Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №120/6549/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/6549/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Крапівницька Н. Л.

Суддя-доповідач - Мацький Є.М.

09 вересня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Мацького Є.М.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення відповідача № 710 від 19 березня 2026 року "Про затвердження акту комісії та демонтажу торгового павільйону".

Ухвалою суду від 18.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляд та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи.

29.07.2026 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії пункту 2, у тому числі підпунктів 2.1, 2.2, 2.3 рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 19 березня 2026 року №710 «Про затвердження акту комісії та демонтаж торгового павільйону».

Ухвалою суду від 03.08.2026 у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

Надалі, 07.08.2026 позивачем подано повторну заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить застосувати аналогічний захід забезпечення позову шляхом зупинення дії пункту 2, у тому числі підпунктів 2.1, 2.2, 2.3 рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 19 березня 2026 року № 710 «Про затвердження акту комісії та демонтаж торгового павільйону».

Обґрунтовуючи підстави вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, позивач зазначив обставини щодо укладення між позивачем та Вінницькою міською радою договору оренди земельної ділянки, звернення позивача із заявами щодо поновлення договору оренди, прийняття Вінницькою міською радою рішення від 19.12.2025 №3249 про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки, а також послався на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.06.2026 у справі №902/7/26, яким, за твердженням заявника, додаткову угоду до договору оренди землі від 11.04.2006 визнано укладеною.

Крім того, позивач зазначив, що відповідач продовжує здійснювати дії, спрямовані на реалізацію рішення № 710 від 19.03.2026 та примусовий демонтаж торгового павільйону.

Зокрема, як на доказ таких дій заявник посилається на лист Департаменту міського господарства Вінницької міської ради від 30.07.2026 № 18/00/006/42134, адресований АТ «Вінницяобленерго» та СО «Вінницькі міські ЕМ», яким порушено питання щодо відключення від електромережі торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_1 .

Заявник вважає, що зазначені обставини свідчать про наявність реальної та безпосередньої загрози примусового демонтажу торгового павільйону до вирішення справи по суті, що у разі невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або зробити неможливим ефективний захист та поновлення прав позивача.

10 серпня 2026 року ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду в задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Інститут забезпечення позову регламентовано статтями 150-153 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову під час здійснення адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина 2 статті 150 КАС України).

Забезпечення позову - це надання заявнику (позивачеві) тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся чи планує звернутися до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбачених законом (відповідний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 року в справі № 826/14951/18).

Відтак, у кожному випадку суд повинен надати оцінку характеру ймовірних наслідків оскаржуваного рішення (дій чи бездіяльності) відповідача і лише у виняткових випадках за клопотанням позивача чи з власної ініціативи постановити ухвалу про забезпечення позову.

Згідно частини 2 статті 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 року в справі №826/10936/18).

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу приймати рішення чи здійснювати певні дії.

Обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, очевидної, реальної та невідворотної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи, та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Визначаючись щодо очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення, суд першої інстанції врахував усталені правові висновки Верховного Суду, релевантні із вказаним питанням, за змістом яких такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом.

Тобто застосування заходів забезпечення позову із цих підстав є можливим у разі, якщо оскаржене рішення чи дія явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень.

В іншому випадку висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі (висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19, від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 та від 11.01.2022 у справі №640/18852/21).

Беручи до уваги аргументи повторної заяви про забезпечення позову, та враховуючи вказані висновки Суду касаційної інстанції, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про передчасність тверджень заявника про очевидність ознак протиправності рішення №710 від 19.03.2026.

Так, для правової оцінки рішення №710 від 19.03.2026 слід провести розгляд справи по суті, встановити фактичні обставини справи та дати їм оцінку через призму застосовних норм права.

При цьому посилання апелянта на рішення Господарського суду Вінницької області від 29.06.2026 у справі № 902/7/26 не свідчить про очевидну протиправність оскаржуваного у цій справі рішення № 710.

Як вбачається із доводів апелянта, предметом розгляду у справі № 902/7/26 було рішення Вінницької міської ради від 19.12.2025 №3249 про відмову у поновленні договору оренди земельної ділянки та питання укладення додаткової угоди до договору оренди землі від 11.04.2006.

Водночас предметом оскарження у цій адміністративній справі є рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 19.03.2026 № 710 «Про затвердження акту комісії та демонтаж торгового павільйону».

Таким чином, правомірність рішення № 710 підлягає встановленню судом саме у межах цієї адміністративної справи, а обставини, встановлені судом в іншій справі, самі по собі не свідчать про очевидну протиправність оскаржуваного рішення.

