Вирок від 08 вересня 2026 р. у справі №944/1210/26 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/1210/26

Провадження №1-кп/944/1092/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.09.2026м.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Яворів, кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026140000000074 від 11.01.2026 року, про обвинувачення:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Гуменець Пустомитівського району Львівської області, одруженого, такого, що має на утриманні двоє дітей, з середньо-спеціальною освітою, працюючого водієм ФОП « ОСОБА_6 », зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

судом визнано доведеним, що 11.01.2026 приблизно о 12 год 32 хв, на 67 км автодороги М-10 «Львів-Краковець», поблизу смт Краковець Яворівського району Львівської області, водій ОСОБА_5 , керуючи технічно справним автопоїздом у складі тягача марки «Volvo FH 500», р.н. НОМЕР_1 , з напівпричіпом «Schmitz», р.н. НОМЕР_2 , виїжджаючи із прилеглої території на автодорогу «Львів-Краковець» з подальшим поворотом ліворуч в напрямку МПП «Краковець» порушив вимоги чинних розділів ПДР, а саме: Розділу 1 п. п. 1.5; 1.10 ( в частині значення термінів «дати дорогу»; небезпека для руху»), Розділу 2 п. п. 2.3 «б» і «д», Розділу 10 п. 10.2, Розділу 33 «Дорожні знаки» ( в частині особливостей дорожнього руху, які випливають з вимог пріоритету - 2.1 «Дати дорогу»), які виразилися в тому, що він проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, виїжджаючи на проїзну частину дороги з прилеглої території, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху та не дав дорогу мікроавтобусу марки «Mercedes Sprinter», р.н. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_7 , який рухався зліва направо відносно напрямку руху автопоїзда по автодорозі «Львів-Краковець» в напрямку м.Львова, як наслідок між вказаними транспортними засобами відбулося зіткнення.

В результаті порушення водієм ОСОБА_5 Правил дорожнього руху відбулася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пасажирмікроавтобусу марки «Mercedes Sprinter» р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження від яких загинула, ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент спричинення, а ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та водій цього мікроавтобуса ОСОБА_7 отримали тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості по ознаці тривалого розладу здоров?я.

Таким чином, своїми діями, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілій ОСОБА_8 , заподіяло тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_9 та середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_7 , ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 , після роз`яснення йому суті обвинувачення та правової кваліфікації кримінального правопорушення, положень ст.63 Конституції України, свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю. Пояснив, що шкодує про те, що так сталося, у судовому засіданні висловив співчуття потерпілим та просив вибачення, додав, що матеріальна та моральна шкода відшкодована. Просив не призначати йому суворе покарання, планує надалі керувати транспортними засобами.

Потерпілі в судове засідання не з`явилися, кожен окремо надіслали до суду заяву, в якій зазначили, що шкоду обвинуваченим відшкодовано в повному обсязі, претензій до обвинуваченого не має та просить призначити покарання не пов`язане з позбавленням волі та без позбавлення права керування транспортним засобом.

В зв`язку з тим, що обвинувачений повністю визнав свою вину та погодився з кваліфікацією вчиненого ним злочину, сторони не висловили жодних заперечень щодо встановлених обставин, суд відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, і під час судового розгляду обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів щодо обставин, які характеризують особу обвинуваченого, які підтверджують витрати на залучення експерта, щодо зберігання речових доказів; дослідження інших доказів у провадженні не здійснював. При цьому суд з`ясував, що учасники правильно розуміють зміст тих обставин щодо інкримінованого злочину, які ніким не оспорюються, переконався у добровільності їх позицій та роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, аналізуючи обставини, що визнаються учасниками судового провадження, суд дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 в обсязі пред`явленого обвинувачення є доведеною. Кваліфікація дій обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України є вірною, оскільки він будучи особою, яка керує транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої ОСОБА_8 ; тяжке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_9 ; середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_7 .

При призначенні покарання обвинуваченому по даній справі суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових злочинів.

При обранні обвинуваченому виду та міри покарання судом враховуються визначенні ст.65 КК України загальні засади призначення покарання, в тому числі: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Так, ОСОБА_5 позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не судимий, вчинив необережний тяжкий злочин (враховуючи положення ст. 4, 5, 12 КК України), в стані сп`яніння не перебував, висловив щирий жаль щодо спричинених наслідків.

Відповідно до матеріалів досудової доповіді, складеної Львівським районним відділом №3 Філії ДУ "Центр пробації" у Львівській області, рівень ризику вчинення ОСОБА_5 повторного кримінального правопорушення визначено як низький, так само як і рівень ймовірної небезпеки для суспільства. Орган з питань пробації дійшов висновку, що у разі визнання його винуватим виправлення можливе без ізоляції від суспільства, за умови здійснення нагляду та застосування соціально-виховних заходів. Суд бере до уваги зазначену досудову доповідь, оскільки вона складена уповноваженим органом у межах наданих законом повноважень, відповідає вимогам кримінального процесуального законодавства та містить оцінку особи обвинуваченого, його соціальних зв`язків, способу життя, ставлення до вчиненого та ризиків повторного правопорушення.

Відповідно до ст.66 КК України обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та добровільне відшкодування заподіяної шкоди.

Відповідно до ст.67 КК України обставини, які обтяжують покарання відсутні.

Вирішуючи питання щодо наявності такої обставини як щире каяття, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, в постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини.

Приймаючи до уваги характер діяння і спосіб його вчинення, суспільну небезпеку скоєного кримінального правопорушення, особу винного, позиції прокурора, наслідків кримінального провадження, суд приходить до висновку призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України.

