Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №333/10610/24 — Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Унікальний номер справи 333/10610/24

Номер провадження 2/333/128/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання – Березовська Д.,

розглянувши у відкритому засіданні цивільну справу за позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, що є комунальною власністю, шляхом виселення та зустрічним позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зубенко Олександр Анатолійович, до Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, про визнання права користування жилим приміщенням за особою,

за участі:

представника позивача – Доніної Н.О.,

відповідача – ОСОБА_1 ,

відповідача –ОСОБА_2 ,

представника відповідача – адвоката Зубенко О.А.,

ВСТАНОВИВ:

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ.

До суду 11.12.2024 р. Запорізька міська рада звернулась з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, що є комунальною власністю, шляхом виселення. Посилається на таке.

Трикімнатна квартира АДРЕСА_1 житловою площею 30,1 кв.м., загальною – 45,59 кв.м. належить Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (ЄДРПОУ 04053915), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2024 №406375104. Право власності зареєстровано 17.06.2020 на підставі наступних документів: - листа Фонду державного майна України від 09.04.2020 №11/1-33-01592; - листа департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 19.12.2019 № 01-76/02/3574; - технічного паспорту, виготовленого 09.12.2019 ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації». Відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг міської ради від 15.07.2024 №06.4-02/02/863 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні. Вказану квартиру Запорізька міська рада не розподіляла на користь відповідачів гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконавчий комітет не приймав відповідних рішень, ордер не оформлявся. Квартира – є вивільненим житлом комунальної власності, не приватизованим за життя особами, на яких було розподілено і які були зазначені у ордері. Після смерті останнього фактичного наймача ( ОСОБА_3 , 1965 року народження), зареєстрованого за вказаною адресою, право власності на квартиру було зареєстровано за територіальною громадою в особі Запорізької міської ради. Дана квартира ніколи не вибувала з комунальної власності міста. Відповідно до Акту від 20.03.2024, складеного комісією, створеною комунальним підприємством «Запоріжремсервіс», з`ясовано, що під час обстеження двері до квартири АДРЕСА_2 ніхто не відчинив, доступ відсутній; зі слів сусідів (квартира АДРЕСА_3 ) в квартирі мешкає жінка. Запорізька міська рада звернулась до Запорізького районного управління ГУНП у Запорізькій області з проханням встановити осіб, які незаконно мешкають у квартирі. Листом від 26.06.2024 №46419/40/01-2024 Запорізьке районне управління ГУНП у Запорізькій області повідомило наступну інформацію: Було встановлено, що з 1997 року у вказаній квартирі мешкає гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , м.т. НОМЕР_2 разом з гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер у 2018 році. Після смерті останнього, гр. ОСОБА_1 зверталася до Комунарського районного суду з метою вирішення питання щодо вступу в спадщину, але за рішенням суду їй було відмовлено. Також, гр. ОСОБА_1 , зверталася до Апеляційного суду, який залишив рішення суду першої інстанції без змін. Таким чином, певний час у квартирі комунальної власності міста безпідставно мешкала гр. ОСОБА_1 , яка на попередження про необхідність виселення не реагувала. Згідно з листом Департаменту з управління житлово-комунальним господарством міської ради від 17.07.2024 №1284/01-37/01 житловий будинок АДРЕСА_4 , вводився в експлуатацію у 1967 році, проте у відділі обліку і розподілу житлової площі департаменту корінці державних та службових ордерів зберігаються лише з 1984 року, обмінних – з 1994 року. Протягом 2013-2024 років рішення про розподіл квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою не приймалось, ордер не оформлявся. Департамент адміністративних послуг міської ради у листі від 15.07.2024 №06.4-02/02/863 надав інформацію, що Відповідачка ОСОБА_1 ніколи не була зареєстрована за спірною адресою. За інформацією районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не звертались до районної адміністрації з заявою про укладання договору найму житлового приміщення. Відповідно до інформаційної довідки від 18.09.2024 №395402148 відповідачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_5 . Вказана квартира є її зареєстрованим місцем проживання. ОСОБА_2 також зареєстрована за даною адресою. У якості заходів досудового врегулювання спору Запорізька міська рада доручила КП «Запоріжремсервіс» розмістити на двері квартири АДРЕСА_1 повідомлення з обов`язковою фотофіксацією. Листом від 24.07.2024 №2364/01-03 КП «Запоріжремсервіс» повідомило про розміщення на дверях квартири АДРЕСА_1 попередження про виселення, з наданням підтверджуючих фотоматеріалів. Відповідачці було запропоновано протягом місяця з моменту розміщення повідомлення добровільно виселитись з самовільно зайнятого житлового приміщення, докази надаються. У визначений період відповідачка житло не звільнила, за контактними телефонами не зв`язувався, до Запорізької міської ради та до її виконавчих органів не звертався. Листом від 20.09.2024 №3025/01-03 КП «Запоріжремсервіс» були надані акти перевірки на предмет добровільного виселення з квартири АДРЕСА_1 . Актом від 03.09.2024 КП «Запоріжремсервіс», за результатом повторного виходу встановлено, що станом на момент обстеження в квартирі мешкає ОСОБА_2 , 1999 року народження, двері не відчиняє. Враховуючи відсутність прав на користування вказаною квартирою Відповідачки підлягають виселенню. Окремо зазначає, що позовна заява подається до двох відповідачок, враховуючи той факт, що маючи ключі від квартири, відповідачки у будь-який час мають можливість проживати у спірній квартирі.

Статтею 61 Житлового кодексу України регламентовано, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення, який укладається в письмовій формі на підставі ордера. Жодних передбачених чинним законодавством правових підстав для проживання у квартирі, підтверджуючих документів про право - відповідачки не мають, мають інше зареєстроване місце проживання, ніколи не були в квартирі зареєстровані, мешкають у ній незаконно. Відповідно до ст. 116 Житлового кодексу України особи, які самоправно зайняли жиле приміщення підлягають виселенню без надання їм іншого жилого приміщення. Документ сформований в системі «Електронний суд» 10.12.2024 6 Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Своїми діями Відповідачки створюють власнику квартири перешкоди в користуванні та розпорядженні нерухомим майном, мешкають в квартирі незаконно, тому Запорізька міська рада звертається до суду за захистом своїх прав і законних інтересів. Обгрунтовуючи позов ст.ст. 58, 61, 116 Житлового кодексу України, ст.ст. 15, 16, 316, 319, 321, 344, 386, 387, 391 Цивільного кодексу України, просить виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

14.02.2025 року від відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 надійшов зустрічний позов до Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, про визнання права користування жилим приміщенням за особою.

Позов обгрунтовано таким.

Відповідальним наймачем спірної квартири квартири на сьогоднішній час є її цивільний чоловік ОСОБА_3 . З квітня 1998 року по теперішній час ОСОБА_1 постійно проживає за адресою АДРЕСА_6 . Зазначена квартира є її єдиним постійним місцем проживання. 05 травня 1967 року Міське житлове управління Виконавчого комітету Запорізької міської ради видало ордер № 2618 громадянину ОСОБА_4 , свекру відповідачки, на право заняття квартири АДРЕСА_1 . В зазначеному ордері визначено склад сім`ї, в яку входили ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . Її цивільний чоловік, ОСОБА_3 проживав в даній квартирі з моменту видачі ордеру. Вони мають спільну дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Свідоцтвом про встановлення батьківства серія НОМЕР_3 від 17 жовтня 1979 року ОСОБА_4 визнано батьком ОСОБА_6 з 18 квітня 1969 року, про що видано свідоцтво про народження в якому змінено прізвище ОСОБА_6 на ОСОБА_9 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 від 16.08.1977р.) ІНФОРМАЦІЯ_4 її цивільний чоловік ОСОБА_3 помер, оформити право власності на зазначену квартиру він не встиг та зареєструвати відповідачку та їх дочку в квартирі теж не встиг. Від її народження та до його смерті вони спільно разом проживали в квартирі. Вселились в квартиру зі згоди наймача та проживали в ній як члени сім`ї наймача квартири. В квартирі за час проживання відповідачка зробила косметичний ремонт, облаштувала свої речі та меблі, постійно сплачує комунальні послуги, що підтверджується відповідними квитанціями. Тому, вважає, що вона здобула право на користування спірною квартирою на підставі ст.ст. 64,65 ЖК України, бо проживала як член сім`ї наймача понад п`яти років. Відповідно до ст. 64 ЖК України: «Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Відповідно до ст. 65 ЖК України: «Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 15 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" «наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому». Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Відповідно до ч. 3 ст.9 ЖК УРСР ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Просить Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

