Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №367/2660/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12582/2026

Справа № 367/2660/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області, ухвалене у складі судді Третяк Я.М. в м. Ірпені 23 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У лютому 2025 року позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 200337978 від 09 квітня 2021 року в розмірі 87047,39 грн., покласти на відповідача судові витрати в розмірі 2422,40 грн. судового збору.

Позов мотивував тим, що 09 квітня 2021 року АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 було підписано кредитний договір (оферту) № 200337978, відповідно до умов якого відповідачу було відкрито рахунок для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором та надано кредит в сумі 75632 грн. на строк 1311 днів, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цього договору. Відповідно до п. 1.1 та 1.2 кредитного договору позичальник просить відкрити рахунок, що буде використовуватися для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором та надати йому кредит шляхом зарахування суми кредиту на рахунок та її подальшого безготівкового перерахування з рахунку згідно з дорученням клієнта. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в обсязі та у строк, визначені умовами кредитного договору, в безготівковому порядку з рахунку банку на відкритий в банку на ім`я позичальника банківський рахунок.

25 липня 2024 року АТ «Банк Форвард» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, за умовами якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками АТ «Банк Форвард», у тому числі ОСОБА_1 за кредитним договором № 200337978 від 09 квітня 2021 року.

Станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становила 87047,39 грн., а саме заборгованість за тілом кредиту 56994,19 грн., заборгованість за відсотками 5 грн., заборгованість за комісією 30048,20 грн.

Оскільки термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» вимушене звернутися з даним позовом до суду.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 200337978 від 09 квітня 2021 року в розмірі 56999,19 грн. та судовий збір у розмірі 1586,18 грн., в решті позову відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Вказував, що обґрунтовуючи розмір заявленої до стягнення заборгованості за тілом кредиту, позивач посилається виключно на банківську виписку як на доказ нібито отримання відповідачем кредитних коштів за договором № 200337978 від 09 квітня 2021 року, разом із тим, такий підхід свідчить про формальний характер доведення та не відповідає вимогам належності й допустимості доказів, встановленим процесуальним законом.

З наданої до матеріалів справи виписки вбачається, що вона сформована 21 листопада 2024 року АТ «Банк Форвард». Водночас, 25 липня 2024 року між АТ «Банк Форвард» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор передав новому кредитору усі права вимоги, а також зобов`язався передати оригінали документів і реєстр прав вимоги в електронному вигляді не пізніше 10 днів з моменту укладення договору, тобто до 04 серпня 2024 року включно.

Отже, з моменту переходу права вимоги саме позивач став належним кредитором у зобов`язанні та набув усіх прав і обов`язків, пов`язаних із веденням обліку заборгованості, її адмініструванням та документальним підтвердженням. Відповідно, після 04 серпня 2024 року АТ «Банк Форвард» втратив статус суб`єкта, уповноваженого здійснювати облік операцій за відповідним зобов`язанням, формувати первинні документи щодо стану заборгованості та засвідчувати їх своїм підписом і печаткою.

Формування банківської виписки 21 листопада 2024 року особою, яка вже не була стороною зобов`язання та не мала статусу кредитора, свідчить про відсутність у такої особи як матеріально-правових, так і процесуальних повноважень на створення первинного документа, що покладається в основу позовних вимог. Більше того, відсутні будь-які докази на підтвердження збереження за банком технічного доступу до рахунку відповідача або законних підстав для подальшого формування та засвідчення інформації щодо руху коштів після відступлення права вимоги.

Вказував, що виписка про рух коштів по картці є первинним документом, який підтверджує здійснені по банківському рахунку операції, натомість у даному випадку позивач обґрунтовує позовні вимоги документом, який сформований через значний проміжок часу після переходу права вимоги до нового кредитора та створений суб`єктом, який станом на дату його формування не був розпорядником прав вимоги та не мав правового статусу кредитора.

Банківська виписка з інформацією про нібито наявну заборгованість відповідача, сформована 21 листопада 2024 року, прошита, пронумерована, скріплена печаткою банку та підписана відповідальною особою банку, що означає, що первинні банківські документи сформовані та актуалізовані не раніше 21 листопада 2024 року не позивачем, а представником банку, який не мав будь-яких повноважень та навіть технічної можливості на здійснення подібних операцій. Відтак посилання позивача на вказану виписку як на єдиний або ключовий доказ існування та розміру заборгованості є юридично неспроможним і не може вважатися достатнім для доведення підстав та розміру заявлених позовних вимог.

