Рішення від 07 вересня 2026 р. у справі №303/1858/26 — Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/1858/26

2/303/2882/26

РІШЕННЯ (Заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді Заболотного А.М.

секретар судового засідання Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «Цикл Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та стягнення судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 26.04.2007 року між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 014/4069/8232476 від 26.04.2007 року. 27.04.2007 року між АТ «Райфайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 014/4069/8232476 від 26.04.2007 року. У зв`язку з порушенням вимог кредитного договору, кредитор вимушений звернутись до суду. Так, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.04.2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 014/4069/8232476 від 26.04.2007 року в сумі 187763,38 грн. а також 1700,00 грн. судового збору та 250,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згодом, 29.09.2023 року ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області замінено сторону виконавчого провадження у цивільній справі № 2-226/2010 з АТ «Райфайзен Банк Аваль» на ТзОВ «Цикл Фінанс».

При цьому зазначають, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржники не виконали, не свідчить про припинення договірних правовідносин та не звільняє боржників від відповідальності за невиконання ними грошового зобов`язання. Таким чином, ТзОВ «Цикл Фінанс» вважає, що відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, а тому зобов`язані сплатити заборгованість у вигляді інфляційних втрат за час прострочення в розмірі 33208,10 грн. та 3% річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 13781,31 грн., що разом становить 46989,41 грн. Також просять вирішити питання судових витрат.

Ухвалою від 16.03.2026 року відмовлено у відкритті провадження у вищевказаній цивільній справі.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 04.06.2026 року ухвалу судді Мукачівського міськрайонного суду від 16.03.2026 року скасовано в частині вимог до ОСОБА_1 , а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду в цій частині.

Ухвалою від 11.06.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання по справі призначено на 13.08.2026 року та відкладено на 08.09.2026 року.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує повністю, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду справи не з`явилася, хоча про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином. У зв`язку із неявкою відповідача, яка була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.04.2010 року стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 014/4069/8232476 від 26.04.2007 року в сумі 187763,38 грн. а також 1700,00 грн. судового збору та 250,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення суду набрало законної сили 06.07.2011 року та на його виконання 29.12.2010 року видано виконавчий лист.

Також встановлено, що відповідно до ухвали Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29.09.2023 року замінено сторону виконавчого провадження у цивільній справі № 2-226/2010 з АТ «Райфайзен Банк Аваль» на ТзОВ «Цикл Фінанс».

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, яка визначає підстави звільнення від доказування, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Таким чином, обставини щодо стягнення, зокрема, з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТзОВ «Цикл Фінанс», грошових коштів в сумі 187763,38 грн. а також 1700,00 грн. судового збору та 250,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, встановлені судовим рішенням, не підлягають доказуванню у справі, яка розглядається, оскільки мають преюдиційне значення.

Крім того, судом встановлено, що 14.01.2021 року приватний виконавець Роман Р.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № 64139982 з примусового виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.04.2010 року.

Згідно з інформацією про виконавче провадження № 64139982 станом на 21.02.2026 року виконавче провадження не завершене та перебуває на примусовому виконанні.

Стягувачем зазначено ТзОВ «Цикл Фінанс», боржником ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить стягнути з відповідачів інфляційні втрати за час прострочення в розмірі 33208,10 грн. та 3% річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 13781,31 грн., що разом становить 46989,41 грн., за період з 21.09.2017 року до 01.03.2020 року у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення.

Таким чином, предметом позову у справі є стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України у зв`язку з неналежним виконанням судового рішення про стягнення грошових коштів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України гарантовано право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов`язання (ч. 2 ст. 625 цього Кодексу).

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02.03.2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 5 ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Суд зазначає, що у рішенні Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.04.2010 року визнано грошові зобов`язання ОСОБА_1 , визначено їх розмір, ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку положення ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного суду в своїй постанові від 19.06.2019 у справі за номером 646/14523/15-ц.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 року у справі № 911/717/19.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до здійсненого позивачем розрахунку, такий проведено за період з 21.09.2017 року до 01.03.2020 року.

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є арифметично вірним, обґрунтованим та перевірений судом.

Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного виконання рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.04.2010 року не представила, не спростувала документально нарахований позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ТзОВ «Цикл Фінанс» слід задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 46989,41 грн., що складається з 33208,10 грн. - інфляційні втрати та 13781,31 грн. - 3% річних.

Згідно з ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 3328,00 грн. (судовий збір) судових витрат.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 280, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 625, 629, 651, 653 1048-1050, 1054 ЦК України суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» 46989,41 гривень, що складається з 33208,10 гривень – інфляційні втрати, 13781,31 гривень – 3% річних.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» 3328,00 гривень судових витрат.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (04112, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, м. Київ).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Суддя А.М.Заболотний