ІІ. ЗАЯВИ (КЛОПОТАННЯ) УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Представник позивача в судових засіданнях свої позовні вимоги підтримували в повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову просила відмовити. Зазначили про сплив позовної давності для звернення до суду з вимогами зустрічного позову. Зазначила, що вважають, що відповідачки не були зареєстровані у спірній квартирі виключно з підстав відсутності на те волі основного наймача ОСОБА_4 та членів його сім`ї, які були зареєстровані разом з ним. Після смерті батьків ОСОБА_3 також не бажав реєструвати відповідачок у квартирі, якою законно користувався. Можливо, що ОСОБА_3 проживання відповідачок розглядав виключно як тимчасове відповідно до ст. 98 ЖК України. Таким чином, законне мешкання відповідачок припинилось в момент смерті ОСОБА_3 . Крім того, питання про право користування було вирішено судом у 2021 році щодо ОСОБА_2 , якій було в цьому відмовлено.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник в судових засіданнях заперечували проти первинного позову, свої позовні вимоги підтримували в повному обсязі. Відповідач зазначила, що вона 26 років проживала за адресою спірної квартири за згодою цивільного чоловіка ОСОБА_10 та його сім`ї. Її цивільний чоловік збирав документи на приватизацію квартири, але не встиг. Щодо спливу позовної давності для звернення до суду з вимогами зустрічного позову, вважає, що відлік такого строку розпочався з дня смерті ОСОБА_11 , тому з урахуванням норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, яким на період дії воєнного стану було зупинено перебіг строків позовної давності за ст.ст. 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК, не є не пропущеним.

Відповідач ОСОБА_2 в судових засіданнях заперечувала проти первинного позову. Відповідач зазначила, що є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , з народження проживала за адресою спірної квартири , хоча й зареєстрована за іншою адресою.

Представник третьої особи- Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради до суду не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позов Запорізької міської ради підтримує в повному обсязі.

27.03.2026 від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про поновлення строку позовної давності.

ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 09.01.2025 позовна заява Запорізької міської ради прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, витребувано з Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради інформацію щодо зареєстрованих осіб у квартирі АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 10.03.2025 зустрічна позовна заява ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зубенко Олександр Анатолійович, до Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, про визнання права користування жилим приміщенням за особою прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом Запорізької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, що є комунальною власністю, шляхом виселення.

Ухвалою суду від 28.04.2025 по справі закрито підготовче провадження , призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 13.04.2026 по справі поновлено судовий розгляд на підставі ч. 2 ст. 244 ЦПК України.

Ухвалою суду від 23.06.2026 витребувано з відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України інформації про реєстрацію шлюбу та його розірвання між ОСОБА_3 та ОСОБА_12 .

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.

Трикімнатна квартира АДРЕСА_1 житловою площею 30,1 кв.м., загальною – 45,59 кв.м. належить Територіальній громаді м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради (ЄДРПОУ 04053915), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2024 №406375104. Право власності зареєстровано 17.06.2020 на підставі наступних документів: - листа Фонду державного майна України від 09.04.2020 №11/1-33-01592; - листа департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 19.12.2019 № 01-76/02/3574;

Відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг міської ради від 15.07.2024 №06.4-02/02/863 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні.

Відповідно до листа Департаменту адміністративних послуг міської ради від 11.03.2025 №06.4-06/02/6477 в квартирі АДРЕСА_1 за весь період час були зареєстровані такі особи: ОСОБА_4 , 1922 року народження, з 17.07.1967 (помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1.04.1982 по 08.06.1985, з 12.06.1987 по ІНФОРМАЦІЯ_6 (помер ІНФОРМАЦІЯ_7 ); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , з 13.07.1973 по 07.03.2000 (померла ІНФОРМАЦІЯ_9 ); ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , з 09.08.1972 по 05.01.1983.Місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за вказаною адресою зареєстровано не було.

