Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №761/26834/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 761/26834/24

номер провадження 22-ц/824/6735/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: заінтересована особа ОСОБА_1 ,

представник заінтересованої особи ОСОБА_5,

представник скаржника в режимі відеоконференції Артем`єва Г.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги

ОСОБА_1 ,

заступника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андросович Наталії Василівни

на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року /суддя Матвєєва Ю.О./

у справі за скаргою ОСОБА_2 , заінтересована особа: ОСОБА_1 на дії заступника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андросович Наталії Василівни та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Заявниця ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просила визнати неправомірними дії заступника начальника Шевченківського ВДВС у м. Києві Андросович Н.В. щодо примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20.11.2024 року по справі № 761/26834/24; скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 01.08.2025 року та всі заходи примусового характеру; зобов`язати державного виконавця повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 9, 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірними дії заступника начальника Шевченківського ВДВС у м. Києві Андросович Н.В. щодо примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20.11.2024 року по справі № 761/26834/24; скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 01.08.2025 року; зобов`язано заступника начальника Шевченківського ВДВС Андросович Н.В. повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 9, 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». У задоволенні решти вимог відмовлено./а.с. 83-85/

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, апелянти ОСОБА_1 та заступник начальника Шевченківського ВДВС у м. Києві Андросович Н.В. звернулися з апеляційними скаргами.

Апелянт ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 .

На підтвердження вимог апеляційної скарги апелянт ОСОБА_1 посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, не надано належної оцінки доказам та неправильно застосовано норми матеріального права. Зазначає, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20.11.2024 року набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню на всій території України відповідно до ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України. Вказує, що виконавче провадження було відкрито за місцем реєстрації боржника в м. Києві, що відповідає вимогам ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження». Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно послався на норми Гаазької конвенції 1996 року та Європейської конвенції 1980 року, оскільки ці конвенції регулюють порядок визнання та виконання судових рішень в іноземних державах, а не підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження в Україні. Крім того, апелянт посилається на ст. 129-1 Конституції України, ст. 1, 3, 4, 24, 26, 32-34, 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», п. 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, а також на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05.04.2023 у справі № 210/529/19 та у постанові від 28.02.2024 у справі № 619/4720/18.

Апелянт - заступник начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Андросович Н.В. в апеляційній скарзі просила скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_2 .

На підтвердження вимог апеляційної скарги апелянт посилалася на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Зазначає, що виконавче провадження відкрито на виконання ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 02.07.2025 у справі № 761/18625/25, якою визнано неправомірними дії державного виконавця щодо винесення повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання та зобов`язано уповноважену особу вирішити питання щодо прийняття до виконання виконавчого листа. Вказує, що виконавчий лист містить адресу боржника в м. Києві, а Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає такої підстави для повернення виконавчого документа, як перебування дитини за кордоном. Зазначає, що у разі неможливості виконання рішення державний виконавець має право звернутися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення відповідно до ст. 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» та п. 7 розділу IX Інструкції з організації примусового виконання рішень. Крім того, апелянт посилається на ст. 1, 3, 4, 24, 25, 26, 27, 74 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Артем`єву Г.О. подала відзив на апеляційні скарги, в якому просила залишити апеляційні скарги без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Зазначала, що рішення суду не містить реальних заходів примусового виконання та фактично вимагає постійного контролю за поведінкою особи, що виходить за межі повноважень органів ДВС. Вказувала, що стягувач ОСОБА_1 вже звернувся до компетентних органів Федеративної Республіки Німеччина із заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення суду України, що підтверджує правильність висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційних скаргах доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року у справі № 761/26834/24 визначено спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні з сином ОСОБА_3 шляхом покладення на матір дитини - ОСОБА_2 обов`язку організовувати в період воєнного стану в Україні і перебування дитини у цей період за кордоном спілкування дитини з батьком будь-якими доступними засобами телекомунікації в режимі відео- або телефонного зв`язку щоденно, протягом не менше 60 хвилин на день, з визначеним графіком по днях тижня.

16 квітня 2025 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 761/26834/24. У виконавчому листі зазначено адресу боржника ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 .

25 квітня 2025 року заступником начальника Шевченківського ВДВС Андросович Н.В. винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року у справі № 761/18625/25 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: визнано неправомірними дії заступника начальника Шевченківського ВДВС Андросович Н.В. щодо винесення повідомлення від 25.04.2025 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання та зобов`язано уповноважену особу вирішити питання щодо прийняття до виконання виконавчого листа № 761/26834/24.

31 липня 2025 року керівником Відділу скасовано повідомлення від 25.04.2025 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

01 серпня 2025 року заступником начальника Шевченківського ВДВС Андросович Н.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 761/26834/24. У постанові зазначено адресу боржника: АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом про відвідування школи від 22.04.2025, ОСОБА_4 з 12.09.2022 відвідує початкову школу у Франкфурті-на-Майні (Федеративна Республіка Німеччина).

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції вірно керувався ст. 19, 129 Конституції України про обов`язок органів державної влади діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та про обов`язковість рішень суду; ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» про те, що виконавчі дії провадяться за місцем проживання, перебування, роботи боржника, а виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється за місцем вчинення таких дій; п. 9, 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, якщо він не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби або пред`явлений не за місцем виконання; Гаазькою конвенцією про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року та Європейською конвенцією про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми 1980 року.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що оскільки дитина проживає за межами України, примусове виконання рішення суду в Україні є юридично неможливим, адже предмет виконання (встановлення контакту з дитиною) знаходиться поза юрисдикцією України, а тому державний виконавець неправомірно відкрив виконавче провадження та мав повернути виконавчий документ стягувачу на підставі п. 9, 10 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи апеляційної скарги, апеляційним судом відхиляються з таких підстав.

Апелянт ОСОБА_1 вказував на те, що рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20.11.2024 року набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню на всій території України відповідно до ст. 129-1 Конституції України та ст. 18 ЦПК України. Наголошував, що виконавче провадження було відкрито за місцем реєстрації боржника в м. Києві, що відповідає вимогам ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження». Вказував, що суд першої інстанції безпідставно послався на норми Гаазької конвенції 1996 року та Європейської конвенції 1980 року.

Колегія суддів зазначає, що обов`язковість судового рішення та можливість його примусового виконання органами державної виконавчої служби є різними правовими категоріями. Закон України «Про виконавче провадження» передбачає чіткий перелік рішень і способів їх виконання, а також підстави для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання. Саме ці положення були правильно застосовані судом першої інстанції.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника. Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій (ч. 3 ст. 24 Закону). Оскільки предметом виконання є організація спілкування дитини з батьком засобами телекомунікації в режимі відео- або телефонного зв`язку, а дитина фактично проживає за межами України, то місцем вчинення таких дій є територія іноземної держави, а не України.

Щодо посилань апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно застосував норми Гаазької конвенції 1996 року та Європейської конвенції 1980 року, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Гаазької конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, заходи, передбачені цією Конвенцією, стосуються, зокрема, прав, включаючи право на спілкування (п. b). Згідно з ч. 1 ст. 5 цієї Конвенції, судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини. Оскільки дитина ОСОБА_4 постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина, що підтверджується свідоцтвом про відвідування школи від 22.04.2025 і не заперечується сторонами, саме компетентні органи цієї держави мають юрисдикцію щодо вжиття заходів, пов`язаних зі спілкуванням дитини з батьком. Застосування судом першої інстанції норм міжнародних договорів, ратифікованих Україною, є правомірним, оскільки згідно зі ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», норми міжнародних договорів є частиною національного законодавства та мають пріоритет у застосуванні у даному випадку.

Апелянт Андросович Н.В. вказувала, що виконавче провадження відкрито на виконання ухвали суду від 02.07.2025, якою зобов`язано вирішити питання щодо прийняття до виконання виконавчого листа. Наголошувала, що виконавчий лист містить адресу боржника в м. Києві, а Закон України «Про виконавче провадження» не передбачає такої підстави для повернення виконавчого документа, як перебування дитини за кордоном. Зазначала, що у разі неможливості виконання рішення державний виконавець має право звернутися до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 02.07.2025 зобов`язувала уповноважену особу вирішити питання щодо прийняття до виконання виконавчого листа /т. 1 а.с. 111/, однак це не означає автоматичного обов`язку відкрити виконавче провадження за будь-яких обставин. При вирішенні цього питання державний виконавець зобов`язаний керуватися вимогами Закону України «Про виконавче провадження» та перевірити наявність підстав для відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем. Пунктом 10 ч. 4 ст. 4 цього Закону передбачено повернення виконавчого документа, якщо він пред`явлений не за місцем виконання.

У даному випадку рішення суду не містить реальних заходів примусового виконання, які могли б бути застосовані органами ДВС в Україні, оскільки фактично вимагає постійного контролю за поведінкою боржниці, що виходить за межі повноважень органів ДВС. Крім того, місцем виконання рішення є територія Федеративної Республіки Німеччина, де фактично проживають дитина і мати, а не місце реєстрації боржниці в м. Києві.

Щодо посилань державного виконавця на можливість звернення до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення (ст. 63, 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»), колегія суддів зазначає, що цей механізм не є альтернативою обов`язку державного виконавця перевірити на стадії відкриття виконавчого провадження наявність підстав для його відкриття. Більше того, як вбачається з матеріалів справи, стягувач ОСОБА_1 вже звернувся до компетентних органів Федеративної Республіки Німеччина із заявою про визнання та надання дозволу на виконання рішення суду України, що підтверджує правильність висновків суду першої інстанції про необхідність виконання цього рішення за місцем проживання дитини.

Крім того, апеляційний суд враховує принцип найкращих інтересів дитини, закріплений у ст. 3 Конвенції про права дитини, ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 7 СК України. Відкриття виконавчого провадження в Україні за відсутності реальних механізмів його виконання не сприяє захисту прав дитини.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційних скарг є необґрунтованими, висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та заступника начальника Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Андросович Наталії Василівни - залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 25 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 09.09.2026 р.

Головуючий: Судді: