Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №753/27236/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2026 року м. Київ

Справа № 753/27236/25

Провадження: № 22-ц/824/9018/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року, постановлену під головуванням судді Коренюк А. М.,

у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення/дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України Данилюк Ольги Борисівни, заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Крок-ТТС»,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою, яка обґрунтована тим, що 26 листопада 2025 року державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк О. Б. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа Дарницького районного суду м. Києва, яким ОСОБА_1 зобов`язано в порядку повороту виконання судового рішення повернути ТОВ «Крок-ТТС» грошові кошти у розмірі 45 999 грн. Зазначала, що постановою про відкриття виконавчого провадження їй було встановлено строк для виконання рішення та зазначено про стягнення виконавчого збору у розмірі 16 000 грн. Цього ж дня, державним виконавцем винесено окрему постанову про стягнення виконавчого збору у вказаному розмірі.За твердженням ОСОБА_1 , вона мала намір добровільно виконати судове рішення, однак не мала банківських реквізитів ТОВ «Крок-ТТС», необхідних для повернення коштів. У зв`язку із цим 02 грудня 2025 року вона звернулася до державного виконавця із заявою про надання відповідних реквізитів, проте своєчасної відповіді не отримала. Незважаючи на це, 08 грудня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника в межах суми 62 299 грн, яка складалася із 45 999 грн за виконавчим документом, 16 000 грн виконавчого збору та 300 грн витрат виконавчого провадження. Вважала такі дії державного виконавця неправомірними, посилаючись на те, що невиконання нею судового рішення було зумовлене об`єктивною неможливістю перерахувати кошти через відсутність реквізитів стягувача, а визначений державним виконавцем розмір виконавчого збору та, відповідно, сума, в межах якої накладено арешт на її кошти, є необґрунтованими.

Крім того, ОСОБА_1 не погоджувалася з постановою державного виконавця від 15 грудня 2025 року про накладення на неї штрафу у розмірі 1 700 грн за невиконання рішення без поважних причин.

У зв`язку із наведеним ОСОБА_1 просила суд визнати дії державного виконавця незаконними, скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 26 листопада 2025 року, постанову про арешт коштів боржника від 08 грудня 2025 року та постанову про накладення штрафу від 15 грудня 2025 року.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження дій та рішення державного виконавця щодо накладення штрафу, з роз`ясненням скаржниці, що вирішення вимог у цій частині віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення/дії державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління міністерства юстиції України Данилюк Ольги Борисівни, заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Крок-ТТС», відмовлено.

Не погодившисьіз таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати ухвалу та ухвалити нове судове рішення про задоволення її скарги.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам, які свідчать про неправомірність дій державного виконавця під час примусового виконання судового рішення.

Вказувала, що після відкриття виконавчого провадження вона мала намір добровільно виконати судове рішення та повернути ТОВ «Крок-ТТС» грошові кошти у розмірі 45 999 грн, однак не мала банківських реквізитів стягувача. У зв`язку із цим 02 грудня 2025 року звернулася до державного виконавця із заявою про надання відповідних реквізитів, проте своєчасної відповіді не отримала.

Зазначала, що, незважаючи на її намір виконати судове рішення та вжиття нею заходів для отримання необхідних реквізитів, 08 грудня 2025 року державний виконавець виніс постанову про арешт її коштів у межах 62 299 грн.

Також, не погоджувалася із визначенням виконавчого збору у розмірі 16 000 грн, посилаючись на те, що рішення, яке перебуває на примусовому виконанні, передбачає повернення конкретної грошової суми, 45 999 грн, а тому, на її переконання, виконавчий збір мав визначатися у відсотковому співвідношенні до суми, що підлягає поверненню. У зв`язку із цим вважала необґрунтованою і суму 62 299 грн, у межах якої державним виконавцем накладено арешт на її кошти.

Крім того, посилалася на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду скарги. Зазначала, що в ухвалі про відкриття провадження судове засідання було призначено на 18 лютого 2026 року о 11 год. 00 хв., тоді як оскаржувану ухвалу постановлено за результатами судового засідання, проведеного 17 лютого 2026 року за її відсутності та відсутності її представника.

Вважала, що внаслідок цього була позбавлена можливості взяти участь у судовому засіданні, надати пояснення та реалізувати належні їй процесуальні права, що, на її думку, є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 липня 2026 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлена належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їъ відсутності.

Адвокат Юр`єва А. І. в інтересах ТОВ «Крок- ТТС» заперечувала проти доводів апеляційної скарги, посилаючись на законність ухваленого судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/23211/24 допущено поворот виконання судового рішення та зобов`язано ОСОБА_1 повернути ТОВ «Крок-ТТС» грошові кошти у розмірі 45 999 грн.

На виконання вказаного судового рішення Дарницьким районним судом м. Києва 21 листопада 2025 року видано виконавчий лист.

26 листопада 2025 року державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Данилюк О. Б. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.

Постановою про відкриття виконавчого провадження боржника зобов`язано виконати рішення суду, а також зазначено про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 16 000 грн.

Того ж дня, 26 листопада 2025 року, державним виконавцем винесено окрему постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 16 000 грн, а також постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 300 грн.

Постанову про відкриття виконавчого провадження 26 листопада 2025 року доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 в ЄСІТС.

02 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до державного виконавця із заявою, в якій просила надати банківські реквізити ТОВ «Крок-ТТС» для перерахування грошових коштів у розмірі 45 999 грн на виконання судового рішення.

08 грудня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти ОСОБА_1 у межах суми 62 299 грн.

Зазначена сума складається із 45 999 грн, що підлягають поверненню стягувачу за виконавчим документом, 16 000 грн виконавчого збору та 300 грн витрат виконавчого провадження.

15 грудня 2025 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1 700 грн у зв`язку з невиконанням рішення суду.

Водночас ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 січня 2026 року у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження дій та рішення державного виконавця щодо накладення штрафу відмовлено з роз`ясненням, що вирішення вимог у цій частині віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», а підстав для визнання оскаржуваних рішень і дій неправомірними не встановлено.

Суд установив, що на виконанні у Дарницькому відділі державної виконавчої служби перебував виконавчий лист Дарницького районного суду м. Києва, яким ОСОБА_1 зобов`язано в порядку повороту виконання судового рішення повернути ТОВ «Крок-ТТС» грошові кошти у розмірі 45 999 грн, у зв`язку із чим 26 листопада 2025 року державним виконавцем правомірно відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

Суд також виходив із того, що постанова про відкриття виконавчого провадження була доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 в ЄСІТС 26 листопада 2025 року, а тому остання була належним чином повідомлена про відкриття виконавчого провадження та необхідність виконання судового рішення.

Щодо постанови про арешт коштів боржника від 08 грудня 2025 року суд зазначив, що арешт накладено з метою забезпечення реального виконання судового рішення та в межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору і витрат виконавчого провадження, що відповідає положенням статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас, надаючи оцінку доводам скаржниці щодо розміру виконавчого збору, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність його визначення державним виконавцем у розмірі 16 000 грн, виходячи з того, що виконавчий документ передбачає виконання рішення немайнового характеру, а тому застосуванню підлягають положення частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Доводи ОСОБА_1 про неможливість виконання судового рішення через ненадання їй банківських реквізитів стягувача суд не визнав достатньою підставою для встановлення неправомірності дій державного виконавця та скасування оскаржуваних постанов.

Перевіряючи такі висновки суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо правомірності відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), а також Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 №1403-VIII (далі - Закон «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 2 Закону України «Про виконавче провадження» регламентує, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону).

Відповідно до статті 4 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», що визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус, передбачено, що діяльність приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: верховенства права; законності; незалежності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; обов`язковості виконання рішень; диспозитивності; гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Частиною 2 вказаної норми передбачено, що приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Як убачається з матеріалів справи, на примусове виконання до Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві було пред`явлено виконавчий лист № 753/23211/24, виданий 21 листопада 2025 року Дарницьким районним судом м. Києва, про здійснення повороту виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути ТОВ «Крок-ТТС» стягнуті грошові кошти у розмірі 45 999 грн протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання відповідною ухвалою законної сили.

26 листопада 2025 року державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у м. Києві Данилюк О. Б. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа.

Згідно з повідомленням № 10381705 постанову про відкриття виконавчого провадження разом з ідентифікатором доступу 26 листопада 2025 року доставлено до електронного кабінету ОСОБА_1 в ЄСІТС.

У постанові про відкриття виконавчого провадження боржнику зазначено про необхідність виконання рішення суду протягом десяти днів.

Отже, встановивши, що на виконання до державного виконавця надійшов виконавчий документ, який підлягав примусовому виконанню, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у державного виконавця передбачених законом підстав для відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Матеріали справи не містять відомостей про існування на момент пред`явлення виконавчого документа до виконання передбачених Законом № 1404-VIII обставин, які б перешкоджали прийняттю його до виконання та відкриттю виконавчого провадження.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 мала намір добровільно виконати судове рішення, однак була позбавлена такої можливості у зв`язку з відсутністю банківських реквізитів ТОВ «Крок-ТТС», наведених висновків не спростовують.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 10 вересня 2025 року здійснено поворот виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 квітня 2025 року та зобов`язано ОСОБА_1 повернути ТОВ «Крок-ТТС» стягнуті грошові кошти у розмірі 45 999 грн протягом п`ятнадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили. Зазначена ухвала набрала законної сили 26 вересня 2025 року.