Відповідно до Акту від 20.03.2024, складеного комісією, створеною комунальним підприємством «Запоріжремсервіс», що під час обстеження двері до квартири АДРЕСА_2 ніхто не відчинив, доступ відсутній; зі слів сусідів (квартира АДРЕСА_3 ) в квартирі мешкає жінка.

Відповідно до листа від 26.06.2024 №46419/40/01-2024 Запорізького районного управління ГУНП у Запорізькій області , з 1997 року у вказаній квартирі мешкає гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНН НОМЕР_1 , м.т. НОМЕР_2 разом з гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер у 2018 році.

Відповідно до листа Департамента з управління житлово-комунальним господарством міської ради від 17.07.2024 №1284/01-37/01, житловий будинок АДРЕСА_4 , вводився в експлуатацію у 1967 році, проте у відділі обліку і розподілу житлової площі департаменту корінці державних та службових ордерів зберігаються лише з 1984 року, обмінних – з 1994 року. Протягом 2013-2024 років рішення про розподіл квартири АДРЕСА_2 за вказаною адресою не приймалось, ордер не оформлявся.

Відповідно до листа районної адміністрації ЗМР від 13.03.2025, ОСОБА_3 до районної адміністрації ЗМР з питання переукладення договору найму житлового приміщення за адресою: квартира АДРЕСА_1 не звертався. Після смерті ОСОБА_14 , зі вказаного питання зверталася в січні 2020 ОСОБА_2 , після чого їй була надана відмова у зв`язку з відсутністю підстав.

Відповідно до Акта від 03.09.2024 КП «Запоріжремсервіс», за результатом повторного виходу встановлено, що станом на момент обстеження в квартирі мешкає ОСОБА_2 , 1999 року народження, двері не відчиняє.

Відповідно до інформаційної довідки від 18.09.2024 №395402148 відповідачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_5 . Вказана квартира є її зареєстрованим місцем проживання з 31.08.2013. ОСОБА_2 також зареєстрована за даною адресою з 12.01.2023.

Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_5 від 14.08.1999, батьками є ОСОБА_3 , ОСОБА_1 .

Відповідно до листа відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькій області Управління державної реєстрації Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 22.06.2026, виявлено актовий запис про шлюб ОСОБА_3 та ОСОБА_12 № 749 від 30.09.1988, який розірвано 01.10.1992 Орджонікідзевським відділом ДРАЦС РС ЗМУЮ , актовий запис № 575.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_6 від 18.08.2018, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до копії акту обстеження комісією в складі членів ОСББ від 29.08.2024, в квартирі АДРЕСА_1 з квітня 1998 по теперішній час проживає ОСОБА_1 .

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя № 333/3593/19 від 08.10.2020, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду , в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Запорізької міської ради про визнання права користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 - відмовлено. Судом встановлено, що 05 травня 1967 року ОСОБА_4 було видано ордер № 2618 на право заняття квартири АДРЕСА_1 ) та членів сім`ї наймача: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . ОСОБА_4 визнаний батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір`ю якого є ОСОБА_5 , про що внесені зміни в актовий запис про народження дитини, в зв`язку з чим змінено прізвище дитини зі « ОСОБА_15 » на « ОСОБА_9 », що підтверджується копією свідоцтва про встановлення батьківства серії НОМЕР_3 , виданого 17 жовтня 1979 року, копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 . ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3 та онукою ОСОБА_4 , що підтверджується, копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 .Відповідно до даного свідоцтва, матір`ю позивачки є ОСОБА_1 .З копії актового запису про народження позивачки вбачається, що відомості про її батька до актового запису про її народження внесені відповідно до актового запису про встановлення батьківства № 55 від 14 серпня 1999 року, за заявою ОСОБА_3 .В актовому записі зазначено місце проживання матері позивачки ОСОБА_1 : АДРЕСА_7 , батька позивачки ОСОБА_3 : АДРЕСА_6 . Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач не довела факту спільного проживання з членом сім`ї наймача житла.