Метою призначення покарання, виходячи із положень ч.2 ст.50 КК України є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Разом з тим, приймаючи до уваги особу винного, який раніше не судимий, окрім скоєного характеризується позитивно,має на утриманні двоє дітей та батька похилого віку, який є особою з інвалідністю, активно займається волонтерською діяльність, вчинив необережний злочин, відсутність обставин, які б обтяжували йому покарання, висновок органу пробації про низький ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства, можливість виправлення ОСОБА_5 без ізоляції від суспільства, а також інші в сукупності обставини і їх поєднання, які пом`якшують покарання та знижують ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства, суд приходить до висновку у відповідності до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та покладенням на нього передбачених ст.76 цього ж Кодексу обов`язків.

На думку суду таке покарання та звільнення від його відбування з випробуванням буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових злочинів.

Щодо доцільності призначення додаткового покарання обвинуваченому у виді позбавлення права керування транспортними засобами, суд виходить з того, що злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України, є безпосередньо пов`язаним із реалізацією особою права керування транспортними засобами, а тому вчинений із використанням такого права.

Санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

З урахуванням роз`яснень зазначених у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.09.2023 винесеній у справі № 702/301/20, при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного. У кожному випадку призначення покарання за ст.286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 14.09.2023 за результатами розгляду справи № 524/12818/21, санкція ч.2 ст.286 КК України надає суду можливість як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Указане положення закону має альтернативний характер застосування і це питання, суд вирішує на власний розсуд в залежності від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків, тощо.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини кримінального правопорушення, яке є неумисним, що полягли у порушенні Правил дорожнього руху та призвели до дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків, в умовах ускладненої дорожньої обстановки, викликаної несприятливими метеорологічними явищами, враховуючи характер його поведінки після ДТП, що склалася безпосередньо після зіткненням, ураховуючи відшкодування усім потерпілим моральної та матеріальної шкоди, роботу обвинуваченого, яка безпосередньо пов`язана з необхідністю керування ним транспортними засобами, особу обвинуваченого, який за час повномасштабного вторгнення активно займається волонтерською діяльністю, за що отримав неодноразові подяки, ураховуючи сукупність встановлених пом`якшуючих обставин, пост кримінальну поведінку ОСОБА_5 , а саме відсутність відомостей про вчинювані ним будь-які інші порушення, після події ДТП, думку прокурора та усіх потерпілих, суд уважає за можливе не призначати ОСОБА_5 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Саме таке покарання буде відповідати тяжкості вчиненого правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів, цілком відповідати тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини.

Долю речових доказів по справі належить вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Відповідно до ч.4 ст.174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлений.

Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 13 січня 2026 року відносно ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді триманні під вартою строком на 60 днів до 11 березня 2026 року, одночасно визначено заставу в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 266240 грн 00 коп.

14 січня 2026 року ОСОБА_5 звільнено з-під варти у зв`язку із внесенням ОСОБА_6 на депозитний рахунок, відкритий в Державній казначейській службі України, застави у визначеному судом розмірі. Відтак, з моменту звільнення з-під варти у зв`язку із внесенням застави ОСОБА_5 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Відповідно до ч.11 ст.182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Враховуючи, що запобіжний захід до вступу вироку у законну силу у виді застави залишений без змін, а також враховуючи те, що підстав для звернення застави в дохід держави, внесеної за обвинуваченого ОСОБА_5 судом не встановлено, запобіжний захід у вигляді застави не був порушений в ході розгляду справи, то запобіжний захід у вигляді застави підлягає продовженню з встановленими обов`язками до набрання вироком законної сили, а внесений розмір застави підлягає поверненню заставодавцю ОСОБА_6 після набрання вироком законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст.94, 349, 369-371, 373 – 376 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, і призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавленням права керування транспортними засобами.

Застосувати до ОСОБА_5 ст.75 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

Згідно ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_5 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді застави до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Після набрання вироком законної сили суму заставу в розмірі 266240 грн 00 коп (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) гривень 00 копійок, внесену платником ОСОБА_6 на рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації у Львівській області, відкритий в Державній казначейській службі України, згідно ухвали слідчого судді Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 13 січня 2026 року (справа №461/271/26), - повернути заставодавцю ОСОБА_6 , відповідно до вимог ст.182 КПК України.

Стягнути з ОСОБА_5 в користь держави витрати за проведення експертиз: судової інженерно-транспортної експертизи по дослідженню технічного стану транспортного засобу №198-Е від 10.02.2026 - 12722,40 грн; судової інженерно-транспортної експертизи по дослідженню технічного стану транспортного засобу №199-Е від 11.02.2026 - 10602,00 грн; судової інженерно-транспортної експертизи із транспортно-трасологічних досліджень визначення місця зіткнення ДТП №200-Е від 09.02.2026 - 16963,20 грн; судової експертизи відео-звукозапису та інженерно-транспортної експертизи по дослідженню обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди №294-Е від 18.02.2026 - 21204,00 грн; загальною сумою 61491,60 грн (шістдесят одна тисяча чотириста дев`яносто одна) грн 60 коп.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- автомобіль марки «Mercedes Sprinter» р.н. НОМЕР_3 , повернути ОСОБА_7 ;

- автопоїзд у складі тягача марки «Volvo FH 500», р.н. НОМЕР_1 , з напівпричіпом «Schmitz», р.н. НОМЕР_2 повернути ОСОБА_6 .

Скасувати арешти, накладені ухвалами слідчого судді Галицького районного суду м.Львова від 12.01.2026 на автомобіль марки «Mercedes Sprinter» р.н. НОМЕР_3 та автопоїзд у складі тягача марки «Volvo FH 500», р.н. НОМЕР_1 , з напівпричіпом «Schmitz», р.н. НОМЕР_2 .

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було судом визнано недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Яворівський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1