Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №334/10255/25 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 07.09.2026

Справа № 334/10255/25

Провадження № 2/334/919/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.

за участю секретаря Нагорних О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про стягнення шкоди моральної шкоди та матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

08 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Запоріжжя з позовом до держави Російська Федерація про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач постійно проживав та працював у м. Енергодар Василівського району Запорізької області. Позивач перебував у трудових відносинах із Комунальним підприємством «Центр досугу «Промінь» Енергодарської міської ради, обіймаючи посаду заступника начальника служби з утримання, ремонту вулично-дорожньої мережі та будівельно-ремонтних робіт об`єктів благоустрою.

Унаслідок повномасштабного вторгнення РФ та окупації Енергодарської міської територіальної громади (з 04.03.2022), постійних ракетно-артилерійських обстрілів, примусової паспортизації та реальної загрози життю позивач був змушений покинути власне житло та виїхати з тимчасово окупованої території на підконтрольну Україні територію.

Наказом КП «Центр досугу «Промінь» від 28.10.2022 № 503-шс з 01.11.2022 дію трудового договору позивача було призупинено. Відповідно до довідки підприємства середньомісячна заробітна плата позивача складала 27 928,77 грн. Сума неотриманого доходу (втраченої заробітної плати) за період з 01.11.2022 по листопад 2025 року (37 місяців) становить 1 033 364,49 грн, обов`язок з відшкодування якої в силу ч. 3 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» покладається на державу-агресора.

Крім того, неправомірними діями відповідача позивачу завдано глибоких моральних і душевних страждань через втрату житла, роботи, вимушену зміну способу життя, розрив сталих соціальних зв`язків та постійний стан стресу. Використовуючи принципи розрахунку моральної шкоди з практики Європейського суду з прав людини у подібних категоріях справ проти Турецької Республіки щодо окупації Північного Кіпру («Loizidou v. Turkey», «Xenides-Aestis v. Turkey», «Demades v. Turkey»), позивач оцінив завдану моральну шкоду в розмірі 50% від середнього показника прецедентної практики ЄСПЛ (43 000 євро), що за офіційним курсом НБУ станом на 30.11.2025 складає 1 050 745,85 грн.

Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду, у розмірі 1 033 364,19 грн, а також моральну шкоду у розмірі 1 050 745,85 гривень.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 17 грудня 2025 року, було відкрито провадження, вирішено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання..

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 25 березня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в судове засідання не з`явився, до суду подав заяву про розгляд справи за відсутності позивача, зазначив, що позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити, не заперечує прости ухвалення заочного рішення.

Відповідно до роз`яснень Міністерство закордонних справ, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України МЗС України 24.02.2022 нотифікувало МЗС рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, які були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між країнами від 14.02.1992. відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції 1961 року.

Отже, подальше отримання згоди рф на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.

Відповідача, російську федерацію в особі Посольства російської федерації в Україні, суд повідомляв про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відзив на позов відповідач не надав.

Суд вважає можливим, за згодою позивача, провести заочний розгляд справи на підставі матеріалів справи відповідно до ст. 280 ЦПК України, за відсутності відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживав та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, територія Енергодарської міської територіальної громади перебуває під тимчасовою військовою окупацією з 04.03.2022.

Факт збройної агресії РФ проти України, її широкомасштабного вторгнення та окупації територій є загальновідомим відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України, констатований Постановами Верховної Ради України, Указами Президента України та Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 та ES-11/2 від 24.03.2022.

З матеріалів справи встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах із КП «Центр досугу «Промінь» Енергодарської міської ради на посаді заступника начальника служби з утримання, ремонту вулично-дорожньої мережі та будівельно-ремонтних робіт об`єктів благоустрою.

Згідно з листом КП «Центр досугу «Промінь» від 01.10.2025 вих. № 57, наказом КП «Центр досугу «Промінь» № 503-шс від 28.10.2022 на підставі ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з позивачем призупинено дію трудового договору з 01.11.2022 у зв`язку зі збройною агресією проти України та окупацією м. Енергодар.

Згідно з листом КП «Центр досугу «Промінь» від 01.10.2025 вих. № 57 та доданою довідкою про доходи середньоденний заробіток позивача склав 1 330,89 грн, а середньомісячна заробітна плата, вирахувана за два останні місяці перед призупиненням (вересень–жовтень 2022 року), становить 27 928,77 грн ((28 198,64 грн + 27 658,90 грн) / 2).