На підтвердження доводів відповідачки ОСОБА_1 щодо тривалого проживання в спірній квартирі судом також досліджено надані нею квитанції про сплату комунальних послуг за 2011-2025 роки ОСОБА_1 за адресою: квартира АДРЕСА_1 , копії гарантійних талонів, накладних, чеків, договорів, заяв, листів, сертифікатів, копії особової картки, довідок, декларацій, особової справи дитини, лікарняної картки.

В судовому засіданні також допитані свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , які проживають в будинку АДРЕСА_4 , вказали, що ОСОБА_1 є їх сусідкою, проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 1998 року, знаходилась у фактичних шлюбних віносинах з ОСОБА_3 , мають спільну дочку- ОСОБА_2 .

V. МОТИВИ СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Законом України «Про основні засади житлової політики», який набув чинності 15 лютого 2026 року, визнано таким, що втратив чинність Житловий кодекс України (далі – ЖК України), крім статей 31–42, 43–46, 47–49, 51–53, 57–60, 71, 72, 127–132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Згідно з частиною третьою статті 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Таким чином, ЖК України застосовується до спірних правовідносин у редакції, чинній на час їх виникнення.

Відповідно до частин першої та другої статті 61 Житлового кодексу України (далі – ЖК України) користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом із наймачем.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2020 року у справі № 205/6201/17 та від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц.

Відповідно до частин першої, другої статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім`ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки осіб, які об`єдналися для спільного проживання.

Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 та від 23 квітня 2020 року у справі № 686/8440/16-ц.

Відповідно до статті 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

За положеннями статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що місце фактичного проживання особи не залежить від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке житлове приміщення, в якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Право на користування житловим приміщенням може ґрунтуватися на документальній підставі (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловий площі) та на законі.

У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Такого висновку дійшов Верховного Суду України у постанові від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12.

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім`ї наймача в установленому законом порядку. Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому (див. висновок у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц (провадження № 61-11097св20).

Аналіз змісту статті 65 ЖК України у системному зв`язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні.

Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі № 641/7103/19 (провадження № 61-6885св20).

У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19 (провадження № 61-11242св20) Верховний Суд за подібних фактичних обставин справи зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.

Отже, до предмета доказування в даній справі входило наявність згоди усіх членів сім`ї наймодавця на вселення позивачів до квартири, ведення спільного господарства з наймодавцем, наявність спільного бюджету з наймодавцем, проведення спільних витрат.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з їх оплати. А згідно із частиною третьою статті 815 ЦК України та статтею 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за найм житла, квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено судом, спірна квартира знаходиться у комунальній власності Запорізької міської ради і у 1967 року виділялась у користування ОСОБА_4 , якому було видано ордер № 2618 на право заняття квартири АДРЕСА_1 ) та членам його сім`ї : ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . На день смерті останнього фактичного наймача ( ОСОБА_3 , 1965 року народження), зареєстрованого за вказаною адресою, інші особи в квартирі зареєстровані не були.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 у спірній квартирі не зареєстрована, заяви про вселення до спірного жилого приміщення нею та наймачами не подавались.

Отже, позивачкою не було надано доказів, які б вказували на наявність згоди наймачів спірного житлового приміщення на вселення позивачки, як члена його сім`ї, їх спільного проживання, несення витрат на утримання спірного житла, що свідчить на недоведеність набуття позивачкою права користування квартирою АДРЕСА_1 , а також того факту, що спірна квартира є єдиним постійним місцем проживання позивачки.

При цьому, суд враховує, що на час смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 мала у власності іншу квартиру, яку набула у власність в порядку спадкування у жовтні 2012 , в якій і була зареєстрована як у місці постійного проживання з 31.08.2013 до дня смерті наймача спірної квартири.

При цьому, за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2023 року у справі № 712/11721/21).

Наданий ОСОБА_1 акт обстеження не є належним доказом на підтвердження позовних вимог.

Показання свідків, які підтвердили постійне місце проживання позивачки за спірною адресою, та квитанції по сплату комунальних послуг, довідки, особові,медичні справи не є достатніми доказами на підтвердження позовних вимог, оскільки вони не дають змогу дійти переконливого висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та надавши правову оцінку доводам сторін, наданим доказам, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, пославшись на наведені норми права та врахувавши правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не довела обґрунтованості позовних вимог, а саме того, що вона вселилася до спірного житлового приміщення у встановленому законом порядку, а тому вимоги про визнання за нею права користування цим житловим приміщенням є безпідставними.

