закритої поєднаної травми грудей, живота і тазу з численними переломами кісток та ушкодженням внутрішніх органів, яка супроводжувалась ознаками внутрішньої кровотечі та призвела до масивної крововтрати, від яких останній помер на місці пригоди.

Порушення водієм ОСОБА_9 вимог п. 12.1 ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням смерті потерпілому ОСОБА_11 ..

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_7 просить вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 28 травня 2026 року щодо ОСОБА_9 скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 10 (десять) років.

Вважає вирок судцу є необгрунтованим, що не відповідає як вимогам кримінального закону, так і фактичним обставинам справи, оскільки суд дійшов висновку про можливість застосування положень статті 69 КК України та призначив покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією закону.

Звертає увагу, що в момент ДТП, обвинувачений перебував в стані важкого алкогольного сп`яніння, що суттєво впливає на міру покарання, та не може бути підставою для ст. 69 КК України.

Посилається на те, що сама санкція частини 3 статті 286-1 КК України вже відображає підвищений ступінь суспільної небезпечності такого кримінального правопорушення та особливу оцінку державою його наслідків.

Звертає увагу, що потерпілий був не лише громадянином України. Він був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 , учасником бойових дій, старшим солдатом, особою, яка проходила військову службу та виконувала свій обов`язок перед державою в один із найскладніших періодів її історії. ОСОБА_11 на час ДТП перебував у плановій відпустці за станом здоров`я. Втрата людського життя завжди є непоправною трагедією для родини та близьких, однак у даному випадку держава та суспільство втратили також військовослужбовця, який захищав Україну. Саме тому особливої ваги набуває питання справедливості покарання особи, внаслідок протиправних дій якої настала така трагічна подія.

Вказує, що суд детально описав заслуги обвинуваченого, його нагороди та позитивні характеристики, однак фактично не надав належного значення тому, що потерпілий також був військовослужбовцем та виконував свій обов`язок перед державою. Такий дисбаланс у підході до оцінки особи обвинуваченого та особи потерпілого свідчить про порушення принципу справедливості.

Вважає, що аналіз мотивувальної частини вироку свідчить про відсутність належного правового обгрунтування для застосування статті 69 КК України.

Зі змісту вироку неможливо точно встановити, які саме обставини суд визнав такими, що дають підстави для застосування статті 69 КК України. Суд послався на повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування матеріальних збитків на виготовлення надгробного пам`ятника, з урахуванням особи обвинуваченого, який є пенсіонером, інвалідом III-ї групи та критичним відношенням винного до вчиненого, його позитивні характеристики та заслуги перед Україною, враховуючи значну кількість нагород, грамот та подяк, як за оборону України, так і за меценатство та активну громадську діяльність, те, що він є учасником бойових дій і на даний час проходить військову службу у Збройних силах України, які суд вважав винятковими та такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

Також суд врахував те, що згідно досудової доповіді з пробації виправлення обвинуваченого ОСОБА_9 можливе без ізоляції від суспільства. Проте, встановлені судом обставини, жодним чином не впливають на суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_9 діяння та, відповідно, не знижують ступінь тяжкості інкримінованого йому злочину.

Зазначає, що позитивна характеристика особи, наявність державних нагород, подяк, грамот, участь у бойових діях, здійснення волонтерської чи громадської діяльності можуть характеризувати особу з позитивного боку. Однак такі дані не впливають на характер та ступінь суспільної небезпечності вже вчиненого кримінального правопорушення і не можуть повернути життя людині, яка загинула внаслідок злочинних дій обвинуваченого. Закон не передбачає можливості істотного пом`якшення покарання лише тому, що особа до вчинення злочину мала позитивну репутацію або значні заслуги перед державою.

Посилається на те, що не може бути підставою для застосування статті 69 КК України, посилання суду на часткове відшкодування шкоди шляхом передачі коштів на виготовлення надгробного пам`ятника, оскільки закон визначає пом`якшуючою обставиною добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. У даному випадку обвинувачений не усунув наслідки завданої шкоди та не відшкодував її у повному обсязі, а передані кошти не були компенсацією усіх наслідків кримінального правопорушення. Йдеться лише про часткове покриття витрат, пов`язаних із виготовленням пам`ятника. Водночас, моральна шкода потерпілому не була відшкодована взагалі.

Звертає увагу, що справжнє каяття передбачає не лише формальне визнання вини під час судового розгляду, а й відповідне ставлення до потерпілої сторони. Однак, обвинувачений не приніс потерпілому вибачень, не вжив заходів для примирення та не продемонстрував реальних дій, спрямованих на компенсацію заподіяних моральних страждань. Тому, твердження про винятковість ситуації є необгрунтованими, а застосовуючи положення статті 69 КК України, суд фактично не навів належного мотивування того, чому встановлені ним обставини істотно знижують ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286-1 КК України.

Вказує, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що положення статті 69 КК України мають винятковий характер та можуть застосовуватися лише за наявності особливих підстав, тому покарання слід визнати явно несправедливим через його надмірну м`якість, а висновок суду про наявність підстав для застосування статті 69 КК України, не грунтується на вимогах закону.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Збаразького районного суду від 28.05.2026- скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні та засудити за ч. 3 ст. 286-1 КК України до покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 8 (вісім) років. В решті вирок суду залишити без змін.

