Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №683/2636/26 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/2636/26

3/683/662/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Старокостянтинів

Суддя Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області Бондарчук Л.А., розглянувши матеріали, що надійшли від ВП №1 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 122-4, 124, ч.4 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 02 серпня 2026 року о 15 год. 15 хв. по вул. Авіаторів, 20 в м.Старокостянтинів, Хмельницької області, керуючи автомобілем ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом, не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Згідно з протоколом серії ЕПР1 № 735514 від 2 серпня 2026 року, 2 серпня 2026 року о 15.15 в м. Старокостянтинів, по вул. Авіаторів, 20 водій ОСОБА_1 , скоївши дорожньо- транспортну пригоду, а саме здійснив наїзд на автомобільVolkswagen Golf, державний номерний знак « НОМЕР_2 », що стояв, після чого місце пригоди залишив, чим порушив підпункт «а » пункту 2.10 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ст.122-4 КУпАП.

Відповідно до протоколу серії ЕПР1 № 735520 від 2 серпня 2026 року, 2 серпня 2026 року о 15.15 в м.Старокостянтинів по вул. Авіаторів, 20 водій ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_1 та після скоєння дорожньо-транспортної пригоди за його участю до проведення медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння вживав алкоголь, чим порушив вимоги п.2.10 «є», Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 4 ст.130 КУпАП.

В судовому засіданні ОСОБА_1 винність у вчиненні адміністративних правопорушень, які ставляться йому у винну, визнав частково, а саме визнав винуватість у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачено ст.124 КУпАП, щиро розкаявся і пояснив, що дійсно вчинив ДТП за обставин, указаних у протоколі про адміністративне правопорушення. Разом з тим, категорично заперечив свою винність у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст.122-4, ч.4 ст.130 КУпАП, зазначивши, що під час руху заднім ходом не відчув зіткнення із припаркованим позаду автомобілем Volkswagen та, виїхавши із парковки біля 13 години, завіз товариша до лікарні, через 40 хвилин він повернувся, припаркував автомобіль, до нього прийшли друзі і з 15 години до 18 години вони вживали спиртне і тільки після 19 години він від працівників поліції дізнався, що він вчинив ДТП.

Крім зізнавальних пояснень ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, його винність у вчиненому зазначеному адміністративному правопорушенні підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 735495 від 2 серпня 2026 року, схемою місця ДТП від 2.08.2026 року, письмовими поясненнями потерпілого ОСОБА_2 від 2 серпня 2026 року, а також фотознімками з місця ДТП, на яких зафіксовано механічні пошкодження транспортних засобів в результаті ДТП.

Таким чином, проаналізувавши в сукупності зібрані по справі докази, прихожу до висновку, що ОСОБА_1 , не виконавши та порушивши вимоги п.10.9 Правил дорожнього руху України, вчинив правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП, як порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів.

При накладенні стягнення суддя враховує характер вчиненого діяння, особу порушника, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують його відповідальність.

Враховуючи характер вчиненого адміністративного правопорушення, обставин, за яких було вчинено ДТП, та особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, уважаю за можливе накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу, оскільки він повністю визнав винність у вчиненому проступку та зобов`язався в подальшому не порушувати Правил дорожнього руху.

На переконання судді, таке стягнення по вказаній справі є необхідною мірою відповідальності, а також буде достатнім засобом виховання особи та запобігатиме вчиненню нових правопорушень як самим ОСОБА_1 , так і іншими особами.

Разом з тим, заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, вивчивши матеріали об`єднаної справи про адміністративне правопорушення, вважаю, що провадження в справі в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.122-4, ч.4 ст.130 КУпАП підлягає закриттю на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складів зазначених адміністративних правопорушень, виходячи з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.122-4, ч.4 ст.130 КУпАП, не визнав.

Згідно п. 1.9. Правил дорожнього руху (надалі за текстом - ПДР) особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Підставою адміністративної відповідальності є вчинення особою діяння, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбачене КУпАП (ст. 8, 9 цього Кодексу).

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене певне діяння як адміністративне правопорушення.