Наголошував, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, фактично обмежився формальним посиланням на подану позивачем виписку, не здійснивши її критичної оцінки з точки зору належності, допустимості та достовірності, як того вимагає ст. 89 ЦПК України. Суд не перевірив правовий статус особи, яка сформувала документ, не встановив наявність у неї відповідних повноважень станом на дату його створення, не з`ясував, чи відповідає така виписка ознакам первинного бухгалтерського документа у розумінні спеціального законодавства та чи може вона підтверджувати саме ті обставини, на які посилається позивач.

Більше того, судом залишено поза увагою момент переходу права вимоги та правові наслідки такого переходу для первісного кредитора, не надано оцінки тому факту, що документ, покладений в основу рішення, сформований суб`єктом, який на той час уже не був стороною зобов`язання, а відтак не мав матеріально-правових підстав здійснювати облік заборгованості та засвідчувати її розмір.

Щодо відступлення прав вимоги, вказував, що згідно п. 2 договору № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів відповідно до п. 4 цього договору набуває всі права кредитора за основними договорами. Відповідно до п. 4 договору, сторони погодили, що відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 69 349 284,90 грн., а загальна ціна активів, що входять до складу лоту та яка підлягає сплаті новим кредитором за результатами зазначених відкритих торгів, складає 70 122 419,74 грн. без ПДВ.

Посилався на правові висновки Верховного Суду в постановах від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20 про те, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Як вбачається з копії платіжної інструкції № 4170 від 23 липня 2024 року, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перерахувало на рахунок АТ «Банк Форвард» 70 122 419,74 грн. як оплату за лот GL1N426202, переможець ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ціна продажу 70 122 419,74 грн. без ПДВ. Відповідно до витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами станом на 25 липня 2024 року, до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 200337978 від 09 квітня 2021 року на загальну суму 80 047,39 грн., разом із тим, сам по собі витяг з реєстру договорів не є належним та достатнім доказом ані факту існування заборгованості, ані її розміру. Такий документ має виключно інформаційний характер і не підтверджує дійсності первинного зобов`язання, його обсягу, структури та правових підстав виникнення.

Більше того, суду не було надано повного реєстру боржників до договору № GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року, що унеможливлює перевірку обсягу та змісту переданих прав вимоги, а також ідентифікацію конкретного зобов`язання вказаного договору.

Крім того, новий кредитор за умовами договору про відступлення права грошової вимоги п. 4 зобов`язаний був повідомити боржників про відступлення права вимоги за основними договорами протягом 5 календарних днів з дня набрання чинності цим договором, у порядку, що передбачений чинним законодавством або відповідно до основного договору. Проте жодного належного доказу направлення відповідачу повідомлення про заміну кредитора позивачем суду не надано.

Крім того, позивач не надав до суду підтверджуючих документів направлення вимоги про відступлення прав новому кредитору.

Посилався на правові висновки Верховного Суду в постанові від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, згідно яких, передача новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків.

Згідно з матеріалами справи, досудова вимога про погашення кредитної заборгованості ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 була направлена 28 лютого 2025 року. Позивачем було надано список згрупованих відправлень, проте дані про відправлення на даний час відсутні, тому що не зареєстровані в системі АТ «Укрпошти». Отже, новий кредитор свідомо порушував умови договору тим, що не направив вимогу відповідачу про зміну кредитора, що вказує на недоведення належними та допустимими доказами переходу права вимоги.

Вказував, що позивач, укладаючи договір відступлення права вимоги, мав би проявити розумну обачність, вживши заходів для з`ясування дійсності укладеного кредитного договору, отримання від первісного кредитора доказів цього. Однак таких дій позивач не вжив, доказів укладення кредитного договору до суду не надав.

Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 про те, що для підтвердження факту відступлення прав вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Стверджував, що сукупність наведених обставин свідчить про відсутність у матеріалах справи належних і допустимих доказів, які б беззаперечно підтверджували як сам факт переходу до позивача прав вимоги саме щодо спірного зобов`язання, так і обсяг та структуру заявленої до стягнення заборгованості. Позивач не надав повного та належним чином завіреного пакета документів, які б дозволяли суду перевірити юридичну дійсність первинного зобов`язання, правові підстави його виникнення, коректність нарахувань, а також безперервність переходу прав вимоги. Відсутність доказів належного повідомлення боржника про заміну кредитора, ненадання доказів передачі всіх документів, що посвідчують право вимоги, а також обмеження доказової бази витягом з реєстру, який має виключно інформаційний характер, унеможливлюють визнання позивача належним кредитором у спірних правовідносинах.

Від позивача ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наводив власні спростування доводів апеляційної скарги.

Наводив правові висновки Верховного Суду в постанові від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15-2, у справі № 554/4300/16-ц, від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц про те, що банківські виписки є належними доказами на підтвердження видачі кредиту, що виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Наголошував, що виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Вказував, що надана позивачем виписка по рахунку містить усі необхідні реквізити, що дають можливість ідентифікувати платника, одержувача, дату проведення операції, суму коштів, а також призначення платежу, що у своїй сукупності підтверджує фактичний рух грошових коштів та їх зарахування на рахунок позичальника.

Зазначав, що законодавством України не встановлено вичерпного переліку документів, якими може підтверджуватися факт перерахування грошових коштів за кредитним договором, а тому такі обставини можуть доводитися будь-якими належними та допустимими доказами у розумінні процесуального закону. Більше того, виписка по рахунку є зведеним обліковим документом, сформованим на підставі первинних документів, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому має доказове значення у справі.

Підсумовував, що надані позивачем докази у своїй сукупності підтверджують факт надання кредитних коштів позичальнику, що свідчить про належне виконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором та спростовує доводи відповідача про неукладеність договору у зв`язку з нібито відсутністю передачі грошових коштів.

Не погоджувався з доводами відповідача щодо того, що дата формування та підписання банківської виписки нібито впливає на її належність та допустимість як доказу, вважав їх юридично необґрунтованими і такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Виписка по рахунку за своєю правовою природою не є правочином чи документом, який породжує, змінює або припиняє права та обов`язки сторін, а є лише документом, що відображає вже здійснені господарські операції, які мали місце у відповідний період часу. Відтак, визначальним є не момент технічного формування чи підписання виписки, а інформація, яка в ній міститься, зокрема щодо руху коштів по рахунку. Фактичне зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача відбулося 09 квітня 2021 року, що підтверджується даними виписки, і зазначена обставина не спростована відповідачем належними та допустимими доказами.

Вказував, що сам по собі факт формування виписки у пізніший період не свідчить про недостовірність відображених у ній відомостей, оскільки така виписка формується на підставі даних автоматизованих банківських систем обліку, які фіксують усі операції в момент їх здійснення. Тобто виписка лише відтворює інформацію, яка вже існувала в облікових системах банку.

Крім того, законодавство України не містить заборони щодо формування банківських виписок після відступлення права вимоги, так само як і не ставить допустимість такого доказу в залежність від дати його створення чи статусу особи, яка його сформувала, за умови, що такий документ місить достовірні дані про здійснені операції.

Вважав безпідставними посилання відповідача на відсутність у АТ «Банк Форвард» повноважень після відступлення права вимоги, оскільки передача права вимоги не припиняє факту ведення банком бухгалтерського обліку раніше здійснених операцій та не позбавляє його можливості формувати документи, що підтверджують такі операції, які мали місце в період, коли банк був стороною зобов`язання.

Більше того, саме первісний кредитор як установа, що безпосередньо здійснювала відкриття рахунку, облік операцій та зарахування кредитних коштів, є належним джерелом інформації про рух коштів за відповідним рахунком. Отже, дата формування чи підписання виписки не впливає на її доказове значення у справі, оскільки вона лише підтверджує вже існуючі факти, які виникли у момент здійснення відповідних банківських операцій.