Апелянт вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, оскільки суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 положень ст. 69 КК України і як наслідок, безпідставно призначив йому основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Вказує, що висновок суду про необхідність застосування при призначенні покарання ст. 69 КК України є неправильним і таким, що грубо порушує вимоги ст. 65 КК України, оскільки при призначенні покарання не в повній мірі враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, та особі, яка вчинила злочин, не призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.

Апелянт звертає увагу, що відповідно до ч.1 ст.69 КК України, призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, або перехід до іншого, більш м`якого виду покарання, можливе лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з обов`язковим урахуванням особи винного та належним мотивуванням такого рішення. Проте суд першої інстанції цих вимог закону не дотримався, а мотивуючи свій висновок, у вироку послався на щире каяття обвинуваченого, визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди, статус пенсіонера, інвалідність 3 групи (набуту, в тому числі, внаслідок ДТП) та його позитивні соціальні характеристики: наявність державних нагород і грамот за оборону України, меценатство, участь у бойових діях та поточну службу в Збройних Силах України. На підставі цього суд дійшов висновку, що призначення ОСОБА_9 навіть мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 286-1 КК України, є занадто суворим, і призначив йому основне покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Разом з тим, правова конструкція ч. 1 ст. 69 КК України вимагає від суду не просто констатувати наявність двох чи більше пом`якшуючих обставин, а вмотивовано аргументувати, як саме ці обставини істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Приписи ст. 69 КК України є спеціальними і застосовуються у виняткових випадках, коли призначення навіть мінімальної межі покарання було б явно несправедливим і недоцільним (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 606/1059/22).

Обґрунтовує свої вимоги тим, що при обранні міри покарання обвинуваченому суд жодним чином не аргументував, яким чином позитивні характеристики обвинуваченого істотно знизили ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, наслідком якого стала смерть людини.

Крім цього, суд у своєму рішенні не надав оцінки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким, характеру вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, а саме керування транспортним засобом у стані значного ступеня алкогольного сп`яніння (2.62 проміле алкоголю в крові), не обрання ним безпечної швидкості руху на ділянці автомобільної дороги із заокругленням ліворуч, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, злочинну самовпевненість останнього, недотримання правил дорожнього руху та нехтування при цьому безпекою інших учасників дорожнього руху, що призвело до загибелі потерпілого ОСОБА_11 .

Посилається на те, що хоча щодо наслідків вина обвинуваченого є необережною, проте злочин ним було вчинено в стані алкогольного сп`яніння, а наслідком цього злочину стала смерть людини, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність обвинуваченого, його безвідповідальність, а наведені судом першої інстанції обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченого, його характеристика у загальносоціальному плані, не знижують тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого засудженим і створюють в суспільстві небезпечний прецедент безкарності.

Вважає, що статус народного обранця (депутатський мандат на момент ДТП), активна громадська діяльність та військова служба, мали б зобов`язувати ОСОБА_9 демонструвати суспільству зразок безумовного дотримання закону, а не керувати автомобілем у стані сп`яніння.

Вказує, що суд належним чином не врахував позицію потерпілого ОСОБА_7 - батька загиблого військовослужбовця ОСОБА_11 , який у судових дебатах наполягав на застосуванні суворого покарання до обвинуваченого та наголошував на неприпустимості м`якості за такого роду злочину.

Звертає увагу, що суд першої інстанції, застосовуючи положення ст. 69 КК України, не навів переконливих мотивів свого рішення, як і того, що призначене ОСОБА_9 покарання у виді 3-х років позбавлення волі буде сприяти досягненню мети покарання, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Тому наведені у судовому рішенні обставини, що пом`якшують покарання, дані про особу засудженого, не зменшують ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, і з огляду на фактичні обставини скоєного, вагомих підстав для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання обвинуваченому, судом не наведено.

В запереченнях на апеляційну скаргу адвокат ОСОБА_10 . В інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , посилаючиь на законність та обгрунтованість вироку суду, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, в судових дебатах потерпілого ОСОБА_7 , його представника, прокурора, які підтримали подані апеляційні скарги, просять задовольнити, в судових дебатах та останньому слові обвинуваченого ОСОБА_9 , в судових дебатах його захисника, які заперечили апеляційні скарги, просять вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено та кваліфікація його дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних доказів, є обґрунтованими, в апеляції не оспорюються, досліджувалися судом першої інстанції в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, тому відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Аналізуючи вирок в частині призначеного покарання, колегія суддів вважає, що доводи потерпілого щодо надмірної м`якості призначеного обвинуваченому покарання та доводи прокурора щодо неправильного застосування судом закону про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації.

Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Призначаючи ОСОБА_9 покарання, суд першої інстанції врахував обставини та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким необережним злочином, щире каяття обвинуваченого та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, часткове відшкодування матеральних збитків.

Суд також взяв до уваги дані про особу винного, який раніше не судимий, є пенсіонером, інвалідом 3-ї групи, критично ставиться до вчиненого, позитивно характеризується, врахував нагороди, грамоти, подяки за оборону України та меценатство, те, що обвинувачений є учасником бойових дій, на даний час проходить військову службу у ЗСУ, згідно із досудовою доповіддю органу пробації, виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства.

