Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №752/31859/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10496/2026

Справа № 752/31859/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 вересня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Данілової Т.М. в м. Київ 27 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року позивач ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором № 1501-4047 від 22 січня 2025 року в розмірі 40824,78 грн., з яких заборгованість за кредитом 12319,10 грн., заборгованість за нарахованими процентами 18724,88 грн., заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України - 9780,80 грн., покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивував тим, що 22 січня 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту creditcasa.com.ua, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1501-4047. Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 6000 грн., строк кредитування 365 днів, базовий період - 30 днів, комісія за видачу кредиту - 15 % від суми кредиту, промо-ставка 0,75 % в день, знижена процентна ставка 1 % в день, стандартна ставка 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору. В цей період можливе використання позичальником права користування кредитом за промо-ставкою та/або зниженою та/або пільговою процентною ставкою; 0,74 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період, починаючи зі 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше); базовий період - проміжки часу впродовж строку дії договору, в останні дні яких у позичальника настає обов`язок сплати відсотків за користування кредитом. Кількість днів у базовому періоді вказана у договорі і визначена сторонами на підставі пропозиції кредитодавця, сформованої із урахуванням побажань позичальника, наданих в процесі звернення щодо отримання кредиту через веб-сайт кредитодавця.

Додатковою угодою № 1 від 23 березня 2025 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1501-4047 від 22 січня 2025 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит в сумі 8900 грн.

Додатковою угодою № 2 від 21 травня 2025 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1501-4047 від 22 січня 2025 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит в сумі 2500 грн.

Додатковою угодою № 3 від 22 травня 2025 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1501-4047 від 22 січня 2025 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит в сумі 2400 грн.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, видавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Відповідач підтвердив виникнення своїх зобов`язань відповідно до умов укладеного кредитного договору шляхом прийняття виконання зобов`язання кредитодавця, а саме отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався своїм правом протягом 14 календарних днів з дня укладення кредитного договору відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань перед позивачем, відповідач здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, що відображено у розрахунку заборгованості.

В подальшому відповідач всупереч умовам кредитного договору та вимог закону не повернув в повному обсязі кредит, а також не виконав у повному обсязі всі інші свої грошові зобов`язання перед кредитодавцем за кредитним договором.

Станом на 22 жовтня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 40824,78 грн., а саме заборгованість за кредитом 12319,10 грн., заборгованість за нарахованими процентами 18724,88 грн., заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України - 9780,80 грн.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець направив позичальнику вимогу про усунення порушень умов кредитного договору щодо сплати процентів, однак дана вимога була позичальником проігнорована.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27 лютого 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1501-4047 від 22 січня 2025 року в розмірі 40824,78 грн. та судовий збір 2422,40 грн.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити повністю або задовольнити частково в межах фактично отриманого тіла кредиту з урахуванням здійснених оплат.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що відбулось порушення принципу добросовісності та застосування несправедливих умов договору (ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Суд першої інстанції погодився з нарахуванням відсотків за ставкою 0,75 % та 1 % на день, що у річному вимірі становить від 273 % до 365 % річних, відхиливши доводи відповідача про неспівмірність та кабальність цих умов, що прямо суперечить приписам ч. 3 ст. 509 ЦК України.

Посилаючись на зміст ч. 4 ст. 277 ЦПК України, зазначав, що ухвалою суду від 27 лютого 2026 року йому безпідставно відмовлено в розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження. Враховуючи складність справи, наявність трьох додаткових угод та кабальний розмір процентів, розгляд справи без виклику сторін позбавив його можливості надати усні пояснення та повноцінно спростувати розрахунок позивача, що порушує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Судом не було враховано, що відповідач як споживач є слабшою стороною у кредитних правовідносинах, а формальний підхід суду за відсутності виклику сторін унеможливив надання усних пояснень та ефективне спростування розрахунку заборгованості, наданого позивачем.