Щодо підтвердження відступлення права вимоги, наводив зміст ст. 516, 517, 613, 1082 ЦК України, вказував, що з урахуванням норм законодавства та правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 2-127/11, від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16, від 23 вересня 2020 року у справі № 185/1054/16-ц, належними і достатніми доказами набуття права вимоги мають бути: засвідчена копія договору про правову підставу переходу права вимоги, акти приймання-передачі права вимоги та кредитної справи, докази фактичної оплати новим кредитором за відповідним договором. Відтак, всі належні докази підтвердження відступлення права вимоги за даним кредитним договором стороною позивача було надано. Зокрема, до позовної заяви було долучено договір відступлення права вимоги № GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року, витяг з реєстру боржників, платіжна інструкція.

Посилався на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц про те, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора, тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання, і аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/2105/16-ц.

Підсумовував, що факт письмового неповідомлення боржника ОСОБА_1 не звільняє його від зобов`язань, що настали за фактом укладення кредитного договору, оскільки він не виконав зобов`язання ні перед первісним, ні перед новим кредитором.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що 09 квітня 2021 року АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 200337978, на виконання умов якого банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 75832 грн. на відкритий в банку рахунок, і оскільки в порушення вимог законодавства та умов договору відповідач належним чином своїх зобов`язань не виконав, що призвело до утворення заборгованості, зазначена заборгованість за тілом кредиту 56994,19 грн. та за відсотками у розмірі 5 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», до якого перейшли права вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору відступлення права вимоги № GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року, укладеного з АТ «Банк Форвард».

У частині заборгованості за комісією у розмірі 30048,20 грн. судом першої інстанції відмовлено за відсутності правових підстав для стягнення відповідних нарахувань.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 09 квітня 2021 року АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферту) № 200337978 (а. с. 11 - 13) шляхом підписання оферти.

Підписавши оферту № 200337978, ОСОБА_1 просив банк відкрити рахунок, що буде використовуватися для надання, повернення та обліку кредитних коштів та заборгованості за кредитним договором, та надати йому кредит шляхом зарахування суми кредиту на рахунок та її подальшого безготівкового перерахування з рахунку згідно з дорученням клієнта.

Згідно положень оферти № 200337978 передбачено наступні умови кредитування: сума кредиту - 75832,00 грн.; строк кредиту - 1311 днів, з 09 квітня 2021 року по 09 листопада 2024 року; ставка по кредиту (на строкову частину основного боргу) - 0,01 % річних; ставка по кредиту (на прострочену частину основного боргу) - 0,00001 % річних; щомісячна комісія без ПДВ - 2261,40 грн.; плата за пропущення платежів: першого - 350 грн., другого (підряд) пропуску - 350 грн., третього (підряд) пропуску 400 грн., четвертого (підряд) та кожного наступного (підряд) - 400 грн.

Згідно виписки по особовому (банківському) рахунку ОСОБА_1 у АТ «Банк Форвард», 09 квітня 2021 року на рахунок ОСОБА_1 було здійснено безготівковий переказ грошових коштів у розмірі 75832 грн. (а. с. 26).

25 липня 2024 року АТ «Банк Форвард» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, згідно умов якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Банк Форвард», згідно договору про відступлення прав вимоги та копії платіжної інструкції про оплату за вказаним договором (а. с. 45 - 50, 52).

Так, згідно п. 2 договору, за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів відповідно до п. 4 цього договору, набуває усі права кредитора за основними договорами.

Згідно п. 3 договору, новий кредитор зобов`язаний повідомити боржників про відступлення прав вимоги за основними договорами протягом 5 календарних днів з дня набрання чинності цим договором у порядку, передбаченому чинним законодавством або відповідним основним договором. Сторони погоджується, що відповідно до ст. 516 ЦК України новий кредитор несе ризик настання для нього несприятливих обставин у зв`язку з неповідомленням або несвоєчасним/неналежним повідомленням боржників про відступлення прав вимоги за основними договорами на підставі даного договору, в зв`язку з чим виконання боржниками зобов`язань за основними договорами на користь банку до моменту повідомлення відповідного із боржників про відступлення прав вимоги на підставі цього договору вважається належним виконанням відповідним із боржників зобов`язань за основними договорами.

