Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №332/470/25 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/470/25

Провадження №: 2/332/1540/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2026 р.

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Сапунцова В. Д., при секретарі судового засідання Горбань Є.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Сапунцова В.Д., при секретарі судового засідання Горбань Є.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

23.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 110270,89 грн. та судових витрат.

Зміст позовних вимог:

В обґрунтування своїх вимог позивач покладається на те, що 27 січня 2020 року АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 22039000282368. Одночасно з укладенням кредитного договору відповідач уклав з ПАТ «СК «УНІКА Життя» договір добровільного страхування життя від 27 січня 2020. Банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 74400 грн., включаючи витрати на страховий платіж в сумі 14400 грн., строком на 60 місяців з дня укладення договору, а кінцевою датою повернення кредиту є 27.01.2025, процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість 0,001% річних, на прострочену заборгованість за кредитом 56,0% річних. Відповідач не виконав свого обов`язку з повернення наданих йому грошових коштів та сплати відсотків в строки, передбачені кредитним договором, у зв`язку з чим станом на 27.09.2023 утворилась заборгованість у сумі 110270,86 грн., яка складається з: 63800,86 грн. – залишок простроченого кредиту; 46470,00 грн. – залишок прострочених комісій.

11.04.2024 між АТ «Банк кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу № 11/04/2024, згідно якому останнє товариство набула право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 22039000282368 від 27.01.2020, що був укладений між АТ «Банк кредит Дніпро» та ОСОБА_1

ТОВ «Санфорд Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 110270.86 грн., яка складається з: 63800,86 грн. – залишок простроченого кредиту; 46470,00 грн. – залишок прострочених комісій. ОСОБА_1 в добровільному порядку не вжила заходів щодо погашення заборгованості, а тому ТОВ «Санфорд Капітал» звернувся до суду із вищевказаним позовом.

Отже, ТОВ «Санфорд Капітал» просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним договором в розмірі 110270,86 грн. та суму понесених судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 2 422, 40 грн. та витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 7 200, 00 грн.

Заочне рішення суду:

17.04.2025 року по даній справі було ухвалено заочне рішення, яке ухвалою суду від 26.01.2026 року скасовано і справу призначено до розгляду в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження на 02.03.2026 року, яке надалі було відкладено на 07.04.2026, 24.04.2026, 21.05.2026, 23.07.2026, 04.09.2026 та на 08.09.2026.

Позиція відповідача:

У відзиві на позовну заяву представник відповідача Мосейчук А.М. позовні вимоги ТОВ «Санфорд Капітал» не визнає, просить відмовити у задоволенні позову.

Свою позицію обґрунтовує наступним.

Відповідач не погоджується з розрахунком позивача, оскільки він містить незаконні комісії та подвійні нарахування. З урахуванням вимог законодавства та практики Верховного Суду, відповідач здійснив альтернативний розрахунок: Сума отриманого кредиту: 74 400,00 грн. Загальна сума сплачених коштів: 95 820,00 грн. Комісії у сумі 46 470,00 грн. є незаконними та не підлягають врахуванню. З урахуванням допустимих процентів за користування кредитом (до 24.02.2022), загальний обсяг зобов`язань не може перевищувати 92 400,00 грн. Таким чином, відповідач фактично виконав свої зобов`язання у повному обсязі та навіть здійснив переплату у розмірі близько 3 420,00 грн. Розрахунок позивача є необґрунтованим, штучно завищеним та таким, що не відповідає вимогам законодавства. Окремої уваги заслуговує щодо стягнення з Відповідачки залишку прострочених комісій Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Необхідність внесення плати за обслуговування банком кредитної заборгованості передбачено в кредитному договорі. Переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговування банком кредитної заборгованості та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, у договорі не зазначено. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 46470,00 грн залишок прострочених комісій взагалі не ґрунтуються на законі та прямо суперечать практиці Верховного Суду. Жодних вимог про сплату грошових коштів на адресу відповідача з боку позивача не направлялось, а тому строк сплати таких зобов`язань , станом на дату подання позовної заяви не настав. Отже позовна заява є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 516 ЦК України: боржник має бути повідомлений про відступлення права вимоги, у разі відсутності такого повідомлення: боржник має право не виконувати зобов`язання новому кредитору.

Позиція позивача:

У додаткових поясненнях у справі представник позивача зазначає наступне, що Доводи відповідача про те, що позивачем не доведено перехід до ТОВ «Санфорд Капітал» прав вимоги за кредитним договором № 22039000282368 від 27 січня 2020 року, є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та ґрунтуються на вибірковому тлумаченні норм матеріального права. 11 квітня 2024 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу, предметом якого є відступлення прав грошової вимоги за портфелем кредитних договорів, визначених у реєстрі боржників. До договору підписано акт приймання-передачі прав вимоги та реєстр боржників, які є його невід`ємними частинами. У реєстрі прямо зазначено відповідачку, реквізити кредитного договору № 22039000282368 від 27.01.2020 року та розмір заборгованості 110 272,13 грн. Таким чином, конкретне зобов`язання і конкретний боржник ідентифіковані належним чином. Пунктами договору факторингу передбачено, що права вимоги переходять до фактора з моменту підписання акту приймання-передачі прав вимоги. Такий акт підписаний сторонами 11.04.2024 року. Окрім цього, позивачем надано платіжну інструкцію, яка підтверджує сплату ціни відступлення, що додатково свідчить про реальність правочину та виконання його істотних умов. Отже, перехід права вимоги підтверджено сукупністю належних письмових доказів: договором, актом, реєстром та документом про оплату. Таким чином, позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт укладення договору факторингу, підписання акту приймання-передачі, включення зобов`язання відповідачки до реєстру переданих прав вимоги та сплату ціни відступлення, що у своїй сукупності беззаперечно свідчить про правомірний перехід до ТОВ «Санфорд Капітал» прав вимоги за кредитним договором № 22039000282368 від 27.01.2020 року у розмірі 110 270,86 грн. Підстав вважати такі права недоведеними або відсутніми немає.

Стосовно тверджень Відповідача про не повідомлення її про відступлення права вимоги за кредитним договором №22039000282368 від 27.01.2020 року, слід зазначити наступне.

Кредитним договором передбачено, що до моменту підписання кредитного договору Банк ознайомив ОСОБА_1 з умовами УДБО. Водночас, одним із видів договорів, які передбачені ЦК України, та на підставі яких відбувається заміна сторони кредитора у зобов`язанні, є договори факторингу. Згідно із ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1 ст.1078 ЦК України). Вищевказане підтверджує, що ТОВ «САНФОРД КАПІТАЛ» правомірно, у передбачений законом спосіб і формі, на підставі договору факторингу набуло право вимоги до Відповідача за Кредитним договором, укладеним з АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», і є поточним кредитором за вказаним зобов`язанням.

Разом з тим, Позивач не володіє інформацією щодо неповідомлення відповідача про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором, проте вважає за необхідне наголосити, що навіть за наявності - факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання жодному з кредиторів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань . Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про уступку права вимоги, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості за кредитним договором на користь нового кредитора. Щодо нарахування щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Відповідач стверджує, що умови кредитного договору, якими передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту , суперечать положенням частини першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» , а тому такі положення є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Не погоджується з даною позицією з огляду на наступне, а саме кредитний договір №22039000282368, був укладений між АТ « БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 27.01.2020 року. Позивач, ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги до ОСОБА_1 11.04.2024 року. Виходячи із фактичних обставин справи, Відповідач здійснив лише часткове погашення заборгованості по кредитному договору в період із 27.01.2020 року по 10.04.2024 року. Таким чином, якщо брати до уваги безпідставну тезу Відповідача про недійсність положень кредитного договору, то ОСОБА_1 платежі здійснювались на рахунки АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» , який був на той момент кредитором Відповідача. Виходячи із наведеного доводи Відповідача про наявність підстав про здійснення перерахунку суми заборгованості є безпідставними, оскільки ТОВ «Санфорд Капітал» не отримувало кошти від ОСОБА_1 , на момент здійснення оплати Відповідачем Позивач не був кредитором, а тому Позивач не може нести відповідальність за дії які не вчиняв та не може нести відповідальність за правочином стороною якого він не був на момент виникнення відповідних цивільних правовідносин.

Додатково зазначає, що на підтвердження того, що стягнення з Позивача суми, сплаченої Відповідачем на користь АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», шляхом проведення зменшення суми заборгованості, суперечить положенням чинного законодавства та порушує права Позивача, звертає увагу на наступне. Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22039000282368 від 27.01.2020року. В подальшому, АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» відступило право грошової вимоги за кредитним договором від 27.01.2020 року ТОВ «Санфорд Капітал» на підставі договору факторингу №11/04/24 від 11.04.2024 року. Враховуючи викладене ТОВ «Санфорд Капітал» є правонаступником, який отримав лише право вимоги, кредитора в рамках договору факторингу від 11.04.2024 року та не набув обов`язків сторони кредитного договору. Таким чином, ТОВ «Санфорд Капітал» не є стороною кредитного договору укладеного між АТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» та ОСОБА_1 , а Позивач набув право вимоги до відповідача на підставі окремого договору – договору факторингу. Враховуючи зазначене, даний спір не є спором між Банком та клієнтом по кредитному договору, а тому правовідносини які стосуються обов`язку банку зарахувати безпідставно отримані кошти в рахунок погашення заборгованості не можуть розповсюджуватись на правовідносини ТОВ «Санфорд Капітал» та ОСОБА_1 , оскільки вони виникли на підставі договору факторингу №11/04/24 від 11.04.2024 року.

Крім того, слід наголосити на тому, що економічний сенс діяльності Банку з надання коштів у кредит полягає в отримання прибутку, який буде адекватним до можливих ризиків, зокрема пов`язаних зі зміною економічної ситуації та можливого неповернення вказаних коштів недобросовісним позивальником. Таким чином, укладаючи кредитний договір з Відповідачем і надаючи йому строком на 5 років грошові кошти в валюті гривня в сумі 74 400,00грн. Банк на підставі принципів справедливості, добросовісності і розумності, на які доречи посилається Відповідач, мав всі підстави розраховувати на отримання прибутку на високому рівні, оскільки його ризики Банку є очевидно високими. Оскільки розмір процентів за користування кредитом, що встановлений Кредитним договором по ставці 0,001% річних є нікчемно малим і очевидно носить символічний характер, то є цілком зрозумілим, що за рахунок вказаних процентів Банк не отримує жодного істотного прибутку і операція з надання кредиту під такий відсоток не має економічного сенсу. Проте Банк є суб`єктом підприємницької діяльності, що дії на власний ризик і з метою отримання прибутку. Таким чином, є цілком логічним, що Банк все ж має право отримати прибуток від надання коштів у кредит. Однак, в даному конкретному випадку, умови Кредитного договору, що погоджені сторонами, передбачали обов`язок Позивальника здійснювати оплату за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості Банком. І саме ці платежі мали сформувати економічний сенс цієї операції для Банку. В іншому ж випадку, якщо припустити відсутність таких платежів з боку Позичальника, виникає істотний негативний дисбаланс договірних інтересів саме в бік Банку, оскільки надання кредиту стає майже безоплатним. Згідно до Графіку щомісячних платежів за користування кредитом, за умови належного виконання Позичальником своїх обов`язків за договором, розмір процентів за весь час мав становити лише 2,57грн. З урахуванням наведеного вважаємо, що в даному спорі не підлягають застосуванню узагальнені висновки судової практики, щодо несправедливості та незаконності умов кредитних договорів щодо необхідності сплати Позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості. На підставі зазначеного вважає, що позовна є обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами, а тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Склад Представник позивача в судове засідання не з`явився, просив розгляд справи здійснювати у його відсутність, додатково зазначивши, що позовні вимоги підтримує.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, останній надав заяву про розгляд справи за відсутності відповідача та її уповноваженого представника, просить відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Виходячи з наведеного, а також положень ч. 3ст. 211 п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд доходить висновку про можливість здійснення судового розгляду за відсутності учасників справи, на підставі наявних матеріалів.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх учасників справи, що не суперечить вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Висновки суду:

Перевіривши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Статтею12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13ЦПКУкраїни встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України договором про приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Частиною 1 ст.633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Судом встановлено, що 27 січня 2020 року АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 22039000282368. Одночасно з укладенням кредитного договору відповідач уклав з ПАТ «Страхова компанія «УНІКА життя» договір від 27 січня 2020 року добровільного страхування життя. Банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) в сумі 74400 грн., включаючи витрати на страховий платіж в сумі 14400 грн., строком на 60 місяців з дня укладення договору, а кінцевою датою повернення кредиту є 27.01.2025, процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі: на строкову заборгованість 0,001% річних, на прострочену заборгованість за кредитом 56,0% річних.

Факт користування відповідачкою кредитними грошовими за договором № 22039000282368 від 27.01.2020 підтверджується розрахунком заборгованості відповідача, наданому АТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО" за перiод з 27.01.2020 по 10.04.2024, що свідчить про їх отримання останньою.

11.04.2024 між акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та товариством з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу № 11/04/24, за яким акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» передало (відступило), а товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» прийняло права вимоги до відповідачки за спірним договором, що підтверджується витягом з переліку прав грошових вимог переданих відповідно до вказаного договору факторингу, в якому під номером 1529 зазначена відповідач.

За таких обставин, до позивача починаючи з 11.04.2024 перейшло право вимоги за кредитним договором №22039000282368 від 27.01.2020 у сумі 110272,13 грн.

Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Принцип повернення, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування.

Як встановлено при розгляді справи, первісний кредитор свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

На підставі ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Згідно із ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Як передбачено ч. 1 ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до ст.ст. 514, 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо вимог про стягнення прострочених комісій суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у виді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Тобто, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року по справі №496/3134/19 зазначила наступне.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за супровідні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит Банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержания процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов`язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У кредитному договорі відповідач своїм підписом погодив комісію за обслуговування кредиту, проте Банк не роз`яснив за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідача буде стягуватись комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості встановлено без уточнення найменування конкретних послуг та систематичності запиту споживачем інформації, щодо обслуговування кредитної заборгованості.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг з обслуговування кредитної заборгованості, їх погодження зі споживачем при укладенні кредитного договору. Так, вказані умови договору не містять розмежування платних та безоплатних послуг, як і не містять найменування цих послуг, а значить передбачають виключно платні послуги стосовно обслуговування кредиту в тому числі, слід розуміти, і послуги на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць повідомляти йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надання виписки з рахунку, щодо погашення заборгованості, зокрема інформації про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншої інформації, що суперечить вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», за яким надання таких послуг передбачено безоплатно.

З урахуванням положень ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» суд дійшов висновку, що умови кредитного договору є нікчемними, а тому вимоги позивача про стягнення заборгованості за комісією за кредитним договором у розмірі 46470,00 грн., є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до розрахунку суми несплачених комісій за користування кредитними коштами нарахованих відповідно до кредитного договору №22039000282368 від 27.01.2020, наданим АТ «Банк Кредит Дніпро», відповідачем за період з 27.01.2020 по 10.04.2024 в рахунок погашення комісій було сплачено 63954,92 грн. та в рахунок погашення прострочених комісій сплачено 21605,08 грн., що у загальному розмірі становить 85560,00 грн., суд вважає за необхідне зарахувати вказані кошти в рахунок оплати заборгованості за кредитом (а.с. 26-27).

При цьому, відповідно до розрахунку наданого позивачем, станом на 10.04.2026 загальна сума заборгованості несплаченої частки кредиту по кредитному договору складає 63 800,86 грн., загальна заборгованість по несплаченим відсоткам складає 1,25 грн., а сума сплачених відповідачем комісій становить 85560,00 грн (а.с. 23-26).

Отже, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають, оскільки сума фактично сплачених відповідачем комісій за кредитним договором №22039000282368 від 27.01.2020 є більшою, ніж сума несплаченої частки кредиту по кредитному договору, яка зазначена позивачем до стягнення.

Розподіл судових витрат:

Відповідно ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.

У зв`язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, понесені витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 526, 610, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 211, 223, 247, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи http://court.gov.ua/fair.

Повний текст судового рішення складено 08 вересня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал», місцезнаходження: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, б. 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69, код ЄДРПОУ: 43575686.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Суддя: В.Д. Сапунцов