Не погоджувався з висновками суду першої інстанції, що факт перевищення нарахованих відсотків над тілом кредиту не є підставою для відмови у їх стягненні, посилаючись на п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, вказував, що в даному випадку тіло кредиту становить 12319,10 грн., а нараховані відсотки та інші нарахування складають 28505,68 грн., тобто компенсація кредитора перевищує вартість тіла кредиту у 2,3 рази.

Вважав, що встановлення непомірно високої відсоткової ставки - 273 % та 365 % річних свідчить про явну несправедливість умов договору, зловживання з боку позивача своїм монопольним становищем та порушення принципів розумності й добросовісності, закріплених у ст. 3, 509 ЦК України. Договір укладено 22 січня 2025 року, на цей момент уже діяли зміни до Закону України «Про споживче кредитування», які обмежують максимальну денну ставку. Суд встановив, що ставка становила 1 % на день. Однак загальний розмір стягнутих відсотків становить понад 28000 грн. за 9 місяців при тілі 12000 грн., що свідчить про застосування позивачем методики складних відсотків або приховані комісії, що прямо заборонено законом для споживчих кредитів. Суд не здійснив перевірку розрахунку заборгованості на відповідність вимогам щодо максимальної вартості кредиту. Враховуючи, що сторона позивача була обізнана про порушення законодавства, вона наводила аргументи, що прямо суперечать положенням Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з рішенням, кредит надавався на 365 днів. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справах № 310/11534/13-ц, № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється після спливу визначеного договором строку. Позивачем нараховано прострочені проценти 18724,88 грн., і заборгованість за процентами річних 9780,80 грн., сума яких є неспівмірною з 3 % річних, передбаченими ст. 625 ЦК України, оскільки в даному випадку період прострочення мав би становити понад 25 років, що фізично неможливо. Отже, позивач під виглядом процентів річних приховав штрафні санкції або пеню, що заборонено ст. 14-1 Закону України «Про споживче кредитування» у період дії воєнного стану та в цілому обмежено для споживачів.

Звертав увагу на правові висновки Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, згідно яких умови договору про надання споживчого кредиту, які передбачають сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором, є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд першої інстанції проігнорував практику Верховного Суду та безпідставно стягнув з нього відсотки, які штучно збільшили його борг до суми 40824,78 грн., що є прямим наслідком вчинення позивачем несправедливого та кабального правочину.

Вказував, що за матеріалами справи кредитний договір від 22 січня 2025 року було укладено на строк 365 днів, і суд першої інстанції не перевірив належним чином період нарахування заборгованості за процентами та допустив стягнення сум, нарахованих поза межами правомірного строку користування кредитними коштами.

Звертав увагу, що суд першої інстанції беззаперечно прийняв розрахунок заборгованості ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та зазначив, що він не спростований. Однак розрахунок заборгованості є лише одностороннім документом позивача, який не має сили беззаперечного доказу. Крім того, як вбачається з рішення, сторонами укладалися додаткові угоди впродовж 2025 року, кожна з яких є новим правочином і вимагає дотримання окремої процедури акцептування та ідентифікації через одноразовий ідентифікатор відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Від позивача ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, наводив власні спростування доводів апеляційної скарги.

Викладав фактичні обставини справи, зазначені в позовній заяві, щодо обставин укладення та умови кредитування відповідно до кредитного договору і трьох додаткових угод до нього, зокрема розмір, порядок нарахування та сплати відсотків відповідно до конкретних пунктів договору, наголошував, що відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Проценти, визначені у договорі, жодним чином не суперечать вимогам чинного законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився з ними.

Наводив зміст ст. 6, 626, 628, 638, 526, 610, 1048, 1056-1 ЦК України, вказував, що позивачем дотримано вимоги щодо встановлення розміру процентів за користування суми кредитом, що було доведено до відома відповідача.

Посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 про те, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення грошового зобов`язання.

Тож, з наведеного вбачається, що позивач має законне право на нарахування процентів згідно п. 4.10, 10.1 кредитного договору протягом строку договору, що визначені в п. 2.11 додаткової угоди.

