Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №756/18855/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13418/2026

Справа № 756/18855/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Нестеренко Т.В. в м. Київ 14 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок надання товару неналежної якості та моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму матеріальної шкоди 700 грн., моральної шкоди 10000 грн., заподіяної внаслідок надання товару неналежної якості, та витрати на професійну правничу допомогу 14000 грн.

Позов мотивував тим, що він замовив та оплатив ФОП ОСОБА_1 дві пари окулярів Dial Vision, що мають регулювання в межах (+3)-(-6). Замовлений товар відповідач надіслав йому 29 вересня 2025 року, 02 жовтня 2025 року він отримав і оплатив товар, що підтверджується чеком переказу коштів на суму 732,98 грн. від 02 жовтня 2025 року № 5342550798. Товар виявився неякісним, таким, що не відповідає заявленим властивостям. ОСОБА_2 намагався повернути неякісний товар, з цього приводу неодноразово телефонував ФОП ОСОБА_1 , однак жодного разу не отримав відповіді.

Вказував, що внаслідок придбання товару неналежної якості йому було спричинено матеріальну та моральну шкоду. Матеріальна шкода полягає у сплаченій ним вартості неякісного товару 700 грн., а також він зазнав моральних страждань, коли отримав товар, який не відповідав заявленим властивостям, а також коли не зміг вирішити це питання з відповідачем і змушений був звернутися за правничою допомогою, витратити свій час та ще раз пережити негативні емоції, пов`язані з отриманням товару неналежної якості. Завдану моральну шкоду оцінює у 10000 грн.

Зазначав, що намагався вирішити спір у досудовому порядку, 14 жовтня 2025 року звернувся з претензією до відповідача, у відповідь на яку йому повідомили, що кошти за товар підлягають поверненню, і надали реквізити для повернення неякісного товару. Він повернув товар на вказані реквізити, направив заяву на повернення коштів у запропонованій редакції за запропонованими реквізитами, але грошей так і не отримав.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 14 травня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 700 грн., моральну шкоду у розмірі 2000 грн., понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14000 грн., стягнуто з ФОП ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 3328 грн.

Відповідач ФОП ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, просила скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 травня 2026 року в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 березня 2019 року у справі № 757/55244/17-ц про те, що вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; в постанові від 23 липня 2018 року у справі № 760/8892/17 про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Наголошувала, що тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Наводила зміст ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості, повідомляла, що позивачем жодним чином не доведено, що придбаний товар є неналежної якості, містить недоліки або не відповідає заявленим характеристикам; не надано відомостей про предмет договору купівлі-продажу, який укладено між сторонами; не надано належних та достатніх доказів про якісні показники товару, які були заявлені при укладенні договору купівлі-продажу та яким характеристикам не відповідає отриманий позивачем товар; не зазначено, у зв`язку з чим позивач був позбавлений можливості оглянути придбаний товар до його оплати при отриманні відправлення.

Повідомляла, що 14 листопада 2025 року здійснено повернення на користь позивача грошових коштів у розмірі 699 грн. згідно платіжної інструкції № 230 від 14 листопада 2025 року, відтак, формування позивачем вимог до скаржника про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок надання товару неналежної якості, є безпідставними.

Наводила зміст ст. 23, 1167 ЦК України щодо підстав відшкодування моральної шкоди, роз`яснення, викладені у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», яким передбачено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Посилалася на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року у справі № 397/479/21, згідно яких суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вказувала, що у зв`язку з тим, що нею, ФОП ОСОБА_1 , не було завдано позивачу жодної моральної шкоди, позивач об`єктивно позбавлений можливості подати суду будь-який належний та допустимий доказ того, що йому заподіяна моральна шкода зі сторони відповідача. Відтак, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження завдання йому ФОП ОСОБА_1 моральної шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями скаржника та вину останнього в її завданні, вказане свідчить про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди. В свою чергу, позивачем не зазначено жодних мотивів щодо визначення розміру моральної шкоди, яка жодним чином позивачу зі сторони скаржника завдана не була.

Підсумовувала, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, що йому була заподіяна моральна шкода, не підтверджено протиправної поведінки відповідача, з огляду на відсутність підстав для задоволення основної вимоги, тому вимога про стягнення моральної шкоди є безпідставною та необґрунтованою.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, наводила зміст ч. 4 ст. 137, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», зазначала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Вказувала, що з огляду на відсутність підстав для задоволення позову, будь-які вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу задоволенню не підлягають.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 29 вересня 2025 року на адресу позивача ОСОБА_2 надійшло поштове відправлення від відповідача ФОП ОСОБА_1 , а саме окуляри Dial Vision вартістю 699 грн. (а. с. 8).

Вартість товару сплачена ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 згідно чеку ТОВ «НоваПей» від 02 жовтня 2025 року (а. с. 9).

14 жовтня 2025 року ОСОБА_2 направив на адресу ФОП ОСОБА_1 претензію про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок надання товару неналежної якості, відшкодування правничої допомоги та моральної шкоди, в якій зазначено, що отриманий ним товар виявився неякісним, таким, що не відповідає заявленим властивостям, та просив повернути йому вартість товару, моральну шкоду 10000 грн. та відшкодувати вартість правничої допомоги 4000 грн. (а. с. 10 - 12).

Також в матеріалах справи наявне роздруковане листування у месенджері за жовтень-листопад 2025 року з особою під найменуванням «Інтернет магазин 1» за номером телефону НОМЕР_1 з приводу повернення товару неналежної якості (а. с. 13 - 29).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги надано новий доказ - копію платіжної інструкції № 230 від 14 листопада 2025 року, згідно якої ФОП ОСОБА_1 здійснено переказ грошових коштів в розмірі 699 грн. на користь ОСОБА_2 із призначенням платежу «Повернення коштів згідно заяви від 17 жовтня 2025 року, замовлення № 00001148000 без ПДВ».

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Апеляційна скарга не містить клопотання про дослідження нових доказів із обґрунтуванням поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, в ньому не наведено об`єктивних причин, які перешкодили подати вказані докази у встановлений законом строк, не заявлено клопотання про поновлення строку для подання нових доказів.

Виходячи із наведеного, з урахуванням вимог ст. 12, 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що відповідач не надала доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, тому апеляційний суд не має процесуальних повноважень приймати вказані докази та вирішувати справу з посиланням на ці докази.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

У частині першій статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин першої, другої статті 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, в силу статті 664 ЦК України, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів регулює Закон України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ).

У пункті 7 частини першої статті 1 цього Закону передбачено, що договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.

Продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію. Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов`язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції (частини перша та друга статті 6 Закону № 1023-ХІІ).

Згідно зі статтею 678 ЦК України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Права покупця у разі продажу йому товару неналежної якості визначено статтею 708 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 1023-ХІІ у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Частиною третьою статті 8 цього Закону передбачено, що вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред`являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача. Споживач має право пред`явити одну з вимог, передбачених частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.

Отже, за правилами статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право вимагати розірвання договору та повернення сплачених за товар грошових коштів у разі виявлення протягом гарантійного строку саме істотного недоліку, а не будь-якого недоліку, який робить неможливим чи недостатнім використання товару відповідно до його цільового призначення.

Істотний недолік - це недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) він взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором (пункт 12 статті 1 Закону № 1023-ХІІ).

Відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 1023-ХІІ за наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі виникнення потреби в перевірці якості - протягом чотирнадцяти днів або за домовленістю сторін.

Саме на споживача покладається обов`язок довести наявність істотного дефекту продукції, а тягар доказування причин виникнення недоліку товару покладений на продавця.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2025 року в справі № 201/4082/21, від 26 лютого 2025 року в справі № 619/3972/21, від 27 лютого 2023 року в справі № 569/222/21, від 26 січня 2022 року в справі № 755/5301/16-ц та інших.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 202/3157/22, провадження № 61-3448св23).

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, постанова Верховного Суду від 02 березня 2026 року у справі № 757/34767/23).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стягуючи із відповідача на користь позивача вартість товару у розмірі 699 грн., суд першої інстанції виходив із того, що сам факт прийняття відповідачем товару після звернення позивача з претензією свідчить про визнання відповідачем наявності спору щодо якості товару та погодження із необхідністю повернення коштів після повернення продукції.

При цьому суд не зазначив доказів, на підставі яких ним було ці обставини встановлено.

Так, в матеріалах справи наявне роздруковане листування у месенджері з особою під найменуванням «Інтернет магазин 1» за номером телефону НОМЕР_1 з приводу повернення товару неналежної якості (а. с. 13 - 29).

Разом із тим, суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, постановах Верховного Суду від 30 травня 2025 року у справі № 369/13647/17, від 25 лютого 2026 року у справі № 161/342/24 та інших.

У долученому до позову листуванні в месенджері авторство сторін достеменно не підтверджено, співрозмовник позивача, позначений як «Інтернет магазин 1», користується номером телефону НОМЕР_1 , який не співпадає з номерів телефону відповідача, зазначеному у позові, скріншоти містять зміст повідомлень, у яких позивачу пропонується повернути товар на ім`я невстановленої особи ОСОБА_3 , а не відповідача ФОП ОСОБА_1 .

Зазначивши, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо неналежної якості товару, суд першої інстанції залишив поза увагою, що cаме на споживача, а не на продавця, покладається обов`язок довести наявність істотного дефекту продукції, та безпідставно переклав тягар доказування цих обставин на відповідача.

Водночас, у даній справі позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що придбаний товар є неналежної якості, містить недоліки або не відповідає заявленим характеристикам.

Також ОСОБА_2 до суду не надано відомостей про предмет договору купівлі-продажу, який укладено між сторонами, та про якісні показники товару, які були заявлені при укладенні договору купівлі-продажу, не зазначено, яким характеристикам не відповідає отриманий позивачем товар.

Крім того, оскільки позивачем отримано товар засобами поштового зв`язку, ним не обґрунтовано, у зв`язку з чим ОСОБА_2 був позбавлений можливості оглянути придбаний товар до його оплати при отриманні відправлення.

Також, оскільки в межах даного позову протиправності дій відповідача ФОП ОСОБА_1 , а саме продажу нею товару неналежної якості, доведено не було, похідні вимоги про відшкодування моральної шкоди на користь позивача також задоволенню не підлягали.

Водночас, положеннями ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем. Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж.

Разом із тим, зазначеним правом розірвання договору та поверненням грошей у розмірі вартості повернутого товару у порядку ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про захист прав споживачів» ОСОБА_2 на свій розсуд не скористався.

Отже, оскільки жодних належних та допустимих доказів тих обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, матеріали справи не містять, позов ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 є недоведеним та необґрунтованим, а тому безпідставно задоволений судом першої інстанції.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в частині задоволення позову, а також в частині стягнення з відповідача судових витрат, із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та оскільки позивач ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати за подання апеляційної скарги, понесені ФОП ОСОБА_1 у розмірі 3994 грн. підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14 травня 2026 року в частині задоволення позову, а також в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судових витрат скасувати та прийняти в цій частині нову постанову.

Відмовити ОСОБА_2 в позові до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок надання товару неналежної якості та моральної шкоди.

Судові витрати за подання апеляційної скарги, понесені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) в розмірі 3994 грн., компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.