Згідно вимог ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Санкція ч.4 ст.130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність у виді штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністративний арешт на строк п`ятнадцять діб, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки. Тому, через суворість санкції цієї статті її слід відносити до фактично кримінальних правопорушень з усіма гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане підтверджується рішеннями ЄСПЛ «Гурепка проти України» та «Лучанінова проти України», які в силу ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є обов`язковими до застосуванню судами України.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього; c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд .

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессеге, і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1988 року (п.146) Суд констатував, що принцип презумпції невинуватості

вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого. Європейський суд з прав людини також підкреслив, що за змістом п. 2 ст. 6 Конвенції, докази, покладені в основу висновку суду про винність обвинуваченого, повинні відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 року №5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» вказано судам на недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного.

Принцип «презумпції невинуватості» закріплений і в ст. 62 Конституції України, згідно якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Пунктом п.3.2. Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України від 20 жовтня 2011 року №12-рп/2011 передбачено, що збирання, перевірка та оцінка доказів можливі лише в порядку, передбаченому законом. Визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі. Аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо.

ОСОБА_1 вину в інкримінованих йому правопорушеннях не визнав, а тому виходячи з презумпції невинуватості, його вина має бути доведена на підставі належних, допустимих та достовірних доказів, одержаних (зібраних, складених) в порядку та спосіб, що установлений законами України, які в своєму системному взаємозв`язку поза розумним сумнівом доводили його винуватість у вчиненні правопорушень за ст.122-4, ч.4 ст.130 КУпАП.

За ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року N23-рп/2010 (п.4.1) встановлено, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані стосовно даного правопорушення встановлюються окрім протоколу про адміністративне правопорушення поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків та іншими доказами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КУпАП. В даній конкретній справі обов`язок щодо збирання доказів був

на інспектору відділу поліції №1 ХРУП ГУНП України в Хмельницькій області старшим лейтенантом поліції Козлітіною А.М., оскільки вона порушила провадження по справі за ст.122-4, ч.4 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 .

Статтею 122-4 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

За змістом цієї статті обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони зазначеного у ній правопорушення є умисне залишення водіями місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Частиною четвертою статті 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.

Як видно з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №735514 від 2 серпня 2026 року, складеного інспектором відділу поліції №1 ХРУП ГУНП України в Хмельницькій області старшим лейтенантом поліції Козлітіною А.М., ОСОБА_1 ставиться в вину порушення вимог підпункту «а» пункту 2.10 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди».

А відповідно до протоколу серії ЕПР1 №735520 від 2 серпня 2026 року, складеного інспектором відділу поліції №1 ХРУП ГУНП України в Хмельницькій області старшим лейтенантом поліції Козлітіною А.М., ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що 2 серпня 2026 року о 15.15 в м. Старокостянтинів по вул. Авіаторів, 20 вінкерував автомобілем ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_1 та після скоєння дорожньо-транспортної пригоди за його участю до проведення медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння, вживав алкоголь, чим порушив вимоги п.2.10 «є», Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 4 ст.130 КУпАП.

Однак, з пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,, встановлено, що 2 серпня 2026 року біля 13 години по вул. Авіаторів, 20 в м. Старокостянтинів, Хмельницької області він, керуючи автомобілем ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_1 , під час руху заднім ходом, не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, внаслідок чого здійснив наїзд на припаркований автомобіль Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_2 що стояв, внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.При цьому ОСОБА_1 ствердив, що під час руху заднім ходом не відчув зіткнення із припаркованим позаду автомобілем Volkswagen, та, виїхавши із парковки, відвіз товариша до лікарні, повернувся через 40 хвилини, припаркував автомобіль, пішов додому, біля 15 години до нього прийшли гості, з ними він вживав спиртні напої, і тільки після цього до нього прийшли працівники поліції, від яких він дізнався, що вчинив ДТП.