При цьому з наданих ТОВ «Крок-ТТС» пояснень та долучених до них матеріалів листування вбачається, що 26 вересня 2025 року ОСОБА_1 безпосередньо звернулася до ТОВ «Крок-ТТС» з метою отримання реквізитів для повернення коштів на виконання ухвали суду, а 29 вересня 2025 року отримала від товариства відповідь із відповідними реквізитами.

Отже, ще до відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 була обізнана як про покладений на неї судовим рішенням обов`язок повернути ТОВ «Крок-ТТС» 45 999 грн, так і про реквізити, необхідні для виконання такого обов`язку.

Водночас у встановлений судовим рішенням строк грошові кошти повернуті не були, у зв`язку із чим стягувач звернувся за примусовим виконанням судового рішення, а 26 листопада 2025 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.

За таких обставин, посилання ОСОБА_1 на відсутність у неї реквізитів стягувача як на обставину, що позбавляла її можливості добровільно виконати судове рішення, не узгоджується з установленими у справі обставинами.

Більше того, ОСОБА_1 не була позбавлена можливості безпосередньо звернутися до стягувача для отримання необхідних відомостей, що вона фактично й зробила 26 вересня 2025 року, отримавши відповідь із реквізитами 29 вересня 2025 року.

Той факт, що 03 грудня 2025 року, вже після відкриття виконавчого провадження, ОСОБА_1 повторно звернулася до державного виконавця з питання надання реквізитів, а відповідь на таке звернення була направлена 16 грудня 2025 року, наведеного не спростовує та сам по собі не свідчить про неправомірність постанови про відкриття виконавчого провадження.

При цьому постанова про відкриття виконавчого провадження була доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 в ЄСІТС 26 листопада 2025 року, а тому остання була обізнана про початок примусового виконання судового рішення.

Отже, обставини щодо строку надання державним виконавцем відповіді на звернення ОСОБА_1 від 03 грудня 2025 року не перебувають у причинному зв`язку з відкриттям виконавчого провадження та не свідчать про відсутність у державного виконавця передбачених законом підстав для винесення постанови від 26 листопада 2025 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця від 26 листопада 2025 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Щодо неправильного визначення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 16 000 грн колегія суддів зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, 26 листопада 2025 року одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 державним виконавцем винесено окрему постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 16 000 грн.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку доводам ОСОБА_1 щодо неправильного визначення розміру виконавчого збору, виходив із того, що виконавчий документ передбачає виконання рішення немайнового характеру, у зв`язку із чим визнав обґрунтованим визначення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 27 Закону № 1404-VIII у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що зі змісту поданої ОСОБА_1 скарги та її прохальної частини вбачається, що постанова державного виконавця від 26 листопада 2025 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 16 000 грн не була предметом оскарження.

Зокрема, ОСОБА_1 просила визнати неправомірними дії державного виконавця та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 26 листопада 2025 року, постанову про арешт коштів боржника від 08 грудня 2025 року та постанову про накладення штрафу від 15 грудня 2025 року. Вимоги про визнання неправомірною чи скасування окремої постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору скаржницею не заявлялися.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, перевірка правомірності окремої постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та, відповідно, правильності визначеного нею розміру виконавчого збору не входить до предмета розгляду за поданою ОСОБА_1 скаргою.

Крім того, спір щодо правомірності постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на наведене колегія суддів не вдається до оцінки висновку суду першої інстанції про віднесення виконавчого документа до рішень немайнового характеру та, як наслідок, правильність визначення виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 27 Закону № 1404-VIII у розмірі 16 000 грн.

Питання про те, чи має виконавчий документ у спірних правовідносинах майновий або немайновий характер для цілей визначення виконавчого збору та який саме розмір такого збору підлягав стягненню, не входить до предмета розгляду цієї справи.

Водночас наведення судом першої інстанції відповідних мотивів не призвело до неправильного вирішення скарги по суті та не вплинуло на правильність висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог.

За таких обставин наведене не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали.

Водночас, посилання ОСОБА_1 на неправильність визначення виконавчого збору як на підставу для скасування постанови державного виконавця від 08 грудня 2025 року про арешт коштів боржника також не свідчить про обґрунтованість її скарги з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з частиною першою статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до частини другої цієї статті арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Частиною третьою статті 56 Закону № 1404-VIII передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Отже, закон прямо пов`язує межі арешту коштів боржника не лише із сумою, визначеною безпосередньо виконавчим документом, а й із іншими сумами, які підлягають стягненню у межах відповідного виконавчого провадження, зокрема виконавчим збором та витратами виконавчого провадження.

Як убачається з матеріалів справи, 26 листопада 2025 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа про зобов`язання ОСОБА_1 повернути ТОВ «Крок-ТТС» грошові кошти у розмірі 45 999 грн.

