Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №309/1247/26 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1247/26

Провадження № 2/309/643/26

Р І Ш Е Н НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді Орос Я.В.

за участю секретаря : Калинич Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач та відповідач перебувають у шлюбі, який зареєстровано 16 лютого 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Хустського районного управління юстиції Закарпатської області, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №30. За час подружнього життя у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилося троє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У зв`язку з погіршенням відносин позивача ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 на початку осені 2025 року позивачка була вимушена переїхати разом з неповнолітніми дітьми тимчасово проживати на квартиру по найму. В даний час ОСОБА_1 самостійно власними силами намагається матеріально забезпечити, доглядати та виховувати неповнолітніх дітей, а також виконувати всі інші обов`язки, покладені на неї законом.

Відповідач фактично ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. В момент, як спільного, так і окремого проживання відповідач припинив надавати фінансову та матеріальну допомогу на утримання та проживання дітей. За весь період часу окремого проживання відповідачем не було надано жодної матеріальної допомоги у придбанні дітям речей, шкільного приладдя та одягу які є необхідними для проживання та відвідування навчального закладу. Про місце роботи відповідача позивачці не відомо. На даний час ОСОБА_1 не має можливості належним чином самостійно, без участі батька утримувати неповнолітніх дітей, внаслідок чого діти перебувають в скрутному матеріальному становищі.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі по 3 600 грн. щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дітьми повноліття.

Ухвалою суду від 07.04.2026 року позовну заяву прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачу ОСОБА_2 направлено копію ухвали суду про відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з доданими до неї документами та було запропоновано подати відзив. На адресу суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, яке призначено на 15.06.2026 року, надати йому можливість ознайомитись з матеріалами справи та час для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву з якого вбачається наступне. ОСОБА_2 заперечує обставини викладені в позовній заяві та не погоджується із сумою аліментів, яку просить стягувати позивачка виходячи з наступних підстав.

ОСОБА_2 вказує, що ніколи не ухилявся від утримання дітей, а під час проходження військової служби та отримання стабільного прибутку останній систематично перераховував значні суми коштів на банківські рахунки позивачки для забезпечення потреб дітей. Дану обставину підтверджує виписками з АТ КБ «ПриватБанк» про перекази коштів у період з 2022 по 2023 років. Крім цього, забезпеченням дітей займаються також і батьки відповідача, а саме щороку перед навчанням купують дітям все необхідне приладдя до школи.

Також, при визначенні розміру аліментів просить врахувати те, що у період з 2002 року по 2023 рік проходив військову службу, спочатку за загальною мобілізацією, після за контрактом, що підтверджено Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_3 №12/24616 від 09.06.2026 року. Саме проходження військової служби стало причиною погіршення здоров`я відповідача та подальшої втрати можливості працювати.

Отже, ОСОБА_2 у своєму відзиві зазначає, що не уникає обов`язку утримувати дітей та не створює штучно умови щодо неплатоспроможності, просить суд визначити розмір аліментів, який відповідатиме принципу справедливості, добросовісності та пропорційності виходячи з реального матеріального становища відповідача.

Позивач ОСОБА_1 заперечення на відзив не подавала. 31.08.2026 року позивачем подано заяву про долучення до матеріалів справи довідку про її доходи та договір оренди житла.

Відповідно до ч.3 ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Отже, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті, без проведення фіксування судового засідання технічними засобами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задовольнити частково виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 16 лютого 2008 року зареєстровано шлюбу відділом реєстрації актів цивільного стану Хустського районного управління юстиції Закарпатської області, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за №30, що підтверджено свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.14).

За час подружнього життя у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилося троє дітей: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка

ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що також підтверджено свідоцтвами про народження дітей серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 (а.с.9-11).

Станом на сьогодні сторони не проживають разом, домовленості щодо утримання дітей між ними відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Положеннями ст. 2 ЦПК України передбачено, що одним із основних завдань цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, є справедливий та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Право дитини на належне утримання передбачено низкою норм законодавства України.

Так, частиною першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Оцінюючи усі докази, що є у справі в їх сукупності, суд вважає встановленим, що між сторонами виникли спірні правовідносини, які полягають в обов`язку матері, батька утримувати неповнолітню дитину.

Згідно зі ст. ст. 1,17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду, як джерело права.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7, ч.8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дитини.

Відповідно до положень ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

У відповідності до ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч.3 ст.181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сімейним Кодексом України, а саме ст.182 та Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року, визначено, що при визначенні розміру аліментів, суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних дружини, батьків, і бере до уваги обставини у відношенні неповнолітньої дитини про її стан здоров`я, вік, потребу в належному харчуванні, забезпеченні одягом, відсутність здатності утримувати себе самостійно, та у відношенні відповідача, який є особою молодого працездатного віку, домовленість про сплату аліментів між ними як батьками відсутня, питання утримання дітей не вирішено, тому слід стягувати із ОСОБА_2 аліменти.

У статті 182 СК України передбачені обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину визначається Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.

Таким чином, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину є встановленою Законом гарантією для забезпечення інтересів дитини.

При цьому, статтею 184 СК України врегульовано питання щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Згідно з вказаною статтею СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Нормою статті 184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки позивач просить стягнути конкретну тверду грошову суму.

Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання.

Статтею 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов`язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов`язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими.

Декларацією прав дитини від 1959 року закріплено принцип №4, зі змісту якого дитині має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальний догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включаючи до пологовий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Відповідно до ст. 8 ЗУ Про охорону дитинства батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відтак, обов`язок утримувати дитину - це моральне і найважливіше правове зобов`язання батьків. Обов`язок утримувати дітей виникає з моменту їх народження і зберігається до досягнення ними повноліття.

Закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі), а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру.

Оскільки на теперішній час діти сторін постійно проживають разом з позивачем, суд вважає, що позивач має право на отримання аліментів від батька, який повинен виконувати свій обов`язок щодо утримання дітей належним чином.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Повертаючись до обставин справи, суд бере до уваги те, що відповідачем належним чином підтверджено відсутність доходів за період з січня по квітень 2026 року, а саме долучено Відомість №0717-26-06881 від 16.06.2026 року з Державного реєстру фізичних осіб -платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків. А тому твердження позивача про наявність доходу з підприємницької діяльності повністю спростовується. Крім цього, суд бере до уваги те, що відповідач ОСОБА_2 є учасником бойових дій та ветераном війни, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_5 . Також, випискою по рахунку підтверджено те, що останній отримує соціальні виплати у розмірі 1800-3800 грн. в місяць.

Позивачем ОСОБА_1 для підтвердження обставин на які вона посилається долучено до матеріалів справи довідку про доходи та договір оренди житла. Суд зазначає, що остання дійсно не отримує додатково доходу, окрім основної роботи на АТ «Укрпошта». Однак твердження позивачки щодо витрат на оренду житла не є підтвердженими, адже як вбачається з долученого договору від 01.08.2026 року у пункті 3.1 орендна плата за користування житлом не сплачується.

Визначаючи розмір стягуваних аліментів, суд враховує матеріальне становище сторін, неповнолітніх дітей та реальну спроможність відповідача сплачувати аліменти на утримання дітей. З врахуванням принципу співмірності, розумності та пропорційності аліменти у розмірі по 2500 грн. на кожну дитину відповідатимуть інтересам дітей і не порушуватимуть як законні інтереси платника аліментів, так і законні інтереси їх отримувача.

Суд звертає увагу сторін по справі, що ухвалення даного судового рішення не позбавляє платника або одержувача аліментів права звернутися до суду в разі зміни згодом матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених Сімейним кодексом України, на підставі ч. 1 ст. 192 СК України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд, вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1331 грн. 20 коп. судового збору.

Згідно ч.1 ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню - у межах суми платежу за один місяць.

Керуючись ст.ст. 13, 81, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст. ст. 105,110,112 Сімейного кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволити частково .

Стягувати з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_6 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_7 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповнолітньої доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі по 2500 грн. (дві тисячі п`ятсот ), щомісячно на кожну дитину, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ними повноліття починаючи з 1 квітня 2026 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4 р.н.о.к.п.п. НОМЕР_6 зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 на користь держави 1331 грн. 20 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлено 07.09.2026 року.

Суддя Хустського

районного суду: Орос Я. В.