На підтвердження винності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.122-4, ч.4 ст.130 КУпАП, за викладених у протоколах про адміністративне правопорушення обставинах, органом, що порушив провадження у справі, до протоколів не додано будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 було відомо, що він є причетним до дорожньо-транспортної пригоди та, знаючи про це, в порушення вимог підпунктів «а» та «є» пункту 2.10. Правил дорожнього руху, умисно залишив місце пригоди, і після дорожньо-транспортної пригоди з його участю та до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану сп`ягніння, вжив алкоголь.

Долучені органом, що порушив провадженні в справі, до протоколу про адміністративне правопорушення докази, зокрема протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №735495 від 2 серпня 2026 року щодо ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП, схеми місця ДТП, письмові пояснення потерпілого ОСОБА_2 , акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів та відеозапис, підтверджують факт ДТП, яка мала місце 2 серпня 2026 року по вул. Авіаторів, 20 в м. Старокостянтинів, Хмельницької області за участю автомобілів автомобілем ВАЗ 21099, державний номерний знак НОМЕР_1 та Volkswagen Golf, державний номерний знак НОМЕР_2 та факт проходження ОСОБА_1 2 серпня 2026 року о 19.25 за допомогою спеціального засобу алкотестера «Dragar Alcotest 7510» огляду на стан алкогольного сп`яніння та встановлення за результатами проходження цього огляду наявності концентрації алкоголю у видихуваному ним повітрі в кількості 2,33 ‰.

Проте, зазначеними доказами не доведено поза розумним сумнівом тієї обставини, що ОСОБА_1 було відомо, що він є причетним до дорожньо-транспортної пригоди та, знаючи про це, в порушення вимог підпунктів «а» та «є» пункту 2.10. Правил дорожнього руху умисно залишив місце пригоди і після дорожньо-транспортної пригоди з його участю та до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану сп`ягніння, вжив алкоголь.

А будь-які інші належні, допустимі та достовірні докази, які з достатністю вказували б на наявність у діях ОСОБА_1 складів адміністративних правопорушень, передбачених ст.122-4, ч.4 ст.130 КУпАП, у справі відсутні, суддею такі докази не встановлені. До того ж, в рішеннях ЄСПЛ у справах «Malofeyeva v. Russia» та «Karelin v. Russia» суд зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Більш того, з відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що о 19 годині 04 хвилини 2 серпня 2026 року поліцейські постукали у двері, їм відкрив ОСОБА_1 , на запитання чи знає він причину їх візиту, він відверто здивувався і повідомив, що не знає. Коли пройшли на паркову біля будинку ОСОБА_1 пояснював, що коли здавав заднім ходом він не відчув , що зачепив інший автомобіль.

Таким чином, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, застосовуючи закріплений в ст.62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, який передбачає, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь, суддя дійшов переконання, що провадження у справі про адміністративні правопорушення, передбачені ст.122-4, ч.4 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв`язку з відсутності в його діях складів цих адміністративних правопорушень.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення стягується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб – 665 грн 60 коп.

Керуючись ст. 33, 40-1, 122-4, 124, 130, 283, 284 КУпАП,

п о с т а н о в и л а:

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Закрити провадження справі про адміністративні правопорушення, передбачені ст.122-4, ч.4 ст.130 КУпАП, щодо ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складів зазначених адміністративних правопорушень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 665 грн 60 коп. судового збору.

Реквізити для сплати штрафу: отримувач ГУК у Хмел.обл/Старокост.мтг/21081100; код отримувача (ЄДРПОУ) 37971775; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); номер рахунку UA808999980313010106000022751; код класифікації доходів бюджету 21081100; призначення платежу: адміністративні штрафи та інші санкції.

Реквізити для сплати судового збору: отримувач: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Згідно ч.1 ст.307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 КУпАП, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Документ, що підтверджує сплату штрафу, не пізніше трьох робочих днів після закінчення строку, передбаченого ч.1 ст.307 КУпАП, надсилається правопорушником до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення цього штрафу.

Згідно ст.308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений ч.1 ст.307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується: подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу; витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова може бути оскаржена через Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області до Хмельницького апеляційного суду протягом 10 днів з дня винесення постанови.

Суддя