Унаслідок бойових дій, загрози безпеці, відсутності правопорядку та примусу до співпраці з окупаційними структурами позивач був вимушений покинути постійне місце проживання та виїхати з м. Енергодар.

Щодо стягнення недоотриманої заробітної плати у розмірі 1 033 364,49 грн суд зазначає наступне.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: в тому числі доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави відповідальності визначено нормою частини першої статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Позивач зазначає, що збитків йому завдала Російська Федерація- країна агресор.

Факт військової агресії Російської Федерації є загальновідомим та не підлягає доказуванню.

У постанові від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц Верховний Суд дійшов висновку, що держава-окупант, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

У постанові від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 Верховний Суд також зазначив, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом. Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету РФ у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету РФ позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; судовий імунітет РФ не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету РФ є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет РФ не підлягає застосуванню з огляду на порушення РФ державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням РФ своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Отже, РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.

Таким чином, РФ є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме РФ є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року N 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 від 12 травня 2015 року N 389-VIII Закону України "Про правовий режим воєнного стану").

15 березня 2022 року прийнято Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (далі - Закон N 2136-IX), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Відповідно до статті 13 Закону N 2136-IX призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором.

Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі N 149/1089/22 (провадження N 61-292св23).

Позивачем не надано доказів призупинення трудового договору КП «Центр досугу «Промінь» Енергодарської міської ради, а саме ця обставина (призупинення трудового договору) відповідно до положень вищезазначеного закону є виключною підставою для стягнення цих сум з країни агресора.

Також не надано доказів відмови колишнього роботодавця позивача в переведенні його на іншу роботу чи переведенні на роботу в дистанційному режимі.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КП «Центр досугу «Промінь» Енергодарської міської ради є діючою юридичною особою, не виключена із реєстру, у стані припинення/банкрутства не перебуває.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для застосування статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" відсутні, а відтак не підлягає застосуванню частина четверта цієї статті про те, що відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

А відтак, в цій частині позовних вимог суд відмовляє.

Щодо стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

До зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини 2 статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини 2статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина 3 статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини 1, 2статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина 1статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини 1 - 4статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1 - 3статті 89 ЦПК України).

Суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, приходить до висновку про те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв`язання і ведення агресивної війни позивач зазнав вимушеного переселення, втратив роботу та стабільне джерело існування, житло, доступ до звичного побуту й соціального оточення, перебуває у стані психоемоційного виснаження та невизначеності.

Про необхідність врахування зазначених обставин у спорах про відшкодування моральної шкоди російською федерацією та наявність підстав для відшкодування такої шкоди зазначав Верховний Суд у постановах від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22, від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23, від 28 серпня 2024 року у справі № 686/32571/23, від 11 грудня 2024 року у справі № 638/7894/23, від 10 лютого 2025 року у справі № 524/1252/23, від 12 лютого 2025 року у справі № 686/16081/23, від 12 лютого 2025рокуу справі № 686/32497/23, від 02 квітня 2025 року у справі № 686/32221/23, від 14 травня 2025 року у справі № 686/15038/23.

Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у його житті, глибину фізичних та душевних страждань внаслідок втрати заробітної плати, а також внаслідок ракетних обстрілів міста й ведення інших бойових дій з ураженням цивільних об`єктів, порушення нормальних життєвих співвідносин внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя з метою забезпечення безпеки, вимушеного переселення до безпечного місця, суд, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 500000,00 грн., а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в цій частині позову.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 22 стаття 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Враховуючи викладене, з відповідача в дохід держави України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 15140,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 12, 76, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про стягнення шкоди моральної шкоди та матеріальної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з держави Російська Федерація на користь ОСОБА_1 , компенсацію за спричинену моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн. (п`ятсот тисяч гривень 00 копійок).

Стягнути з держави Російська Федерація на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 15 140,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень сто сорок гривень).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу не було подано.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Держава Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, адреса: просп. Повітряних сил, буд. 27, м. Київ, 03049.

Суддя: Баруліна Т. Є.