Щодо правомірності нарахування процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, вказував, що зазначені нарахування не є неустойкою в розумінні штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права кредитора. 24 грудня 2023 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», на підставі якого п. 6 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» викладено у новій редакції, а саме у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення.

Звертав увагу, що одночасно також відбулося виключення п. 6.1 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», яким було передбачено норму про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування.

Отже, чинна норма Закону України «Про споживче кредитування», яка також діяла на дату укладення договору з відповідачем, і яка передбачає звільнення від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань, не застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені за межами періоду, що встановлений п. 6 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування», тобто з 23 січня 2024 року, тому позивач має всі підстави для нарахування неустойки та інших платежів за прострочення виконання зобов`язання, в тому числі процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, якщо умовами договору передбачена сплата таких платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, тобто його норми є спеціальними, які регулюють правовідносини за договорами про надання споживчого кредиту, зокрема в частині правомірного нарахування неустойки в редакції Закону на дату укладання договору між сторонами. З огляду на викладене, оскільки договір укладений поза межами періоду, на який поширюється звільнення від відповідальності, передбачене Законом України «Про споживче кредитування», положення про звільнення боржника від відповідальності не підлягають застосуванню.

Відтак, позивач має законні та обґрунтовані підстави для нарахування та стягнення з відповідача процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, як способу захисту порушеного грошового зобов`язання.

Пояснював, що п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» має місце щодо застосування до вимог про нарахування пені та штрафу, а не до всіх умов договору. Проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зауважував, що з наданого до позову розрахунку заборгованості вбачається, що він відповідає вимогам закону, є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору. з нього вбачається основний борг, нараховані відсотки, сума платежу та залишок нарахованих непогашених відсотків.

Звертав увагу, що відповідно до цього розрахунку штраф стосовно ОСОБА_1 не нараховувався, а нарахована комісія сплачується одноразово, за видачу кредитних коштів.

Відповідно до розрахунку заборгованості вбачається, що у період з 22 січня 2025 року по 20 лютого 2025 року включно нарахування процентів відбувалось за промо ставкою, яка становить 0,75 % за кожен день користування кредитом перші 30 календарних днів першого базового періоду; 20 лютого 2025 року відповідачем було внесено кошти у розмірі 2850 грн., з яких 1350 грн. було враховано на погашення відсотків за користування кредитними коштами, 900 грн. на погашення одноразової комісії, 600 грн. на погашення основного боргу.

У період з 21 лютого 2025 року по 21 жовтня 2025 року включно нарахування відсотків відбувалось за стандартною ставкою, яка становить 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору.

22 березня 2025 року відповідачем внесено кошти у розмірі 4000 грн. 1600 грн. було враховано на погашення відсотків за користування кредитними коштами, 2380 грн. було враховано на погашення основного боргу.

23 березня 2025 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої відповідачу було надано додаткові грошові кошти у кредит в сумі 8900 грн. Таким чином, станом на 23 березня 2025 року основна сума боргу становила 11920 грн., а строк кредитування збільшився до календарних 425 днів.

22 квітня 2025 року до відповідача було застосовано нарахування штрафів у порядку ст. 625 ЦК України в зв`язку з наявністю у відповідача простроченої заборгованості, у розмірі 119,20 грн. за кожен день прострочення заборгованості у загальній сумі 119,20 грн., що не перевищує 50 % від неповернутої позичальником суми кредиту.

22 квітня 2025 року відповідачем було внесено кошти у розмірі 7600 грн. 3695,20 грн. було зараховано на погашення відсотків за користування кредитними коштами, 1335 грн. було зараховано на погашення одноразової комісії, 2450,60 грн. враховано на погашення основного боргу, 119,20 грн. було враховано на погашення відсотків за ст. 625 ЦК України.

21 травня 2025 року сторонами було укладено додаткову угоду, згідно якої відповідачу було надано додаткові грошові кошти у кредит в сумі 2500 грн. Таким чином, станом на 23 березня 2025 року основна сума боргу становила 11969,40 грн., а строк кредитування збільшився до календарних 484 днів.

22 травня 2025 року сторонами було укладено додаткову угоду, згідно якої відповідачу було надано додаткові грошові кошти у кредит в сумі 2400 грн. Таким чином, станом на 23 березня 2025 року основна сума боргу становила 12319,10 грн., а строк кредитування збільшився до календарних 485 днів.

22 травня 2025 року відповідачем було внесено кошти в розмірі 5700 грн. 2914,70 грн. було враховано на погашення відсотків за користування кредитними коштами, 735 грн. було враховано на погашення одноразової комісії, 2050,30 грн. було враховано на погашення основного боргу.

За період з 22 червня 2025 року по 08 вересня 2025 року до відповідача було застосовано нарахування штрафів в порядку ст. 625 ЦК України у зв`язку з наявністю у відповідача простроченої заборгованості в розмірі 123,19 грн. за кожен день прострочення заборгованості у загальній сумі 9732,01 грн., що не перевищує 50 % від неповернутої позичальником суми кредиту.

09 вересня 2025 року до відповідача було застосовано нарахування штрафів в порядку ст. 625 ЦК України у зв`язку з наявністю у відповідача простроченої заборгованості у розмірі 48,79 грн. за кожен день прострочення заборгованості у загальній сумі 48,79 грн., що не перевищує 50 % від неповернутої позичальником суми кредиту.

Відповідно до п. 2.5 додаткової угоди, строку кредитування продовжено до 485 днів.

Станом на 22 жовтня 2025 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 40824,78 грн., з яких 12319,10 грн. заборгованість за кредитом, 18724,88 грн. заборгованість за нарахованими процентами, 9780,80 грн. заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 22 січня 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, уклали електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1501-4047 шляхом його підписання відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора А1896 (а. с. 9 - 29).

Відповідно до п. 2.2 кредитного договору кредитодавець відкрив кредитну лінію для позичальника шляхом надання позичальнику кредиту на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені цим договором у порядку, передбаченому цим договором.

Згідно п. 4.1, 4.2 кредитного договору загальний розмір кредиту (сума кредиту) за цим договором становить 6000 грн., дата надання/видачі кредиту - 22 січня 2025 року.

Згідно п. 4.10 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дати видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною стандартною процентною ставкою: 1 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення цього договору; 0,75 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період, починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії цього договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше).

Згідно п. 4.11 кредитного договору комісія за видачу кредиту становить 15 % від суми виданого кредиту. Нарахування комісії за видачу кредиту здійснюється на суму виданого за цим договором кредиту у день видачі кредиту.

Згідно п. 4.13 кредитного договору строк кредитування, тобто строк на який надається кредит позичальнику - 365 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту 21 січня 2026 року.

Згідно п. 4.14 - 4.17 кредитного договору реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 3116,24 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення цього договору (за весь строк кредитування) складає 26025 грн. та включає в себе суму кредиту, комісію за видачу кредиту та проценти за користування кредитом. Денна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 0,914 %. Загальні витрати за споживчим кредитом на дату укладення цього договору складають 20025 грн. та включають у себе проценти за користування кредитом та комісію за видачу кредиту.

Додатковою угодою від 23 березня 2025 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1501-4047 від 22 січня 2025 року, підписаного ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А6725, кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит в сумі 8900 грн., а також домовились продовжити строк кредитування до 365 днів з дати укладення цієї додаткової угоди. З урахуванням цього строк кредитування за договором становить 425 днів, а строк дії договору визначається у порядку, передбаченому договором.

Додатковою угодою від 21 травня 2025 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1501-4047 від 22 січня 2025 року, підписаного ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А2804, кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит в сумі 2500 грн., а також домовились продовжити строк кредитування до 365 днів з дати укладення цієї додаткової угоди. З урахуванням цього строк кредитування за договором становить 484 днів, а строк дії договору визначається у порядку, передбаченому договором.