Щодо позовних вимог про виселення суд зазначає таке.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом (частина перша статті 109 ЖК України в редакції на момент подання позову).

Частиною третьою статті 116 ЖК України в редакції на момент подання позову визначено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане із відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім`ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Згідно із ст.33 ЗУ «Про основні засади житлової політики» ,ніхто не може бути виселений із займаного ним приміщення або обмежений у праві користуватись жилим приміщенням інакше ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ст.34 ЗУ «Про основні засади житлової політики» держава забезпечує особам належні та рівні умови для захисту права на житло в порядку і спосіб, визначені законом.

Власник або користувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на житло відповідно до закону.

Захист права на житло здійснюється особами у спосіб, визначений законодавством.

Згідно із ч.1 ст.40 ЗУ «Про основні засади житлової політики» спори, пов`язані із захистом права на житло незалежно від форми власності, вирішуються в судовому порядку відповідно до закону.

Водночас, при вирішенні вказаної категорії спорів необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно із рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідниму демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповіднимиі достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба»,а втручання – пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа – добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування

у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

З урахуванням вказаного, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе виключно за умови, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

У справі, що розглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 у спірній квартирі зареєстрована не була та не довела факту набуття нею права користування спірним жилим приміщенням, зокрема, вселення у квартиру в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з наймачем, постійного проживання разом з наймачем та ведення з ним спільного господарства, а також встановлено, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_5 . Вказана квартира є її зареєстрованим місцем проживання з 31.08.2013. Отже, ОСОБА_1 не набула права користування спірною квартирою, оскільки вселилась в неї з порушенням встановленого порядку, без письмової згоди наймача, зберігала за собою право користування іншим житловим приміщенням.

Також, Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя № 333/3593/19 від 08.10.2020, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду , в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Запорізької міської ради про визнання права користування жилим приміщенням, квартирою АДРЕСА_1 – відмовлено, судом встановлено, що позивач не довела факту спільного проживання з членом сім`ї наймача житла.

На підставі викладеного, приймаючи до уваги, що своїми діями Відповідачки створюють власнику квартири перешкоди в користуванні та розпорядженні нерухомим майном, суд доходить висновку про наявність підстав для виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі спірної квартири без надання їм іншого жилого приміщення.

Також суд зауважує, що виселення вказаних осіб не порушує права останніх на житло та не буде надмірним тягарем для них, оскільки ОСОБА_1 є власником іншого житла із зареєстрованим у ньому місцем проживання, ОСОБА_2 теж має зареєстроване місце поживання, а отже й право користування, за адресою квартири, власником якої є її мати- ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову і відмови в задоволенні зустрічного.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та ЗУ «Про судовий збір» з відповідачів за первісним позовом слід стягнути судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Первісний позов Запорізької міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, що є комунальною власністю, шляхом виселення – задовольнити.

Виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької міської ради понесені позивачем судові витрати в сумі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять/ гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Запорізької міської ради понесені позивачем судові витрати в сумі 1211 /одна тисяча двісті одинадцять/ гривень 20 копійок.

Зустрічний позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Зубенко Олександр Анатолійович, до Запорізької міської територіальної громади в особі Запорізької міської ради, третя особа - Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, про визнання права користування жилим приміщенням за особою- залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції – Запорізького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач за первісним позовом: Запорізька міська рада, ЄДРПОУ 04053915, юридична адреса: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206.

Відповідач за первісним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_8 .

Відповідач за первісним позовом: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_8 .

Третя особа за первісним позовом: Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, ЄДРПОУ 22144952, юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. Фанатська, буд. 23А.

Позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_8 .

Відповідач за зустрічним позовом: Запорізька міська територіальна громада в особі Запорізької міської ради, ЄДРПОУ 04053915, юридична адреса: м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206.

Третя особа за зустрічним позовом: Комунальне підприємство «Запоріжремсервіс» Запорізької міської ради, ЄДРПОУ 22144952, юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. Фанатська, буд. 23А.

Суддя Ю.В. Ковальова