Відповідно до витягу з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами станом на 25 липня 2024 року (додаток № 1 до договору № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги), ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 200337978 від 09 квітня 2021 року на загальну суму 87047,39 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 56994,19 грн.; заборгованість за відсотками - 5 грн.; заборгованість за комісією - 30048,20 грн. (а. с. 51).

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 200337978 від 09 квітня 2021 року, складеного АТ «Банк Форвард», заборгованість відповідача станом на 24 липня 2024 року становить 87047,39 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 56994,19 грн.; заборгованість за відсотками - 5 грн.; заборгованість за комісією - 30048,20 грн. (а. с. 22 - 23).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

За змістом частин першої та другої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ч. 3 ст. 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Апеляційний суд враховує, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

У свою чергу позичальник наділений правом заперечувати як укладення кредитного договору, так і факт отримання коштів. Проте, у разі твердження про повне чи часткове виконання зобов`язання, позичальник повинен підтвердити це належними доказами, які свідчать про своєчасне повернення суми кредиту та сплату нарахованих відсотків.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 09 квітня 2021 року уклали кредитний договір № 200337978, на виконання якого АТ «Банк Форвард» перерахував на користь позичальника на відкритий у банку рахунок грошові кошти в розмірі 75832 грн., що не заперечувалось останнім під час розгляду справи судом першої інстанції, і вперше аргументи про відсутність доказів укладення кредитного договору та неналежність сформованої банком виписки по рахунку як доказу перерахування кредитних коштів наведено лише у апеляційній скарзі, в зв`язку з чим такі доводи ОСОБА_1 оцінюються апеляційним судом критично.

Доводи ОСОБА_1 , що позивач не надав доказів укладення кредитного договору, не ґрунтуються на доказах, наявних у справі, та відхиляються апеляційним судом, оскільки обставини укладення кредитного договору підтверджуються його копією із підписом позичальника, належність якого ОСОБА_1 останнім не спростовано.

Крім того, на підтвердження обставин отримання відповідачем кредитних коштів, позивач надав виписку з рахунку у АТ «Банк Форвард», згідно якої 09 квітня 2021 року на рахунок ОСОБА_1 було здійснено безготівковий переказ у розмірі 75832 грн. із призначенням платежу «Видача кредиту ОСОБА_1 згідно договору 200337978 від 09.04.2021».

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаним положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

За пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналогічні правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року в справі № 760/7792/14-ц, від 25 травня 2021 року в справі № 554/4300/16, від 27 лютого 2025 року в справі № 522/18779/15, від 18 травня 2026 року в справі № 727/701/25, від 30 червня 2026 року у справі № 225/3645/20, від 08 липня 2026 року у справі № 344/2425/21 та інших, що свідчить про усталеність правової позиції Верховного Суду з даного питання.

Згідно правових висновків Верховного Суду у постанові від 30 серпня 2019 року у справі № 353/614/15-ц (провадження № 61-14701св18), виписка з особового рахунка клієнта банку може слугувати як документ, що підтверджує суму витрат на оплату банківських послуг з розрахунково-касового обслуговування, підтвердження видачі та погашення кредиту, за умови зазначення в ній інформації про надання банком таких послуг, сум операцій та заповнення обов`язкових реквізитів. Отже, інформація з автоматизованої банківської системи (банківські виписки) є належним доказом факту укладання та виконання кредитного договору.

Апеляційний суд враховує, що надана позивачем виписка по рахунку містить усі необхідні реквізити, що дають можливість ідентифікувати платника, одержувача, дату проведення операції, суму коштів, а також призначення платежу, що у своїй сукупності підтверджує фактичний рух грошових коштів та їх зарахування на рахунок позичальника.

Таким чином, наявні у матеріалах справи виписки з особових рахунків позичальника, яким суд першої інстанції дав оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість за кредитом, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

Враховуючи наведене, оскільки наявність заборгованості та її розмір встановлено судом першої інстанції на підставі виписки з рахунку та розрахунку заборгованості, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що витяг з реєстру договорів не є належним та достатнім доказом ані факту існування заборгованості, ані її розміру, такий документ має виключно інформаційний характер і не підтверджує дійсності первинного зобов`язання, його обсягу, структури та правових підстав виникнення.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів суд першої інстанції установив, що первісний кредитор АТ «Банк Форвард» свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками.