Додатковою угодою від 22 травня 2025 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1501-4047 від 22 січня 2025 року, підписаного ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором А7081, кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит в сумі 2400 грн., а також домовились продовжити строк кредитування до 365 днів з дати укладення цієї додаткової угоди. З урахуванням цього строк кредитування за договором становить 485 днів, а строк дії договору визначається у порядку, передбаченому договором.

На підтвердження факту перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивачем подано:

- копію квитанції LiqPay № 2586561687 АТ КБ «ПриватБанк», згідно якої 25 січня 2025 року здійснено перерахування грошових коштів у сумі 6000 грн. на картку НОМЕР_1 ,

- довідку ТОВ «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 30 жовтня 2025 року вих. № 17305, якою підтверджено успішність проведення фінансових операцій, в тому числі платежу від 22 січня 2025 року на номер картки НОМЕР_2 в сумі 6000 грн.,

- довідку ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про видачу коштів за кредитним договором, згідно якої 22 січня 2025 року видано кредит у розмірі 6000 грн. (платіж № 2586561687), 23 березня 2025 року здійснено добор по кредиту в розмірі 8900 грн. (платіж № 1578383327), 21 травня 2025 року здійснено добор по кредиту в розмірі 2500 грн. (платіж № 1610584505), 22 травня 2025 року здійснено добор по кредиту в розмірі 2400 грн. (платіж № 1611260044).

Позивачем ТОВ «Укр Кредит Фінанс» також надано розрахунок заборгованості за договором № 1501-4047 від 22 січня 2025 року станом на 22 жовтня 2025 року, згідно якої основний борг 12319,10 грн., залишок відсотків 18724,88 грн., залишок відсотків за ст. 625 ЦК України 9870,80 грн., всього 40824,78 грн.

У період з 22 січня 2025 року по 20 лютого 2025 року позивачем нараховано проценти за користування кредитом за ставкою 0,75 %, в подальшому у період з 21 лютого 2025 року по 21 жовтня 2025 року включно позивачем нараховано проценти за користування кредитом за ставкою 1 %.

У розрахунку заборгованості відображено часткове погашення ОСОБА_1 за кредитним договором та додатковими угодами до нього, зокрема 20 лютого 2025 року відповідачем було внесено кошти у розмірі 2850 грн., 22 березня 2025 року відповідачем внесено кошти у розмірі 4000 грн., 22 квітня 2025 року відповідачем було внесено кошти у розмірі 7600 грн., 22 травня 2025 року відповідачем було внесено кошти в розмірі 5700 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов`язання.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення.

Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

У свою чергу позичальник наділений правом заперечувати як укладення кредитного договору, так і факт отримання коштів. Проте, у разі твердження про повне чи часткове виконання зобов`язання, позичальник повинен підтвердити це належними доказами, які свідчать про своєчасне повернення суми кредиту та сплату нарахованих відсотків.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

У справі, що переглядається, судом встановлено, що 22 січня 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1501-4047, відповідно до умов якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб у розмірі 6 000 грн., додатковою угодою від 03 березня 2025 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 8900 грн., додатковою угодою від 21 травня 2025 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 2500 грн., додатковою угодою 22 травня 2025 року кредитодавець та позичальник домовились про надання додаткових коштів у кредит у сумі 2400 грн.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» зобов`язання за кредитним договором виконано своєчасно та в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву, поданому під час розгляду справи судом першої інстанції 09 січня 2026 року позивач не спростовував наведених обставин, а заперечив позов частково лише щодо нарахування штрафних санкцій і пені (а. с. 41).

Вперше аргументи про те, що кожна додаткова угода є новим правочином і вимагає дотримання окремої процедури акцептування та ідентифікації через одноразовий ідентифікатор, наведено лише у апеляційній скарзі, в зв`язку з чим такі доводи ОСОБА_1 апеляційним судом оцінюються критично.