З урахуванням наведеного, а також з огляду на відсутність обставин, які обтяжують покарання та наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_9 основного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, передбаченої в санкції статті обвинувачення, у виді трьох років позбавлення волі та з позбавленням права керування транспортними засобами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду та вважає обгрунтованими доводи апелянтів стосовно неправильного застосування судом першої інстанції кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину і особі обвинуваченого із застосуванням ст.69 КК України, з огляду на наступне.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Так, відповідно до ч.3 ст. 286-1 КК України — діяння, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо вони спричинили смерть потерпілого, караються позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`ять до десяти років.

Як встановив суд, порушення ОСОБА_9 п. 12.1 ПДР, перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням смерті ОСОБА_11 ..

Смерть потерпілого ОСОБА_11 , що настала внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є незворотньою та непоправною втратою, яка за своєю правовою природою не може бути відшкодована у повному обсязі матеріальними засобами. Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, тому будь-яке грошове відшкодування не здатне ні відновити втрачене благо, ні забезпечити еквівалентність такої втрати.

Тому, матеріальні виплати мають виключно компенсаційний характер і спрямовані лише на часткове відшкодування завданої шкоди, зокрема моральної та матеріальної близьким потерпілого, але не можуть розглядатися як повне чи адекватне відшкодування втрати життя особи.

Зазначене підлягало врахуванню судом першої інстанції при оцінці наслідків вчиненого ОСОБА_9 злочину, ступеня тяжкості завданої шкоди.

Суд першої інстанції належним чином не врахував думку потерпілого ОСОБА_7 , який просив призначити обвинуваченому суворе покарання, зазначаючи, що його син, який загинув внаслідок злочинних дій обвинуваченого, був військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 , учасником бойових дій, старшим солдатом, особою, яка проходила військову службу та виконувала свій обов`язок перед державою в один із найскладніших періодів її історії. ОСОБА_11 на час ДТП перебував у плановій відпустці за станом здоров`я, держава та суспільство втратили військовослужбовця, який захищав Україну.

Ухвалюючи рішення, суд не обґрунтував, чому він вважає, що щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування ним завданого матеріального збитку, те, що обвинувачений є пенсіонером, учасником бойових дій, інвалідом 3-ї групи, його нагороди, грамоти, подяки за оборону України та меценатство і на даний час проходить військову службу у ЗСУ, є обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, внаслідок якого загинула людина настільки, що це дає підстави визначити покарання нижче нижчої межі, встановленої в санкції статті обвинувачення.

Положеннями ст. 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що норми ст.69 КК України є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті встановлення не лише самого існування кількох пом`якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте, у будь-якому разі встановлені обставини, що пом`якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.

В контексті наведених положень, переконливого обґрунтування застосування ст.69 КК, в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 КК України, оскаржене судове рішення не містить.

За таких конкретних обставин вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення, колегія суддів вважає, що наявність встановлених в даному випадку пом`якшуючих обставин та його позитивні характеристики після вчинення кримінального правопорушення не вказують на істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого ним злочину та не є вирішальними при призначенні покарання.

Суд першої інстанції не врахував, що вчинене обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286-1 ч. 3 КК України, є тяжким злочином, незворотнім наслідком якого стала смерть людини, застосовуючи положення ст.69 КК, не навів переконливих мотивів свого рішення, як і того, що призначене ОСОБА_9 покарання у виді трьох років позбавлення волі, за вчинення кримінального правопорушення, санкція якого передбачає покарання на строк від п`яти до десяти років позбавлення волі, буде сприяти досягненню мети покарання, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м`якості призначеного покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення.

Разом з тим, відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року (із змінами) “Про практику призначення судами кримінального покарання” із врахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу суди вправі обговорювати питання про призначення менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочин, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки.

Призначаючи покарання ОСОБА_9 , колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке є необережним тяжким злочином, вчиненого у стані алкогольного сп`яніння, обставини його вчинення, підвищену суспільну небезпеку скоєного, його наслідки- смерть потерпілого, особу обвинуваченого, який визнав вину, щиро розкаявся, частково відшкодував матеріальну шкоду, обставини, що пом`якшують покарання, в тому числі, що обвинувачений вперше притягується до кримінальної відповідальності, є пенсіонером, інвалідом третьої групи, учасником бойових дій, має нагороди, грамоти, подяки за оборону України та меценатство, на даний час проходить військову службу у ЗСУ, беручи до уваги відсутність обтяжуючих покарання обставин вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі у межах санкції статті обвинувачення, та з позбавленням права керування транспортними засобами, що буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання та принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 420 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_7 задовольнити частково, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити.

Вирок Збаразького районного суду Тернопільської області від 28 травня 2026 року в частині призначеного ОСОБА_9 покарання із застосуванням ст. 69 КК України - скасувати.

Постановити в цій частині новий вирок, яким вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.3 ст.286-1 КК України на п`ять років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк вісім років.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржений шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців.

Судді