Доводи апеляційної скарги, що дата формування та підписання банківської виписки нібито впливає на її належність та допустимість як доказу, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки виписка по рахунку є документом, що відображає вже здійснені господарські операції, які мали місце у відповідний період часу, і визначальним є не момент технічного формування чи підписання виписки, а інформація, яка в ній міститься, зокрема щодо руху коштів по рахунку.

Так, фактичне зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача відбулося 09 квітня 2021 року, що підтверджується даними виписки, і зазначена обставина не спростована відповідачем належними та допустимими доказами.

Апеляційний суд погоджується зі слушними запереченнями ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у відзиві на апеляційну скаргу, що сам по собі факт формування виписки у пізніший період не свідчить про недостовірність відображених у ній відомостей, оскільки така виписка формується на підставі даних автоматизованих банківських систем обліку, які фіксують усі операції в момент їх здійснення, тобто виписка лише відтворює інформацію, яка вже існувала в облікових системах банку.

Крім того, законодавство України не містить заборони щодо формування банківських виписок після відступлення права вимоги, так само як і не ставить допустимість такого доказу в залежність від дати його створення чи статусу особи, яка його сформувала, за умови, що такий документ місить достовірні дані про здійснені операції.

Є хибними посилання відповідача на відсутність у АТ «Банк Форвард» повноважень на формування виписки з рахунку позичальника після відступлення права вимоги, оскільки передача права вимоги не припиняє факту ведення банком бухгалтерського обліку раніше здійснених операцій та не позбавляє його можливості формувати документи, що підтверджують такі операції, які мали місце в період, коли банк був стороною зобов`язання.

За нормою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Для підтвердження факту відступлення права вимоги заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, від 02 березня 2026 року у справі № 2-3467/12).

Як встановлено судом першої інстанції, права вимоги до ОСОБА_1 перейшли до позивача на підставі договору відступлення права вимоги № GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року, укладеного останнім з АТ «Банк Форвард», і дані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією зазначеного договору, копією платіжної інструкції № 4170 від 23 липня 2024 року, згідно якої ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» перерахувало на рахунок АТ «Банк Форвард» 70 122 419,74 грн. як оплату за лот GL1N426202, переможець ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ціна продажу 70 122 419,74 грн. без ПДВ, а також витягом з реєстру договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами станом на 25 липня 2024 року, згідно якого до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 200337978 від 09 квітня 2021 року на загальну суму 80 047,39 грн.

Доводи апеляційної скарги, що суду не було надано повного реєстру боржників до договору № GL1N426202/1 від 25 липня 2024 року, що унеможливлює перевірку обсягу та змісту переданих прав вимоги, а також ідентифікацію конкретного зобов`язання вказаного договору, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, з огляду на положення ч. 2 ст. 95 ЦПК України, якою передбачено, якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього, що і було в даному випадку зроблено позивачем ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», оскільки обставини набуття ним права вимоги до інших боржників, перелік яких та реквізити укладених з ними кредитних договорів наведено у повному реєстрі, не входять до предмету доказування в даній справі.

Враховуючи наведене, наведені в апеляційній скарзі правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 про те, що для підтвердження факту відступлення прав вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі,

а також правові висновки Верховного Суду в постанові від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012, згідно яких, передача новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків,

не спростовують правильності рішення суду першої інстанції, яке таким висновкам не суперечить, оскільки судом встановлено, що відповідні докази переходу права вимоги до відповідача позивачем були надані.

Згідно ч. 2 ст. 516 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Статтею 517 ЦК України передбачено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За даних обставин, доводи апеляційної скарги, що новий кредитор за умовами договору про відступлення права грошової вимоги зобов`язаний був повідомити боржників про відступлення права вимоги протягом 5 календарних днів з дня набрання чинності цим договором, проте жодного належного доказу направлення відповідачу повідомлення про заміну кредитора позивачем суду не надано, як не надано і підтверджуючих документів направлення вимоги про відступлення прав новому кредитору, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на те, що ОСОБА_1 не надано доказів виконання свого обов`язку за кредитним договором як перед новим, так і перед первісним кредиторами.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.