Апеляційний суд враховує, що позивачем до справи надано паперові копії електронного кредитного договору та додаткових угод до нього, із відмітками про накладення ОСОБА_1 підпису одноразовим ідентифікатором, у реквізитах угод зазначено особисту інформацію позичальника, а саме прізвище, ім`я, по батькові, серію та номер паспорта, місце проживання, електронну адресу.

Доказів отримання ТОВ «Укр Кредит Фінанс» персональних даних відповідача всупереч його волі останнім не надано, а також не спростовано відповідності особистих даних ОСОБА_1 в зазначеному договорі.

Крім того, ОСОБА_1 , звертаючи увагу на процедуру укладення електронних договорів, яка має відповідати вимогам Закону України «Про електронну комерцію», у апеляційній скарзі прямо не заперечував, що додаткові угоди від 03 березня 2025 року, 21 травня 2025 року та 22 травня 2025 року ним дійсно укладались, як не заперечував і обставин отримання додаткових кредитних коштів за ними та наявності заборгованості за кредитом.

Доказів, які свідчать про своєчасне повернення суми кредиту та сплату нарахованих відсотків, відповідачем до суду першої інстанції та апеляційного суду не надано, правильності розрахунку заборгованості, складеного позивачем, не спростовано, власного контррозрахунку заборгованості не складено.

Апеляційний суд враховує, що доводи апеляційної скарги зосереджені на несправедливості розміру процентів, заявлених позивачем до стягнення, та нарахуванні цих процентів поза межами строку кредитування.

Перевіряючи зазначені обставини, апеляційний суд враховує, що останньою з додаткових угод, укладених сторонами, а саме 22 травня 2025 року, строк користування кредитом продовжено до 365 днів, з урахуванням чого строк кредитування за договором становить 485 грн., а в додатку до цієї угоди наведено графік платежів, останній з яких мав бути здійснений 21 травня 2026 року.

Розрахунок заборгованості, складений ТОВ «Укр Кредит Фінанс», відображає нарахування відсотків лише по 21 жовтня 2025 року включно, а отже нарахування відсотків здійснено в межах строку кредитування, що спростовує доводи відповідача про те, що суд першої інстанції не перевірив належним чином період нарахування заборгованості за процентами та допустив стягнення сум, нарахованих поза межами правомірного строку користування кредитними коштами.

Враховуючи наведене, посилання позивача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 310/11534/13-ц, № 202/4494/16-ц про те, що право кредитодавця нараховувати договірні проценти припиняється після спливу визначеного договором строку, відхиляються апеляційним судом як нерелевантні, а рішення суду першої інстанції наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду в цій частині не суперечить.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1501-4047 від 22 січня 2025 року, суд першої інстанції в цілому правильно виходив із того, що фактично отримані кошти відповідач зобов`язаний повернути ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та сплатити проценти за користування кредитом.

Разом із тим, задовольняючи вимогу про стягнення 9780,80 грн. заборгованості за процентами річних, суд першої інстанції залишив поза увагою наявність законодавчої заборони щодо стягнення цих сум.

Так, зі змісту позову вбачається, що під заборгованістю за процентами річних ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розуміє проценти річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, що підтверджується також розрахунком заборгованості за кредитним договором, складеним позивачем.

Згідно з пунктом 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З огляду на наведене, суд першої інстанції мав дійти висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення процентів річних, оскільки платежі за прострочення виконання зобов`язання, нараховані позивачем у період дії воєнного стану в Україні відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, підлягали списанню кредитодавцем.

Доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що договір про споживчий кредит укладено 22 січня 2025 року, тобто пізніше 30-го дня з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринку фінансових послуг», а тому до відповідача не застосовуються положення Закону України «Про споживче кредитування» про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань за договорами про споживчий кредит, апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступне.

Закон України «Про споживче кредитування» регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

15 березня 2022 року прийнято Закон України №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування» доповнено пунктом 6-1, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування у разі прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У разі допущення такого прострочення споживач звільняється, зокрема, від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин інших, ніж передбачені частиною 4 статті 1056-1 ЦК України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Норми цього пункту поширюються, у тому числі, на кредити, визначені частиною 2 статті 3 Закону. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таким договором, підлягають списанню кредитодавцем.

Пункт 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» виключено на підставі Закону №3498-IX від 22 листопада 2023 року, та пунктом 6 даного розділу встановлено, що у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. У тому числі, але не виключно, споживач у разі допущення такого прострочення звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов`язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з інших причин, ніж передбачені частиною 4 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період, зазначений у цьому пункті. Дія положень цього пункту поширюється, у тому числі, на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.

Таким чином, у даних нормах йдеться про період звільнення позивача від обов`язку сплати кредитодавцю платежів, передбачених саме договором про споживчий кредит за прострочення виконання, а не від відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, як помилково вважав позивач.

За даних обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по процентам річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 9780,80 грн., оскільки у даній частині вимог належало відмовити.

Крім того, стягуючи з відповідача на користь позивача проценти за користування кредитними коштами, в повному обсязі 18724,88 грн., та зазначаючи, що ОСОБА_1 , вважаючи умови договору несправедливими, не оспорив їх в судовому порядку, суд першої інстанції не врахував таке.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Так, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що кредитором застосовувалася відсоткова ставка у розмірі 0,75 % та 1 % за кожен день користування кредитними коштами.

При цьому, умовами договору від 22 січня 2025 року передбачено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка за кредитом становить 6469,15 %. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача 21539,77 грн. Загальні витрати за споживчим кредитом 11539,77 грн. при розмірі тіла кредиту 6000 грн.

Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків у розмірі 18724,88 грн., з огляду на розмір заборгованості за тілом кредиту (12319,10 грн.) є явно завищеною та не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та за тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», апеляційний суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягає заборгованість в розмірі 24638,20 грн., яка складається з: 12319,10 грн. - заборгованість за тілом кредиту та 12319,10 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, що ухвалою суду від 27 лютого 2026 року відповідачу безпідставно відмовлено в розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження, і враховуючи складність справи, наявність трьох додаткових угод та кабальний розмір процентів, розгляд справи без виклику сторін позбавив ОСОБА_1 можливості надати усні пояснення та повноцінно спростувати розрахунок позивача, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Отже, враховуючи, що категорія справи про стягнення заборгованості за кредитним договором не передбачає її обов`язкового розгляду в порядку загального судового провадження, а ціна позову не перевищувала двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд першої інстанції, залишаючи без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, не припустився порушень норм процесуального права.

Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов правильних в цілому висновків про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором. Разом із тим, висновки суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості за процентами здійснені в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення, із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 24638,20 грн., яка складається з 12319,10 грн. заборгованості за тілом кредиту та 12319,10 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом.

В іншій частині позов задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.

Апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості скасувати судове рішення лише в частині стягнення процентів, оскільки заборгованість в резолютивній частині рішення стягнута з відповідача на користь позивача єдиною підсумковою сумою без виділення складових заборгованості.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов залишається задоволеним на 60 %, з відповідача на користь позивача підлягає також стягненню судовий збір у розмірі 1453,44 грн.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 4542 грн., і оскільки за наслідками апеляційного перегляду скаргу задоволено на 40 %, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 1816,80 грн. судового збору пропорційно задоволення апеляційної скарги.

Шляхом взаємного розрахунку з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 363,36 грн. (1816,80 грн. - 1453,44 грн.).

Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27 лютого 2026 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (м. Київ бульвар Л.Українки 26 оф. 407 код ЄДРПОУ 38548598) заборгованість за кредитним договором № 1501-4047 від 22 січня 2025 року в розмірі 24638,20 грн., яка складається з 12319,10 грн. заборгованості за тілом кредиту та 12319,10 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом.

В решті позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 363,36 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді : Кашперська Т.Ц.

Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.