Інша група доводів апелянта стосується існуючої, на думку апелянта, очевидної, реальної та невідворотної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення та неможливості у подальшому без вжиття таких заходів ефективного відновлення його прав.

З цього приводу суд першої інстанції врахував, що у повторній заяві апелянта посилається на нову обставину, а саме на лист Департаменту міського господарства Вінницької міської ради від 30.07.2026 № 18/00/006/42134, адресований АТ «Вінницяобленерго» та СО «Вінницькі міські ЕМ».

Апеляційним Судом досліджено зміст зазначеного листа та доводи апелянта щодо його значення для вирішення питання про забезпечення позову.

Дійсно, з наведеного апелянтом змісту листа вбачається, що Департамент міського господарства Вінницької міської ради звернувся до відповідних організацій із проханням провести відключення від електромережі торгового павільйону за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись при цьому на рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 19.03.2026 № 710.

Разом з тим, сам факт направлення такого листа не свідчить про те, що відключення електропостачання фактично проведено або що відповідачем розпочато безпосередні роботи з демонтажу торгового павільйону.

Більше того, як зазначає сам апелянт, відключення електроенергії фактично не проведено.

Отже, наведений доказ підтверджує факт звернення структурного підрозділу Вінницької міської ради до відповідних суб`єктів із питання відключення торгового павільйону від електромережі, однак не підтверджує факту здійснення демонтажу чи безпосереднього початку підготовчих робіт до його проведення.

При цьому Апеляційний Суд звертає увагу, що відповідно до рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 19.03.2026 №710 пунктом 2.1 ФОП ОСОБА_1 рекомендовано виконати демонтаж торгового павільйону до 01.05.2026, а пунктом 2.3 у разі невиконання пункту 2.1 визначено термін проведення демонтажу до 01.06.2026.

Зазначені строки на час розгляду повторної заяви вже сплинули.

Водночас апелянтом не надано належних і допустимих доказів того, що після спливу визначеного рішенням №710 строку відповідачем фактично розпочато проведення демонтажних робіт, визначено конкретну дату такого демонтажу, забезпечено прибуття виконавця робіт на об`єкт або вчинено інші безпосередні дії, які б свідчили про неминучість демонтажу саме на час розгляду заяви.

Посилання апелянта на те, що працівниками відповідача повідомлено про проведення в найближчий час демонтажу павільйону, саме по собі не може свідчити про наявність реальної та безпосередньої загрози порушення прав позивача, оскільки такі твердження не підтверджені належними доказами щодо конкретних дій, строків та обсягів проведення відповідних робіт.

Так само розміщення на торговому павільйоні оголошення про можливий демонтаж не свідчить про фактичний початок таких робіт або їх неминучість.

Отже, надані апелянтом докази в сукупності свідчать про наявність спору між сторонами щодо правомірності рішення №710 та про вчинення відповідачем певних організаційних дій, однак не дають підстав для висновку про існування саме на час розгляду заяви очевидної, реальної та невідворотної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача.

Апеляційний Суд звертає увагу, що застосування заходів забезпечення позову є виключним процесуальним заходом, який не може ґрунтуватися лише на припущенні щодо можливого настання негативних наслідків. Заявником має бути доведено не лише можливість настання певних наслідків у майбутньому, а й те, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

У цьому випадку таких обставин Апеляційним Судом не встановлено.

Водночас Апеляційний суд враховує, що повторне звернення із заявою про забезпечення позову саме по собі не є перешкодою для її розгляду, однак зумовлює необхідність встановлення нових обставин, які б свідчили про виникнення передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову.

У даному випадку, судом першої інстанції надано оцінку новій обставині, на яку посилається заявник, а саме листу Департаменту міського господарства Вінницької міської ради від 30.07.2026 №18/00/006/42134. Проте зазначена обставина, як встановлено судом першої інстанції, не свідчить про фактичне проведення відключення торгового павільйону від електромережі, початок його демонтажу або існування безпосередньої загрози проведення такого демонтажу, а тому не змінює висновків суду, викладених при розгляді попередньої заяви про забезпечення позову.

Із наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зміст повторної заяви про забезпечення адміністративного позову не дозволяє дійти переконливого висновку про існування обставин, які згідно з положеннями статті 150 КАС України є підставою для забезпечення позову, оскільки представником заявника не наведено належних та достатніх доводів у підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Мацький Є.М.

Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.