Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №320/12871/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/12871/23 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Грибан І.О., Карпушової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Кабінету Міністрів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернуся до суду з позовом до Секретаріату Кабінету Міністрів України, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо:

- не проведення розгляду звернення позивача від 18.11.2022 у встановлені строки згідно з вимогами статті 40 Конституції України та статті 20 Закону України «Про звернення громадян»;

- ухилення від розгляду звернення позивача від 18.11.2022 шляхом безпідставної передачі розгляду заяви іншому органу всупереч вимог статті 19 Закону України «Про звернення громадян»;

- зобов`язати відповідача об`єктивно, всебічно розглянути звернення позивача від 18.11.2022 і письмово повідомити про результати розгляду заяви по суті порушеного питання.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2024 року позов задоволено.

До Київського окружного адміністративного суду 19.08.2025 звернувся позивач із заявою про визнання протиправними дій та бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування поданої заяви зазначено, що у відповідь на заяву позивача щодо надання інформації про виконання рішення суду листом від 11.08.2025 №Я-3742/26-22/3 відповідач повідомив позивачу що до повноважень Секретаріату не належить надання роз`яснення (тлумачення) щодо застосування норм постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями». На думку позивача, відповідач ухиляється від виконання судового рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у задоволенні заяви позивача в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України відмовлено.

Приймаючи вищевказану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що судом не встановлено факту невиконання суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь позивача.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не перевірив всі обставини, що перешкоджають виконанню рішення суду та не захистив порушені права позивача.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2026 та від 05.06.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Від представника відповідача до суду 08.09.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Колегія суддів звертає увагу, що представником відзив поданий поза строком, який визначений в ухвалі Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2026. Однак, з матеріалів справи вбачається, що копію ухвали від 05.05.2026 та копію апеляційної скарги направлено на поштову адресу відповідача 20.08.2026, що підтверджується супровідним листом №02.3-06/320/12871/23/106478/2026 (а.с.130). Ухвалу та копію апеляційної скарги отримано відповідачем 25.08.2026, що підтверджується реєстраційною карткою поштового відправлення «Укрпошта» (а.с.131).

У зв`язку із вищевикладеним, колегією суддів приймається до уваги поданий представником відзив на апеляційну скаргу під час розгляду справи.

Від позивача до суду 08.09.2026 надійшла відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 у справі №320/12871/23 зобов`язано Секретаріат Кабінет Міністрів України розглянути звернення (запит) ОСОБА_1 від 18.11.2022 та письмово повідомити про результати розгляду по суті порушеного питання.

У вказаному рішенні, зокрема, зазначено, що ненадання відповідачем відповіді позивачу на його звернення від 18.11.2022 є порушенням статті 20 Закону №393/96-ВР щодо строків розгляду.

Так, Київським окружним адміністративним судом 21.01.2025 видано ОСОБА_1 виконавчий лист у справі №320/12871/23 про зобов`язання Секретаріат Кабінет Міністрів України розглянути звернення (запит) ОСОБА_1 від 18.11.2022 та письмово повідомити про результати розгляду по суті порушеного питання.

Постановою державного виконавця 09.04.2025 зупинено вчинення виконавчих дій, у зв`язку з апеляційним розглядом справи.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2025 апеляційну скаргу Секретаріату Кабінету Міністрів України залишено без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 залишено без змін.

Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рекашовою Аллою Миколаївною 25.07.2025 винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №320/12871/23 від 21.01.2025, виданого Київським окружним адміністративним судом.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації щодо стану виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 по справі №320/12871/23.

Листом від 11.08.2025 №Я-3742/26-22/3 Секретаріат Кабінету Міністрів України повідомив позивачу, що до повноважень Секретаріату не належить надання роз`яснення (тлумачення) щодо застосування норм постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями».

Позивач, не погоджуючись із невиконанням рішення суду, звернувся до суду першої інстанції із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічний висновок викладено у частині другій, третій статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно частини шостої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача суд постановляє ухвалу про залишення заяви без задоволення, яка може бути оскаржена в порядку, встановленому статтею 294 цього Кодексу. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.

Аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача. Застосування судом до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб`єктом владних повноважень дій зобов`язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.

Повертаючись до резолютивної частини рішення Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024, Секретаріат Кабінету Міністрів України зобов`язано розглянути звернення (запит) ОСОБА_1 від 18.11.2022 та письмово повідомити про результати розгляду по суті порушеного питання.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного рішення суду від 11.10.2024, Секретаріатом КМУ листом від 11.08.2025 №Я-3742/26-22/3 розглянуто звернення ОСОБА_1 та повідомлено, що до Секретаріату не належить надання роз`яснення (тлумачення) щодо застосування норм постанови КМУ №1081 від 03.08.2006. Також у вказано листі зазначено, що відповідно до абзацу другого пункту 11 постанови КМУ від 03.08.2006 №1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу. У пункті 12 постанови встановлено, що службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджуються з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби. Відповідно до Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2006 №1081, з метою вдосконалення забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями Міністром оборони України наказом від 31.07.2018 №380 затверджено Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців ЗСУ та членів їх сімей жилими приміщеннями.

Враховуючи вищенаведене та фактично надані Кабінетом Міністром України відповіді у контексті з`ясування неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій та наявності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

При вирішенні питання про наявність підстав для застосування положень статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України суд має виходити передусім зі змісту резолютивної частини судового рішення, виконання якого перевіряється. Саме резолютивна частина визначає обсяг обов`язків суб`єкта владних повноважень та межі його належного виконання.

Слід зазначити, що судом першої інстанції позовні вимоги задоволено та зобов`язано Секретаріат Кабінету Міністрів України розглянути звернення (запит) ОСОБА_1 від 18.11.2022 та письмово повідомити про результати розгляду по суті порушеного питання.

При цьому судовим рішенням не покладено на відповідача обов`язку надати тлумачення положень постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081.

Таким чином, рішення в частині задоволених позовних вимог Секретаріатом Кабінету Міністрів України виконано, оскільки за результатом розгляду звернення позивача надано відповідь листом від 11.08.2025.

При цьому, незгода ОСОБА_1 зі змістом наданої відповіді, її правовою оцінкою чи висновками, викладеними у такій відповіді, сама по собі не свідчить про невиконання судового рішення та не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій чи бездіяльності відповідача в розумінні статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доказів того, що відповідач ухилився від виконання зазначеного судового рішення, не здійснив визначених ним дій або вчинив протиправні дії, безпосередньо пов`язані з виконанням цього рішення та такі, що призвели до порушення прав позивача, матеріали справи не містять.

Колегія суддів зауважує, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Крім того, суд зазначає, що надана відповідь по суті порушених у зверненні до державного органу питань є дискрецією органу державної влади.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 250, 316, 382, 383, 320, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі №320/12871/23 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені статтями 328-331 КАС України.

Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина

Судді І.О.Грибан

О.В.Карпушова