Того ж дня державним виконавцем винесено окремі постанови про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 16 000 грн та витрат виконавчого провадження у розмірі 300 грн.

08 грудня 2025 року, у зв`язку з невиконанням боржником судового рішення, державним виконавцем з метою забезпечення його реального виконання винесено постанову про арешт коштів ОСОБА_1 у межах загальної суми 62 299 грн.

Вказана сума складається із 45 999 грн, що підлягають поверненню ТОВ «Крок-ТТС» відповідно до виконавчого документа, 16 000 грн виконавчого збору та 300 грн витрат виконавчого провадження, тобто 45 999 грн + 16 000 грн + 300 грн = 62 299 грн.

При цьому, на момент винесення постанови про арешт коштів боржника постанова державного виконавця від 26 листопада 2025 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 16 000 грн була чинною, відомостей про її скасування у встановленому законом порядку матеріали справи не містять.

Як уже зазначалося, ОСОБА_1 окрему постанову про стягнення виконавчого збору від 26 листопада 2025 року в межах поданої скарги не оскаржила, а перевірка правомірності такої постанови та правильності визначеного нею розміру виконавчого збору віднесена законом до юрисдикції адміністративного суду.

Отже, надаючи оцінку правомірності постанови про арешт коштів боржника, суд не вправі опосередковано вирішувати питання про законність та правильність визначення розміру виконавчого збору, яке не було предметом заявлених вимог та підлягає розгляду в іншому порядку судочинства.

Саме по собі посилання на те, що виконавчий збір мав бути визначений в іншому розмірі, не спростовує того, що станом на 08 грудня 2025 року існувала чинна постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору у сумі 16 000 грн, яку державний виконавець зобов`язаний був враховувати під час визначення меж арешту відповідно до частини третьої статті 56 Закону № 1404-VIII.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що на час накладення арешту рішення суду про повернення ТОВ «Крок-ТТС» 45 999 грн ОСОБА_1 виконано не було. Навпаки, 09 грудня 2025 року стягувач повідомив державного виконавця про невиконання рішення та просив вжити заходів щодо стягнення належних йому коштів.

За таких обставин накладення державним виконавцем арешту на кошти ОСОБА_1 з метою забезпечення реального виконання судового рішення відповідало положенням статті 56 Закону № 1404-VIII, а визначення меж такого арешту у сумі 62 299 грн, яка включала суму за виконавчим документом, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження, саме по собі не свідчить про неправомірність оскаржуваної постанови.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця від 08 грудня 2025 року про арешт коштів боржника.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з розглядом скарги 17 лютого 2026 року за відсутності ОСОБА_1 та її представника, які, за твердженням апелянта, не були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання.

Як убачається з матеріалів справи, в ухвалі Дарницького районного суду м. Києва про відкриття провадження за скаргою дійсно було зазначено про призначення судового засідання на 18 лютого 2026 року об 11 год. 00 хв.

Разом з тим, інші матеріали справи свідчать про те, що фактично розгляд скарги було призначено на 17 лютого 2026 року об 11 год. 00 хв., а сторона скаржниці була обізнана саме про цю дату та час судового засідання.

Зокрема, у судових повістках та повідомленнях, направлених учасникам справи, датою судового засідання зазначено 17 лютого 2026 року.

Більше того, 16 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 , адвокат Шабатура А. М., звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із клопотанням про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, в якому безпосередньо зазначив, що судове засідання у цій справі призначено на 17 лютого 2026 року об 11 год. 00 хв.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року вказане клопотання залишено без розгляду у зв`язку з його поданням з порушенням строку, встановленого частиною другою статті 212 ЦПК України.

Саме зміст поданого представником скаржниці клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції безпосередньо підтверджує його фактичну обізнаність про те, що розгляд скарги відбудеться 17 лютого 2026 року об 11 год. 00 хв.

За таких обставин, зазначення в ухвалі про відкриття провадження дати судового засідання 18 лютого 2026 року, за наявності в інших процесуальних документах правильної дати, 17 лютого 2026 року, колегія суддів розцінює як очевидну описку, яка сама по собі не свідчить про неналежне повідомлення скаржниці про розгляд справи та не призвела до обмеження її процесуальних прав.

Визначальним у цьому випадку є те, що представник ОСОБА_1 фактично знав правильні дату та час судового засідання, що підтверджується його власними процесуальними діями напередодні розгляду справи.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 та її представник не були обізнані про розгляд справи 17 лютого 2026 року та з цієї причини були позбавлені можливості взяти участь у судовому засіданні, спростовуються матеріалами справи, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильного по суті висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .

Матеріалами справи підтверджено наявність у державного виконавця передбачених законом підстав для відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, а доводи скаржниці про неможливість добровільного виконання судового рішення у зв`язку з відсутністю реквізитів стягувача спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, а ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 08 вересня 2026 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура