Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №759/14738/13-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 759/14738/13-ц

номер провадження 22-ц/824/8451/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: апелянт ОСОБА_1 ,

представник апелянта ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року /суддя Коваль О.А./

у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Головне управління юстиції в м. Києві про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, в якому просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визначено ОСОБА_3 додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_5 , у шість місяців з моменту набрання рішенням законної сили. /а.с. 59-60/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, апелянтка ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянтка посилалася на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, не надано належної оцінки доказам та неправильно застосовано норми матеріального права. Зазначає, що обставини, які суд визнав поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини - проживання позивача за межами України, необізнаність про існування заповіту, не є такими згідно з усталеною практикою Верховного Суду та роз`ясненнями Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Вказує, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до нотаріуса поштою або через консульські установи України, а тому відсутні об`єктивні, непереборні перешкоди для своєчасного подання заяви про прийняття спадщини. Крім того, зазначає, що визнання позову відповідачкою не звільняє суд від обов`язку перевірити наявність поважних причин пропуску строку, а рішення суду не містить належного обґрунтування поважності таких причин. Посилається на те, що вона є спадкоємицею після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , який був спадкоємцем ОСОБА_4 - відповідачки у справі, а тому рішення суду безпосередньо впливає на її спадкові права, оскільки визначення ОСОБА_3 додаткового строку для прийняття спадщини призвело до зміни складу спадкоємців та зменшення частки спадкового майна, яка могла перейти до ОСОБА_6 , а відтак і до неї. Крім того, посилається на ст. 1270, ч. 3 ст. 1272 ЦК України, інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», а також на правову позицію Верховного Суду у справі № 589/1863/13-ц.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, неодноразово за наявною у матеріалах справи адресою, конверти повернуті без вручення, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , якій на праві власності належав будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням Народного суду Радянського району м. Києва від 19.06.1973 року та технічним паспортом.

14 квітня 1995 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким все своє майно заповіла сину ОСОБА_3 . Позивач є громадянином Російської Федерації, з 1984 року постійно проживає в м. Бикин Хабаровського краю РФ.

Спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 також була її дочка ОСОБА_4 (відповідачка у справі), яка 13 червня 2012 року подала до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Позивач звернувся до нотаріальної контори 30 червня 2013 року, однак 15 липня 2013 року отримав відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що про існування заповіту позивачу стало відомо лише у травні 2013 року з телефонного дзвінка товариша, після чого він приїхав до України та звернувся до нотаріальної контори.

Відповідачка ОСОБА_4 подала до суду нотаріально завірену заяву, в якій позов визнала повністю, проти його задоволення не заперечувала та просила розглядати справу без її участі у зв`язку з хворобою.

Свідок ОСОБА_7 (зять відповідачки) пояснив, що про існування заповіту нікому не було відомо, заповіт випадково знайшов колишній чоловік спадкодавці ОСОБА_3 , після чого він зателефонував позивачу у травні 2013 року та повідомив про його існування.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався ст. 1233 ЦК України про те, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок смерті; ст. 1270 ЦК України про те, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини; ч. 3 ст. 1272 ЦК України про те, що за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини.

Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивач пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, зокрема через необізнаність про наявність складеного спадкодавцем заповіту на його користь, та визначив йому додатковий строк у шість місяців з моменту набрання рішенням законної сили. При цьому суд врахував, що відповідачка визнала позов та не заперечувала проти його задоволення, а також що позивач є громадянином іншої держави та йому необхідний значний строк для реалізації своїх прав.

Доводи апеляційної скарги, апеляційним судом відхиляються з таких підстав

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій щодо прийняття спадщини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачка ОСОБА_4 , яка була спадкоємцем за законом та подала заяву про прийняття спадщини, визнала позовні вимоги ОСОБА_3 та не заперечувала проти визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини. Визнання позову відповідачем, яке не суперечить закону та не порушує права третіх осіб, є підставою для задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апелянтки про те, що вона є спадкоємицею після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , який був спадкоємцем ОСОБА_4 , і що рішення суду впливає на її спадкові права, колегія суддів зазначає, що як на момент виникнення права на спадкування 30 травня 2011 році так і на момент ухвалення рішення 20 січня 2014 року апелянтка не мала права на спадкування, не була стороною у справі, а рішення стосувалось прав позивача та відповідачки ОСОБА_4 . Відповідачка ОСОБА_4 подала нотаріально завірену заяву про визнання позову та не оскаржувала рішення суду. Доля спадкового майна визначалась за участі самої відповідачки, яка мала право розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року набрало законної сили та у встановленому законом порядку не оскаржувалося ані відповідачкою ОСОБА_4 , ані іншими особами, які вважали себе спадкоємцями. Звернення апелянтки з апеляційною скаргою лише через 12 років після ухвалення рішення та через значний проміжок часу після смерті відповідачки та її спадкоємця суперечить принципу правової визначеності як одній з основоположних засад верховенства права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає, що остаточне рішення суду не може бути поставлене під сумнів, а сторони мають право на те, щоб судове рішення, яке набрало законної сили, не переглядалося без наявності виняткових обставин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях. Суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку наявним доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга не містить посилань на нові обставини, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, та не спростовує встановлених судом обставин, фактично зводиться до переоцінки доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 січня 2014 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 09.09.2026 р.

Головуючий: Судді: